Завершився земний шлях Українця з великої літери,поліщука-волинянина,який свій вроджений,щирий патріотизм доводив конкретикою діянь,жертовно працюючи задля рідної держави,праотчого краю. Це ім’я житиме в пам’яті не лише сучасників,а й прийдешніх поколінь,адже все,що зроблене Борисом Петровичем для рідної Волині,всієї нашої України,неспроможне забрати в свою безодню забуття.

Поза сумнівом,він був найуспішнішим із очільників Волині. Напевне,це зумовлене передовсім тим,що свій життєвий шлях Борис Петрович торував,свято дорожачи настановами батьків,керуючись непідробною зворушливою людяністю. 2 вересня,коли стартував черговий навчальний рік,серце славетного волинянина,який прийшов у велику політику з вчительської ниви,зупинилося. Йому було 63.

Тож озирнімося подумки у віхи долі Клімчука Бориса Петровича,чий життєвий шлях розпочався 18 березня 1951 року в селі Волошки Ковельського району Волинської області. По завершенню навчання в Харківському державному університеті (1974),він,викладач географії,вчителює в Острозькій школі-інтернаті (Рівненська область),в Ковельській середній школі № 7. А відтак – директорує у Ковельських школах №9 і №11. З червня 1990 по травень 1992 – заступник голови Ковельського міськвиконкому. З червня 1992 по квітень 1998 – голова Волинської обласної ради. У період головування здобуває ще одну вищу освіту,закінчивши Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого (1996). З липня 1995 по червень 2002 – голова Волинської обласної державної адміністрації. Після цього – радник Президента України. У березні 2003 року заснував Благодійний фонд «Рідна Волинь». З лютого 2004 по 15 березня 2008 – Надзвичайний та Повноважний Посол України в Литовській Республіці. З 15 квітня 2008 по 8 квітня 2010 – Надзвичайний та Повноважний Посол України в Азербайджанській Республіці. Указом Президента України від 26 березня 2010 року № 452/2010 призначено головою Волинської обласної державної адміністрації. 5 лютого 2014 року звільнений з цієї посади (попередньо Борис Петрович написав заяву про звільнення – свою відставку мотивував як виконання громадянського обов`язку заради збереження миру та не допущення посилення акцій протесту). Б. Клімчук – повний кавалер ордена «За заслуги»,нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня,лауреат Державної премії Азербайджану.

Борис Петрович,прийшовши у вагому владу зі здобуттям Україною Незалежності,зумів зберегти в собі не тільки вчительський талант,а й непоказну,вроджену здатність приходити на допомогу,чинити за велінням свого направду доброго серця. Зрештою,він таким був завше. Навіть у ті екстремальні моменти,коли чинився тиск,коли за принципову,зворушливу людяність можна поплатитися не тільки посадою. Пригадаймо,як Борис Петрович під час своєї першої «губернаторської» каденції гідно,мужньо,по-батьківськи став на захист волинських студентів,яким загрожували виключення з вишів і кримінальні справи за участь в акції «Україна без Кучми». Проведімо екскурс у події 9-річної давності,коли він,звертаючись до волинян із Вільнюса,де був Надзвичайним і Повноважним Послом,засвідчив свою принципову позицію,зумів допомогти вгамувати пристрасті «гарячим головам».

І на початку 2014-го,коли стало відомо про розправу «Беркута» над мирними демонстрантами в Києві,очільник Волині звернувся до правоохоронців із проханням і вимогою не застосовувати сили проти учасників Євромайдану ні в Луцьку,ні в жодному іншому місті та селі області. А повернувшись в Україну із Польщі,де перебув у відрядженні,він не став чекати оцінок подій з боку керівництва нашої держави.

Борис Клімчук,скориставшись телеефіром,звернуся до волинян. Зізнаючись,що хоче «бачити Україну у Європейському Союзі. Якщо дасть Бог мені дожити – добре,якщо ні – то моїм дітям. Європа – це єдиний можливий шлях розвитку України»,він закликав зробити все,аби «зберегти Україну,зберегти державу». Констатуючи,що «події,які відбулися на Євромайдані в ніч на суботу,– це ШОК. Це – варварство,дикунство. Просто засудити їх – мало»,він,у той же час,висловився проти провокацій і підбурювання. Пояснюючи,чому розпорядився обігрівати людей,що стоять на Луцькому майдані,резюмував: «Вони всі – наші люди,молодь,наші діти. Обігрівати,поїти чаєм. І охороняти – від можливих провокацій з будь-якої сторони. Для мене головне,як і для вас – зберегти спокій,зберегти можливість по-людськи жити і працювати. Не важливо,на яких посадах. Важливе ваше здоров’я і відповідальність кожного з нас. Я несу і реалізую свою відповідальність».

Поза сумнівом,більшість волинян розуміли Бориса Петровича,добре знаючи,що жоден інший очільник області не зробив стільки для поступу,розвитку краю. Хоча й,звісно,вистачало тих,хто вишуковував кожен привід,аби,скориставшись популізмом,нанести черговий удар по такій знаковій постаті. Зокрема,й керуючись цинічною логікою,коли «на майдані,коло церкви,революція іде»,коли кращі з кращих,мерзнучи і ризикуючи власним життям,молитовно благали Господа: «Боже,Великий,Єдиним,нам Україну храни… Боже,нам єдність подай»,вони (у тому числі – й недавні соратники) намагалися «топтатися» по найавторитетнішому з волинян. При цьому керувалися суто власними «шкурними» інтересами.

«Я вмію тримати удар»,- вірність цьому життєвому принципу Борис Клімчук доводив повсякчас. А ще він умів творити спільну перемогу,працювати,не розкидаючись ярликами,мав мужність говорити правду,не вбиваючи нею. «У мене тривога не за мене,а за державу,я справді знаю одне: держава – це система влади. Якщо її розвалити,то полагодити все буде дуже важко,- попереджав голова Волинської обласної державної адміністрації. А після цього зізнається: – Я ніколи не приймав рішень під тиском. Я працював для області,для волинян. Я не робив політичної кар’єри».

Але при цьому Борис Петрович не казав,що відчуває його серце. Хоч це й зрозуміло,коли йдеться про таку «плату» за свій хрест,який ніс гідно,не нарікаючи. Тож уже нині нам не може не боліти,«неначе цвяшок,в серце вбитий»,риторичне запитання: чому ми усвідомлюємо,кого треба берегти і кому потрібно дякувати,тільки тоді,коли вже запізно?

«Із сумом дізнався про передчасну смерть Бориса Петровича Клімчука,- зазначив Президент України Петро Порошенко. – Висловлюю щирі співчуття родині,близьким та всім,хто мав честь знати цю прекрасну людину. Відомий державний діяч та видатний дипломат,він самовіддано служив Україні. Його особистий внесок у розбудову і становлення нашої держави,формування її дипломатії є неоціненим. Вірю,що в ці нелегкі для нашої країни часи там,на небесах,Борис Петрович молитиметься за Україну. Пам`ять про Бориса Петровича завжди житиме в наших серцях».

Очевидно,усвідомити значимість й унікальну сутність багатогранної постаті Бориса Клімчука зможуть уже майбутні покоління. Так,йому затісно було у волинському периферійному «прокрустовому ложе»,масштаби його «Я» – на рівні принаймні Прем’єр-міністра. Однак він,не будучи бранцем его,ніколи не нарікав,а зібравши всі сили,працював задля України. «Ми торуємо свій національний український шлях,- зізнався Борис Петрович. – Багато процесів у нас – перехідні,експериментальні,не довершені,не ідеальні. Але наш пошук спрямований на благо волинян. Можливо,його оцінять уже прийдешні покоління українців».

Спасибі за все,незабутній Борисе Петровичу. Царство Вам небесне ,а рідна волинська земля – пухом. Ваше світле ім’я завше житиме в нашій памяті,а справи продовжені нащадками.