Цікавим є питання походження цього гербу,яке вказує на глибокі християнські традиції Волинської землі. Зокрема,походження цього гербу пов’язане,як свідчать деякі історики із пошануванням із однією із найбільших християнських святинь – Чесним Древом Хреста Господнього. Свідчить це і про вагомість Волинсько-Галицької держави,у тому числі за часів правління великого Волинського князя Дмитрія-Любарта ( 1340 -1383,) у геополітичному просторі середньовічної Східної Європи у XIII – XIV століттях.

Щодо утвердження хреста як гербу Волині,то як пише про це волинський краєзнавець Петро Троневич,ще наприкінці XIII століття Володимир-Волинський князь Володимир Василькович (син брата князя Данила Галицького Володимирського князя Василька) подарував Луцькій єпископії «хреста великого срібного позолоченого з Чесним Древом». Під «Чесним Древом» розуміється часточка Хреста на якому був розіп’ятий Христос-Спаситель. Як відомо із церковної історії,у 326 році мати першого християнського римського імператора Констянтина Великого Єлена віднайшла у Єрусалимі цей Хрест,і ця подія щороку згадується Православною Церквою 27 вересня (за старим стилем – 14 вересня) під час свята Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Сама дата свята є датою,прив’язаною до пізнішої події – освячення Храму Воскресіння у Єрусалимі,відомого ще як Храм Гробу Господнього,який був освячений 13 вересня 335 року. А наступного дня відбулось урочисте Воздвиження віднайденого Хреста Господнього.

З того часу Животворчий Хрест Господній став однією із найшанованіших як на християнському Сході,так і на Заході реліквій. Так,зокрема,у базиліці Санта Кроче ін Джерусалеме у Римі,принаймні як про це стверджує Римо-Католицька церква,зберігається частка Животворчого Хреста Господнього. Отож,якщо Володимир-Волинський князь подарував луцькому єпископу срібного хреста із «часткою Чесного ДреваХреста Господнього»,то ця святиня зберігалась у кафедральному соборі святого апостола Іоанна Богослова Луцька,який був розташований у Луцькому замку. Втім згодом ця святиня була втраченав час лихоліть,що настали після смерті волинсько-галицьких князiв Андрія і Юрія у 1323 році. Але згодом Лучеськ отримав цю реліквію знову –і безпосередньо від Візантії.

Історики наводять і той факт,що у 1378 – 1379 року,волинський великий князь Дмитрій-Любарт,на запрошення візантійського імператора Іоанна VПалеолога відвідав столицю Візантійської імперії Константинопіль. А саме запрошення було передане Любарту,якого сміливо можна назвати останнім волинсько-галицьким правителем,очільником Православної Церкви Русі–України Київським митрополитом Кипріаном (1370-ті – 1405). Адже Дмитрій-Любарт був ревним захисником руської,тобто української державності,незалежності Волинського князівства від польсько-угорських зазіхань. Опікувався князь і Православною Церквою,що не могло не привернути увагу владики Кипріана. Деталі цієї подорожі до Цареграду маловідомі,втім відомі досі документи повідомляють про її результати.

Так краєзнавець Петро Троневич наводить свідчення польського історика Тадея Стецького про те,що Дмитрій-Любарт отримав у дарунок від візантійського імператора Іоанна Палеолога в Константинополі часточку Хреста Господнього.«DymitremLubartom,oktorympolsciheraldycytwerdza,zebylwwielkiewzietosciucesaraPaleologawKonstantynopolu,odktoregfootrymalwdarzeulamekKrzyzaSwiatego…»,- читаємо ми у записі цього історика.

А історик Орест Левицький свідчить навіть,що часточка дерева Животворчого Хреста Господнього була у Луцькій соборній церкві Івана Богослова ще на початку 17 століття.

Окрім частки Животворчого Хреста Господнього,великий Волинський князь Дмитрій-Любарт привіз до Лучеська і часточку мощей святого великомученика і цілителя Пантелеімона,подаровану болгарськими священнослужителями Цамвлаками– родичами митрополита Кипріана. Варто зауважити,що святий великомученик цілитель Пантелеімон дуже шанувався на Волині і вважався духовним охоронцем зачинателя волинської гілки династії Мономаховичів – Ізяслава (Пантелеімона) Мстиславовича і Луцького та Володимирського князя Мстислава Даниловича (сина Данила Галицького),який і збудував у прилуцькому селі Гнідава церкву святого Пантелеімона.

Волинський князь Дмитрій-Любарт ще до поїздки до Константинополя карбував на аверсах своїх монет зображення хреста,який утверджувався як герб Волині. Тому привезення у 1379 році до Лучеська Великого нової часточки Животворчого Хреста символізувало продовження давніх державотворчих традицій Волині і посприяло певним чином на утвердження саме білого хреста на червоному тлі як гербу Волинської землі.