Разом із тим,про ситуацію на місцях мало говорено. Зокрема,й устами голів райдержадміністрацій. А саме цим посадовцям,котрі представляють президентську вертикаль влади в регіоні й одночасно є головними виконавцями,є що сказати. Зрештою,вони й зобов’язані це робити,аби не лише декларувати публічність та відкритість,але й направду втілювати згадані принципи. Саме тому й виникла ідея започаткувати цикл великих інтерв’ю із керівниками районів. Першим на розмову запросила Андрія Линдюка,голову Маневицької райдержадміністрації. Чомусь здалося,що саме Андрій Олександрович буде направду хорошим почином і через особисту рису – мега-комунікабельність,і через інтерес суспільства,місцевих і містечкових політиків до процесів та явищ,що відбуваються саме на Маневиччині.
 
– Андрію Олександровичу,з Вашого дозволу розпочну з тих тем,які – на слуху,а не з тих,про які потрібно говорити. Ви – той голова,за якого найчастіше згадують,зокрема,й під час сесій обласної ради. Не вистачає дипломатизму знайти спільну мову з обранцями громади?
 
– Для початку скажу,що дуже по-філософському до того ставлюся. Зрештою,якщо про мене говорять,значить я щось роблю (сміється,- авт.). Друге,напевне,мені в цій ситуації дещо й не вистачає дипломатизму. Хоча я звик гострі кути згладжувати: якщо бачу,що назріває,до прикладу в районі,конфліктна ситуація,пробую зробити два кроки назустріч,три кроки. Але вже коли все,то які там кроки можуть бути.
 
– Але якщо говорити про депутатів,зокрема й обласної ради,які ухвалюють доленосні рішення для громади,і Маневицької також. Для згладжування кутів має бути контакт. Він є?
– От,власне,оце – ключове. Тим паче тоді,коли контакту взагалі немає. А з чого все почалося: депутати дуже активно взялися за мене після візиту в район. Це той особливий випадок,коли виїхали,а потім виявляється,що я не схотів прийняти. Даруйте,але самі собі придумали проблему. Бо напередодні візиту обранців громади до району я особисто говорив із керівником апарату ради. Останній сказав: «Ви можете і бути,і не бути,тільки виділіть якесь приміщення,щоб ми приїхали і не на капоті обговорювали,а мали кабінет для роботи». Ми ж тоді з головою районної ради все організували. Але я особисто мав справи. Ними й займався. Не було бажання чи небажання до спілкування – звичайний робочий день. Постало би питання необхідності присутності,відклав би все,бо депутати обласної ради не так часто відвідують район,ще й такою представницькою делегацією. Але мета того візиту була зовсім іншою.
Бачу,що з їхньої сторони навіть найменшого бажання йти на контакт немає. Дуже пафосно,але скажу словами Патріарха Філарета: ми точно переможемо в цій війні,тому що за нами правда. Звісно,Патріарх – про війну Росії з Україною. І він це щиро говорить! Я ж,накладаючи на ту ситуацію,скажу так само. Вони бояться йти на контакт,бо за мною правда. Кожну свою дію готовий підтвердити документально,фактично. Будь-яке своє слово. У мене – документи,а в тієї сторони – тільки чужі слова й думки чиїсь. І не вигідно йти зі мною на контакт. І не підуть,я впевнений. Ні разу на круглий стіл чи інший публічний захід не запросять. Упевнений. Не запросять,бо привезу документи.
 
– В одній із телепередач на регіональному телеканалі почула,до речі з уст представника обласної ради,що саме маневицькі чиновники повністю провалили направду соціальний та потрібний проект: облаштування внутрішніх туалетів у школах за кошти з обласного бюджету. Чому Ви та Ваші підлеглі недопрацювали і чи дійсно недопрацювали,адже навряд чи станете заперечувати потрібність відповідної ініціативи?
 
– Тут,скажу,є три моменти,на яких необхідно акцентувати,говорячи про освоєння коштів для облаштування вбиралень. Стосовно Маневицького району. За інші я не знаю. Перший момент – коли готували саме рішення,позицією держадміністрації не поцікавилися. Де робити ті вбиральні в мене як в голови адміністрації,ні в начальника відділу освіти ніхто не запитував. Це перше,і то дуже важливо.
 
– Ви хочете сказати,що згодом «спустили» вказівку підкріплену грішми?
 
– В червні місяці приходить лист із обласної ради: дайте гарантію,на яку суму коштів ви готові підтвердити,тобто співфінансувати з розрахунку 50 на 50. Просто прийшов лист. Там не було,які та де туалети хочете робити. З начальником управління фінансів прописуємо: 200 тисяч,за які гарантовано ручаємось. Сумарно з обласним бюджетом – 400 тисяч гривень,тож можна щось ремонтувати. І ми відправили.
 
Коли ж побачив проект рішення обласної ради – нам виділяють понад мільйон гривень. Гортаю далі документ: по переліку,що ж це за вбиральні? Нарахував 14! Та я взявся за голову. Документ схвалений,зміни ніхто вносити не буде та й не вносив. Чому так зреагував? У переліку,наприклад,село Лишно. Та в нас такого села в районі нема! Зрозуміло,що це бюджетні кошти і там до букви все має бути точно. А тут – Лишно! Мало того,знаю що рік тому в одному селі ми зробили ремонт туалету,там – дев’ятирічна школа на 135 учнів,перспективна. А я дивлюся,а цей об’єкт у тому переліку. Приїжджаю в Луцьк. Мав зустріч із керівником апарату обласної ради Дмитром Олександровичем (Дубняк,- авт.). Кажу: Дмитро Олександрович,1 мільйон 050 тисяч ми не зможемо виділити з районного бюджету на співфінансування,та й треба вносити зміни в перелік. Він тоді дуже просто відповів: підготуйте,що вам треба реально,а далі будемо пробувати щось робити.
– Заявили про реальні потреби?
 
– В серпні місяці. В серпні підготували і надіслали перший лист. Ми виокремили три частини. Перша: що гарантовано зробимо,встигаємо. Друга частина,що ми готові будемо зробити,якщо матимемо ресурс. А третє,що ми робити і не будемо,і не можемо,і грошей немає.
 
– На Вашу думку,чого склалась така ситуація,що в документ потрапили ті об’єкти,яких або не існує,або які не потребують ремонту? Є ж у представницькому органі влади ваші краяни,вони ж повинні орієнтуватися в ситуації?
 
– Все дуже просто. Я почав цікавитися,звідки взялася інформація. В якомусь році,ще за часів Януковича – а в Табачника була така програма,що в кожній школі має бути внутрішній туалет – тоді сформували перелік шкіл,де потрібен внутрішній туалет,але це ще було в 2012-2013 роках. В обласну раду потрапив той перелік. Яким чином? А мені так чіткої відповіді ніхто і не дав. Бо,як виявилося потім,і районна рада цю інформацію подавала. Що виходить: збирали інформацію від усіх,а відповідаю я,коли райдержадміністрацію ніхто і не запитував.
 
– Раз ми вже зачепити тему освіти… 2016-й позначився реформуванням у згаданій галузі. Й торкнулися зміни передусім малокомплектних шкіл. Шкільна реформа на Маневиччині,яка вона і з яким присмаком: протестів непочутої громади чи малих,але реальних змін?
 
– До цієї проблеми треба підходити,враховуючи,що було на початок року і що – при кінці,у грудні. В січні,в лютому,певно,вся область чула,що в Маневицькому районі – проблема,бо влада закриває школи. Я навіть не хочу говорити,що це – політичні присмаки,що політики втрутилися. До речі,у багатьох політиків,зокрема,депутатів Верховної Ради запитував: «Ви своїх дітей віддали б в таку школу,де п’ять учнів і один вчить?»
– І що почули у відповідь?
– Категоричне ні. Своїх дітей,впевнений,возили б за 10-20 кілометрів самі,без шкільного автобусу. Бо хотіли б,щоб дитина вчилася в школі,де є спортзал,актовий зал,де якась гурткова робота є,щоби дитина повноцінно розвивалась. Але у шановних депутатів і політиків до чужих дітей інші підходи. Офіційна теорія – але ж батьки так кажуть. В цій ситуації скажу непопулярну річ: батьків деколи треба було б і не слухати. Тому що багато батьків зі села свого не виїжджали взагалі. І вони не розуміли,що ж ті діти втрачають? Мовляв,я вивчився і живий. Об’єктивно,вони не могли цього розуміти. Я розпочав із того,що на початок було і на кінець року. На кінець року,реформа торкнулася в районі двох шкіл і однієї базової дев’ятирічки. Діяльність останньої призупинили розпорядженням,тому що депутати відмовилися брати на себе відповідальність. Я ж сам поїхав у ту школу,зустрівся з батьками і вони всі… написали заяви у сусідню школу. Депутатам кажу: «Дивіться,є всі заяви,батьки хочуть віддати своїх дітей в сусіднє село,де заклад значно кращий». Депутат каже: «Ні. Ми дбаємо за дітей». Діти поїхали в ту іншу школу. І першого вересня побачив задоволені обличчя дітей,які вперше побували на повноцінному дзвонику. Зі Світланою Євтихівною (Мишковець,заступник голови облдержадміністрації,- авт.) зайшли в один клас,а там сиділи дві мами. Із тремтінням в голосі сказали: «Андрію Олександровичу,дякуємо,що Ви нас переконали,ми не думали,що от так може бути». І це мами семикласниць кажуть: «Ми шість років не розуміли,що наші діти втрачають». Хоча село – за три кілометри. І що дуже важливо,пройшов вересень,жовтень і до грудня ми дійшли. Після того не отримав жодної скарги,не було жодного зауваження від батьків на гарячу лінію,чи в облдержадміністрацію. Батьки зрозуміли,що для дітей ми робимо добре.
 
Ще один є момент щодо якого дуже часто дискутую. Є такий міф,який повторюють всі і то всюди: не буде школи,не буде села. Дурниця,яку будь-кому аргументовано можу пояснити на прикладі нашого району. Моє рідне село Градиськ,звідки я і мої батьки,тато і мама з одного села. В селі – школа,в селі є церква,лісництво,клуб,тобто всі соціальні об’єкти там є,але села нема. І кількість дітей кожного року зменшується і цього року в перший клас не піде жодна дитина. Немає дітей. В той же час,село Довжиця. У селі нема школи і ніколи в житті не було,навіть початкової. Церкву збудували за незалежності…Але в цьому селі без школи кожного року народжувались і народжуються багато дітей,там місця під забудову зараз проблематично отримати,бо дуже багато молоді будується. А школи нема.
 
– Реформа освіти передбачає поліпшення доступу до знань,відтак довезення дітей до шкіл. Як на Маневиччині з цим питанням і чи отримали в 2016 році ті автобуси,про які так багато говорили?
– Питання довозу дітей актуальне,але за останні два роки відчутні реальні зміни. Вдалося,правдами й неправдами,два вживаних автобуси пристосувати. Один із екологотуристичного центру ми забрали,інший – з коледжу. Тож коли сказав на початку року,що ми проводимо реформу і матимемо чотири нових шкільних автобуси до кінця року,не вірили не тільки опоненти,навіть мої колеги,навіть ті,з ким ми разом працюємо. Бачив той скептицизм в очах,думають: ну,що ти розказуєш! Зараз у районі загалом є 11 шкільних автобусів,10 автобусів плюс одна «газелька»,а ти за рік 4 автобуси хочеш,це ж не можливо,такого не буває! А коли в листопаді-грудні 2016-го поїхали ті автобуси,заїхали в села,то думка всіх навіть про мене змінилася (сміється,- авт.). У всіх,окрім опонентів. Я проаналізував,попросив,щоб відділ освіти мені подав інформацію,скільки автобусів нових з конвеєра придбано за всі роки незалежності для Маневицького району. Нових із конвеєра за всі роки незалежності купили два автобуси. А чотири тільки за 2016 рік.
 
– Зізнавайтеся,що робили з тими,двигуни яких одразу ж вийшли з ладу,а на цьому наголошували депутати обласної ради?
 
– Одна проблема дійсно є. Мав розмову з одним із директорів шкіл,куди приїхав цей автобус. Коли були дуже сильні морози – 20 градусів тоді так сталося,що не завелися ці автобуси. Дійсно,ну от виникла проблема. Сам директор школи,він трохи технар,каже: «Я особисто продзвонив по тих всіх,хто фури там мають і сучасну техніку. Вони почали мене питати параметри. Євро-5. Тож кажуть: ви спеціальну доливку в пальне додаєте?». Той відповідає,мовляв,щось там додаємо. Та не щось там,а рідину спеціальну,бо це сучасна техніка. Не врахували,що до таких великих морозів треба бути готовими і в таких нюансах. Тому один день не виїхали. Хоча з іншої сторони,скажу: коли 20 градусів морозу – це ще питання,чи треба дітям іти в школу.
 
– Пропоную обговорити ще одну реформу – медичну. Ваша землячка Валентина Кирда лобіювала створення Маневицького госпітального округу. Ваша позиція як керівника виконавчої гілки влади району?
 
– Повторю думку,яку висловила головний лікар первинної ланки медицини Центру первинної медико-санітарної допомоги,і ту ж саму думку я почув недавно під час однієї з зустрічей з директорами шкіл району. Тобто з різних середовищ,але думка така сама. Тож для жителів Маневицького району просто ідеальна ситуація,якщо район піде в склад Луцького госпітального округу. Отак мислячі люди кажуть! Чому так є? Невеличка проблема – ФАПи і амбулаторії. Складніше – я їду в маневицьку лікарню. Якщо вже така критична ситуація,маю велике бажання потрапити в Луцьк,а якщо в луцьку міську лікарню,то це вже для мене щастя,бо то є величезна надія,що тобі точно поставлять діагноз,що тобі точно нададуть кваліфіковану медичну допомогу. І на сьогодні саме так і є. Тому сам казав: якщо не до Луцька,то сам буду лобіювати й відстоювати,щоб таки до Луцька.
 
Дехто каже: зачекайте,а що ви не патріот Маневичів? Я кажу: патріот,але дбаю за 54,5 тисяч жителів району. Можу бути величезним патріотом,але добре розумію,що навіть,якщо вкласти 100 мільйонів гривень в обладнання Маневицької центральної районної лікарні і додатково купити все,що тільки необхідно,вона не стане луцькою міською. Бо ще потрібні кваліфіковані кадри,які постійно практикують. Так,у нас є спеціалісти,але у галузі – одиниці і не можуть зібрати консиліум. Думаю,коли Міністерство охорони здоров’я прописувало постанову Кабінету Міністрів «Про утворення госпітальних округів»,то правильно зробили прив’язку до кількості жителів,бо ж розуміють,що при такій кількості жителів,стільки може бути хворих.
 
– Маневиччина в першу чергу асоціюється з сонячним камінням. Навіть попри те,що поклади бурштину залягли й у Любешівському краї,Маневицький район нині – і найбажаніша територія,і найнебезпечніша. Скажіть,як тамтешній мешканець,а тим паче,як представник влади,якою є ситуація в лісах? Наскільки клондайк,що тихо жевріє,становить небезпеку для місцевого люду?
 
– Ще півтора роки тому,коли всі бачили події на Маневичі,знайомі дзвонили й запитували,як там живеш? Багатьом зараз доводиться пояснювати,що Маневиччина,Волинь чи Волинська область загалом – це не Рівненщина і не Житомирщина. Ситуація,яка є там,і яка в нас – це різні речі. Я,до слова,казав багатьом журналістам центральних телеканалів,правда ніколи вони цього не показували… Мовляв,ну як так сталося,що на Рівненщині одна ситуація,а у вас інша? Бо коли в нас все лише починалося,вдалося втримати під контролем.
 
І,знаєте,коли отой перший прорив восени 2015-го відбувся,коли вся Україна це побачила,якби не приїзд Володимира Петровича (Гунчик,голова облдержадміністрації,- авт.),відразу,миттєво,мали би ще одну Рівненщину. Якби тоді не провели між всіма силовиками області координаційну раду прямо там же на місці,за одним горбом від копачів,і не прописали,що маємо робити,ми б зараз мали ситуацію абсолютно не контрольовану. Тоді перші сотні бійців Нацгвардії,було непросто в лісі тримати,бо їх треба було годувати і обігрівати,а це ж зима. Якби ми не збили той перший запал,мали б проблеми. Але це було тоді. Тепер…
 
На превеликий жаль,зараз багатьом вигідно показувати картинку,що ситуація неконтрольована: міліція «кришує»,ще хтось там «кришує». Це багатьом вигідно,вигідно розхитати ситуацію. Розумію,якби я був не головою райдержадміністрації,а звичайним жителем із Рівненської області чи навіть з Луцька і дивлюсь новини,офіційна посадова особа обласної ради каже: «Ми знаєм,що на Волині те й те відбувається! Там міліція «кришує» район!» Я дивлюся і думаю: треба їхати самому й теж десь пробувати. Значить,беремо та їдемо з друзями в ліс і десь копаємо. Кажуть,що можна домовитися. А їх насправді затримують. Для декого вигідно максимально пускати таку інформацію,що ситуація не контрольована,щоб більше було от таких приїздів і відповідної картинки. Але дякую сьогодні силовикам,бо максимально оперативно спільно працюємо.
 
– Логічно,цю проблему мала би вирішити держава,але,на превеликий жаль,сьогодні різні гілки її влади демонструють непослідовність і в цьому питанні. Депутати Верховної Ради провалили закон про бурштин,натомість є постанова Кабінету Міністрів,пілотний проект в який входить Волинська,Рівненська,Житомирська область,окрім того з’явилося КП «Волиньприродресурс». Якщо говорити крізь призму настроїв місцевого населення,чого очікують люди,чи дійсно вони готові працювати під крилом держави? Чи місцеві зацікавлені,аби легалізували той видобуток бурштину,чи їм набагато простіше і вигідніше копати тихенько?
 
– Я би поділив місцеве населення на дві групи: одна – дуже велика,95-97%,може,і всі 99% жителів,і ще невеличка частинка,меншість така – 2-3%. Переважна більшість хоче,щоби держава – а чи буде це державне підприємство,чи інша структура,цим жителям за великим рахунком байдуже – забезпечила порядок і щоб вони розуміли,що,так,під землею знаходиться багатство,його видобувають і платяться податки,що за ті гроші десь освітлення роблять,місцевий бюджет збагачують,державний. Щоб усе було офіційно,щоб можна було працевлаштуватися. Переважна більшість жителів району,і не тільки нашого,просто хочуть порядку. Але є ще невелика частинка,які абсолютно не хочуть законного способу. Анархія їх повністю влаштовує. І коли свого часу почалося нашестя копачів не з Волині,тоді казали: в тому бардаку й ми собі заробимо. Ці декілька відсотків найбільш активні. Вони постійно пікетують адміністрацію,піднімають журналістів,створюють шум і складається враження,що їх не жменька,а більшість.
 
Я не прихильник комунального підприємства. До речі,в районі теж є таке,і ми навіть зміни виду діяльності внесли. Вважаю,якщо має область право відкривати комунальне підприємство,то й район може,і сільрада. А сьогодні ще й ОТГ. А яка різниця? Комунальне та й комунальне. Точно знаю,що вже в цьому буде конфлікт інтересів,і спробуй доведи,яка громада важливіша. Область каже: зачекайте,це ж ресурс такий,що давайте на всю область. А село скаже: ні,це ж наше. Над усіма – держава. І діяти тут слід тільки на державному рівні.
 
Пілотний проект,який запроваджено постановою Кабінету Міністрів? Щиро тішуся,хоч в районі на сьогодні земель втрачено,відверто кажучи,небагато,бо довидобуватимуть і рекультивуватимуть законно. Переконаний,побачить місцеве населення,що приходить офіційна структура «Укрбурштин» чи будь-яка спеціалізована структура,яку можна буде контролювати,яку можна буде бачити,яка прийшла,зробила роботу,посадила той самий ліс,зачистила. Будуть повноваження,але й буде відповідальність,буде з кого спитати.
 
– Тепер бурштин,а колись візитівкою краю був флагман торфовидобування «Волиньторф» розташований на теренах Маневицького р-ну. Останні роки,щоправда,для підприємства не були такими райдужними: говорилося,зокрема,й про зловживання. Скажіть,чи тримає виконавча влада руку на пульсі й яких дій вживає,аби торфобрикетний завод продовжував працювати з користю для громади?
 
– Щодо «Волиньторфу»… Це взагалі окрема історія і міг би говорити дуже багато. Якщо кількома словами… Як на мене,можна по-різному оцінювати ситуацію,але якщо не зміниться керівництво «Волитьторфу»,то підприємство найближчим часом матиме,м’яко кажучи,не просто критичну ситуацію,а повний розвал. Не буду казати за зловживання,нехай правоохоронні органи цим займаються. Я – не про це. Але коли бачу,що керівництво більше займається політикою,коли важливіше взяти участь в партійних зборах,а не займатися виробництвом,то зрозуміло,що справи не буде. Не питання в відведенні земель і не питання в інших речах,бо розумію,що є обмеження в законодавстві. Зрештою багато таких питань можна було б узгоджувати,сідати за круглий стіл,радитися,думати як вирішити проблему.
 
Кожен працівник «Волиньторфу» знає,що є проблема з землею. Та не треба того працівникам. Керівництво повинне цю проблему і не аврально,а по ходу,планово,зустрічатись,вирішувати. Та коли керівник підприємства не хоче до мене в кабінет зайти. Не хоче принципово зайти до голови облдержадміністрації. Особисто казав: давайте заходимо. А нема бажання. Керівник підприємства швидше збере мітинг,ніж ітиме на розмову.
 
Разом із тим,це підприємство,особливо для Маневицького району,має стратегічне значення. Практично вся соціальна сфера залежна від «Волиньторфу». Школи – тільки на торфобрикетах,а також ФАПи,лікарні. А керівництво займається політикою,а не роботою. Було б інакше,проблем не було.
 
– Давайте поговоримо про Вашу роботу,Ви ж за фахом – науковець-економіст. Який бюджет у 2016-му був у районі,де керує кандидат наук? І з чим перейшли у 2017 рік?
 
– Так,я – кандидат економічних наук. Скажу,що бюджет не тільки в 2016-му,а і в 2015 році досить позитивний і має динаміку до серйозного зростання. Наведу цифри: коли став на посаду,приймали бюджет на 2016 рік,первинний бюджет,який ми звели і спланували власні доходи на 20,8 мільйонів гривень. Власних доходів. Чисто районного бюджету,не зведеного,районного. Потім ми уточнили і ще додатково на 4 мільйони збільшили доходи. Фактично за рік власних надходжень ми отримали без пару тисяч 36 мільйонів. Це цифри,на які ніхто не сподівався. Звісно,дещо планували,казав,що точно буде більше 30 мільйонів. Але ніхто мені не вірив,особливо досвідчені місцеві фінансисти. Але вдалося: 36 мільйонів – бюджет Маневицького району,а зведений – 63 мільйони гривень.
 
Це достатня кількість ресурсу. Не кажу,що зможемо вирішити всі проблеми,але чимало справ буде,зокрема й по співфінансуванню. Державні кошти – це державні кошти. Але ми багато питань за капітальними видатками вирішували з місцевих доходів. І відразу логічне питання: звідки взялись гроші? Маневиччина дуже серйозно поставилася до доручення Володимира Петровича щодо наповнення бюджетів.
 
По грибах і ягодах,знову ж таки,без пару тисяч вийшли на 3 мільйони. Суто в районний бюджет,суто по грибах і ягодах. Це при тому,що рік був урожайним суто на чорниці. В 2016 році була серйозна проблема – не було грибів,не було журавлини. Але якби вродили гриби і журавлина,то ще до мільйона гривень отримали б. Але це форсмажор: на природу не могли вплинути. В районі є такі підприємці,які десятки років їздили,заготовляли ті самі чорниці і не платили податків. Вперше в 2016 році ми змусили увійти в легальне русло майже 30 підприємців. Опір був колосальний,бунтів було багато,що тільки не розказували… Але в результаті – серйозне наповнення. Суттєво збільшилась заробітна плата,зокрема в лісівників,а це,відповідно,- ПДФО і платежі. Наші сільськогосподарські виробники почали платити досить таки суттєво.
 
І цього року,я вам скажу,ситуація нічим не гірша. Але,що чуємо: зрада,завал,бізнес малий закривається. Я ж спеціально провів моніторинг,і тут же економічна освіта дає своє. Кажуть,що ФОПи закриваються. Прошу: надайте мені дані,скільки у районі ФОПів закрилось,а скільки не платило податків. Виявилося,що тих ФОПів,які закрилися за останні два місяці,- лише 5% з усіх,що закрилися минулого року платили хоч пару гривень податків. І по факту – за січень місяць мені поклала довідку податкова на стіл – кількість платників податків в Маневицькому районі в січні місяці цього року більша,ніж було в січні минулого року. І відповідно за січень 2017 року попри те,що утворилася об`єднана громада і податки вже пішли туди,і практично 15% податків відійшло,перевиконання десь на 44-45 %,з січня до січня.
 
– Не можу оминути й теми децентралізації – ще однієї реформи. Нині все більше повноважень отримує місцеве самоврядування. Ніби й добре,але… Фактично виконавча вертикаль втрачає вплив,а часом і контакт із кожним селом,бо тамтешній сільський голова – місцевий князьок. Як у вас із комунікаціями з місцевим самоврядуванням? Чуєте один одного?
 
– В принципі,як голова районної адміністрації,розумію,свідомий того,що реформа децентралізації – це коли від мене забирають певні повноваження. Але вважаю,що ця реформа,яку зініціював Президент України Петро Олексійович і підтримує активно уряд,дуже шикарна реформа. Чого? Поясню. От,наприклад,я на сьогодні,з однієї сторони є розпорядником коштів: керую відділами освіти,культури,з іншої – в мене контролюючі функції,бо згідно Конституції України голова адміністрації районної чи обласної на певній території відповідає за додержання законів,виконання підзаконних актів,рішень уряду. Тобто я і керую,і сам себе контролюю. Нелогічно. І тому правильно Президент сказав,що так не може бути. І ми готові оці повноваження розпоряджання коштами,як розвивати райони,територію і так далі віддати,і віддати тим,кого на місці оберуть люди,народ,кому найбільше довіряють. Але контролюючі функції категорично не можна віддавати,а тим більше на місцеве самоврядування. Тому реформа так і передбачає. Але чи це буде префектура,про що говориться,чи щось інше… Це вже буде інше питання.
 
Держава повинна мати впливи контролюючи. І це правильно,тому концепція реформи ідеальна. Говорю,як науковець. Чудово,але друге питання виникає. Звикли люди,якби не було,з усіма проблемами йти в адміністрацію.
 
Багато читав про децентралізацію. Ще два роки тому спеціально поїхав в Польщу подивився,як там по факту,що там діється,як вони проходили всі ці етапи,як в інших країнах Європейських проходили всі ці етапи. І коли подивитися,зрозумів,що об`єднана громада,яка немає хоча б з 20 тисяч жителів,в якій би це зоні не було: чи це буде Поліська зона,чи це буде лісостеп,чи будь де,але якщо немає 20 тисяч жителів,то ця громада буде безперспективна. Дехто мені каже,чому так? Все дуже просто: спроможність громади не вимірюється лише фінансовими можливостями. Фінансово,може,громада буде і спроможна,але ж не завжди питання лише фінансові. Такий момент,про який майже ніхто ніколи не говорить. Наприклад,громада,якщо вона спроможна,то вона повинна дбати про дітей,вона повинна мати музичну школу,спортивну школу,центр творчості. Але ми добре розуміємо,якщо в громаді є дві тисячі жителів,там музичної школи повноцінної не буде. Там не буде спортшколи повноцінної. Мені дехто каже: цій громаді ніхто не забороняє укласти угоду із кимось. Так,ніхто не забороняє,але одна справа,коли ми сьогодні в районі самі визначаємо,що в нас є музична школа,в якій є 250 дітей і для них – усі класи музичних інструментів. Оце означає,що ми – громада,ми -спроможні. Уявляєте,що ми будемо укладати угоду з кимось? Є дитинка,яка хоче займатися скрипкою. Ми неспроможні такий клас запровадити. Поряд з нами – ще одна неспроможна громада,а у них скрипкою немає кому займатися. Давайте в Луцьк будемо їздити чи в Ковель,чи куди будемо звертатись? Ось в такій ситуації,навіть,по цій дрібній низці,громада неспроможна.
 
Припустимо,по Прилісному,коли створилася громада і голова громади сказав: «Значить так,ми своїх дітей будемо самі підтримувати,в нас буде і спортшкола,і музична». Ми – тільки за,але ви врахуйте,що в районі є спортивна секція в спортивній школі,де дівчатка займаються футболом. Вони об’їздили всю Україну,дехто був у Європі. Бо там база спеціальна: є тренер,є зал спортивний,який відповідає стандартам. У Прилісному такого залу немає. «Ми придумаємо». Та не придумаєте! Ваші дівчатка все рівно будуть їхати до нас,але добре що на сьогодні є ще район і що ми можемо утримувати таку спортивну школу. Якщо громада Маневицька буде невеличка,то вона таку спортивну школу не потягне,а надіятись,що завтра всі громади попідписують угоду на оцю одну секцію спортивну,де дівчатка будуть займатись футболом – це ризик. А може зможуть,а може й не зможуть,а може підпишуть,а може й не підпишуть. Тому коли говоримо про спроможність потрібно враховувати всі фактори,що тільки є на території тої самої громади,яка могла би бути сформована. Але про цей момент дуже мало хто говорить.
 
В нас всі говорять про гроші. От давайте ми зараз створимо громаду,вона накрутить мільйони,а що там вже буде,то буде далі. Ні,ми повинні зараз про ці нюанси говорити,враховувати. От якщо громада повноцінна,оці структури,які я називаю – територіальний центр,центр соціального обслуговування населення – це все має бути в громаді.
 
І ще одне,що побачив – найменший апарат управління в об’єднаній громаді буде не менш,як 30 працівників. Суто апарату управління. Це найменше. Але ж має бути ще й заміщення. Наприклад,бухгалтера у разі чого слід заміщати. Хто? Люди іноді хворіють,ідуть у відпуску. І відразу апарат зростає від 30 до 50 осіб. Тому коли створяться громади,як заманеться,а не за чіткими розрахунками…
 
Тому моя позиція є незмінною. У Маневицькому районі має бути 2 ОТГ – Маневицька і Колківська. Якщо вже на сьогодні створено Приліснинську ОТГ,то означає,що має бути 2 спроможних і додатково Приліснинська ОТГ.
 
– То чиновників за Вашими прогнозами буде ще більше?
 
– Так,в 2 рази,а то й навіть більше. Чим дрібніші громади,тим більша кількість чиновників. От створили в Зимному,в Устилузі ще десь громади і там немає такого апарату управління. Так,зараз немає,але давайте говорити про інше: кожна громада попідписувала угоди про співпрацю з районними адміністраціями. Тобто сьогодні попідписували. Добре,а завтра – 100% району це громада. З ким будуть угоди підписувати? Угод не буде,а це означає,що треба буде мати власних фахівців. Тому,виходячи з цього,моє переконання,що нам потрібно було б ввести обмеження. І тут,напевне,принцип добровільності не був би доречний. Я особисто – за децентралізацію,за формування спроможних громад.