Сірі будні луцького слоника…
Зелена зона над Сапалаївкою ще за часів панської Польщі й у перші повоєнні десятиліття була парком культури й відпочинку. Тут завжди любили відпочивати лучани і дорослі, і малі. У 1977 році на його місці постав ботанічний сад площею 10 гектарів, в якому росли 50 видів дерев та до 200 видів рослин, у тому числі й екзотичних. Та, починаючи з 90-х років, він став занепадати. Сьогодні тут залишилося кілька десятків рідкісних дерев, загублених у хащах, сміття і ще беззмінний символ — скульптура луцького слоника, який став неформальним символом Луцька. Він оселився у цьому куточку н а березі Сапалаївки, коли парк ще носив ім’я комуністичного діяча Климента Ворошилова. Тоді слоник не сумував на самотині, а компанію йому складала Моська (героїня байки Крилова «Слон і моська»). Але Мосьці не пощастило увійти в історію Луцька, бо її хтось «відрізав» від Слона давним-давно. А її партнер по байці й досі сумує на тому ж місці, щороку отримуючи новий окрас завдяки небайдужим і креативним активістам, яким соромно за той стан, в якому опинилася не лише ця малозначима з художнього погляду скульптура, а й уся відпочинкова зона у самісінькому центрі міста.

Однією з причин запустіння ботанічного саду на вулиці Шопена активісти вважають відсутність чітко визначеного його господаря. «Обов`язок дбати про сад документально закріплений за СНУ імені Лесі Українки. Проте останній відмовляється від своїх зобов`язань й знайшов для себе новий ботсад на вулиці Потебні. Зараз ботсад став улюбленим місцем маргіналів,п`яничок і наркоманів, які зробили з саду побутовий смітник та місце для свого морального занепаду. Крім того, окремі особи ведуть тиху гру на позбавлення Луцького ботсаду природоохоронного статусу з метою його подальшої забудови й по суті знищення» — пише авторка петиції Мар’яна Сорочук. Вона закликала лучан стати на захист ботанічного саду й перетворити його на сучасний дендропарк, де будуть насаджені нові види рослин, встановлено лавочки, створено бігові та велодоріжки й навіть зелений театр.

На перший погляд, абсолютно прийнятна й реальна ідея. Якби у ній було зацікавлене саме місто, а не лише групка активістів. На жаль, у Луцьку замість створення нових зелених зон методично знищуються навіть старі й будь-який клаптик вільної території захоплюється під забудову. Навіть парки забудовуються! Згадайте гектар землі, відданої під індивідуальне будівництво у парку 900-річчя Луцька ще у 2001 році. Це при тому, що на одного лучанина в середньому припадає 6,6 м2 зелених насаджень на людину при нормі 16 м2. Ще в 2011 році затвердженою програмою з благоустрою міста Луцька для збереження біологічного різноманіття міських зелених насаджень і доведення їх показників до рівня нормативного планувалося термінова інвентаризація, класифікація, паспортизація, визначення меж цих насаджень і винесення їх в натуру; а також мали визначити балансоутримуючі структури для здійснення систематичних заходів з поновлення насаджень, їх належного догляду. 38 скверів та мікро-ландшафтних територій потребували інвентаризації земельних ділянок, майна та зелених насаджень, відповідного їх найменування чи перейменування з влаштуванням у них повноцінного благоустрою з подальшим визначенням балансоутримуючої структури. Та до впорядкування зеленого господарства міста у луцьких владців руки так і не дійшли. Свідченням цього є ситуація із ботанічним садом на вулиці Шопена, який, як виявилося, сьогодні взагалі не має офіційного господаря.

Скажете, як таке може бути, щоби парк чи ботсад був безгоспним? Виявляється може…

За чиє жито універ бито?
Історична довідка. Рішенням Луцької міської ради №412 від 27 жовтня 1977 року Луцькому державному педагогічному інституту імені Лесі Українки надана земельна ділянка в долині річки Сапалаївки за рахунок земель міського земельного фонду загальною площею 10,0га для створення ботанічного саду. Постановою Ради міністрів Української РСР 22 липня 1983 року цей ботанічний сад набув статусу державного і був віднесений до об’єктів природно-заповідного фонду України.

Отож, господар ботсаду ніби є – Луцький педінститут, а сьогодні Східноєвропейський університет ім. Лесі Українки. Виходить, університет відхрещується від свого колишнього дитяти?Щоб зрозуміти ситуацію і всі перипетії довкола цього питання , звернулися за роз’ясненням до директора ботанічного саду «Волинь» Оксани Соломонюк.

—Лучани досі переконані, що ботсад на вулиці Шопена належав і належить саме університету. Але автори петиції кажуть, що ви відмовляєтеся від своїх зобов’язань…

—Згідно архівної довідки Луцькому педагогічному інститутові у 1977 році справді було передано земельну ділянку для розміщення там ботанічного саду. Він був заснований і певний період функціонував. У 1983 році всі 10 гектарів отримали статус земель державного природно-заповідного фонду. Але в міру забудови цього району відбулося суттєве зменшення земельної ділянки. Ми звернулися в міську раду. А ще Львівська залізниця виробила документи на право власності на площу, де розміщена дитяча залізниця, яка теж входила у межі ботанічного саду.

Фактично із 10 гектарів залишилося 2,03 га площі безпосередньо ботсаду, і то лише схилу. Хоча знайти картографічні матеріали, де чітко вказані межі ділянки, наданої нам, досі не вдалося.

Територія, яка залишилася, не відповідала вимогам і завданням, передбаченим Положенням про ботанічний сад, ні за величиною, ні за місцем розташування, ні за видовим складом. Тому були запрошені спеціалісти із ради Ботсадів України для обстеження, які зробили відповідні висновки й рекомендували шукати нове місце для ботанічного саду. Ми звернулися в міську раду і нам його знайшли: університет отримав земельну ділянку на вулиці Потебні площею 10 гектарів, на яку згодом отримав державний акт на право постійного користування землею. Ми почали порушувати питання про перенесення статусу ботанічного саду «Волинь» на цей новий об’єкт. Були відповідні клопотання до міської ради, нас підтримали. Було звернення і в обласну раду, де також це питання проголосували.

—Коли це сталося?

—У 2003 році. Та залишалося ще одне невирішене питання: треба вивести землі колишнього ботсаду на вулиці Шопена із природно-заповідного фонду. Це може зробити тільки Кабінет Міністрів: сучасна територія колишнього ботанічного саду «Волинь» не відповідає ні вимогам і завданням ботсаду, ні об’єкту природно-заповідного фонду державного значення. Такі землі повинні охоронятися, на них має рости щось цінне, а там цього всього немає. Та вже 13 років питання не вирішується, хоч клопотання надсилалися не раз. І досі всі 10 гектарів вважаються землями природно-заповідного фонду, хоча в наявності там залишилося лише 2 гектари. Ще в 2011 році ми хотіли на тих двох гектарах зробити дендрологічний парк, повністю була виготовлена проектно-технічна документація до проекту землеустрою, але виявилося, що це землі водоохоронної зони і їх не можна надавати в постійне користування. Після цього ми відмовилися повністю від цієї ділянки. Підставою для відмови, згідно законодавства , є заява користувача ділянки до землевпорядника. Ми заяву написали. Але досі не можемо отримати ніякого офіційного папірця на підтвердження цього. Не раз просили міськраду надати довідку, що ця ділянка за нами вже не закріплена, але нам відповідали: «У вас немає офіційного паперу, що вона за вами закріплена, то як ми можемо надати довідку, що вона не ваша?». Тепер подали запит, щоб нам надали відповідь: за ким же вона закріплена і хто ж є власником цієї земельної ділянки? Щоб ми вже могли остаточно відмовитися від неї. Ось таке замкнуте коло виходить. Хоча тривалий час ми прибирали цю територію. Були листи з міської ради, вони просили її доглянути, поки остаточно не вирішиться питання про передачу ділянки іншому користувачеві. Знаю, що її хотіло взяти комунальне підприємство «Парки і сквери міста Луцька». Прибирання території — це одне, а ще проблема була з борщівником була, бо його треба косити постійно. Ми довго його косили. До останнього не відмовлялися, тільки два останні роки вже нічого там не робили, коли почали отримувати листи з безпідставними вимогами.

—А чому місто не може доглянути тих два гектари?

—Це вже не до мене питання. Наскільки знаю, роботи там потроху ведуться. Там, де облаштували «Сіті-парк», хочуть його продовжити ніби. Хочуть зробити зону відпочинку для мешканців. Хороша ідея.

—Попри те, що вся територія ботсаду була занесена до природно-заповідного фонду, її все одно умудрилися забудувати…

— Важко сказати, хто, які коли, ми до того точно не мали ніякого відношення. Дозволи не ми надавали, як розумієте. Просто забрали і все. Тому закид на нашу адресу, що «окремі особи ведуть тиху гру на позбавлення Луцького ботсаду природоохоронного статусу з метою його подальшої забудови» вважаю нелогічним. Бо там вже давно все забудоване. На тих схилах, що залишилися, навряд чи можна щось будувати.

—Як віддавати заповідні землі під приватну забудову — університет ніхто не питав. А як засмітили територію — винен університет?

—Така дивна логіка. До нас зверталися, щоб ми ремонт сходинок робили за свій кошт, слоника доглядали. Такі звернення постійно були і від депутатів, і від мешканців. Ніхто не питав, у який спосіб ми маємо це робити. Адже на балансі університету цих територій немає і ми не можемо виділяти кошти на їхнє утримання. Коли відповідали на ці звернення, то ще такі обурені дзвінки посадових осіб міськради доводилося чути! Що ви собі думаєте, це ваша земля! Тому ми хочемо врешті розібратися в цьому, бо, погодьтеся, нелогічно мати в користуванні 10 гектарів земель з природно-заповідного фонду, яких і близько немає.

«Хай би для початку перестали вивозити туди сміття»

—Коли створювали новий ботанічний сад на вулиці Потебні, не могли забрати цінні породи дерев, які є ще у колишньому саду, на нове місце, щоб вони не пропали?

—Нам радили це зробити, але ми не мали ніякого правового документа на ту землю, а значить не мали права цього робити. Треба було виготовити хоча б державний акт на землю нового ботанічного саду. Коли ми відмовилися від території на Шопена, був лист із міської ради з питанням, за ким хочемо закріпити право догляду за 100-річним платаном, оскільки ми відмовилися від цієї території. Хоча весь час платан доглядали, обгороджували. Ланцюжками гарними обгородили та комусь метал, напевне, знадобився, вкрали. Тоді дешевшим загородили, неодноразово ставили таблички інформаційні, і вони комусь дуже заважали. Мусила брати папір формату А-3, ламінувала і щомісяця чіпляла. І смітники встановлювали. Але й вони довго не затримувалися. А приватний сектор як засмічує ті схили! Люди там живуть, а сміття тут же за паркан викидають. А схили важко прибираються, особливо будівельне сміття важко прибирати й вивозити.

—Тобто самі мешканці по-свинськи ставляться до заповідного куточка?

—І мешканці, та й взагалі лучани. Ніби хочемо жити в гарній країні, але не кожен з себе починає. Чекаємо, що хтось має це робити. Муніципальна поліція має активніше працювати з власниками тамтешніх будинків. От біля «Сіті-парку» навели порядок і підтримують його, бо є господар. І в цьому напрямку треба далі працювати.

—На якій стадії роботи по створенню нового ботанічного саду на вулиці Потебні? Пройшло вже немало років…

—Скажемо так: на стадії тієї закладки, яку хочемо зробити. Створення ботанічного саду — не така проста справа, як видається на перший погляд. Проект ми розробили дуже гарний разом із німецькими вченими. Але крім проекту потрібні ще й немале фінансування. Є там проблема — дуже близько ґрунтові води. Тільки два останні роки немає підтоплення цієї території, а раніше до середини літа стояла вода. Потрібно і дренаж робити, і водоймочка треба, яка б збирала зайву воду, і піднімання ґрунту треба робити в деяких місцях. Просто так насадити дерева, для галочки , щоб рахувалося, не проблема. Хочеться все по-людськи зробити. Ще років чотири тому у нас були дуже хороші інвестори, поки не почалася війна. Виграти якийсь грант — для цього треба проект готовий мати. Ми маємо лише ескіз , а документально проекту ще немає. Ескізний проект дуже цікавий і гарний, але щоб його зробити, потрібні дуже великі кошти. Адже це має бути не лише ботанічний сад з експозицією дерев і назв. Там мають бути цікаві куточки для прогулянок, розарій, і багато чого іншого. Хочемо розподілити композиційно все цікаво, поєднати різні стилі. Звідти відкривається дуже гарний вид на Стир , на підвищенні росте стара-престара верба, біля неї можна зробити місточки через водоймочку і відкриється чудова панорама. Все це передбачено ескізом. Ми не просто хочемо зробити насадження і колекції. Це зробити нескладно. А хочеться зробити неповторний куточок для відпочинку лучан, щоб до нас інші приїжджали, щоб ботанічний сад став візитівкою Луцька. Тому не перестаємо працювати над пошуком інвестора. Люди, коли приїжджають, дивляться, то ділянкою дуже захоплені. А коли чують суму… Керівництво продовжує працювати в цьому напрямку. Надія ще є, що вдасться реалізувати проект. Бо він справді дуже цікавий. Хотілося б, щоб всі лучани прагнули цього.

—А може організувати громадськість міста якось, почати збирати кошти, залучати місцевих бізнесменів? Для своїх же дітей і внуків робимо!

—Про що казати, коли сьогодні люди на території майбутнього ботсаду знищують і викопують дерева, не просто саджанці, а дорослі дерева. Приходжу, а там свіжа яма метр на півтора, тобто росло немале дерево. А що казати про цінні сорти? Хай би для початку перестали вивозити туди сміття. Останні два роки це найбільша проблема. Раніше там багато людей відпочивало, бо зелена зона ця дуже гарна. Люди відпочивали, сміття після себе не прибрали. Це ще можна було якось в голові прокрутити. Але коли самі мешканці вивозять сюди сміття — це поза розумінням. Я приходжу і бачу: хтось варив борщ, бо валяються лушпайки буряка і картоплі, у когось мала дитина, бо памперси, хтось чистив сад, бо гілляччя, хтось робив ремонт, бо повністю оббита штукатурка. Якщо раніше було велике сміттєзвалище на межі, але поза зоною парку, то тепер прямо над центральною дорогою зробили нове і вивозять тачками, тракторцями, висипають, все, хто що хоче.

Почала трохи стежити , хто викидає, зробила зауваження жіночці, а вона каже: «Та я один раз». Але ж є смітники! «Мені далеко» — каже. Ми вже звернулися до міської ради, щоб поставили на цю сторону смітники, бо люди жаліються, що далеко. У муніципальну поліцію теж надіслали лист, щоб допомогли, бо вони патрулюють вулиці. Не може так бути, щоб ті мешканці, які там живуть, таке робили. Люди хочуть, щоб була зелена зона, але самі ж її не бережуть. Взагалі останні два роки всі зелені зони Луцька стали набагато бруднішими. Це помітно. У закуток вулички зайдеш — вже смітник, смітник. Прикро.

Виховати екологічну культуру у лучан (і не лише) можна хіба що штрафами солідними чи… палицею. Старожили розповідають, що у 30-х роках, тобто за панської Польщі, сільський староста за сміття міг потягнути господаря і кульбакою по спині. У 21 столітті живемо, а поводимося як туземці прерій за принципом «де живу, там і гаджу. Як пояснити мамі, яка гуляє візочком з дитятком у ботанічному саду, де щойно студенти прибирали, що не треба свіжий памперс залишати на траві? А може використати досвід Сінгапуру? Там винайшли дієвий спосіб боротьби з тими, хто пісяв у ліфтах: вмонтували відеокамери і записи з них транслювали по місцевому телебаченню. Так що любителі «відлити» в ліфті вмить ставали телезірками. Може і в ботанічному саду відеоспостереження встановити? Щоб любителів викидати сміття у чудовому куточку відпочинку всі знали в обличчя? Не бити ж людей палицею…

Автор публікації Ніна РОМАНЮК