Езопівська притча про Лебедя,Рака та Щуку минулого тижня була проілюстрована не тільки байкарями,а й підтверджена вітчизняним політикумом і владною елітою. Причому в симтоматичний момент – під час перебування Президента України Петра Порошенка за кордоном,коли тривав його офіційний візит до Малайзії та Індонезії. Очільник Генпрокуратури показово (у стилі телешоу) розпорядився провести обшук в Національному антикорупційному бюро,оскільки там начебто посміли незаконно прослуховувати якогось нардепа. Секретар РНБО заговорив про вірогідність введення воєнного стану. Народний депутат,недавня бранка російської в’язниці зрекла,обіцяючи розпочати голодування,стільки «істин»,що навіть політичні сліпці вільно чи невільно побачили тінь Кремля.
 
Чи слід вважати,що сценарій (сценарії) розхитування ситуації у Україні починає (починають) прискорено втілюватися в життя? Чи варто очікувати,що вони (знову ж таки – вільно чи невільно) «приурочуються» до 25-річчя Незалежності? Навряд чи можна,зважаючи на достатньо багато складових,дати однозначну відповідь. Однак те,що це не випадкові «трюки»,вже не тільки відволікаючі маневри від «успіхів» Кабміну та ВРУ,не варто сумніватися.
 
Коли Росія не тільки брязкає зброєю,щоденно вбиваючи громадян України на Донбасі,а «підтягнула» 400-тисячну «армаду»,що з хвилини на хвилину може розпочати вторгнення; коли тотальність заяв Польщі,начебто стратегічного партнера,нагадує не стільки про Волинську трагедію,скільки про відверті територіальні претензії щодо «східних кресів»; коли… Зрештою,не будемо продовжувати цей перелік. У цей час усередині нашої держави звучать заяви,що начебто і нема війни,яку веде проти України Росія. Процитуймо принаймні фрагмент зі словесного потоку,яким «ощасливила» Надія Савченко під час своєї прес-конференції 2 серпня: «Але в полоні не сидять діти Петра Олексійовича,а на ваших дітей йому плювати. Тому що кожен повинен боротися за свого,як за мене боролися сестра і мати. Виходьте на Банкову,вимагайте зустрічі і звіту від Президента як від гаранта Конституції». Такі й подібні дії та заклики консолідують Україну? Вони – випадковість,наслідок збігу обставин?
 
Очевидно,кожен із нас на ці та подібні запитання відповість по-своєму. Інше питання,що ми не маємо права на самообман. Тим паче,що «жнива смерті» набирають розмаху. Навіть у звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини – сувора (і,цілком ймовірно,далеко не повна) констатація: «Всього з середини квітня 2014 року по 31 липня 2016 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини задокументувало 31 690 жертв,включаючи 9 553 вбитих та 22 137 поранених в зоні конфлікту на сході України. Сюди входять жертви серед Збройних сил України,цивільних осіб та членів озброєних груп».
 
Тож спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок тижня,що став надбанням історії,аби не відректися від майбутнього.
 
«Ми перебуваємо на початку Третьої світової війни»
 
Роздумуючи про сьогодення,український політик,дипломат,письменник Юрій Щербак,голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Юрій Щербак зазначає (див. «День»): «На мій погляд,ми перебуваємо на початку Третьої світової війни,і якщо не буде вжито якихось серйозних заходів,щоб змінити цю ситуацію,ми можемо дійти до дуже тяжких наслідків. На сьогоднішній день ми бачимо розвал ЄС,тобто серйозну світову дестабілізацію в будь-якій точці земної кулі. Це може зійтися в єдиний процес. І хтось правильно сказав,що не вистачає ерцгерцога Фердинанда — тієї жертви,через яку почалась Перша світова війна».
 
Відтак він підкреслює,що «ми не знаємо,як закінчиться війна Росії з Україною. Ми існуємо в такому хиткому,небезпечному балансі,що будь-яка провокація може завершитися серйозним спалахом кривавої війни». Щербак вважає: «Геополітична структура,яка трималася на могутності США,на Гельсінських угодах і на низці двосторонніх угод,розвалюється,і всюди уже з’являються ознаки нестабільності. Що означає стрілянина в Алмати? Це тільки початок. Що таке нестабільність у Вірменії? Це теж початок. Там ось-ось може знову відкритися фронт у Карабасі — і відновитися війна між Азербайджаном і Вірменією. Що означають події в Туреччині? Просто так мати списки десятків тисяч заарештованих людей через півгодини після того,як військові здійснили невдалий переворот. Зараз Туреччина стає непрогнозованою».
 
Також,на його думку,«Китай має свої великі проблеми,насамперед,економічні,і блискучий розвиток уже вичерпаний: уже почалися проблеми з юанем,із економічним зростанням. Якщо казати про США: я пам’ятаю часи,коли у них не було інфляції,це була процвітаюча економіка за мінімального рівня безробіття — і все це розтринькали республіканці. Щодо виборів: думаю,що Трамп виграє. І від того,яким чином буде відновлено могутність Америки,залежить доля світу. Трамп рветься до влади,він небезпечний популіст,і тому він може виграти. Народ там утомився від політики». Як вважає Щербак,«Україна найближчим часом не стане членом НАТО,це стало зрозуміло після саміту. Але є дуже важлива позиція,яка має назву «головний союзник Сполучених Штатів без членства в НАТО» — як Японія,як Нова Зеландія. І нам потрібно зараз зосередитися на здобутті статусу цього головного союзника».
 
«Пожвавлення глобального авторитаризму»
 
Російський політолог Лілія Шевцова,доктор історичних наук,старший науковий співробітник Brookings Institution,констатує (див. «Новое время»): «Нинішня реальність виявляється драматичнішою,ніж епоха холодної війни. Життя підтвердило аксіому про те,що будь-яка система може успішно існувати,якщо у неї є опонент,що змушує цю систему вдосконалюватися. Відхід зі сцени соціалістичного табору,який був для Заходу опонентом,позбавив його зовнішнього стимулу до оновлення. А внутрішньої волі ліберальної цивілізації до саморозвитку виявилося недостатньо. І ми бачимо,як ліберальна спільнота втрачає драйв».
 
На її переконання,на поверхню виходять ознаки дисфункціональності політичних систем у різних країнах Заходу,зокрема – виборча кампанія у США демонструє бунт населення проти істеблішменту,що відображене в підтримці «несистемного» Дональда Трампа. «ЄС грузне в своїй кризі,і Берлін змушений підміняти Брюссель,щоб зберегти європейський проект. Прагнення Америки обмежити свою глобальну відповідальність і її відхід з Європи призвели до в`янення концепції атлантизму,яка десятиліттями цементувала західну цивілізацію,- зазначає політолог. – Звісно,Grexit (обвал грецької економіки),криза євро,драма з біженцями та загроза Brexit (вихід Великої Британії з ЄС),зростання правого націоналізму та лівого руху — аж ніяк не причини глухого кута,в якому опинилася Європа,а лише його прояви. Ліберальна цивілізація,розтрощивши комунізм,опинилася в паралічі,вважаючи,що більше не потребує ідеології та цінностей». У той же час,у політиці,як і в природі,не буває вакууму. «І ми бачимо,як останнє десятиліття стало часом пожвавлення глобального авторитаризму,- підкреслює Шевцова. – Три авторитарні держави вирішили випробувати свої м’язи – Росія,Китай та Іран. Вперше,незважаючи на взаємну недовіру,вони продемонстрували здатність вчитися один у одного,як просувати свій вплив і об`єднуватися в боротьбі з Заходом».
 
На переконання аналітика,«російська анексія Криму та неоголошена війна Росії з Україною,зруйнувавши європейську систему безпеки і правила гри,що оформилися після падіння СРСР,стали тим шоком для Заходу,який змусив його шукати нові засоби самозбереження…У контексті майбутнього оновлення ліберальної цивілізації Україна відіграє чималу роль. По-перше,як країна,яка намагається знайти вихід з посткомуністичної моделі,з якої виходити набагато складніше,ніж з комунізму. По-друге,Україна є тестом на готовність Заходу відмовитися від політики компромісів за рахунок відмови від своїх цінностей і перейти до політики на засадах цінностей».
 
«…скупі,розварені й не готові воювати»
 
Висловлюючись про шанси Дональда Трампа виграти президентські вибори у США,британський політолог Едвард Лукас наголошує (див. «Тиждень»),що «для союзників США вибір зрозумілий. Трамп уособлює найбільшу на сучасній пам’яті потенційну зміну зовнішньої політики гаранта їхньої безпеки,тому вже зараз їм варто планувати свої дії». На його переконання,«Трампа старі правила не цікавлять. Він заявляє,що вірить у велич країни,але явно не вірить в американське лідерство у світі: воно надто дорого коштує». Аналітик підкреслює,що «наслідки будуть відчутними повсюдно. Виявляється,Трамп хоче,щоб східноазійські союзники мали власну ядерну зброю. Чудово. Це стане кінцем договору про нерозповсюдження й початком жахливої гонки озброєнь на західному узбережжі Тихого океану. Адже країни на кшталт Південної Кореї,Тайваню і Японії не мають ілюзій щодо загрози з боку Китаю (і з боку країни-парії Північної Кореї)».
 
При цьому він нагадує,що «європейські країни — скупі,розсварені й не готові воювати — набагато менше здатні протидіяти ревізіоністському режиму Владіміра Путіна». А відтак попереджає: «Америка може взагалі вийти з НАТО або зробити так,як Франція у 1966 році: залишити структуру військового командування Альянсу. Так чи інакше перед європейцями відкриється непривітний новий світ,у якому вони самі відповідатимуть за власну оборону». На думку експерта,«найбільше проблем виникне в «прифронтових» державах НАТО: Естонії,Латвії,Литві та Польщі».
 
«…для створення міцних лещат і оточення головних сил української армії»
 
Росія формує 400-тисячний військових контингент на кордоні з Україною. Про це пише польська «Gazeta Wyborcza» (посилаємося на версію «Дзеркала тижня»). До кінця року Збройні сили Росії збираються провести близько 4 тисяч маневрів. Про це розповів заступник міністра оборони генерал Дмитро Булгаков. Вже 15 серпня відбудуться навчання «Кавказ 16» за участі військових частин південного військового округу,який розташований впритул до кордону України. Міністр оборони РФ Сергій Шойгу також похвалився тим,як зміцнює сили біля українських кордонів. За його словами,через те,що «загроза з боку України і НАТО зростає»,російська армія сформувала в південному окрузі чотири нові дивізії і дев`ять бригад. Крім того,поблизу України Москва вирішила розмістити ракети класу «Іскандер». Тим часом,військово-морські сили в регіоні отримали ракети «Бастіон» і «Бал»,а також протиповітряні ракети с-400 «Тайфун». Загалом,за словами Шойгу,частини південного округу за останні два роки отримали близько чотирьох тисяч нових бойових машин,літаків і різного роду ракет.
 
Своєю чергою,військовий експерт Віктор Мураховський звертає увагу,що Шойгу бреше,коли каже про чотири нові дивізії біля кордону України. Абсолютно новими насправді можна назвати лише дві з них: 150-ту Ідрицько-Берлінську дивізію,яка свою назву успадкувала від тієї,яка «70 років тому підняла радянський прапор над Рейхстагом»,а також розміщену в окупованому Криму дивізію протиповітряної оборони,озброєну ракетами С-400. Ще дві – це старі дивізії,які в наслідок реформи армії,започаткованої в 2008 році міністром оборони Анатолієм Сердюковим,були перетворені на військово-повітряні військові частини. А зараз їхній статус повернули,оскільки Москва намагається розвернути свої Збройні сили на Захід.
 
Кремль остаточно відкинув плани Сердюкова,який намагався підготувати Росію до внутрішніх конфліктів,зокрема на Північному Кавказі чи в Центральній Азії. Він відмовився від дивізій і полків. Головною бойовою одиницею російської армії стала бригада солдатів з трьох-чотирьох мотострілецьких батальйонів,посилених власною артилерією,системами комунікації,розвідувальним блоком і тиловими службами. Такі бригади могли діяти самостійно на полі бою,не чекаючи підтримку основних сил. Але сьогодні Росія змінила підходи. Вона повертає дивізії і армії. Про те,як Москва будує свій «український фронт»,написав нещодавно російських тижневик «Ведомости» з посиланням на московського військового експерта Руслана Пухова. Він нагадав,що поблизу північного кордону України розміщені сили створеною рік тому Першої танкової армії. На півдні Росія створює 20-ту армію. Також в планах Москви створити в регіоні ще одну нову армію.
 
«Сенс цих змін очевидний: на кордоні України,де ще три роки тому не було зовсім ніяких військ,російська сторона створює три великі суходільні групи для раптового наступу в напрямку Києва,який розташований від кордону лише за 270 кілометрів. А на півдні – для створення міцних лещат і оточення головних сил української армії на лівобережній Україні»,- пояснив Пухов. Він розповів,що мобілізація Збройних сил Росії біля кордону України суттєво більша,ніж біля країн Балтії. Нещодавно в бюлетені «Незалежний військових погляд»,який отримують всі частини російської армії,відкрито було написано: «Росія не виключає великої війни. Україна стає нашим стратегічним ворогом». І нібито саме тому Москва відправляє потужні сили на український кордон. Росія також зміцнює позиції на середньому заході біля кордону Білорусі. З середини минулого року під Смоленськом почала службу 144-та моторизована піхотна дивізія. До її складу входить полк танків,три полки піхоти,полк артилерії,а також протиповітряної і протиракетної оборони. В цілому там базується близько 10 тисяч солдатів.
 
«Озвучила всі тези Віктора Медведчука»
 
Політолог Олександр Палій зазначає (див. Gazeta.ua): «Нещодавно пройшов марш Московського патріархату,зараз виступила Савченко. Кремль по всьому периметру кидає свою агентуру. Сьогодні вона спалилась повністю. Озвучила всі тези Віктора Медведчука. Її слова під копірочку списані в нього – пам`ятаєте,як Медведчук говорив про референдум і перезаснування держави. Також вона заявляє,що ми повинні першими звільняти терористів. Це частина плану для перевороту в Україні».
 
Щоб зрозуміти істинні мотиви її заяв,варто розслідувати,як Савченко потрапила у полон. І чому в Росії з нею поводились краще,ніж з іншими в`язнями,переконаний політолог. «Скоріше за все,її завербували з самого початку. Треба вивчити,за яких обставин вона потрапила у полон. Савченко,єдиній з усіх наших військовополонених,Росія надала трибуну. Іншим перебивали пальці і розстрілювали»,- вважає Палій. За словами політолога,не варто серйозно сприймати заяву Надії про голодування.«Вона політику поєднує з косметологічними процедурами. Їй потрібне голодування – і вона це одразу просовує у заяви. Але це дрібниця. Не дрібниця,що її заяви грають на руку ворогу. Її немає за що притягати правоохоронцям,це ж просто балачки»,- сказав він.
 
Натомість політолог Євген Магда (див. «День») підкреслює: «Місце і зміст заяв дуже важливі. Коли Савченко говорила про голодування в російській в’язниці,то це сприймалось як політичний жест. Коли ж вона говорить про голодування в центрі Києва,то це сприймається як фарс. Її заяви мають негативні наслідки не лише для Савченко,але й для України,адже таким чином девальвується символ українського опору. З іншого боку,варто пригадати давню істину про те,що не варто створювати собі кумира. Я не думаю,що Савченко є зрадницею або завербованою. Скоріше всього Росія прорахувала її психологічний тип,обмеживши її інформаційно в умовах в’язниці і почала спрямовувати у відповідне русло. Їй «згодовували» відповідні імперативи і вона виявилась вдячним споживачем такої інформації. В Україні ж її вже оточили певними помічниками,які публічно не світяться».
 
«…в такій жахливій ситуації»
 
Дійсний член Римського клубу,учасник ініціативної групи «Першого грудня» Богдан Гаврилишин у програмі «Погляд» (див. «5 канал») зазначив,що «Україна є в такому жахливому стані,якому є. Всі розуміють,що потенціал в України був і залишається великим. Що в Україні правління дуже погане країною,себто поганий є Кабінет міністрів,погана Верховна Рада,поганий Президент,погані у тому сенсі,що це не є люди патріотичні,компетентні,порядні. Якщо в людей є ці три характеристики,тоді вони можуть ефективно управляти країною. Патріотичність у тому сенсі,що є тільки одинокий пріоритет – робити все найкраще для суспільства,для країни. Компетентність – знати,що маєте робити і вміти те ефективно робити. А третє порядність,себто некорумпованість,чесність. І жоден із наших тих людей на вершині,попередніх президентів,включно з теперішнім,жодний президент,жодний голова Верховної Ради і жоден прем’єр-міністр не поєднують рис таких. І тому в такій жахливій ситуації».
 
Констатуючи,що «в нас є понад 200 політичних партій»,експерт наголошує: «Жодна з них не має дійсної ідеології і дійсного плану дій – мають виборчі обіцянки». Загалом же,на його думку,«є тільки 7 держав,які є ефективні. Бо ефективна держава – це та,в якій є повна політична свобода. Друге,в якій є певний рівень економічного добробуту для цілого населення. Є багаті,але немає бідних. Це велика різниця – є багаті,немає бідних. Третє,є соціальна справедливість. Це є в освіті,це є в охороні здоров’я,це є в пенсіях. Ну і четверте – там є симбіоз з біосферою,співжиття з природою,а не експлуатація,руйнація,засмічення». Серед цих країн,вважає Гаврилишин,«є Австрія,Німеччина,Норвегія,Швеція,Швейцарія. Ну ми там поставили і Польщу,перед тим як там їх Сейм прийняв ідіотичне рішення… Ну так взагалі Польща зійшла з мудрого шляху. Вони стають надто такими майже фундаменталістами до певної міри,надто націоналістичні,надто праві в тому випадку і так далі».
 
«Це конституційне право,а не обов’язок Президента»
 
Заступник голови Центральної виборчої комісії Андрій Магера висловлює переконання: «Інтуїція мені підказує,що дострокових виборів у цьому році не буде. І я великий скептик проведення позачергових виборів навесні наступного року» (див. «5 канал»). Він нагадав,що «Конституція містить лише три підстави для дострокового припинення повноважень парламенту: 1) парламент протягом 30 днів не може розпочати засідання протягом чергової сесії; 2) коли протягом 1 місяця не сформовано коаліцію у Верховній Раді або після розпуску попередньої коаліції не сформована нова; 3) коли протягом 60 днів не сформовано Кабінет міністрів після його відставки чи з інших підстав припинення повноважень уряду». За словами Магери,на сьогодні немає жодної з цих підстав. Коаліція може існувати формально,може існувати фактично на сьогодні,вона існує формально,де-юре,зазначив він.
 
«Гіпотетично,якщо допустити,що одночасно в Україні буде всі три підстави для дострокового припинення повноважень парламенту,це не означає,що такі вибори проводяться автоматично. Ні. Згідно з Конституцією,розпускати парламент – це конституційне право,а не обов’язок Президента України»,– наголосив заступник голови ЦВК. На думку Магери,зваживши на різні обставини – фінансову кризу,військові дії,– Президент може не розпускати Верховну Раду,а «змусити парламентські фракції дійти якоїсь згоди».
 
«Майбутній вибух протестної активності»
 
Зазначаючи,що «вустами Надії до нас говорить Кремль»,Всеволод Шаманич у своїй аналітичній статті «Надя на барикаді: що принесе нам протестна осінь» (див. «Лівий берег») підкреслює: «Тепер ми вже бачимо,що конкретно він від нас хоче. Ряд аналітиків і політологів (зокрема,Тарас Чорновіл) стверджують про велику роль Медведчука у становленні проекту «Надія Савченко». Як що це правда (а це дійсно правда),то є сенс проаналізувати нову тактику РФ: ставка на псевдопатріотичні,а не проросійські сили стає дійсним трендом стратегії РФ з розвалу України. Очевидно,що Савченко готують під президентські вибори». На його думку,особиста популярність Надії Савченко,очевидно,«восени буде підкріплюватись ще і участю в осінніх мітингах,які очевидно матимуть соціальне спрямування. Вже зараз ряд аналітиків однозначно стверджують про майбутній вибух протестної активності,в тому числі і на ґрунті соцстандартів та завищених тарифів. Причому,для України традиційним часом протестів є осінь. Таким чином,навряд чи Надія зможе пропустити повз себе таку нагоду попіаритися,ще і на найбільш цільовому протестному електораті».
 
А відтак експерт прогнозує: «Невдовзі слід очікувати появу картини «Надя на барикадах»,де вона буде вести себе провокативно у стилі Ляшка і Парасюка (демонстративні бійки в ВР,обливання когось кавою чи мінералкою,заклики йти «на штурм»). Слід очікувати і на невеликий вишиватницький електорат,який колись перебіг від ВО «Свобода» та «Батьківщини» до РПЛ,а тепер перебіжить до Надії,аби помолитись і їй. Отже,резюмує Шаманич,«осінь принесе нам нові політичні тренди. Один з них – патріоти,фінансовані РФ. І звичайно ж,українців чекає чергова,але доволі дешева реінкарнація Жанни Д’Арк. Навіть якщо спецслужби матимуть усі докази причетності Савченко до стратегій РФ в Україні,навряд чи вони зможуть провести її затримання,адже для цього необхідна санкція ВР,а це безумовний політичний скандал». Саме тому резюмує,резюмує співзасновник проекту «Українська мрія»,«Савченко – загроза,яка має статус недоторканності,а саме це і потрібне її кураторам».
 
«Найбільш небезпечний – військовий сценарій»
 
Секретар Ради нацбезпеки і оборони Олександр Турчинов заявляє (посилаємося на «Українську правду»),що «у разі серйозного загострення на фронті нова мобілізація буде оголошена негайно». Він зазначив,що в країні два роки триває підвищення професіоналізації Збройних сил. За його словами,зокрема,з початку 2016 роки кількість бажаючих проходити військову службу за контрактом збільшилась майже на 40%.
 
«Але в умовах протистояння з Російською Федерацією Україна не може відмовитися від призову. Потреба в підготовлених резервах занадто висока і є критичною для виживання нашої держави»,- підкреслив секретар РНБО. Разом з тим,за його словами,за перше півріччя поточного року в два рази скоротилася кількість мобілізованих. «Уже в другому півріччі 2016 року мобілізовані повинні повертатися додому»,- сказав Турчинов,додавши,що за необхідності нова,7-а хвиля буде оголошена. Він підкреслив що Російська агресія може проявитися як у військовому сценарії,так і «гібридному»: «Намагаючись підкорити Україну,як в найближчому майбутньому,так і в перспективі,може бути реалізований один з двох сценаріїв. Найбільш небезпечний – військовий сценарій,а саме повномасштабна військова агресія,яка є найбільш проблемною і небезпечною для самого Кремля,але до здійснення якого РФ готується». На думку секретаря РНБО України,«другий сценарій не менш небезпечний. Це сценарій так званий гібридний,який на сьогодні залишається найбільш ймовірним. Він передбачає продовження бойових дій малої інтенсивності на Донбасі,але не виключає можливості локальних наступальних операцій російських регулярних та нерегулярних підрозділів,а також підривну діяльність в іншій частині країни».
 
«…для ударів вглиб української території»
 
Російський військовий експерт Павло Фельгенгауер зазначає (див. «Апостроф»),що кремлівський режим обрав курс на відмову від спроб домовитися з президентом Петром Порошенко. «Якщо щось почнеться – я думаю,спочатку відбудеться загострення на лінії розмежування вогню,посилення боїв,посилення обстрілів,а потім Росія оголосить «гуманітарну миротворчу операцію». Як в Алеппо якомусь. Тому що втручання повинно бути вже не потайним,а відкритим – з використанням сили,всієї потужності російської авіації,ракет середньої дальності – оперативно-тактичних,балістичних,крилатих для ударів вглиб української території»,- припустив експерт. Він додав,що це один з можливих сценаріїв,спрямований на зміну режиму в Україні. На думку Фельгенгауера,РФ готова завдати вирішальний удар саме зараз,оскільки це «дуже вже вдалий час,якого потім може і не бути. У США – вибори,країна розколота дуже жорсткою передвиборною боротьбою і не готова до лідерства в зв`язку з політичною ситуацією».
 
Поки що (будьмо відверті),Кремлю вдається реалізовувати свою стратегію щодо «обустройства Украины» у відповідності з концептуальними засадами месіанського шовінізму в масці «Русского мира». До того ж,ситуація в нашій державі «накладається» на геополітичним фатум,пов`язаний із перерозподілом сфер впливу. Зважаючи на низку збройних конфліктів,«жнива смерті» фактично на всіх континентах,цілком вірогідно,людство вступає в період,який уже все частіше називають аналітики Третьою світовою (чи як факт,чи як перспективу).
 
На жаль,клубок протиріч і в самій Україні починає нагадувати про вибухонебезпечну ситуацію. Вона зумовлена багатьма чинниками. Не без того,що і свій «внесок» у справу наближення до краху робить як владна,так і загалом політична (незалежно від кольорів) еліта.
 
Правда,наявність загроз часто «ті,що угорі» (перефразуємо пісенну констатацію Алли Борисівни) воліють не помічати. Скажімо,Прем`єр-міністр Володимир Гройсман,розмірковуючи про перші 100 днів свого Уряду,майже бравурно зізнається («Інтерфакс-Україна»): «Економіка стабілізується,розвивається… Звичайно,цього недостатньо для того,щоб люди відчули,що щось змінилося. Я оптиміст і переконаний,що при правильному управлінні,при чіткої відповідальності в усіх сферах,можна добиватися успіху». Звичайно,значна частина громадян успіхи Гройсманового уряду відчуває інакше. Як і саму ситуацію,що поступово відходить від оптимістичних параметрів. На цьому також акцентують увагу і ЗМІ: «Путін може використати Білорусь для вторгнення в Україну – Безсмертний» («Обозреватель»),«Трамп заявив про загрозу Третьої світової через спробу повернути Крим війни» («Тиждень»),«У Словенії Путіну влаштували зустріч із плакатами «терорист №1» («Експресо»),«Посол України в ООН: в Донбасі бойовики використовують підлітків» («Ліга»),««Русский мир» в МВС: Аваков та Деканоїдзе спонукають підлеглих говорити російською» (zik),«Бізнес в Україні відправляють на «помийку» («DW»),«Смерть в Україні перемагає життя» («Обозреватель»),«Марчук навів докази присутності РФ на Донбасі» («День»),«Зеркаль: для України жовтень буде критичним місяцем…» («5 канал»)…
 
Звичайно,по-своєму критичним для нашої країни може виявитися й останній місяць цьогорічного літа. Адже,окрім внутрішніх факторів,дасться взнаки і ситуація невизначеності у США,які чи не єдині з геополітичних гравців ще не відмовилися від реальної підтримки України. У цьому контексті – й очікування подальших антиукраїнських кроків з боку Польщі (наша держава мусить «дзеркально»,хай із запізненням,відповісти майбутньою ухвалою парламенту про встановлення 24 березня Днем пам’яті українців – жертв геноциду,вчиненого Польською державою протягом 1919-1951 років. Відповідний законопроект уже (3 серпня) запропонував народний депутат Олег Мусій. Адже,як він зауважує,«кілька десятиліть українці Польщі страждали і гинули лише за те,що вони були українцями. Сотні тисяч депортованих,десятки тисяч замордованих мирних українців – громадян Польської держави – гіркий підсумок великопольського урядування,заручниками якого,чи не у першу чергу,стали самі поляки…Полонізація,колонізація,пацифікація,деепротації і фізичне винищення – жорстокі масові убивства мирних українців Східної Галичини,Волині,Закерзоння – суть реальної антиукраїнської державної шовіністичної політики Польщі впродовж 1919 – 1951 років».
 
Схоже,цього тижня Україна втратить ще одного союзника. Адже навряд чи варто сподіватися на протилежне у контекстів санки-петербурзької зустрічі президентів РФ і Туреччини.
 
Однак чи не найістотніше за цих реалій,коли остаточно помирають ілюзії,не відректися нам від своєї історії,від перспективи,незважаючи на перманентну війну,на успіх процесу державотворення. Адже про ціну втрати державності українцям нагадує імперський оскал як Москви,так і Варшави. Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ