Яка перспектива розвитку  українсько-польських стосунків? З цього приводу  на сайті  «Історичної правди» розмірковує  професор Ярослав Грицак.  Він заперечує тезу, що зі зміною влади у Варшаві  Польща відмовиться від українофобського курсу.

На думку аналітика, « у стосунках між Польщею й Україною треба мати на увазі три важливих моменти. Перше: немає єдиної Польщі, як і немає єдиної України. Хто з нас хоче собі уявити сучасну польську ситуацію, хай нагадає собі нашу країну за часів Януковича: і тут, і там маємо авторитарного лідера, поділену навпіл країну і взаємну мову ненависті». Він нагадує, що «є частина польського суспільства, які підтримує ПіС та його політику, а є частина, яка ненавидить Качинського і його владу. Так само як Україна – не Росія, так само Польща – не Угорщина. Польській владі не вдається (і маю надію, не вдасться) знищити чи повністю маргіналізувати опозицію. А ця опозиція була і залишається доброзичливою до України».

По-друге, наголошує Грицак,хоч ПіС активно ревізує політику 1989–2015 р.,  але в принципі він не ревізує  «доктрину Ґедройця». А відтак пояснює: «Інша справа, що своєю політикою вони випустили на волю ті сили, для яких зразком є не Ґедройць і навіть не Пілсудський, а Дмовський».

І, нарешті,  «по-третє, – і у зв’язку з другим – є наївністю думати, що Польща  докорінно зміниться, як тільки до влади прийдуть нові політики. На жаль, теперішня влада випустила з пляшки джина, котрого тяжко буде загнати назад. Навіть із можливою зміною влади настрої значної частини польського суспільства залишаться ксенофобіськими, а у випадку України – антиукраїнськими. Тому українцям треба навчитися з цим жити».

При цьому, підкреслює Грицак, «у  польсько-українських стосунках є один сильний запобіжник. Ним є спільний страх перед Росією».