В Україні, так вже повелося, швидко люблять призначати винних. Як в народі кажуть – «цапів відбувайлів». Безумовно, левова частка вини у поразці Петра Порошенка на Волині лежить на його штабістах.  Але варто розглянути ситуацію і під іншим кутом та пошукати відповіді у особистості Петра Олексійовича.

ОСОБИСТІСТЬ ПОРОШЕНКА

Президент – це, в першу чергу, символ держави. Її обличчя на міжнародній арені і перша асоціація, якщо говорити про державу у міжнародно-правовому аспекті. Звісно, дипломатія і зовнішня політика була сильною стороною Петра Порошенка. Але у внутрішніх питаннях, а особливо кадрових призначеннях, він не справився, не розібрався.

Всі пам’ятають гучний всеукраїнський скандал з організацією підкупу виборців, так званої «сітки», яку створював штаб Петра Порошенка. І Волинська область засвітилася в скандалі у тому числі. Навряд чи хтось повірить, що Петро Олексійович не знав про методи, якими його команда планує виграти вибори. Знав. І міг би красиво вийти із ситуації, визнавши вину штабу, покаравши організаторів (хоча б у політично, не кажучи вже про юридичне покарання), призначити нових штабістів і з лозунгом «Ми за чесні вибори!» рухатися далі. Але гарант обрав тактику мовчання: нічого не бачив, нічого не чув і нічого не скажу. І це не дивлячись на порушені кримінальні провадження і достатню доказову базу, зібрану правоохоронцями. Цим гарант ніби дав сигнал народу: «Мені можна все, на війні будь-які засоби згодяться». Але народ після Революції Гідності вже не той, і пам’ятає, що Майдан стояв, зокрема і за те, щоб не було такої вседозволеності.

ЛЬВІВЩИНА – ЯК ТЕПЛА ВАННА ДЛЯ ГАРАНТА

Дуже дивно, але Петро Порошенко програв навіть на рідній Вінничині. А єдина область, де він взяв перше місце – це Львівщина. Дуже вдала ідея поїхати туди після виборів і подякувати львів’янам за підтримку. Але тут є одне досить підозріле «але». Разом з народом Петра Порошенка зустрічав і львівський міський голова Андрій Садовий, який маючи потужну фракцію у парламенті, і сам пробував змагатися за головний пост держави.

Нагадаємо, Садовому збили рейтинг через сміттєвий колапс, який виник на Львівщині через трагічний випадок на полігоні побутових відходів, яке в результаті заборонили експлуатувати. Саме за негласною вказівкою адміністрації президента львівське сміття строго заборонили приймати на будь-яких інших полігонах в Україні. Львів почав тонути у відходах, сміттєвозам з Львівщини перекривали дороги по всій Україні, відправляючи назад до міста Лева, мер якого нічого не міг зробити з проблемою, що дійшла до рівня майже екологічної катастрофи.

І взагалі Андрій Садовий якийсь непослідовний політик. Давайте згадаємо так званий «прорив Саакашвілі».  Він відбувався саме на Львівщині, і після вдалого повернення в Україну Михайло Ніколозович з іншими політиками, які його підтримали тоді, поїхав у місто Львів, яке тоді святкувало цю подію до ранку. А зустрічав таку делегацію гостей, явних ворогів Порошенка, той же міський голова Львова – Андрій Садовий.

Так само важко зрозуміти маневр Садового у біг Анатолія Гриценка. Можливо, відчув, що рейтинги катастрофічно низькі і вирішив піти «під крило» більш сильного політика. Але і Гриценко у явній опозиції до Петра Порошенка.

Андрій Садовий, звісно, міг подякувати Петру Порошенку за всі його здобутки на міжнародній арені. Але було би дуже сильно, якби гаранту, привселюдно мер Львова нагадав про «сміттєвий геноцид», який львів’янам довелося пережити з легкої руки гаранта. Та Андрію Садовому забракло духу. Хочеться вірити, що він просто має м’який характер, а не лицемірить, намагаючись обрати політичну позицію чим зручніше. Між іншим, його називали одним із ймовірних кандидатів на посаду Прем’єр-міністра, але аналізуючи останні дії Андрія Садового швидше за все цієї посади він не доб’ється.

ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ ЧИ ЗНИЩЕННЯ

Все ж таки «ЗеКоманда» має рацію – жодного старого обличчя не можна допускати до влади, якщо ми хочемо змін. Всі вони пов’язані політичними, бізнесовими, корупційними і родинними зв’язками. Від перестановки доданків сума не міняється. Неможливо здійснити перезавантаження державної системи, привівши старих політиків до влади у нових яскравих обгортках.

Тим часом Петро Порошенко готується до парламентських виборів, намагаючись взяти реванш там. Але якщо він не зробить правильних висновків, не проаналізує причин своєї поразки, не розжене команду корупціонерів і казнокрадів, яка суттєво його підставила, люди знову не повірять. І мова буде йти вже навіть не про 25% – не візьме і того.

Втім, є один вихід. Це чітка і послідовна реакція активного громадянського суспільства – активістів, журналістів, громадян, яким просто не байдуже. Будь-якій наступній команді потрібно допомогти конструктивною критикою, справедливими зауваженнями, які слугуватимуть сигналом і підказкою про те, що щось треба міняти. І якщо таких змін не буде – доводити висновки до широких мас, формуючи думку про те, що нова команда може, але не хоче. Цим самим забезпечуючи цій команді провал на наступних виборах. Тільки тиск з боку громадськості може змусити систему працювати на благо цієї громадськості.

Василь Онищук

Першу частину читайте ТУТ