«Ми не бидло,ми не полова»,- чомусь злинула в пам’яті верліброва констатація поетеси-волинянки Клави Корецької. Тоді,1989-го,під час установчого з’їзду Народного Руху України за перебудову,ці поетично-філософські одкровення,віддруковані на пожовклих аркушах,які були наклеєні на стінах Київської політехніки,занотовували у записники тисячі тих,хто на подвір’ї вишу вслухався у гучномовці. А коли виникала пауза – ставав на імпровізоване підвищення незабутній Леопольд Ященко,притуляв до вуст сопілку,а,відтак,за помахом його правиці,лунало,єднаючи,і «Ой у лузі червона калина…» й «Ще не вмерла…».
 
Після тих незабутніх днів сплинуло стільки часу. Ці три неповні десятиліття,дозвольмо вкотре повторити,- на вагу століть. Який народ ще зміг би пройти крізь немислиме горнило суворих випробувань? Це риторичне запитання нерідко повторюють і наші сусіди. Хоча останнім часом нерідко можна почути й зневажливе: «Ви – бидло». Таким «тавром» нас намагаються програмувати наші західні сусіди,яких,здається,історія нічогісінькому так і не навчила. Коли проти України триває війна,розв’язана Росією,схоже,варшавський політикум усе більше стає де-факто маріонеткою кремлівських стратегів. Тож і своїми захланними де-факто територіальними претензіями на фоні звинувачення українців у геноциді поляків діячі з берегів Вісли не тільки допомагають Москві,але й роблять ведмежу послугу для свого ж народу. Тоді,коли українська політична нація,яку зневажливо по-великопанськи «величають»,захищає Європу від путіно-гундяєвської «русскомировської» орди.
 
Очікуючи ударів і від інших сусідів,Україна,здається,вже зрозуміла,що все-таки найбільшої шкоди може зазнати внаслідок інспірованого внутрішнього протистояння. Проте ряд політиків (у тому числі – й невиліковних популістів) прогнозують сплеск злочинності і насильства після оприлюднення електронних декларацій «кастою» високопосадовців (із нардепами включно). Очевидно,граючи на випередження,аби вгамувати потенційні пристрасті,минулого тижня Верховна Рада прийняла в цілому постанову,яка скасовує нещодавнє рішення парламенту про підвищення зарплат депутатам в 2-2,5 рази – до більш як 40 тис грн. Натомість Уряд вирішив підвищити з 1 січня 2017 року мінімальну заробітну плату до 3 200 грн. Правда,такі добрі наміри можуть обернутися складними соціальними процесами,пов’язаними з «ризиком росту безробіття на малих підприємствах,які не зможуть підвищити зарплату працівникам,у яких вона нижча за 3 200 грн. Тому можна очікувати скорочень шляхом оптимізації процесів і закриття бізнесів». Про це попереджає Олександра Бетлій (Інститут економічних досліджень та політичних консультацій,Vox Ukraine).
 
Такою ситуацією не можуть не скористатися політичні сили,які готуються до переділу «владного пирога». До речі,дані опитування,які проводила Соціологічна група «Рейтинг» на замовлення Міжнародного республіканського інституту,наразі не зовсім втішні для суто провладних структур. Так,на питання за яку політичну партію із запропонованих 21 готовий проголосувати респондент,партію «Батьківщина» підтримали б 9% опитаних,«БПП «Солідарність» – 8%,«Опозиційний блок» і Радикальну партію – по 6%. За «Самопоміч» готові віддати свої голоси 5%,«Громадянську позицію» – 4%,за партії «За Життя» і «Свободу» – по 3%. Інші політичні сили мають рейтинг від 1 до 2%.
 
Зрештою,як свідчили події та тенденції минулого тижня,градус напруги у суспільстві починає неухильно зростати. Причому на фоні розчарування у нинішніх вершителів доль цей процес може мати доволі непрогнозовані наслідки.
 
«…є незворотнім»
 
В Україні закінчився перший етап електронного декларування. В Єдиному державному реєстрі декларацій на сайті Нацагентства з запобігання корупції (НАЗК) було зареєстровано понад 114 тисяч декларацій. Зараз ледь не вся країна вивчає та обговорює подробиці матеріального життя найвищих посадовців країни,а в ЗМІ висловлюються версії про майбутні «посадки» (посилаємося на сайт DW.COM). Мільйонні статки,здебільшого в готівці,елітна нерухомість,земельні ділянки,раритетні книги як-то «Апостол» Івана Федорова 1574 року,приватні церкви,старовинні картини,колекційне вино,преміальні авто,діаманти,шуби та одяг світових брендів. Це неповний перелік вмісту декларацій посадовців у країні,де,наголошує «DW»,58 відсотків громадян,за даними київського Інституту демографії та соціальних досліджень,живуть за межею бідності.
 
У минулому паперові декларації посадовців важко було перевірити та співставити з реальним способом життя. До того ж вони не були такими детальними як зараз. Нині форма для е-декларацій має 16 розділів,які дають повний зріз матеріального становища декларанта. До електронної декларації потрібно вносити все цінне рухоме майно,вартість якого перевищує 100 мінімальних зарплат станом на 1 січня звітного року,а не лише нерухомість і транспортні засоби,як це було раніше. Також тепер за неправдиві дані у декларації передбачена кримінальна відповідальність – два роки позбавлення волі. Якщо ж чиновник нажив очевидно неадекватні статки до свого офіційного заробітку,йому може загрожувати до 10 років тюрми з конфіскацією майна. За подані зараз в електронну систему декларації притягти до кримінальної відповідальності держслужбовця буде важко,кажуть громадські активісти.
 
За версією «DW»,«перші ж кримінальні справи можуть з’явитися наступного року,коли держслужбовці подадуть декларації за 2016 рік. Їх порівнюватимуть із задекларованим зараз,аби з’ясувати,чи було незаконне збагачення на державній службі чи відповідальній державній посаді». Голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін пояснює: «Декларації за 2015 рік – це своєрідна точка відліку. Шкода тільки,що ця базова точка постала лише зараз,а не у 1990-х. Ми втратили дуже багато часу». Однак експерти наголошують,що спроби дискредитувати та знівелювати значення системи електронного декларування нікуди не зникнуть,але переконані,що глибинних процесів змін в Україні,які запустила ця система,вже не зупинити. «Ми виграли серйозний бій,але поки ще не війну. Однак процес змін,який розпочався,є незворотнім»,- переконаний Віталій Шабунін.
 
«…у шоці»
 
На своїй сторінці у Facebook голова «Укрзалізниці» Войцех Балчун висловлюється щодо даних у деклараціях українських політиків та чиновників. «Читаю польський Фейсбук. Польська інтернет-спільнота,як і українська,у шоці»,- пише він. А відтак уточнює,у чому полягає різниця: «Тільки,якщо українська не добирає слів,то польська не може їх знайти. І це ще слабко сказано. Е-декларації українських можновладців бачать не лише в Україні. Щойно з Варшави і особисто відчув тамтешні реакції і настрої. І не ризикнув би,навіть приблизно,переказувати враження поляків від задекларованих мільярдів у панчохах,приватних церков,антикваріату,годинників,автомобілів».
 
Балчун зазначає: «Покажи мені свою е-декларацію – і я скажу,хто ти. Тепер українці мають право так сказати. А урядовець пів прес-конференції змушений розповідати про походження своїх статків. Українська версія «Форбс» втрачає свою актуальність».
 
«Не хотіли вірити…»
 
Василь Онищенко («Волинська правда»),констатуючи,що «оприлюднення електронних декларацій чиновників стало для пересічних українців справжнім шоком»,прогнозує: «Виходити з цього стану ми будемо довго і тяжко». А відтак нагадує: ми,звичайно,здогадувалися,що всі наші нардепи,міністри,керівники всіляких інспекцій,служб,регіонів,міст і районів зовсім не бідують. Але що вони настільки багаті – не хотіли вірити,- наголошує аналітик. – Адже ж і рік,і два тому вони вже друкували свої декларації у ЗМІ,проте,як з’ясувалося,показували тільки частинку своїх статків,бо знали – жодної відповідальності за подання недостовірних даних не буде. А тепер їх наче підмінили: налякані чи то тюрмою,чи всенародним осудом,чи тиском міжнародних кредиторів України,всі,як один,взяли участь у сеансі колективного стриптизу: підрахували не тільки доходи за 2015 рік,але й,ніби при обшуку,склали опис усіх більш-менш цінних речей,повивертали всі заначки,попіднімали матраци і виставили на загальний огляд кілограми готівки у гривні й іноземних валютах».
 
Василь Онищенко також нагадує,що «загалом,як порахували активісти громадянської мережі «Опора»,412 нардепів VІІІ скликання вже задекларували майже 12 мільярдів грошових активів у гривневому еквіваленті». А відтак звертає увагу на «цікавий збіг: 12 мільярдів гривень – на таку суму сьогодні арештовані рахунки в Україні,за кордоном,цінні папери та кошти компаній соратників Януковича».
 
«Наш астральний двійник – це Сирія»
 
Український співак,лідер гурту «ВВ» Олег Скрипка розмірковує (див. «Вголос»): «От як ми ставимося до війни в Сирії? Ну так,нам шкода їх. І все. Це не наша війна. Але недавно у мене була така візія: я вважаю,що Україні дуже пощастило,насправді. Тому що,коли відбулася оця страшна річ зі збиттям «Боїнга»,ну,це очевидний факт,що вони хотіли збити свій літак і просто по своїй «ісконной» недолугості збили інший літак. І потім ми бачимо картинки зруйнованого Алеппо – міста в Сирії. І я подивився на цю фотку,і я зрозумів,якщо б вони дійсно влучили у свій літак,отак виглядав би Дніпропетровськ чи місто Київ».
 
За словами співака,українцям «дуже пощастило»,але таку карму треба відпрацювати,ставши кращими.«Чому так «бабахають» Сирію? Тому що не змогли «розбабахать» Україну і треба кудись випустити оцю жахливу пару. І вони цим сирійцям все там викинули. Видно,що наш астральний двійник – це Сирія. Вони,насправді,той жахливий удар на себе взяли. І я думаю,що в Україні все буде гаразд. Все буде добре. Але нам,мабуть,оцю карму якось треба відпрацювати чи стати інакшими»,- каже музикант. Скрипка вважає,що Україна повернеться до Європи і буде будувати нормальне суспільство.
 
«Це вирішальне світоглядне зіткнення»
 
Російський політолог та публіцист Андрій Піонтковський у своїй розвідці «Як Кремль програв Четверту світову» (див.«Радіо Свобода»),нагадує,що четверта світова війна це не його мем,а кремлівських пропагандистів. Особливо він був у них популярний під час чарівної так званої «російської весни» 2014 року,відображаючи геополітичні та історіософічні фантазми кремлівських мрійників. В обраній нумерації (четверта) явно прочитувалася мрія про реванш за поразку СРСР у Третій (холодній) світовій війні,так само,як Друга світова війна була для Німеччини спробою реваншу за поразку у Першій. Політолог констатує,що «гітлерівська зовнішньополітична ідеологія (розділений народ,збирання споконвічних земель,право і навіть священний обов`язок «захищати» етнічних росіян по всьому світу) найбільш повно і безсоромно була представлена urbietorbi у знаменитій кримській промові вождя «Русского мира» у Федеральних зборах 18 березня 2014 року. Таким ідеологічним документом Четвертої світової війни стали одкровення Путіна на зустрічі з коханим народом у квітні 2014 року: план конкретної воєнної операції «Новоросія» щодо анексії 10-12 областей України».
 
Андрій Піонтковський наголошує: «Загалом була розроблена ідеологія Четвертої світової війни («Русский мир»),запропоновано обґрунтування агресивних акцій (захист етнічних росіян і російськомовних у всьому світі). Був створений і отримав бойове хрещення новий вид військ для гібридної війни – Сили спеціальних операцій – «ввічливі зелені чоловічки»,які здійснюють терористичну діяльність за кордоном без офіційного оголошення війни. У свідомість обивателя наполегливо впроваджувалася ідея саме глобальної війни «Русского мира» проти безбожних англосаксів,проти Заходу на чолі з США. Біснуваті на телешоу кожен день вселяли нам,що не з Україною якоюсь ми воюємо,а з США на території України».
 
Аналітик зазначає,що під виглядом концепції «збирання земель» кремлівські пропагандисти і «експерти» відкрито погрожували:коли «зелені чоловічки» з`являться в Прибалтиці,а НАТО наважиться прийти на допомогу балтійським державам,то Росія застосує ядерну зброю. «Таким був задум Четвертої світової війни. Вона триває вже більше двох з половиною років,- резюмує він. – День її початку вибитий,як відомо,на медальках за взяття Криму – 20 лютого 2014 року».
 
Відтак Піонтковський підбиває деякі підсумки. На його думку,вони невтішні для Кремля,оскільки той «зазнав трьох фундаментальних поразок у затіяній ним конфронтації з навколишнім світом. По-перше,найболючіша – поразка в Україні,гірша,ніж військова. Метафізична. Ідеологія «Русского мира» була відкинута російським населенням України,яке залишилося в переважній своїй більшості вірним українській державі та її європейському вибору. І росіяни так само борються і будуть боротися з агресором в лавах української армії,як і етнічні українці. Війна,нав`язана Кремлем Україні,– це не територіальний спір про Крим або про Донецьк і не етнічний конфлікт. Це вирішальне світоглядне зіткнення спадкоємців Київської Русі та спадкоємців Золотої Орди,в якому ординці були приречені». По-друге,провалився ядерний шантаж Кремля щодо Прибалтики. І нарешті,уявна перемога Путіна в Сирії,де «він дійсно витирав ноги об американців і під приводом боротьби з тероризмом послідовно знищував і продовжує знищувати будь-яку опозицію Асаду»,насправді обернулася тавром воєнного злочинця. Як зазначає аналітик,взагалі «вся сирійська кампанія була насамперед з метою відволікання уваги гібридного народу від вже тоді очевидного провалу вихідного плану Четвертої світової війни». Прогнозуючи подальший розвиток подій,Піонтковський наголошує: «Що безкарніше куражиться Путін у сирійському небі,то глибше і безнадійніше він занурює себе в очах всього світу в тисячолітню релігійну війну. І затягує туди за собою всю Росію».
 
«Наше,українське майбутнє»
 
Український інтелектуал і психіатр Семен Глузман нагадує (див.«Лівий берег»): «У постфранкістській Іспанії суспільством був прийнятий негласний «пакт про забуття». Дебати про репресії минулого авторитарного режиму були принесені в жертву соціальній злагоді». Підкреслюючи,що «іспанці залишили зведення рахунків з історією прийдешнім поколінням»,він висловив сподівання: «Це і наше,українське майбутнє. Далеке чи,не знаю. Мабуть,досить далеке».
 
На думку інтелектуала,колишнього дисидента,причина не тільки у пролитій крові на Майдані і в тому,що триває війна. «Існує і інша цілком конкретна причина: зруйнована моральність тих,кого ми своєю рукою привели до влади,- наголошує Семен Глузман. – І,на жаль,заведемо знову. Сьогодні і завтра,на жаль,наша,українська версія «пакту про забуття»,неможлива».
 
«Допомогти перемогти…»
 
Інтелектуал Іван Примаченко зазначає (див. «Новое время»): «Найгірша мода нашого часу – мода на розчарованість і цинізм. «У цій країні завжди так»,«нічого іншого й не очікував»,«вони всі однакові,нічого не змінюється». Бути цинічним і наперед розчарованим у всьому і всіх стало круто. Молоді циніки з насмішкою і легким презирством дивляться на цей світ: їх нічим не здивуєш,ледь спробувавши життя,вони вже розчаровані та стомлені ним на багато десятиліть вперед. Парадоксальним чином цинізм і тотальна розчарованість стали синонімами сили,тоді як вони є кричущими симптомами слабкості».
 
На його переконання,«розчарованість – це іржа душі,розкладає все,до чого торкається. Вона повільно,але вірно підточує сили і здатна знищити навіть найвидатніших людей. Цинізм – лише визнання своєї слабкості та поразки. Але популярність цих почуттів зрозуміла. Бути розчарованим у всьому і всіх легко – адже тоді і тобі самому можна нічого не робити. Вважати,що змінити нічого не можна приємно – адже тоді твої невдалі спроби щось змінити у своєму житті і світі були не провалом,а неминучим підсумком і можна не починати спочатку. Ось тільки наслідки таких настроїв неприємні: розчарованість заразна і вже дуже скоро охоплює і розкладає не тільки життя своїх носіїв,але і весь світ навколо. Так покрилося пилом століть безліч гідних людей,видатних компаній і великих держав».
 
Аналітик зізнається,що не зустрічав жодної по-справжньому видатної людини,яка була би глибоко розчарована життям. Водночас,він знає «безліч видатних людей,за зовнішньою прагматичністю і продуманістю дій яких лежить божевільний ідеалізм,вірність своїм дитячим ідеалам і романтичність у високому розумінні цього слова». Але при цьому,підкреслює Примаченко,він не знає,що здатне «допомогти перемогти тому,хто дозволив розчаруванню перемогти себе».
 
«В епіцентрі нового геополітичного урагану»
 
«Після президентських виборів в США,- зазначає Сергій Носенко,старший керуючий директор International Investment Partners LLC,глава європейських операцій компанії,очолює практику Global Management Consulting,- Україна опиниться в епіцентрі нового геополітичного урагану. Фактично почнеться новий виток розвитку цивілізації,нова епоха зовнішньої політики,в якій нашій країні потрібно розвиватися і використовувати можливості,що відкриваються» (див. «Лівий берег»). Але,наголошує він,«наші стартові умови дуже погані. РФ вже пройшла точку неповернення і буде йти до кінця,як СРСР,тому ніхто вже не буде гидувати ніякими методами. Це погано. Добре те,що чим сильніше Росія тисне на цивілізований світ – тим сильніше світ буде чинити опір». Констатуючи,що «Україна як і раніше залишається слабкою економічно і ніяких напрацювань для зростання не зроблено»,експерт резюмує: «Проте в геополітичному сенсі вона буде потрібна світу». А відтак намагається відповісти,чи зможе Україна відстояти свої інтереси в глобальній грі.
 
На його думку,«якщо партнери зацікавлені в Україні,то вони повинні припинити втручання у фінансову,банківську і податкову системи,розуміти,що сильна держава може бути партнером,а слабка – тільки тягарем. Ці тези потрібно якісно презентувати,взяти на себе зобов`язання і відповідальність. Україна має повне право вимагати глобального перегляду кабальних умов Вашингтонського меморандуму з МВФ». Аналітик пояснює: «Ніхто з відповідальних політиків ніколи не погодиться на щорічне економічне зростання в 3%. Це неприйнятно,це по суті падіння – а саме таку «стелю» закладено в умовах реструктуризації зовнішніх боргів України. Завдання – рости більше,ніж на 10%,і це наш останній шанс встигнути увійти в розвинений світ. Україні саме зараз потрібно буде звершити стрибок з соціального середньовіччя,країни,в якій ще існує економічна інквізиція і ручне регулювання законодавства,в постіндустріальний світ,де вільні гроші,ринки і люди».
 
Носенко узагальнює,що «по суті,на кону якраз квиток в цей світ. Часу залишилося дуже мало,але найголовніше – якість людського ресурсу. Ті політики,які зараз керують країною і беруть участь в глобальних процесах,схоже,просто не усвідомлюють значущість історичного і геополітичного моменту».
 
Подих цього «геополітичного урагану» вже нині не можна не відчувати. Звичайно,це передовсім усвідомлюється в нашій державі. Інше питання,що навряд чи комусь дано зрозуміти,якими можуть стати масштаби ймовірної геополітичної катастрофи.
 
Як наголошує на сайті DW.COM Ігор Ейдман,автор книг «Соціологія інтернет-революції»,«Нова національна ідея Путіна»,а також книги німецькою мовою «Das System Putin. Wohin steuert das neue russische Reich?» («Система Путіна. Куди рухається нова російська імперія?»,в РФ «такої агресивної пропаганди,як тепер,не було навіть в післясталінському Радянському Союзі. Під її впливом люди можуть дозволити втягнути себе в будь-яку катастрофічну авантюру».
 
На вірогідності подальшої радикалізації ситуації та постання нових суворих викликів наголошували й ЗМІ:«Соціальна шизофренія» («Український тиждень»,«Заговорили про повернення Криму» («Газета по-українськи»),«Глава британської розвідки попередив про зростаючу загрозу з боку РФ» («День»),«Титановий Джексон: «Наші чиновники не бачать війни. Вони живуть сьогодні в достатку» («ЛБ»),«США назвали першочергове завдання щодо Донбасу» («Газета по-українськи»),«В Україні завершилася демобілізація військових шостої хвилі» («Тиждень»),«Рева: Мінімальна заробітна плата в Україні найнижча в Європі,лише Таджикистан позаду нас» («Гордон»),«Для слідчих уже є перша справа про недостовірне декларування» («Газета по-українськи»),«Китай ініціює створення зони вільної торгівлі з Україною – посол КНР» (УНІАН)…
 
Аксіому «В Україні – не громадянська війна. Це – російська агресія»,висловлену Мерле Майгре,радником президента Естонії з питань безпеки,поки що частина європейського політикуму в силу тих чи інших причин не спроможна усвідомити. Радше можна констатувати факт нарощування потуг російської пропаганди – підірвати віру громадян ЄС у спільний європейський проект і змусити їх сумніватися у необхідності членства в НАТО.
 
Та ж таки пропаганда українського стратегічного ворога досить успішно «скаламучує» думки наших співвітчизників. Нерідко – використовуючи «подарунки» від самої української влади. Та все-таки наше суспільство,знаючи (і на основі недавньої історії) про справжні наміри Кремля,не може дозволити собі «скотитися» у прірву відчаю,апатії,цинізму.
 
Тож попереду – нові,суворі й доленосні випробування. Поза сумнівом,свої корективи в тенденції внесе той факт,хто стане новим президентом США – наразі наймогутнішої світової потуги. Прийдешнє твориться сьогодні. Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ