Відлуння тижня (09.10 – 16.10)

Угорщина, що потопила в  крові  Закарпатську  Україну (березні 1939-го, після Мюнхнських угод вересня 1938-го), у жовтні 2017-го здійснила спробу під приводом критики освітнього закону поставити хрест на євроінтеграційному шляху України. Тобто, де-факто підіграти українофобському курсу Кремля, який  за допомогою зброї намагається знищити українську  державність.  Звісно, тут нема ніякого дива, зваживши на не просто  дружні стосунки двох гіперпатріотично налаштованих лідерів – Володимира Путіна та Віктора Орбана.

Однак пропозиції, озвучені  в Парламентській  асамблеї Ради Європи Президентом Чеської Республіки Мілошем Земаном (до слова, ще більш відданим Кремлю) стали суттєвішим сигналом. Цілком вірогідно, що вони не були випадковими фантазіями офіційної  Праги, але, до певної міри, узгодженою позицією Ради Європи, зокрема ПАРЄ, одного з двох статутних органів Ради Європи.

Нагадаємо, що Парламентська асамблея засідає в Страсбурзі, до її складу входять представники 47 національних парламентів європейських країн, які є членами Ради Європи. Так-от, констатація  Земана, що  анексія Криму – це «завершена справа (fait accompli)», його пропозиція, що за загарбання  території Росією має бути «якась компенсація для України – чи у фінансовій формі, чи нафтою і газом», навряд чи випадкова. Очевидно, йдеться  про спробу кардинальної зміни взаємин Європи  та РФ. З цього приводу максимально відверто висловився кіпріот Георг Лукаідес: «Саміт Ради Європи треба використати для примирення Заходу та Росії».

А те, що пропозиції доручили озвучити Земану, дало підстави  говорити про Страсбург-2017 як новітній варіант Мюнхена-1938. Причому це стало і цинічно-показовим фактом. Адже внаслідок мюнхенських «ублажань» агресора (тоді ним був Гітлер) саме Чехія втратила частину території (Судетську область), а потім – і державність. І що найсуттєвіше – було  фактично відкрито  геополітичну скриньку Пандрори, і до світового кривавого побоїща залишалося зробити лише кілька  кроків. Звісно, з пактом Ріббентопа-Молотова на цьому шляху. Чи  не тому нині  Польща (нарешті!!!), яка надто добре знає ціну таких умиротворень окупантів, починає згортати активну українофобську  політику?

Натомість значна частина Європи зайвий раз доводить аксіому про  надто коротку історичну пам’ять, непростиму політичну сліпоту. З цього приводу данець Мікаель Єнсен, роздумуючи про «операцію з повернення Росії до ПАРЄ через чорний хід», у серцях  резюмував: «Рада Європи не має жодних принципів, якщо країна є достатньо великою і дає до бюджету достатньо грошей». Яка ціна таких політичних операцій купівлі-продажу (і відкуплення на якийсь термін від окупації своїх країн), мав би, наголосимо ще раз, нагадати  вершителям доль Європи у Стразбурзі незасвоєний мюнхенський урок. До речі, з цього приводу голова української делегації в ПАРЄ Володимир Ар’єв піддав різкій критиці (посилаємося на його сторінку у Фейсбуці) Генеральний секретар Ради Європи Турбйорна Ягланда, який  піддається на шантаж Росії, за  «дуже тривожні процеси в Раді Європи».

Тож вище згадуваний Земан, говорячи, що «ми маємо уникнути європейської війни, і ви маєте це зрозуміти», фактично  запропонував  (у масці  проросійського «миротворця») грати за правилами Кремля не сам по собі. Зважаючи на позицію значної частини європейського політикуму, успішність  московської стратегії гібридної війни,  наслідки не заставлять довго себе чекати.  У цьому, на жаль,  переконувати події та тенденції тижня, що вже став надбанням історії.

«Мета банальна: показати, що Україна «тріщить по швах»

Мітинг «Самовизначення для Закарпаття», проведений 13 жовтня українофобами та угорськими радикалами з партії «Йоббік» під будинком українського посольства в Будапешті, засвідчив, що українсько-угорське  протистояння може зайти в глухий кут взаємопобоювання. Наголошуючи на цьому, політичний оглядач Дмитро Тужанський на сайті  «Європейської правди» зазначає, що  ця акція відбулася «під гаслом «Самовизначення для Закарпаття». Під ідентичним гаслом ця ж партія провела в Будапешті аналогічний мітинг 27 березня 2014 року – в розпал трагічних подій в Криму, на Донбасі та агресії Росії». Він нагадує, що Томаш Гауді-Нодь, один із  впливових осіб «Йоббіка» (лідер – Габор Вона), у квітні 2014 року виступав на сесії ПАРЄ у футболці з написом  «Крим законно належить Росії. Закарпаття законно належить Угорщині». При  цьому аналітик зазначає, що  формально «Йоббік» не є союзником уряду Віктора Орбана  та його партії «Фідес», хоча обидві перебувають  в одній праворадикальній ніші. Але, на його думку, «Фідес» та «Йоббік» конкурують і за симпатії та гроші Москви. Обом партіям за це постійно дорікають політичні конкуренти всередині країни, а прем’єру Угорщини – ще й вся демократична Європа».

Роздумуючи над фактором російського сліду на Закарпатті, Тужанський підкреслює, що «останні два роки Кремль системно маніпулює амбіціями Будапешта у питанні захисту закордонних угорців в Україні та їхнього права на автономію». На його переконання, «мета банальна: показати, що Україна тріщить по швах і  «громадянська війна» можлива не тільки на Донбасі, а під кордоном з ЄС, мовляв, Закарпаття нічим не відрізняється від Донецька чи Луганська, тільки там не росіяни, а угорці».

Чи є вихід із цього глухого кута, коли  міністр МЗС Петер Сіярто так відверто ігнорував свого українського колегу Павла Клімкіна  (мовляв, час вже минув), і раптово прилітав до Ужгорода? Такий крок, на думку експерта, –  «це послання Петру Порошенку – від Віктора Орбана».  А відтак пояснює: «Віктор Орбан  готується втретє поспіль очолити угорський уряд. Додаткові бали йому не завадять. Фактор виборів дійсно тисне на угорського лідера, бо кожну його поразку той же «Йоббік» використає, аби відхопити ще частину праворадикального електорату. Саме тому для Орбана дуже важливо, аби цей діалог з Києвом був не лише про освітній закон, а про всі чутливі теми двосторонніх відносин, яких накопичилося вже чимало». Тужанський наголошує, що «Петро Порошенко особисто не менше зацікавлений у такій розмові, ніж Віктор Орбан», аби спробувати «дещо знизити градус напруги у відносинах з Будапештом та нацменшинами, проявивши себе як ефективний переговірник; закрити угорський дипломатичний фронт; уникнути інших подібних конфліктів, на яких спекулює насамперед Москва та її агенти впливу».

«Наша позиція незмінна»

Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто під час візиту в Україну  зазначив (див. «Радіо Свобода»), що закон «Про освіту» суттєво порушує принципи Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Сійярто також повідомив, що наступного понеділка на нараді міністрів закордонних справ країн-членів ЄС у Люксембурзі планує ініціювати перегляд Угоди про асоціацію з Україною. Політик висловлювався досить різко, стверджував, що закон створює гіршу ситуацію на теренах освіти для угорців й представників інших нацменшин в Україні, аніж це було за часів СРСР. «Такого ми не можемо дозволити. Уряд Угорщини найрішучішим способом протистоятиме таким крокам (України)», – зазначив очільник угорського МЗС. На його думку, єдиний засіб впливу на Україну – це посилання міжнародного тиску.

Натомість посол України в Угорщині Любов Непоп в інтерв’ю угорському виданню заперечила, що Закон України  «Про освіту» означає асиміляцію угорської меншини. «Закон не має на меті унеможливлення існування шкіл, які ведуть викладання мовами меншин. Навчання угорською мовою залишиться і на рівні середньої школи, але одночасно буде вдосконалено викладання української мови як державної. Це означає, що, відповідно до принципу поступовості, частина навчальних предметів буде викладатися українською мовою, пропорції чого визначатиме інший закон, закон про середню освіту, та освітні програми. Крім того, школи також матимуть змогу обрати нижню або верхню межу з рамкових пропорцій, визначених цими навчальними програмами. Цей закон має забезпечити рівні можливості для всіх, хто бажає продовжити навчання у ВНЗ, що неможливо без знання державної мови», – повідомила  вона. А відтак наголосила: «Ми віримо в успіх переговорів та в те, що ми зможемо розвіяти всі хибні уявлення про закон. Наша позиція незмінна: Угорщина є стратегічним партнером України, союзником і дружньою країною! Ми розраховуємо на подальшу підтримку один одного!»

«Це відбувається за рахунок  України»

Доктор економічних наук Андрій Гайдуцький  у виданні «Дзеркало тижня» роздмує  над проблемами  «Міграноміки ХХІ століття», над тим,  як  Україні подолати відплив людського капіталу. Він нагадує, що ключовий  попит» на українців сьогодні формує Польща. А відтак констатує: «Ця країна усе ще перебуває на останньому місці в списку з 57 країн з високим доходом, маючи всього 12,3 тис. дол. ВВП на одного жителя. Поляки розуміють, що якщо вони хочуть зростати швидше й досягти хоча б рівня Словенії (35-те місце з 21,3 тис. дол. ВВП на одного жителя), та й щоб просто закріпитися в середині клубу розвинених держав, їхній країні потрібно залучати більше трудових ресурсів».  При цьому 25% польських компаній мають проблеми з набором співробітників, особливо робочих спеціальностей. Це пов’язано як зі старінням місцевого населення, так і з виїздом понад 2 млн поляків у інші країни ЄС.

Тому, інформує  доктор  економічних наук, «бізнес Польщі фактично веде монотонну лобістську кампанію зі спрощення процедури працевлаштування іноземців (читайте — українців). За 2015–2017 рр. пролобійовано ряд важливих рішень. По-перше, Польща стала єдиною країною ЄС, у яку дозволено в’їхати на роботу без робочої візи (тільки за наявності біометричного паспорта) і зайнятися оформлення документів прямо за місцем майбутнього працевлаштування. По-друге, на підставі так званого освядчення (дозволу на роботу) мігрант може залишитися на період понад 90 днів, тобто легально порушити строк безвізового перебування в країні… По-третє, власники  «карти поляка» (а це вже понад 80 тис. українців) одержують ПНП одразу ж після переїзду в Польщу, а через рік — паспорт громадянина ЄС і грошову допомогу».

Завдяки таким активним заходам, зазначає Гайдуцький, «Польщі вдалося за рахунок українців відновити зростання працездатного населення віком від 15 до 70 років. За 2009–2016 рр. воно збільшилося майже на мільйон (до 30,6 млн чол.). А в Україні за цей час, навпаки, знизилося на 6 млн, до 28,9 млн чол. (за даними Держстату)». Польща, підкреслює він,  домагається свого – «залучає більше іммігрантів, ніж конкуренти, і зростає швидше за конкурентів. Хоч як дивно, але значною мірою це відбувається за рахунок України».

Відтак аналітик нагадує, що люди – це капітал. На його думку, «довгострокове прискорення розвитку України можливе тільки за рахунок швидкого зростання економічно активного населення, тобто лише за рахунок іммігрантів. Тому ключовою стратегією для стрімкого зростання економіки має стати активна імміграційна політика, спрямована на селективний приплив трудових ресурсів та їхніх капіталів».

«Європа грає зараз…»

На думку військового експерта  Олега Жданова (див. «Апостроф»), «Мінські домовленості – це, де-факто, федералізація України». Він  пояснює: «Якщо зараз дати особливий статус Донбасу, то у нас буде парад суверенітетів. Подивіться, що Угорщина витворяє зараз на Закарпатті. Очевидно, що це атака з боку Кремля, тому що пул держав, які обурилися нашим законом «Про освіту», з якоїсь дивної причини збігається з клубом любителів Росії. Як говорив відомий персонаж: «Збіг? Не думаю». Тому я вважаю, що це цілеспрямовані дії».

За версією Жданова, «якби ми порушили мовну хартію Європи, ухваливши  цей закон, то Євросоюз вже порвав би нас на фашистський хрест. Але ми ж нічого не порушили, нам пред’явити нічого. Але розігнати хвилю сепаратизму – тут, будь ласка. І якщо ми створимо прецедент, то, повірте, країна розвалиться на величезні шматки. Відразу і Польща згадає про кордон по річці Збруч, і Угорщина та ж, і Румунія, і знову виникне проект «Новоросія». Тому для нас федералізація – ну ніяк. Взагалі Мінські угоди нездійсненні. За умови збереження цілісності країни, Мінські домовленості виконати не можна. Це глухий кут».

За нинішніх реалій, переконаний Олег Жданов, «нам потрібно будувати власну політику. Нам потрібно перетворюватися з об’єкта на суб’єкт переговорного процесу. І західні країни постійно штовхають нас ногами і підказують. Волкер приїхав, і що він сказав: «У вас гаряча війна». Макрон що сказав? «У вас збройна агресія Російської Федерації». Можливо, пора вже сказати, що у нас війна, і допомогти західним партнерам, тим же Штатам». При цьому зараз, наголосив він, «Європа грає на боці Росії, тому що вони дуже сильно залежать від Кремля і навіть бояться перейти під залежність від США. Але якщо ми хочемо співпрацювати зі США, то, будь ласка, потрібно підіграти їм, сказати, що у нас війна»

«…і неабияким здібностям Глави  держави Петра Порошенка»

Екс-нардеп Анатолій Моцпан у коментарях до публікації Олександра Лащенка  «Попри заборону авіасполучення з Росією, Медведчук продовжує літати до Путіна…»  на сайті «Радіо Свобода» висловив  цікаві міркування. При цьому він піддав критиці позицію Олеся Донія.  Зокрема Моцпан  висловлює переконання, що «в серпні-вересні 2014р. танки Путіна не були в Києві завдяки, на мій погляд, двом вирішальним факторам – мужності і стійкості бійців АТО на фронті в Донбасі та особистим зусиллям і неабияким здібностям Глави держави Петра Порошенка по забезпеченню солідарності та допомоги США і ЄС Україні у її протистоянні агресії Росії».

Правда, відтак він зізнається: «У мене чимало запитань і до Кучми, і до Медведчука, але Петро Порошенко задіяв саме їх до переговорного процесу з Росією, а не самовпевненого Олександра Донія».

Моцпан  переконаний, що «з Петром Порошенком Україна поки що вистояла у війні з ракетно-ядерною Росією, армія якої в декілька разів сильніша, на жаль, української. З далеким від реалій Олександром Донієм вже б давно, мабуть, втратили незалежність нашої країни».

«Апетити Росії до гегемонії не зупиняються на Україні»

Політолог Віктор Каспрук  на сайті «Радіо Свобода» опублікував роздуми про небезпечну сутність російського імперіалізму.  «Москва, повертаючись до мілітаристських стандартів ХІХ століття, опирається на емоційні шовіністичні стереотипи минулих часів», – зазначає він. На переконання експерта, «аналізуючи путінську експансіоністську політику, необхідно брати до уваги, що апетити Росії до гегемонії не зупиняються на Україні. Вони поширюються не тільки на інші держави, що свого часу були силою зігнані під «дах» СРСР, чи на країни, котрі входили до так званого соціалістичного табору, а й на всю територію Європи».

При цьому Каспрук наголошує, що «Росія буде настільки небезпечною, наскільки Захід дозволить їй такою стати. Гігантську за своїм розміром Російську Федерацію, економіка якої не дотягує до економік середніх європейських країн, треба поставити на місце. Не може бути жодної толерантності і вагань щодо її протиправної поведінки. Якщо Москва не хоче відступитися від України, то санкції щодо неї мусять різко зростати доти, поки їх відчують на собі не тільки пересічні росіяни, а й впливові персони у високих кремлівських кабінетах». Наостанок політолог підкреслює: «Путінський кримінальний режим, що складається з колишніх працівників КГБ і нових олігархів, становить небезпеку не тільки для України. Разом з ісламістськими релігійними фанатиками він є найбільшою загрозою для всього світу. І ця загроза з Росії постійно зростає».

«Спирається на чіткі імперські амбіції»

Кремль готовий  до посилення бойових дій з території окупованого Донбасу в будь-який момент. Про це свідчить скупчення військ та важкої бронетанкової й артилерійської техніки РФ біля контактної лінії на сході України, заявив, за інформацією видання «PоlitekA» під час роботи Першого комітету ГА ООН директор департаменту міжнародної безпеки МЗС України Сергій Шутенко. Зокрема  український дипломат наголосив: «Російське військове командування залишається готовим до посилення бойових дій. Про це свідчить велика кількість важкої зброї, розміщеної біля контактної лінії. З початку 2017 р. у заборонених районах зафіксовано розгортання понад 1,5 тис. танків, артилерійських систем, в тому числі артилерійських ракетних комплексів та мінометів».

Він підкреслив, що з початку року Україна тричі ініціювала масштабне припинення вогню по всій лінії зіткнення, і щоразу російські окупаційні сили та їхні прибічники порушували його. «Водночас російські окупаційні сили навмисно проводять провокаційні обстріли житлових районів», – нагадав  Шутенко. Більше того, за словами дипломата,  російські окупаційні сили,  щоб приховати порушення, перешкоджають роботі спостерігачів СММ ОБСЄ та обмежують їх доступ до районів зосередження своїх сил.

Шутенко зазначив, що «загалом же, у конфлікті загинуло понад 10 тис. людей, 25 тис. поранені й 1,6 млн були змушені покинути свої оселі. «Такі цифри є більш промовистими за будь-які слова. Вони вимагають жорсткої реакції з боку всього міжнародного співтовариства. Жорстокі злочини держави-агресора повинні бути припинені, – наголосив представник України. – Ця агресія, що спирається на чіткі імперіалістичні амбіції, спрямована проти європейської і трансатлантичної єдності як основних елементів глобального порядку безпеки».

«…все одно виконувати нічого не будуть»

Політик і дипломат, колишній представник України у політичній підгрупі тристоронньої контактної групи у Мінську Роман Безсмертний, роздумуючи про законопроекти щодо реінтеграції Донбасу та угод на  міжнародному рівні, наголошує в «Апострофі»:  «Можна зараз ухвалювати що завгодно, але росіяни все одно нічого виконувати не будуть. Ви пам’ятаєте, з чого почалась Друга світова війна? Ви знаєте, що таке Ліга націй? Бо це вже все в світі було. Усе, що робиться зараз – це робота з [президентом Росії Володимиром] Путіним, з [канцлером Німеччини Ангелою] Меркель, а де тут люди, які там живуть? Їх немає ні в одному, ні в другому законопроектах. Виходить, що ми підіграли  Захарченку і 46 тис. колабораціоністам, а 2,8 млн не потрібні нам. Ми розв’язали проблему того, хто в нас стріляв, а проблеми людей – ні». Він переконаний, що «стосунки між Києвом і Москвою методично і послідовно погіршуються. Розрив дипломатичних відносин відбудеться, це зупинити вже неможливо. Там нема посла, тут нема, більше того, сьогодні треба було б залишити там одного-двох дипломатів, забрати звідти дипломатичний корпус».

На думку  Безсмертного, в Україні «ситуація виглядає дуже песимістично, щоб не сказати гірше». Роздумуючи про майбутні вибори, він прогнозує: «Переможе казус Макрона. З’явиться людина, яка не буде мати бізнесу, а просто в силу обставин, які будуть складатись, буде йти до перемоги. Буде представлена політична лінійка від [Олега] Ляшка до [Юрія] Бойка, [Святослава] Вакарчука, [Міхеіла] Саакашвілі (останній – також гравець, бо сегментує політичний спектр). Сюди будуть навмисно введені люди, аби вивести Петра Олексійовича у другий тур, дуже багато гравців, на кшталт Вакарчука, [Вадима] Рабіновича, але що відбудеться за такого підходу? Перше – дискредитація бізнесу в політиці, друге – дискредитація чинних політиків, третє – дискредитація зовнішнього впливу».

Безсмертний ще раз наголошує: «Спрацює казус Макрона. Виникне фігура, і ця фігура вистрелить. Ймовірно, цю фігуру всі знають, як знали Макрона, який був міністром економіки. І цю людину всі бачать, але його особливість в тому, що він не буде ні з ким гратись. Причому ці люди – Ляшко, Рабінович, Бойко – будуть «вбивати» один одного, а в цей час умовний  «Макрон» буде пропонувати вирішення проблем. Перемога за тим, хто здатен відповісти на декілька питань: війна, безпека, соціальна сфера і земля. Якщо з’явиться людина, яка сформулює відповідь, ось вам і формула успіху».

Візії того чи  іншого українського політика, безумовно,  не варто сприймати за ключ до істини. Тим паче, коли в ролі такого, прости, Господи, провидця, виступає чоловік із прізвищем  Безсмерний. Адекватну  оцінку його діянням і намірам свого часу (коли той «носився з адмінреформою, як з писаною торбою») дали його земляки в Макарівському районі на Київщини).

Інше питання: коли з окопів масово вилазять політичні банкрути, це свідчить  про наближення до періоду чергової соціальної бурі.   Потенційні мародери, зодягнувши маски рятівників українського народу та Української держави, мають добрий нюх. Причому аж  такий, що забувають  про інстинкт самозбереження. У цьому ракурсі  не варто й забувати кричущі факти, що виявили детективи НАБУ і САП у діяннях кількох чиновників Міноборони. Йдеться про корупційну схему з розтрати державних коштів на суму  понад 149 мільйонів гривень під час закупівлі палива  для  ЗС.

Коли кращі з кращих співвітчизників відстоюють свободу та державність України, частина з дозволу сказати еліти (в тому числі військової) керується недалекоглядним  меркантильним принципом «кому війна, а кому – рідна мати вона». Те, що це гра з вогнем, давно відомо.  Про це, до речі, дуже суворо та принципово висловився Президент України Петро Порошенко: «Нікому не дозволю красти в армії. Тим, хто буде красти в армії, – руки повідрубую».

За умов, коли внутріполітична  ситуація вступає у фазу чергового загострення, зовнішні висклики  стають ще складнішими. На цьому акцентували увагу і  ЗМІ: «Чому реформ дедалі більше, а охочих жити в Україні менше?» («ЛБ»), «Асоціація в небезпеці: наскільки реалістичними є погрози Будапешта» («ЄП»), «Знову про п’яту колону…» («День»), «Больові точки: чому багатіють вони, а не ми?»(«PolitekA»), «Фарс путінської імперії» («НВ»), «Чому люди, які представляють нашу країну, не бачать далі свого носа?» («ГОРДОН»), «Ердоган у Києві: Обережні обіцянки мовою прагматичної дружби» («DW»),  «Лідер Каталонії підписав декларацію про незалежність, Мадрид готує заходи у відповідь – ЗМІ» («ЄП»), « Затримані чиновники Міноборони –  «люди епічної ницості». У Китаї і за менше розстрілюють» («ГОРДОН»)…

Минулий тиждень став для України суворим уроком. Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила 12 жовтня резолюцію з  критичними рекомендаціями Україні щодо закону про освіту в частині мов національних меншин.  Зокрема ПАРЄ «рекомендує українській владі переглянути питання мов меншин в освіті, беручи за основу гнучку модель двомовної освіти для всіх осіб, які належать до «корінних народів України» і «національних меншин», щоб не було дискримінації. На практиці можливим орієнтиром може бути не менше 60% учбових програм українською мовою та до 40% – мовами національних меншин».

У Страсбурзі іншою резолюцією (№ 2186)  було також  фактично зроблено крок до зняття економічних санкцій з РФ. Тобто, колабораціоністська позиція євроспільноти щодо Кремля  отримала своє продовження.

Такі реалії. Їх не можна ігнорувати, але й не варто демонізувати. Як зазначає постійний представник України при Раді Європи Дмитро Кулеба, «йде гра. Ми б’ємо, нас б’ють…- це удар, а не нокдаун». Будьмо!

Віктор Вербич