Андрій Бондар зазначає,що «третій термін Путіна ознаменував собою початок активної стадії заперечення всього,що не збігається з новими ідеологічними конструктами відродження імперії. Антизахідництво,втілене в доктрині «Росія – не Європа»,і культурна перевага,в якій старі-добрі уваровські «духовные скрепы» самодержавства,православ’я та народності,доповнені стереотипами совєтсько-сталінського проекту,втілюються в персоні нового імператора. Саме він – колишній службіст і прямий історичний нащадок убивць царської сім’ї – забезпечує тяглість і симфонію старої імперії та сталінського СPСР у сучасній Росії».

Аналітик зауважує,що йдеться про суспільно-політичну модель,що не влаштовує у світі нікого,крім самих росіян,які проводять хресну ходу під гаслами «Государь,прости нас» і водночас ностальгують за «ефективним менеджментом» Сталіна.

Він констатує,що в РФ за головного ворога обрано збірний образ Заходу,наповнений всіма можливими негативними сенсами. Водночас йдеться про реакційно-консервативний букет ідей – «дуґінський фашизм,чаплінське заперечення гуманізму,стрєлковський експансіонізм,сурковський маккіявелізм,путінсько-кадировський халіфат»,загалом же – про «жахливу ілюзію всесилля для чужих і шизофренічну ейфорію для своїх».

А відтак Бондар резюмує: «І певна річ,вишенька на цьому імперську торті – Україна,якої не існує,а тому її треба знищити,і українці,які є братнім народом,а тому їх треба безжально вбивати».