29 січня 1918 року відбувся бій під Крутами. Бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії та загоном із київських курсантів і козаків “Вільного козацтва”, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків, – пише Gazeta.ua.

У середині січня 1918-го петроградський Раднарком розгортає повномасштабний військовий наступ проти Української Народної Республіки. Радянськими загонами командує Михайло Муравйов. На їхньому шляху, на північно-східному кордоні УНР стоять юнкери 1-ї Української юнацької військової школи ім. Богдана Хмельницького. Вони звертаються по допомогу до студентів.

Уранці 28 січня поїзд зі 120 студентами прибуває до невеликої вузлової станції Крути – за 145 км від Києва. Об’єднуються з чотирма сотнями юнкерів і добровольцями з Вільного козацтва. Увесь день готуються до бою: риють окопи обабіч залізничної колії, проводять розвідку, вправляються у стрільбі. Наймолодшим бійцям ще не виповнилося 17 років. Мають у розпорядженні паротяг із залізничною платформою та гарматою, вісім кулеметів і велику кількість поламаних рушниць.

Наступного дня 3-тисячне військо червоноармійців підходить до Крут. О дев’ятій їхній передовий загін матросів розпочинає бій. Хочуть захопити станцію раптовим ударом. Їм на допомогу під’їжджає більшовицький ешелон із московськими й петроградськими червоногвардійцями і балтійськими матросами.

Протягом п’яти годин українські підрозділи стримують атаки ворога. На допомогу більшовикам надходять інші загони Муравйова. З боку Чернігова прибуває бронепоїзд, що обстрілює студентів із тилу. У них закінчуються набої, перегріті на морозі кулемети не працюють.

“Стан був розпачливий. Швидко мусили замовкнути українські кулемети, не маючи амуніції. А більшовики наступали все ближче, вже можна було розпізнати постаті матросів, тієї “краси і гордості революції”, що йшли у перших рядах. Наше командування передало наказ відступати, але хтось переплутав і сказав наступати. Студентська сотня пішла вперед. Ворог скористався з оголення правого крила і зайшов у тил”, – пише у спогадах “крутівець” Ігор Лоський.

Сотник наказує відходити до ешелону, що стоїть за кілька кілометрів від станції. Українські війська забирають тіла загиблих і поранених. У темряві студентський взвод із 27 осіб збивається з дороги і виходить на вогні вже зайнятої військами Муравйова станції Крути. Їх приводять до захоплених раніше семи поранених студентів. Розлючені втратою 300 солдатів червоноармійці знущаються з бранців, колють багнетами, а потім розстрілюють біля вежі водогону.

Тіла страчених в одній могилі поховали місцеві священик і жителі на кладовищі села Печі – тепер Борзнянський район на Чернігівщині. Коли в березні родичі зайнялися перепохованням, там виявили 27 тіл.