Роздумуючи про реалії,Леонід Кравчук зазначає,що «мусимо навчитися оцінювати ситуацію великими категоріями. От незалежна Україна – це навічно зафіксований в історії результат». У той же час,його непокоїть «відсутність єдності в суспільстві». Тож перший всенародно обраний Президент звертається з проханням до співвітчизників: «Давайте забудемо про те,хто кращий,хто гірший. Саме зараз вирішується питання,бути чи не бути Україні. Давайте захистимо Україну. А для цього треба об`єднатися. Іншого шляху немає. Не зможемо ми вистояти від загроз ззовні,якщо розвалимося зсередини».
 
На його думку,не відомо,«що страшніше – зовнішній ворог чи внутрішній,тому що вони поєднані. Зовнішній сидить і спостерігає,коли створяться передумови,щоб можна було нас взяти голими руками,як це було зроблено було в Криму».
 
Кравчук уточнює,що «єднатися треба з народом,а не з владою. Народ має об`єднатися,стати стіною і захистити нашу землю. На цій землі будете жити ви. А ми чогось думаємо,що обов`язково буде жити якийсь Льовочкін. Не знаю,хто де збирається жити,але я буду вмирати на цій землі». Перший Глава відновленої Української держави нагадує,що «900 років над нами панували: 300 років – Росія,300 років – Польща,300 років – татаро-монголи. Йдіть в село: стоять мазанки білі,цвітуть вишні,гудуть хрущі й говорять українською мовою. Це й є нездоланна сила нації».
 
Він вважає,що ми зможемо повернути окуповані Росією території тоді,«коли настане час,коли вони самі зрозуміють,що без України вони жити не можуть – тоді повернемо і Донбас і Крим». А відтак нагадує: «Великі питання вирішуються великими категоріями і великим часом. Наше стратегічне завдання – це реформи,боротьба з корупцією,європейський вектор розвитку,підвищення рівня матеріального і духовного життя в України. От коли світ побачить,що ми працюємо там,де можемо,а не повторюємо пусті слова – може настати час Х».
 
У той же час,Леонід Макарович вважає,що «якби віддали з боєм Крим – не було б Донбасу. Що подумав Путін після Криму? Що так само об’єднає Малоросію,і буде Великоросія без жодного пострілу. А ми офіційно називали у Верховній Раді героями тих,хто не стріляв,коли його б`ють по морді. Мовляв,герой – якщо терпить. Це не позиція. Я не випадково після цього сказав,що в мене є особистий арсенал зброї і я буду стріляти в того,хто піде на мій дім. Поки буду живий,буду стріляти до останнього патрона. Я знаю,що не виживу,якщо візьму зброю в руки,бо сили нерівні. Але в історії я буду стріляти,а не підніму руки».