Про це пише Українська правда.
 
Частина курсантів до моменту навчання у школі ім. Євгена Коновальця – не були військовими,тому елементарні навики зі стройової підготовки та стройової муштри у них були відсутні.
 
Отож від правильного військового застилання ліжка – інструктори школи взялися навчати курсантів ходити. Не просто по-військовому,а по-новому – за західними стандартами.
 
Курсант школи Біцуха,сміється,згадуючи як розпочинався для них цей нелегкий процес:
 
– Перший раз – це було дуже смішно. Я,дивлячись на це,зусиллями стримував сміх,де хлопці ледь не падають на елементарних речах – де просто ходити треба. Виглядали як стадо добровольців.
 
Я порівнюю своє попереднє військове навчання з цим – різниця велика. Якщо в академії на нас кричали що ми ніхто,що ми не вміємо навіть стройовою ходити,якої нас навчали місяці два,то тут все було просто. Тут нас змотивували,дали нам ціль,завдання і по годині в день два дні показували нам всі прийоми стройові – і все вийшло.
 
Ідеш коридором і бачиш що хтось марширує,тебе побачив – і відразу пішов нормально. А з часом прийшло розуміння,що в цьому нічого соромного немає,почали ділитися один з одним досвідом. Ми збиралися групами по три-чотири людини,маршували. Потім збиралися цілим взводом. Вибравши цей підхід ми буквально за тиждень навчилися всьому”.
 
Начальник військової школи Георгій поділився секретом успіху навчання військової ходи майбутніх сержантів:
 
– Головне – щоб була мотивація. Мотивація для курсантів – це коли навчаючи стройовому – ми їм говорили,що вони повинні бути кращими. Вони повинні були пройти маршем,де б їх побачила вся Україна і вони повинні були представляти свій підрозділ найкраще”.
 
І країна побачила їх. Визначальним днем став марш на честь другої річниці звільнення Маріуполя. Коли курсанти разом з полком Азов пройшли центральним проспектом звільненого міста.
 
“Цей марш нас об’єднав. Коли мені дали прапор і сказали іди попереду,якщо ти опозоришся – опозориться весь підрозділ – мене розпирало від гордості. Я стояв по дві-три години – цим прапором махав,відточував свої рухи”,- пригадує Біцуха.
 
Георгій,пишаючись своїми курсантами:
 
– Вони зробили більше,ніж я очікував. З терпінням стояти під пекучим сонцем,не рухаючись кілька годин для того,щоб просто показати всьому світу і своїй країні що вони кращі – це просто було чудово”.