Про трагічні дні розстрілу Небесної Сотні, запеклі щільні бої із переважаючими силами сепаратистів, менталітет більшості жителів ОРДЛО, вигаданий мир на Донбасі, найбільш прогнозовані вибори в історії Волині, санкції проти структур проросійського олігарха Віктора Медведчука та саботаж української ракетної програми «Нептун»  – учасник Революції Гідності, командир 2-ї штурмової роти батальйону «Айдар», народний депутат України восьмого скликання Ігор Лапін в інтерв’ю «Волинь.Правді».  

Доброго дня, Ігоре Олександровичу, дякуємо, що знайшли час для інтерв’ю «Волинь.Правді».

Вітаю, Романе!

В ці дні рівно сім років тому на Майдані Незалежності у Києві вирішувалася доля України, тривали запеклі протистояння активістів із «Беркутом», і Ви брали у цих подіях безпосередню участь. Скажіть, в який момент Ви вирішили для себе їхати на Майдан, і що саме тоді стало головною внутрішньою мотивацією?

Всі мої рішення, які були пов’язані з Майданом, не приймалися емоційно. Рішення піти на Майдан я прийняв після того, як побили студентів, коли я побачив ті криваві кадри. Але я не можу сказати, що все тоді кинув і поїхав. По-перше, я пам’ятав 2004 рік і те розчарування, яке прийшло після Помаранчевої революції. Адже революцію роблять романтики, а користуються нею негідники. Тому емоційне рішення я прийняв саме тоді, після побиття студентів, однак, я не поїхав відразу, адже були певні роздуми з цього приводу.

Невдовзі я дізнався, що мій син в тайні від мене їздить на Майдан. Як кажуть в народі – лізти поперед батька в пекло не зовсім правильно, тому після цього в мене не лишалося вибору. Тож із січня 2014 року я почав їздити на Майдан, однак, я не відразу пішов у сотню Самооборони. Я, як адвокат, розумів, що коли почнеться силовий розгін, багато хто з учасників опиниться за гратами, що учасників Майдану можуть затримати і по дорозі додому, і в кафе, і де завгодно. Тому я підготував шаблон позовної заяви до суду на випадок мого затримання. Тобто, готувався до різних варіантів, зустрічався на Майдані з багатьма людьми, і якось коли чергового разу приїхав, то вже там і залишився до самого кінця. Тому це поетапно відбувалося, такого, що в один момент я зірвався і спонтанно поїхав на Майдан, не було. А коли пішов у сотню Самооборони – для мене почався вже зовсім інший Майдан.

«Я ВІДІЙШОВ ЗА ГОТЕЛЬ, ЩОБ НІХТО НЕ БАЧИВ, ЗНЯВ ІЗ СЕБЕ ЗАКОПЧЕНУ ДИМОМ БАЛАКЛАВУ, І ЗАПЛАКАВ», – ІГОР ЛАПІН ПРО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ

Отже, Ви схильні приймати рішення, зважаючи на логіку, а не на емоції. А раз так, то чи завжди Ви були впевнені, що Майдан переможе режим Віктора Януковича, чи були моменти, коли здавалося, що влада все ж придушить протест силою з великим кровопролиттям?

Дуже тяжкі моменти були в кінці лютого. Я не пам’ятаю точних дат, здається, це було 18 лютого, коли на Майдані було дуже мало людей. Горіло все підряд, лічені метри відділяли нас від «Беркуту», нам, не зважаючи ні на що, необхідно було вистояти. І в цей момент було таке відчуття… Не те що можливість поразки… Було відчуття, що це вже межа…

Або або…

Межу ми перетнули, і як воно буде далі – ніхто не знав. Особисто я розумів, що межу вже перейшов і вороття назад немає. Наступний емоційний момент – “після” розстріли. Це був вже новий етап, етап “після” протистояння. Знаєш, я відійшов за готель, щоб ніхто не бачив, зняв із себе закопчену димом балаклаву, і заплакав. Нестерпно було бачити, як на Майдані загинула в першу чергу дітвора. Цей момент особисто для мене був найбільш емоційний, адже це вже був кінець, в той день вже з’явилася інформація, що Віктор Янукович втік, а люди почали на місця гибелі героїв нести квіти. Це вже були зовсім інші відчуття. Адже до того Майдан був рутиною, ти там мав якусь свою ділянку роботи і займався цим. А в ті дні моральний стан був зовсім іншим. Ми ніби й перемогли, але ейфорії переможців у нас не було, стан був якийсь такий: «Гад розстріляв дітей» – про це тоді думав Майдан.

Ще не встиг розвіятись дим спалених шин на Майдані, як Росія вторглася в Крим, а пізніше і Донбас, оголошена антитерористична операція практично відразу переросла у повноцінну війну із Російською Федерацією. Ви у складі добровольчого батальйону «Айдар» були на передовій, і рота під вашим командуванням звільнила цілий ряд міст на Луганщині. Ви безпосередньо стикалися з ворогом і бачили, що це були кадрові військові Російської Федерації…

Не тільки стикався, вони навіть були у мене в полоні.

Не дивлячись на численні докази, Кремль досі заперечує свою участь у війні на Донбасі. Як Ви вважаєте, рано чи пізно воєнні злочинці з Росії постануть перед судом у Гаазі?

Вони вже там, зокрема, по справі про збиття «Боїнга» і багато інших речей. Чи постане перед судом Володимир Путін? Я думаю, що постане, якщо доживе. Питання в тому, що Росія «славиться» не зміною влади, а бунтами і поваленням влади. Сьогоднішня система Росії – це не особисто Путін. І тому ця система може зупинитися тільки тоді, коли її знесуть. А її знесуть, я в цьому впевнений. Коли це відбудеться? Я думаю, це відбудеться ще за мого життя. Враховуючи, що я молодший за Путіна, то думаю, що проживу довше, ніж він. Перші процеси вже запущені, справи в Гаазі вже розглядаються, деякі лише прийняті до розгляду і вивчаються. Тому я вважаю, що всі ці злочини будуть розслідувані і Росія нам буде виплачувати компенсації та контрибуції і за Крим, і за розграбований Донбас.

Не дивлячись на те, що наша Революція Гідності в якихось битвах програла, я не вважаю це поразкою. Революція не закінчена, вона ще триває, адже революція – це злам системи, а все решта – це бойові дії. Бої бувають різні – локальні і глобальні, успішні, і не дуже, а Революція продовжує тривати, адже її місія ще не завершена, за три місця на Майдані виконати цю місію неможливо, це довгий і складний процес, який буде мати довгострокові наслідки для нашої держави.

«НАС НЕНАВИДЯТЬ ТІЛЬКИ ЗА ТЕ, ЩО МИ ПЕРЕБУВАЄМО З УКРАЇНСЬКИМ ПРАПОРОМ НА УКРАЇНСЬКІЙ ТЕРИТОРІЇ», – ІГОР ЛАПІН ПРО МЕНТАЛЬНІСТЬ ЖИТЕЛІВ ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ

Дійсно, це концептуальне питання, і в його контексті варто звернути увагу на світосприйняття частини українців, які по той бік фронту. Звільняючи міста від окупаційно-терористичних військ, Ви вступали у контакт з місцевим населенням і, вочевидь, відчували реальні настрої тих людей. На Вашу думку, зараз там, на окупованих територіях, лишилися українці по духу?

Більшість українців по духу виїхали з окупованих територій  і стали переселенцями.  Але є ті, що залишились там за переконаннями – це сепаратисти, щонайменше, 95% із них. В них російська ментальність. Колись ті території населяли українці, але після Голодомору і тих всіх репресій, які відбувалися по відношенню до народу України, туди почали заселяти росіян та представників інших народностей Російської імперії. Тому ментальність на Донбасі сформувалася російська і «совкова». В очі тобі він буде усміхатися і казати, що любить Україну, а насправді… Були випадки, коли журналістам на камеру місцеві говорили: «Спасіба Українє за помощь», а не на камеру журналістка поспілкувалися з дитиною. І коли спитала в неї, хто з ким тут воює, дитина відповіла: «Наши протів украінцов». Дитина ж чує, як вдома говорять батьки. Тобто, реально 95% жителів тієї території, це люди, які тяготять до Росії, це, умовно кажучи, люди, які хочуть вийти з моєї хати разом з моїм чемоданом. Вони хочуть жити в Росії, але вони не хочуть туди переїхати зі своїм чемоданом, а хочуть забрати і шматок  нашої хати. Їх мета  з “відкусити” шмат території України, увійти у склад Росії. В Росію вони їздять на заробітки, а далі Донецька в Україні вони ніде не були, для багатьох з них найбільше свято – поїхати на «Донбас Арену». А по телевізору вони бачать тільки російські телеканали, на яких тільки підсилювали їхню впевненість, що вони ведуть «священную вайну протів фашистов». В них «дєди ваєвалі», але їм не свербить їздити на німецьких «Мерседесах» і розповідати, що я фашист.

Ще був випадок, коли ми звільнили один із населених пунктів Луганщині, до нас підійшли місцеві і сказали: «Па нам нє стрєлялі, пака ви нє прієхалі. Зачєм ви прієхалі с етімі украінскімі флагамі?». Тобто, винні не ті, які по ним стріляють, а ми! Розумієте, в чому парадокс? Але з ними немає сенсу сперечатися, вони вважають, що в них все було добре, поки не з’явилися ми. Тобто, нас ненавидять тільки за те, що ми перебуваємо з українським прапором на території України. До цього зводиться вся їхня внутрішня ненависть, при тому, що в очі вони можуть посміхатися.

Після довгого періоду затишшя на фронті знову почалися обстріли і відновилися втрати українських військових. Мир виявився дуже примарний. Як Ви вважаєте, чи можливо досягнути миру на Донбасі найближчим часом, враховуючи події в Росії, Україні та й Сполучених Штатах? Чи навпаки слід чекати відновлення широкомасштабних боїв?

Теоретично відновлення активних боїв, які були в 2014 році, може відбутися. Але для Росії це зараз дуже не вигідно, оскільки санкції по-тихеньку тиснуть на російську економіку. Нафта не така вже й дорога, раніше вона коштувала 110-120 доларів за барель, зараз вдвічі менше. Тобто, у них є свої проблеми, до того ж додалася пандемія коронавірусу. Тому я не думаю, що найближчим часом конфлікт на Донбасі може перерости в повномасштабну війну, але теоретично можливо все. Засоби масової інформації пишуть, що на фронті було затишшя. Та ніякого затишшя там не було. Треба читати не звіт штабу ООС, а звіт ОБСЄ. Раніше спостерігачі ОБСЄ фіксували 20 пострілів у той час, як ми нараховували 100. А зараз ОБСЄ звітується про 100 пострілів, а наші у звітах пишуть 10. Тобто від нас приховується реальна картина і реальна кількість обстрілів, тому що Володимир Зеленський вирішив, що він миротворець і принесе на Донбас мир. Будь-яка війна закінчується або капітуляцією або перемогою. Так званий «заморожений конфлікт» – це не мир. Це «заморозка», але під час цієї «заморозки» у нас пролилося дуже багато крові. Ігор Коломойський сказав: «Давайте візьмемо в Росії 100 мільярдів, а кров пробачимо». Тільки «барига» може мислити такими категоріями. Я так мислити не можу, я не можу пробачити за пролиту кров моїх побратимів. Тому нам «впарюють» так зване перемир’я як нібито досягнення якогось миру.

Україна погодилася на мир за «Формулою Штайнмаєра», це викликало невдоволення значної частини суспільства, багато хто розцінив це як акт капітуляції України. Та, як бачимо, запропонована формула не спрацювала, війна триває. Як, на Вашу думку, потрібно вирішувати питання Криму і Донбасу: «заморозити» конфлікт, повертати території силою чи вести з Росією дипломатичну, економічну й інформаційну війну? Чи є інший спосіб?

Є всього два варіанти: політико-дипломатичний або військовий. Давайте згадаємо історію: Нагірний Карабах, Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія… Куди ще Росія прийшла «визволяти»? Десятки років ці конфлікти вирішують політико-дипломатичним шляхом. Вирішили? Грузія втратила частину своїх територій, але зберегла країну. Поставили стіну і сказали: «Все, будемо мати сили – відвоюємо». Це грубо кажучи. Тому політико-дипломатичним шляхом не вирішується нічого.

Щодо військового шляху, то перш ніж говорити про цей варіант, нам потрібно перекрити «кисень» самопроголошеним республікам, унеможливити поповнення так званої «армії» ОРДЛО. Для цього потрібно прийняти Закон України «Про колабораціонізм». Дуже хороший законопроект Ігоря Лапіна, написаний ще в березні 2017 року (N-6170 від 09.03.2017) який передбачає для колаборантів покарання від 10 до 15 років тюрми з конфіскацією майна. Тоді кожен потенційний «сєпар», який думає піти служити в «міліцію ДНР» чи в «армію ДНР», або обиратися у так звані законодавчі, чи йти працювати у виконавчі «органи влади ДНР» буде знати, що коли Україна відновить контроль над територіями ОРДЛО – він отримає 10 чи 15 років з конфіскацією майна. Знаючи це, мало хто піде воювати за ЛДНР чи обиратися до їхніх самопроголошених «органів влади». Саме тому нам необхідно перекрити джерела поповнення їхніх лав новими людьми.

Що ми можемо сьогодні пред’явити, наприклад, директору водоканалу Луганська? Державну зраду? Ні. Він же не військовий і не державний службовець. Він скаже, що виконував гуманітарну місію – забезпечував ціле місто питною водою, ще й медаль за це попросить. Відповідно до законопроекту «Про колабораціонізм» саджати до тюрми директора водоканалу чи головного лікаря, який лікував сепаратистів, звісно, не будуть, тому потрібно передбачити і  люстрацію. Такі посадовці, які не вчиняли злочинів але перебували на посадах під час окупації, не матимуть права займати будь-які посади після відновлення на цих територіях суверенітету України. Знаючи це, не кожен захотів би йти на керівні адміністративні  посади в ОРДЛО.

А чому цей законопроект з  2017 року досі не ухвалили? 

Якби в минулому скликані парламенту було 226 Лапіних, то ми би його прийняли. У Верховної Ради не було політичної волі. По-друге, давай подивимось на склад фракцій коаліції БПП і «Народного фронту», які складалися з різних груп впливу, в яких далеко не всі були “янголами”…

Якраз наступне питання про «Народний фронт». У 2014 році Ви долучилися до команди «Народного фронту», виграли вибори по мажоритарному округу у Луцьку і увійшли до складу фракції «Народного фронту» у парламенті. Чому вирішили долучитися саме до цієї команди?

У «Народному фронті» –  сімнадцять депутатів з Майдану! Андрій Парубій, Андрій Левус, Микола Величкович, Михайло Бондар… левова частина всіх «майданівців» у «Народному фронті», то де міг бути я? Це було логічно. Я пішов туди саме за цими людьми. Я не є і ніколи не був членом політичної партії «Народний фронт» як і будь-якої іншої партії, оскільки військовослужбовець відповідно до закону не має права бути членом політичної партії. А у фракції я був з тими хлопцями, з якими пройшов Майдан.

«ВІКТОРА МЕДВЕДЧУКА ТА ДМИТРА ФІРТАША МИ ІДЕНТИФІКУВАЛИ ЯК ВНУТРІШНІХ ВОРОГІВ», – ІГОР ЛАПІН

Сьогодні Ви є симпатиком «Народного фронту»?

Так. Чесно кажучи, я симпатизую. Звичайно не є з «фанклубу» Арсенія Яценюка, але з перших днів він чесно казав: «Наші рейтинги будуть дорівнювати нулю. Більшість із вас більше ніколи не буде парламентарями». Ми робили непопулярні але необхідні реформи, за це нас «мочили». Тільки Микола Онищенко за десять місяців потратив тридцять мільйонів доларів на дискредитацію Уряду Яценюка і команди «Народного фронту», він і сьогодні не вилазить із провідних телеканалів Росії. Тому за десять місяців після парламентських виборів рейтинг «Народного фронту» опустили майже до нуля і ненависть народу до нас була сформована колосально. Але ми знали на що  йдемо.

Значний вплив на «Народний фронт» мав олігарх Ігор Коломойський, якого Президент Петро Порошенко свого часу призначив головою Дніпропетровської ОДА. Однак, пізніше між ними стався конфлікт, зокрема, через борги по «Укрнафті» та через «Приватбанк». Ви продовжували перебувати у команді «Народного фронту» у парламенті, разом з тим активно підтримували політику Президента Петра Порошенка, примкнувши до команди його прибічників, коли він вдруге балотувався на найвищий державний пост…

Я ніколи не був у команді Петра Порошенка, але якщо ми говоримо про вибори 2019 року, то проаналізувавши ситуацію, ми чудово розуміли, що у другому турі зійдуться Петро Порошенко і Володимир Зеленський. Тому для себе я зробив принциповий вибір – не допустити Зеленського до влади. Іншого варіанту не було: або ти по один бік, або по інший. А позиція «Я нікого з них не підтримую» – це не позиція. Тому на тому етапі я дійсно займав активну агітаційну позицію і працював на те, щоб збільшити шанси Петра Порошенка на перемогу, це правда.

Ви продовжуєте відстоювати свої політичні погляди і після поразки Петра Порошенка і після завершення вашої депутатської каденції, і з тієї публічної риторики, яку Ви висловлюєте, складається враження, що Ви, м’яко кажучи, не в захваті від курсу, яким Україну веде Володимир Зеленський і його команда. Чи змінилася Ваша думка після запровадження санкцій проти телеканалів Віктора Медведчука, що Ви думаєте з цього приводу?

По-перше, постанова Верховної Ради про закриття телеканалів – від 2018 року, я її співавтор. Це було звернення до РНБО щодо перевірки телеканалів на предмет фінансування тероризму. Кампанію «Закрий пельку Кремлю» ми з організацією «Вільні люди» розпочинали ще в 2015 році.

Ми – це хто?

Громадянське суспільство, патріотичне середовище, також і політики. Наприклад  Андрій Левус, Сергій Висоцький, Микола Величкович, я, інші депутати-самооборонцівці із фракції «Народного фронту». Ми ганялися за Віктором Медведчуком  з перших днів свого депутатства. Медведчука та Дмитра Фірташа  ми ідентифікували, як внутрішніх ворогів. На “Інтер” Фірташа та телеканали Медведчука я жодного разу не ходив. Як тільки стало відомо, що Віктор Медведчук викупив «112 Україна», «NewsOne» і «Zik» – я перестав ходити і туди.

Щодо рішення Президента – я його підтримую, не дивлячись на всю критику, яку я увесь час кажу в бік Володимира Зеленського. Але є декілька моментів. По-перше, це рішення має вистояти у судах. У мене не має тієї інформації, про яку говорив секретар РНБО, що вісім місяців СБУ працювала і зібрала факти про фінансування цими каналами тероризму. Якщо ці факти є, то рішення вистоїть у судах. Я думаю, СБУ має і  «козирну карту» в рукаві та в потрібний момент її дістане. Я майже на сто відсотків впевнений, що Тарас Козак  має і російське громадянство. Тому закиди про те, що Україна не має права вводити санкції проти громадян України безпідставні. Інші закиди про те, що канали закрили через пропаганду. Так, це була пропаганда, потрібно визнати цей факт. Але ж закрили їх не за пропаганду, закрили за фінансування тероризму. Тобто це напів міра. Бо росіяни будуть робити хитріше і маскуватимуть “економіку” ліпше, а от поняття пропаганди в рішенні РНБО я не почув…

Своїм рішенням про закриття телеканалів Медведчука Володимир Зеленський Вас особисто здивував?

Ні, це рішення мене не здивувало, адже цьому передувало дуже багато речей. Було забагато сигналів, які говорили мені про те, що це станеться. Наприклад, нещодавно у ЗМІ опублікували рейтинги президентської команди і рейтинги ОПЗЖ. Думаю, Володимир Зеленський звернув увагу, що рейтинги ОПЗЖ останнім часом почали рости, і в тому числі – за рахунок падіння рейтингів «Слуги народу».

На Вашу думку, рішення про запровадження санкцій проти Віктора Медведчука продиктоване падінням рейтингів «Слуги народу»? Викликає сумніви… 

По-перше рішення не про Медведчука а про Козака.

По друге – це лише один із сигналів. Другий – Михайло Подоляк, політтехнолог Сергія Льовочкіна. Сьогодні Михайло Подоляк формально радник голови Офісу Президента Андрія Єрмака, але фактично він і снідає і обідає і вечеряє з Володимиром Зеленським.  До речі, саме Сергій Льовочкін пролобіював Подоляка, завівши у команду Єрмака. Тому мене й не здивував той факт, що Сергій Льовочкін не виступав зі своєю позицією щодо санкцій. Про конфлікт Юрія Бойка і Віктора Медведчука сьогодні не знає хіба що лінивий. Тому, що гроші у Путіна бере Медведчук, а рейтинги чомусь ростуть у Бойка. Звичайно, що сьогодні Медведчука не влаштовує стрімкий ріст рейтингів Юрія Бойка. Тому сьогодні група Подоляк-Льовочкін-Бойко фактично є кінцевими бенефіціарами санкцій, адже внаслідок закриття телеканалів Медведчука електорат ОПЗЖ перейде до них. Тому в цій ситуації вони матимуть предмет для торгів з президентом.

Також у поле зору потрапляє ще один сигнал – заява Давида Арахамії: «Бойко – дуже проукраїнський політик!». Тобто, всі ці «маяки» мені говорили про можливість такого рішення, саме тому я не був здивований.

Цікаві метаморфози відбуваються і у волинській політиці. Чи не видається Вам дивним об’єднання під єдиним політичним прапором двох фінансово-промислових груп – «Континіуму» Степана Івахіва та «Приват» Ігоря Палиці? Як Ви сприймаєте вибір більшості волинян на користь партії «За майбутнє» на місцевих виборах?

Мене не здивував вибір волинян, адже хто контролює ЗМІ, той контролює й політичний процес. Які на Волині є засоби масової інформації, не підконтрольні Степану Івахіву чи Ігорю Палиці?

«Волинь.Правда».

А окрім вашого є багато таких? Можливо, ще одне чи два інтернет-видання. А які телеканали Волині є самостійні? «12 канал» чи “Аверс” (сміється – ред.). Є певна редакційна політика і всі волинські медіа грають «в одні ворота». Якщо говорити про всеукраїнський рівень, то згідно даних моніторингу під час виборчої кампанії 76% центральних ЗМІ «мочили» Петра Порошенка і хвалили Володимира Зеленського. То на який результат можна було очікувати? Аналогічна ситуація по Волині.

По-друге, при низькій явці завжди працюють «сітки». Наприклад, «сітка» – це 5% виборців. А якщо явка складає 50%, то частка цієї «сітки» відповідно зростає до 10%. Якщо явка 25%, то «сітка» «важить» вже 20% і так далі. Тобто, чим менша явка виборців, тим більшою є роль «сітки» у результатах голосування. На президентських виборах на Волині Степан Івахів грав з одного боку, а Ігор Палиця з іншого. А на парламентських ситуація була вже зовсім іншою, цілком прогнозованою. Складаємо ці дві «сітки» до купи і в Луцьку маємо 30 тисяч голосів. У 2014 році я виграв вибори, набравши 25 тисяч голосів, а в 2019 ці дві структури акумулювати 30 тисяч, то про що можна говорити?

Щодо місцевих виборів, то мені здається, якби на посаду міського голови Луцька від «Європейської Солідарності» пішла Юлія Вусенко, то вона би мала всі шанси пройти у другий тур, і в такому разі у другому турі була би інтрига, адже центральний офіс партії вже не спав би, а включився  б у боротьбу за свого мера у Луцьку.  У Львові, наприклад, зробили іншу помилку, залучивши до виборчої кампанії центральний офіс. Мало того, що Олег Синютка не місцевий, а ментально львів’яни схильні голосувати за львів’ян, йому разом з рейтингом центральний штаб приніс ще й антирейтинг партії, який формувався на центральних телеканалах роками.

«З БОСИМИ П’ЯТАМИ ПРОТИ КУЛЕМЕТА СКАКАТИ НЕМА ЧОГО», – ІГОР ЛАПІН ПОЯСНИВ, ЧОМУ НЕ ПІШОВ НА ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИБОРИ

На Вашу думку, до чого може призвести наступ президентської команди на проросійське крило української політики? Чи варто нам готуватися до позачергових парламентських виборів і чи плануєте Ви повернення у велику політику у якості міністра, народного депутата, чи, можливо, голови Волинської ОДА?

Головою облдержадміністрації при Зеленському я точно працювати не буду. Так, він зробив один правильний крок, але він має довести його до кінця. Якщо правова позиція його рішення виявиться слабкою і суди «відкатають» все назад, то рейтинги ОПЗЖ злетять дуже високо. Інше питання – а якщо це елемент торгів? Якщо СБУ доповідає, що пан Козак фінансує тероризм через ці канали, то логічним продовженням цього кроку має стати звернення генерального прокурора Ірини Венедіктової щодо зняття депутатської недоторканості і оголошення йому підозри. Якщо цей крок буде – я скажу, що це послідовна політика Президента, а якщо ні – то це чистий «договірняк».

Щодо мого майбутнього у великій політиці – я з політичної обойми не випадаю і намагаюся публічно відстоювати свою позицію. На жаль, для цього в мене немає «Аверсу» і «12 каналу» на Волині. Зате люди дивляться центральні телеканали, де я розповідаю, наприклад, про той же закон про колабораціонізм, і телефонують моїй мамі у захваті від деяких ефірів, зі словами: «Я б за нього проголосувала». А на питання, чому ж не проголосували за позицію у 2019 відповідають: «А по «Аверсу» такого не розказували». Звісно, «Аверсу» ж простіше розказати, що Лапін – злочинець, сформувати негативний імідж, щоб він в політиці вже не виплив. Тому я й не пішов на вибори у 2019 році, оскільки з босими п’ятами проти кулемета скакати немає чого. В мене немає таких ресурсів, щоб вливати в свою виборчу кампанію на мажоритарному окрузі.

Я дещо розуміюся в політтехнологіях, тому розумів, що парламентські вибори у Луцьку могла б виграти навіть табуретка під прапором Зеленського. Але в Луцьку від «Слуги народу» виставили таку «табуретку», яку взагалі ніхто не знає, тим не менше, він зайняв друге місце (у 2019 році по виборчому округу №22 у Луцьку від «Слуги народу» до парламенту балотувався лікар Сергій Пісачук – ред.). А якби він проводив хоч якусь виборчу кампанію, то він би ще й Ігоря Палицю обійшов. Просто цей кандидат був дотичним до сфер впливу місцевих олігархів і не міг відкрито йти проти… та й навіщо йому ризикувати, щоб дві машини спалили, як спалили мені? (сміється – ред.).

Окрім спалених авто, були проти Вас ще якісь провокації?

В першу чергу це дискредитація, розповсюдження фейкової інформації, сфабриковані кримінальні справи, ну і дві спалені автівки. Причому, я в той час був на «БМВ» у Києві, а згорів позашляховик, на якому син приїхав до мами, у Луцьку. Перед тим згоріла інша машина, яку я купував спеціально для АТО.  На ній всю війну пройшов, і вона не згоріла, а в Луцьку, трясця, згоріла! Подивившись на це все, на цей бруд, дискредитацію мене особисто і «Народного фронту», у якого рейтинг вже був на позначці «нуль», я розумів, що з голими руками йти воювати проти такої системи дискредитації немає жодного сенсу. Мажоритарний округ в 2019 році без фінансового вливання виграти було не реально. Якби була хоч якась підтримка з боку медіа – це була б інша історія. За фінансову підтримку я навіть мови не веду. В мене однокімнатна квартира і продавати її заради того, щоб піти погратися у вибори, я не буду. А якщо вірити деяким ЗМІ, то я скупив півпід’їзда в одній з новобудов у Луцьку. Нібито оформив на свого помічника, з яким разом воювали. Але, звісно ж, ні в мене ні в нього в тому будинку немає ніяких квартир. За деякими сюжетами у 2014 році я на війні нібито  так «намародерив», що відразу купив купу нерухомості (сміється – ред.).

«ТІЛА ВИСІЛИ НА КУЩАХ І ОГОРОЖАХ», – ІГОР ЛАПІН ПРО СВОЇ НАЙВАЖЧІ БОЇ

Мені здається, будь-якій тверезо мислячій людині буде важко повірити, що Ви би займалися на фронті мародерством. Але мушу задати інше важке питання. Будучи на передовій, у самому пеклі бою, Вам особисто доводилося вбивати?

Мій дід по маминій лінії був кулеметником Червоної Армії і брав участь у боях за Кенінсберг у роки Другої світової війни. Колись я йому задав таке ж питання. На що він відповів: «Падали німці вдалині. А чи то від мого кулемета падали, чи від сусідського – хто його знає?». Одного разу, коли я повернувся з АТО, мій син мене запитав: «Тато, а ти багато «сєпарів» вбив?». Я відповів: «Та падали від пострілів, а чи то від моїх…». І в цей момент, я згадав слова діда. Був випадок, коли нас на позиції було п’ятдесят, а сепаратистів – близько трьох сотень. Щільність бою була неймовірною, ось дорога, на одному узбіччі – ми, а на другому – вже вони. Гранати вже перекидали через дорогу. Потріпали ми їх тоді солідно, тіла висіли і на деревцях і на огорожах… на кущах і розбитих вікнах…  Ми захищали Україну від кривавого «руського міра», який вони сюди несли. Якби стріляти припинили вони – не стало б війни, а якби ми – не стало б України.

Спостерігаючи за всім, що відбувається, і на окупованих територіях, і у вільній Україні, маючи бойовий досвід 2014 року, зараз Ви би пішли на фронт?

Звичайно! Якби той фронт був. Справа у тому, що сьогодні йде тотальна деморалізація особового складу. Мої хлопці ще з 2014 року сидять в окопах і питають мене як далі жити? Адже снайперам працювати не можна, диверсійно-розвідувальним групам теж, безпілотниками користуватися не можна, постріли в той бік нашим командуванням розцінюються як провокація і за це стягується штраф із зарплати. Тому зараз там професійним військовим практично немає що робити, але у разі відновлення бойових дій всі ми готові негайно вирушити на фронт.

Маю задати Вам питання, як військовому. Нещодавно декілька генералів подали до суду на міністра оборони Андрія Тарана. У державі, яка воює, вище військове керівництво судиться між собою. Це нормально, чи ні?

Вони вже відкликали свій позов. Але, на мою думку, сьогодні йде протистояння між міністром оборони Андрієм Тараном та головнокомандувачем ЗСУ Русланом Хомчаком.  Вони один з одним «воюють», наймаючи різноманітних блогерів. Вони один другого не кращий, Андрій Таран – це справді корупціонер, у нього є «права рука» – Олександр Миронюк. Ці двоє, Таран та Миронюк, повністю саботували державну ракетну програму «Нептун», яку започаткував Олександр Турчинов, і з цього приводу є ціла кипа матеріалів у Офісі генерального прокурора. Це дуже серйозна і варта уваги тема, яка потягне навіть на окреме журналістське розслідування.

Ігоре Олександровичу, в такому разі пропоную цю тему зробити основною темою нашого з Вами наступного інтерв’ю для «Волинь.Правди».

Із задоволенням розповім деталі, адже як військовий та патріот воюючої України вболіваю за те, щоб суспільство знало, ким, як і чому згортаються державні оборонні програми, реалізація яких дозволила би значно послабити рівень військової загрози з боку Росії.

Дякую Вам за цікаву розмову і послідовну патріотичну позицію. Переконаний, що нашим читачам буде цікавою і перша частина нашого інтерв’ю і, особливо, друга, адже особисто мене Ви заінтригували.

Вам теж дякую!

Роман Колюхов