Соня Кошкіна зазначає: «Дві історії – з Романом Насировим і з блокадою Донбасу – сколихнули українське суспільство. Влада спочатку їх недооцінила. Ні масштаби,ні наслідки. Недооцінивши – бо діяла звичним для себе сценарієм. Сценарієм «бєспрєдєла». Що не передбачає ні відкритості,ні прозорого діалогу. Суспільство реагувало відповідно. Також по «беспрєдєлу». В рамках його,громадянського суспільства,вельми обмежені можливості. Реагувало судом Лінча».
 
Вона пояснює,що коли термін попереднього затримання Насирова закінчився,«де-юре вільна людина,він був обмежений у своєму пересуванні де-факто. Ситуація абсолютно неправова. По суті – суд Лінча». На переконання Кошкіної,йдеться про «ситуацію,з якої,здавалося б,влада повинна була зробити висновки… На жаль,висновки влада не зробила. Подальші події навколо блокади – тому доказ». Вона резюмує: «У влади ще є можливість зупинитися. Переосмислити те,що відбувається. Є можливість 90% потоків направляти не в кишеню – свою чи олігархів,а в бюджет країни. Так,дешевий прибуток від цього відчутно зменшиться,зате збережуться статус-кво,сякі-такі перспективи. Країна збережеться».
 
Якщо ж і далі продовжувати в такому дусі,підкреслює аналітик,тоді пора «сідати писати текст резолюції для нової Переяславської Ради. З тієї простої причини,що дорога на Захід і їм – владі,та й країні в цілому буде закрита».
 
Відтак вона нагадує: «За результатами ліквідації частини блокади в ряді західних областей відбулися політичні дії,що віддалено нагадують події в Україні в 1917-1918-х роках. Коли центральна влада загрузла в міжусобиці настільки,що не звертала увагу на те,що відбувається на місцях. У той час,як там правила бал тотальна бандитизація,з’являлися свої «отамани». А наостанок,запитавши,хто від цього виграв,резюмує: «Правильно,Москва. Стрімко встановила «диктатуру пролетаріату»… Над цим варто задуматися».