Обстріли в Авдіївці,активізація російських бойовиків та ескалація конфлікту на Донбасі,перетворення життя для місцевих мешканців у пекло,перерваний візит Президента України до Німеччини (чи не єдиного реального союзника України),обстріл росіянами над акваторією Чорного моря українського літака,неприхована погроза шефа правлячої політичної структури у Польщі (а відтак і президента цієї країни) щодо відносин із Україною… Низка минулотижневих подій,які засвідчують більш ніж промовисті тенденції до суттєвої,якщо не кардинальної зміни для України зовнішньополітичного клімату. У цьому сенсі варто,напевне,згадати не стільки перший молитовний сніданок нового президента США за участі понад 70 українських діячів найрізноманітнішого «розливу»,телефонну розмову Петра Порошенка з Дональдом Трампом,скільки відчитування чинним главою Білого дому проукраїнськи налаштованих сенаторів.
 
Загалом же,складається враження,що має рацію Ульріх Шпек,старший науковий співробітник Трансатлантичної академії у Вашингтоні (про що він написав у соціальних мережах): «Після телефонної розмови з Трампом Путін,здається,зробив висновок,що у нього свобода дій в Україні. І тепер він випробовує це припущення,потрохи інтенсифікуючи бойові дії». Натомість у цьому сенсі наразі важко сказати,чи є якісь обнадійливі моменти для України після нічного (за київським часом) спілкування нашого Президента з очільником найпотужнішої держави (наддержави) світу. Як значиться у не деталізованому повідомленні офіційного інтернет-представництва Глави Української держави,«співрозмовники обговорили питання зміцнення стратегічного партнерства між Україною та США. Особливу увагу було приділено врегулюванню ситуації на Донбасі та досягненню миру політико-дипломатичним шляхом. Сторони висловили глибоку стурбованість через ескалацію напруженості та погіршення гуманітарної ситуації,передусім у районі Авдіївки. Лідери країн наголосили на нагальній необхідності встановлення режиму повного припинення вогню. Президент України подякував Главі Білого дому за тверду підтримку суверенітету та територіальної цілісності України».
 
Але,поза сумнівом,якби в попередньої американської адміністрації було реальне бажання зупинити Росію і під час окупації Криму,й коли запускалися в хід сценарії війни в Донбасі та дестабілізації України,ситуація було б кардинально іншою. Тим паче,що підпис президента США стоїть під Будапештським протоколом як керівника країни-гаранта суверенітету й територіальної цілісності нашої держави. А стверджувати,що нинішня адміністрація раптом стане проукраїнською,поки що нема жодних підстав. Алгоритм припинення кривавої путінізації елементарний для головного геополітичного гравця. «Тільки реально поклавши край участі Росії у військових діях на сході України,припинивши поставки зброї незаконного збройного формування,забезпечивши повне виведення російських «добровольців» і закриття кордону,гарантувавши безпеку населенню регіону за допомогою міжнародних сил,можна зупинити цей кривавий рахунок»,- підкреслив російський політик Григорій Явлінський. Однак на це не хоче йти Вашингтон. Тож і в Москви розв’язані руки. «Замість цього на Донбасі буде тільки безконечне кровопролиття,безмежна злочинність,брехня і ще більша деградація»,- підкреслив політик.
 
Тож спробуймо подумки здійснити екскурс в політичний тиждень,що вже залишився на скрижалях історії,аби не плекати ілюзій щодо подальших тенденцій розвитку ситуації.
 
«Авдіївка стала нагадуванням…»
 
Лариса Волошина у статті «Авдіївка – як символ» (див. «День») зазначає: «Ми живемо в умовах підлої війни,а поводимося так,наче єдиною запорукою звільнення є безперервне постачання ковбаси бойовикам та пенсій бабусям». На її думку,«Правозахисні організації і справді борються з Україною як основною порушницею прав людей,що перебувають в окупації. Програма з поступового наближення окупованих територій під гаслом «Геть бар`єри» нещодавно була винесена Міністерством з питань тимчасово окупованих територій на публічне обговорення. В документі заради реінтеграції пропонується розширити співпрацю з окупованими територіями,проводити спортивні змагання з командами «з того боку»,збирати конференції та круглі столи. При цьому жодного слова нема про пункти прийому біженців,формування підрозділів швидкого реагування для переміщення величезної кількості людей,що опиняються у небезпеці». Лариса Волошина підкреслює: «Таке враження,що ситуація,яка спіткала Авдіївку,не розглядається в принципі. Всі дії влади сьогодні спрямовані на полегшення життя українців під дулами бойовиків,замість сприяння виходу українських громадян із небезпечної антиправової зони. Виходу,а не курсування за пенсіями та виплатами». На її переконання,«основна вимога часу,на яку треба відповідати й українській владі,й українському суспільству,– це створення ефективних стратегій протидії іноземній агресії. Авдіївка стала нагадуванням про те,що є насправді важливим. Вона є символом того,що будь-які домовленості з країною-окупантом підписуються кров`ю українців. Будь-які спроби покластися на підписані документи коштуватимуть українцям життя та свободи».
 
«Але це їм не вдалося»
 
Екс-заступник начальника Генштабу генерал-лейтенант Ігор Романенко пояснив,із чим пов`язана різка активізація бойовиків в районі Авдіївки (див. «Апостроф»). Він зауважує,що «Путін використовує бойові дії в принципі і їх активізацію,щоб вплинути на ситуацію,як він вважає,на міжнародній арені. Відомі політичні зміни у США,передбачувані зміни в Німеччині,Франції ставлять перед ним завдання показати свій вплив,щоб чітко розуміти,із яких позицій вести переговори. Тим більше в Сирії поки затишшя. У якомусь сенсі це спрацьовує: ви знаєте,що наш Президент перервав візит до Німеччини у зв`язку із загостренням в Авдіївці і був змушений повернутися в Україну і не допустити ще більшої ескалації». Генерал звертає увагу і на інший аспект – суто військовий. «Він полягає в тому,що за останній час підрозділам ЗСУ вдалося на всіх напрямках,проводячи контратаки,захопити частину територій,які за Мінськими домовленостям і повинні контролюватися Україною,але займають їх проросійські терористи. Наші військові відбивають певні висоти та райони: саму промзону Авдіївки,територію на Світлодарській дузі,де взагалі підійшли близько 6 кілометрів до Дебальцевого. Там зайняли ряд висот,звідки їх артилерія обстрілювала наші міста. А Дебальцеве,до речі,згідно з Мінськими домовленостями має бути під контролем України. Ми неодноразово піднімали це питання,але бойовики ніяк не реагували на наші заяви. На Маріупольському напрямку теж було кілька таких моментів. У відповідь на все це вони вирішили провчити Україну: зосередили свої резерви і почали інтенсивне ведення бойових дій,щоб відбити всю промзону. Але це їм не вдалося,незважаючи на накази з Москви,зосередження ударних сил і заведення туди російського спецназу»,- констатує Романенко.
 
«Може призвести до негативних наслідків»
 
Свою версію,чому сепаратисти так активізувалися,висловив Микола Сунгуровський – директор військових програм Центру Разумкова (див. «Новое время»). На його думку,«всі причини і аспекти цього загострення складно перерахувати,оскільки вони міцно взаємопов`язані. Але один з основних – те,що процеси,які відбуваються на Заході,а саме майбутні вибори в Європі,вносять елемент невизначеності і призводять до очікування заморожування конфлікту на Донбасі».
 
Микола Сунгуровський пояснює,що «з нашого боку є бажання звільнити свої території і вийти на ті кордони,які були встановлені першими Мінськими угодами,і в межах цих домовленостей так званий «повзучий наступ» і йде. Сепаратистам же вигідно отримати під свій контроль об`єкти інфраструктури,які б забезпечували життєдіяльність цих утворень. Маються на увазі теплові станції,промислові об`єкти,об`єкти водопостачання,електропостачання тощо. Адже сепаратисти відчувають,що самостійно забезпечити свою життєдіяльність вони не зможуть. За ці об`єкти,підозрюю,і йде в основному боротьба».
 
Аналітик зазначає,що ще одним аспектом є намагання РФ за рахунок активізації бойових дій чинити тиск як на українську владу,так і на інші сторони переговорів – тобто Францію і Німеччину.«Що стосується наслідків,то їх не можна оцінити,не маючи доступу до документів,у відповідності з якими здійснюється застосування збройних сил України. Вони,зрозуміло,секретні. Які цілі переслідує командування – невідомо. Але відсутність стратегічних планів може призвести до негативних наслідків»,- попереджає Сунгуровський.
 
«Ціна всіх реверансів»
 
Виступаючи перед науковими і науково-педагогічними працівниками,Президент Білорусі Олександр Лукашенко визнав наявність російсько-української війни,заявивши,що за свою незалежність Білорусь веде поки війну економічну (посилаємося на версію «Апострофа»). «Нам незалежність дуже дешево дісталася: усі народи воювали,сьогодні воює наша братня Україна. Нам не можна допустити того,щоб воювати. Ми народ миролюбний. Напевно,Бог перед нами поставив ці важкі завдання,щоб ми відчували,що таке незалежність. Подолати все це ми можемо лише об`єднавшись. І,слава Богу,головний напрямок нашої боротьби за незалежність проходить через економіку ? не у військовій сфері,не в політичній»,? цитувало Лукашенко державне агентство БелТА.
 
Цікаво,що це фактично перший раз,коли Лукашенко наважився назвати явища своїми іменами. До цього його представники,наприклад,у Генасамблеї ООН голосували солідарно з Росією. За словами лідера руху солідарності «Разам» В`ячеслава Сивчика,заява Лукашенка не схожа на всі його звичайні заяви. Він нагадав: «До цього,кажучи на теми,пов`язані з незалежністю Білорусі або російсько-українською війною,він обов`язково вживав вирази,абсолютно прийнятні для Росії і її керівника особисто. А тут урядове агентство дає цитату Лукашенко,де жорстко звучить не російський погляд: «незалежність – цінність»,«ми ведемо за неї боротьбу в економіці»,а не «як братська Україна»,«необхідна консолідація всіх сил»… Найближчі місяці дадуть відповідь на головне питання – чи здатна нинішня влада хоча б для свого самозбереження зупинити політику русифікації та репресій білорусів. Поки звучать тільки слова».
 
Натомість політичний оглядач з Білорусі Павлюк Биковський вважає,що «президент Білорусі згадав ситуацію з Україною в контексті необхідності захисту білоруського суверенітету. Я б на місці українців не переоцінював цей вислів. Мова йде про те,що відбувається в Білорусі,а не про підтримку боротьби України за територіальну цілісність. З іншого боку,Лукашенко чуйно відчуває настрої населення і зазвичай говорить у тому ж ключі,що і більшість жителів Білорусі. Тому якщо для президента Білорусі природно звучить,що «наша братська Україна воює за незалежність»,це певний сигнал,який показує дрейф громадської думки від російської картини того,що відбувається в Україні,до білоруської».
 
Публіцист Северин Квятковський також зазначає крен Білорусі від Росії: «У будь-якому випадку визнання того,що в Україні не АТО,а війна за незалежність,і що білоруси вже ведуть свою боротьбу за незалежність,демонструє бажання Лукашенка виходити з орбіти Кремля». Однак політолог Сергій Марцалев вважає,що «при бажанні офіційний Мінськ може сказати,що мова йде про громадянську війну в Україні,що цілком вкладається у прокремлівський дискурс. Міркування про незалежність при бажанні можна подати як боротьбу проти залежності від НАТО і Заходу… Ціна всіх реверансів Лукашенка в бік України – договір з Росією по вуглеводням. РФ,судячи з витоків,бажає тут натомість базу. Але режим Лукашенко розуміє,що в такому разі він приречений,і це старт повзучого Кримського сценарію».
 
«…позбавить світ від нахабної країни»
 
Китай фактично розпочав окупацію Росії. Так стверджує (див. сайт vlasti.Net) блогер Олександр Бєляєвський,який,навчаючись у військовому училищі,ознайомився з китайськими правилами ведення війни,підготовки до неї,специфікою операцій. Він зазначає: «Китай відрізняється великим знанням Терпіння. Йому абсолютно не вигідно виглядати загарбником. Йому просто треба було почекати. І він чекав. Довго і ретельно спостерігаючи за СРСР,потім – за Росією. Китайські стратеги і тактики прорахували давним-давно не зростання Росії,а її глибоке падіння в безодню. А обчислити це було просто. Грандіозне злодійство неминуче призводить до деградації промисловості,економіки,відставання у військовому виробництві. І Росія виправдала всі розрахунки Китаю».
 
За версією Бєляєвського,ще «в далекі 70-ті китайці вже займалися консервацією армії на нашій (російській,- «ВП») території. Будь-який робітник,хлібороб – це відмінний воїн,танкіст,снайпер І як тільки буде дана команда – частина армії Китаю вже у нас,готова негайно приступити до поставлених завдань». До того ж,зауважує блогер,«рокадні дороги Китай на кордоні з Росією побудував вже давно. Ними легко підвозити боєприпаси,техніку,легко і швидко». Але,підкреслює він,«скільки мільйонів китайської армії вже на території Росії,не знає ніхто. Та й нашому (йдеться про російський,- «ВП») уряду плювати – у нього давно є інше громадянство і бабло. Треба просто злиняти,коли все почнеться. А воно почнеться. І жодна країна в світі не засудить Китай. Навпаки,Китай стане визволителем,стане найсміливішою країною,яка позбавить світ від нахабної країни,яка всіх дістала». Бєляєвський наголошує: «Цікаві події відбуватимуться на світовій арені. І тільки росіяни опиняться в епіцентрі смерті. Але вони так звикли до смерті,що закликали Смерть».
 
«Нині роль загарбника України відведена німцям»
 
Новий ворог Росії №1 – Німеччина та її нинішній канцлер Ангела Меркель. Таку думку висловлює політолог і журналіст Роман Цимбалюк (див.УНІАН). Нагадуючи,що російське ТБ – це дзеркало кремлівської політики,Цимбалюк зазначає,що «з Дональдом Трампом в РФ поки грають в цукерково-букетний період,то так само однозначно буде показано,чому він «хороший» і як було б здорово влаштувати з ним Ялту-2,розділивши світ на зони впливу. Додумувати від себе росіянам не треба,телевізор не транслює їм сюжетів з відкритим фіналом». Він пояснює алогічну логіку,що нав’язується пересічним громадянам РФ із «зомбоскриньки»,а також наголошує,що головне вістря критики спрямоване проти Німеччини та її канцлера. А відтак підкреслює: «Ніхто не знає,чи зможе Ангела Меркель в четвертий раз стати Федеральним канцлером. Уже зараз Німеччину на чолі з Меркель Кисельов та Ко порівнюють з Третім Рейхом і Адольфом Гітлером. Якщо раніше кремлівська пропаганда розповідала про страшних американців з ЦРУ,які захопили Україну і сидять в українських кабінетах влади,то нині роль «загарбника» України відведена німцям,які недостатньо вдячні Росії за об`єднання Німеччини 25 років тому і … страждають від нестачі «життєвого простору». На перший погляд,таке протиріччя виглядає на шизофренію,але – тільки не в Росії. Тут останні тижні говорять,що Німеччина «поглинає» або вже «поглинула» Україну. На практиці це означає наступне: з одного боку,росіянам треба більше і старанніше наклеювати на свої німецькі машини написи (!): «На Берлін» і «Спасибі дідові за Перемогу»,з іншого боку – спробувати підіграти німецьким популістам,щоб не допустити переобрання Меркель». Цимбалюк наголошує,що РФ використовує для «перемоги» доступний арсенал: «підтримку німецьких радикальних партій,вплив на російську діаспору Німеччини,напалм пропагандистських ресурсів типу Супутник і Russia Today».
 
Аналітик підкреслює,що «така увага до виборів в Німеччині і особисто до Меркель не дивна. Адже саме вона виявилася найбільш принциповим політиком Європи,який відстоює санкції проти РФ навіть в умовах непередбачуваної поведінки Трампа. Ці санкції були введені після російського вторгнення в Україну,але мета їх набагато ширше – не допустити нового перекроювання кордонів в Європі,не допустити нової великої війни. Кому як не німцям знати,як народжується фашизм,як їм починає страждати ціла нація,знищуючи себе і все навколо? Напевно,дивлячись на Росію сьогодні,з її відновленням «історичної справедливості» і перманентним «вставанням з колін»,багато в Німеччині бачать сумні аналогії».
 
Крім того,уточнює Роман Цимбалюк,«нова американська політика Трампа з її протекціонізмом і ізоляціонізмом може привести до зміни лідера західного світу. Якщо від цієї ролі добровільно відмовиться США,пальма першості перейде до Німеччини – найбагатшої і процвітаючої країни Європи. А ворогів (реальних чи надуманих) Москва,як відомо,прагне «мочити» відразу (як ми пам`ятаємо,навіть в сортирах),не роздумуючи про абсурдність власної логіки вже давно».
 
«Варшава звучить як Москва»
 
Відносини між Україною та Польщею останнім часом переживають певні складнощі. Голова правлячої польської партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський взагалі вважає,що відносини двох країн зараз перебувають «під питанням». З такою заявою він виступив цього тижня в ефірі польського «Радіо Жешув». За версією аналітиків «DW»,причиною антиукраїнських заяв Качинського насправді може бути не лише занепокоєність у трактуванні історії українцями,але й внутрішньополітичні причини,каже виконавчий директор Центру суспільних відносин Євген Магда. Попри те,що протести опозиції у Польщі поки що припинилися,партія «Право і справедливість» хоче убезпечити себе і заручитися підтримкою право налаштованого електорату. Зокрема Андреас Умланд,старший науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва,також каже про те,що загостренню сприяло посилення правих настроїв у Польщі. Відображенням зміни курсу Варшави щодо Києва стало використання як приводу Волинської трагедії – однієї з найболючіших сторінок українсько-польської історії. У цьому сенсі «спрацювала» і стрічка «Волинь» – «найбрутальніший фільм» від часу розпаду СРСР,як зазначали польські ЗМІ. Наразі офіційної реакції з боку українського МЗС поки що не було,але на слова лідера «Права і Справедливість» відреагував голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. У своєму Facebook він написав про те,що слова Качинського – це той випадок,«коли Варшава звучить як Москва». Загалом,резюмує Умланд,«зараз ситуація перебуває у глухому куті – у ньому не вдасться щось миттєво змінити».
 
Натомість автор видання «Gazeta Wyborcza» Павло Вронський,роздумуючи про нещодавнє інтерв’ю лідера провладної партії «Право і Справедливість» («ПіС») Ярослава Качиньського,зазначає,що той фактично «поставив під сумнів лінію Ґєдройця,яка наказувала підтримувати суверенітет народів у пострадянському просторі і обрав «твердий захист польського інтересу» в Україні» (див. видання «Politeka»). Він нагадує,що сам Качинський змінив ставлення до України,коли це питання в Польщі перестало бути «модним»,хоча раніше їздив на Майдан і кричав там «Слава Україні! Героям слава!». Вронський підкреслив: «Коли він зорієнтувався,що більшість його електорату не підтримує Україну,а відчуває до неї історичний ресентимент,зробив ставку на тверду політику щодо Києва».
 
«Україну оточують…»
 
Роздумуючи про відносини Польщі з Україною,політолог Євген Магда наголошує (тут і далі посилаємося на «Європейську правду»): «Коли розвиток українсько-польських відносин ставиться в залежність від відмови України від «бандеризації» історичної політики (чесно кажучи,важко зрозуміти,що мав на увазі пан Качинський),ми бачимо спробу використати резонансну тему для внутрішнього вжитку». А відтак резюмує: «Історія,як говорять,- це ідеологія,що спрямована вглиб,і Качинський невипадково не залишає Україні вибору – нашій країні потрібно активніше формувати власну історичну політику».
 
Аналітик висловлює жаль,що «позиція значної частини польської еліти практично бере Україну в лещата,адже зі сходу нас підтискає Росія,яка не лише сконцентрувала у своїх архівах переважну більшість важливих документів про українську історію останніх століть,але й активно перетягує на свій бік історичних персонажів. Звісно,з власною метою. Проте спорудження та встановлення пам’ятника київському князю Володимиру в охоронній зоні ЮНЕСКО біля Кремля переконливо свідчить: команда Путіна добре усвідомлює значення історичних знань та має неабиякі навички у маніпулюванні ними».
 
Магда підкреслює: «Україну оточують держави з помітними імперськими рудиментами в їхній внутрішній політиці,і це не лише Росія та Польща,але й Угорщина,і Туреччина. Для них експансіоністська політика – значною мірою традиція,тоді як Україна має дефіцит державності в минулому. Тому їй потрібно цілеспрямовано змінюватися вже сьогодні,доводячи,що Україна – не вигадана держава… Єдине,чого варто уникнути – меншовартості та невпевненості у власних силах. Українці довели,що спроможні захистити свою незалежність,але потребують випромінювання слави пращурів на власні сьогоднішні досягнення».
 
«Грізний час,коли на кону – Україна»
 
Росія активізувала усі важелі своєї агресії проти України. Про це у своєму Facebook написав генеральний прокурор Юрій Луценко.«У ці дні наступає той рідкий і грізний час,коли на кону – Україна. Перед вирішальним зіткненням ворог задіяв усю потугу окупаційної орди і внутрішніх агентів. Одні вбивають снарядами і кулями,інші – словами зневіри,розбрату та міфом про мир будь-якою ціною»,- написав він. Генпрокурор наголосив,що для досягнення миру необхідно припинити внутрішні чвари.
 
«Для України не настане мир без перемоги. Перемога не настане без бодай тимчасового припинення внутрішнього протистояння. Хай скільки б не накипіло,зараз той час,коли ми всі – українці. І ми всі в одному окопі з нашими героїчними Збройними силами. В єдності – наша сила! Наші сльози віділлються. Наших убитих,поранених,мордованих у полоні – не вибачимо. Перемога буде за нами»,- переконаний Луценко.
 
Події під Авдіївкою стали своєрідним іспитом не лише для України,але й для Заходу. Останній,схоже,досі не усвідомлює загрози для себе у відповідності з подальшою воєнною активізацією РФ. Натомість – «закривання очей». Як написала з цього приводу користувачка Facebook із Мюнхена Тетяна Нарбут-Кондратьєва,«наче порушення перемир’я російськими бандитами,смерті українців та гуманітарна катастрофа,загроза якої нависла над цілим містом,є або чимось незначним,або незручним для коментування. «Панове,чи є якась міжнародна реакція на багатоденні бої та можливу гуманітарну й екологічну катастрофу в районі бойових дій? Я не бачу зовсім… Легко можна захопити території якої-небудь країни в Європі,і ніхто слова не скаже. Навіть не висловлять занепокоєння».
 
Натомість Європа,завдяки ефективній російській пропаганді через ЗМІ,стає все в більшій мірі «путінозалежною». Пригадаймо,як розправилися з українським футболістом Зозулею в Іспанії лише за те,що він був зі своїм державним прапором,що підтримував свою армію,яка протистоїть російським окупантам. Європа,схоже,готова ілюзорно відкупитися від Кремля ціною України,пострадянського простору.
 
«По суті,привид Ялти вже вдарив по Україні,обернувшись нової кров`ю на Донбасі. Заради гіпотетичної великої угоди російська сторона йде на загострення конфлікту,підвищує ставки,намагається забезпечити собі вигідну позицію для майбутніх торгів,- наголошує аналітик Михайло Дубинянський («УП»). – Саме зараз наші дипломатичні,політичні,військові зусилля повинні бути зосереджені на тому,щоб запобігти або,принаймні,мінімізувати втрати,якими загрожує ялтинський фантом».
 
Про суворість нинішніх і майбутніх викликів намагалися в міру своїх можливостей попередити і ЗМІ:«Екзамен для України,тест для Заходу» («День»),«Які міжнародні виклики чекають на Україну в 2017 році?» («Главком»),«Порядок денний Трампа» («ЛБ»),«Трамп звинуватив проукраїнських сенаторів у бажанні почати Третю світову» («Газета по-українськи»),«Активізація боїв в Україні може стати першим випробуванням Трампа з Путіним»,- «The Washington Post» (ТСН),«Повернення Донбасу буде ціною здачі Криму,- Савченко» («24»),«Майбутнє відносин України та Польщі «під питанням» через історію -Качинський» («УП»),«Телефонна атака: Україну накрила хвиля кібершахрайства» («ЕП»),«Синдром хаосу» («ЛБ»),«Привид Ялти» («УП»)…
 
Роздумуючи про реалії,міністр оборони Великої Британії Майкл Феллон наголошує (див. «ВВС Україна»),що «зараз ми маємо справу з країною,яка,почавши використовувати дезінформацію в якості зброї,створила те,що тепер називається епохою постправди». У якості зброї,за його словами,Москва застосовує й дезінформацію. На думку Феллона,Росія використовує кібератаки і свою військову силу для перевірки НАТО на міцність. Свою військову міць вона демонструє в Україні і Сирії. Інструментами такої дезінформації Феллон вважає агентство Sputnik і телеканал RT (відомий також як Russia Today). «Очевидно,що Росія випробовує Захід і НАТО на міцність. Вона хоче розширити свою сферу впливу,дестабілізувати інші країни і послабити альянс»,- додав британський міністр.
 
Доки Захід нарікає на російські кібератаки,Україна платить життями кращих із кращих своїх синів і дочок,які зупиняють московську збройну армаду. Не стає винятком і Волинь – минулого тижня загинув ще один наш земляк. На жаль,не вдалося оминути й ще однієї непоправної втрати. Завчасно смерть забрала на 59-му році життя міського голову Луцька Миколу Романюка – керівника,який (фактично на будь-якій посаді) свою українськість і державницьку патріотичну позицію доводив конкретикою діянь,дивовижною людяністю,самовідданою працею.«ВІН був моїм другом. Тридцять три роки ми йшли разом. В роботі,політиці,в житті. ЙОГО не стало. Мені ЙОГО буде не вистачати. В роботі,політиці,в житті. Вічна пам`ять ТОБІ,мій друже,- написав у соціальних мережах голова Волинської обласної державної адміністрації Володимир Гунчик. – Верхом цинізму є співчуття тих,хто хотів ЙОГо смерті,розповсюджуючи чутки,рахуючи дні і години,хоронячи ЙОГО ще живого».
 
Зрештою,цинізм стає і визначальним правилом політикуму загалом. І не тільки в межах нашої держави. Тоді,коли РФ нарощує на Донбасі масштаби воєнної агресії проти України,чергового удару завдала Польща. Вимога чинного президента РП Анджея Дуди,щоб Україна відмовилася від визнання Організації українських націоналістів і Української повстанської армії формаціями,які боролися за незалежність держави під час Другої світової війни,- це фактично ультиматум,крок до того,щоб Україна відмовилася від своєї історії та своїх героїв. Після таких заяв,очевидно,порівняно недовго чекати,коли Варшава спробує «розв’язувати українське питання» у стилі свого цинічного,підлого досвіду 20- 30 років ХХ сторіччя. Чому з цього приводу мовчать українські владні інституції,коли антиукраїнська позиція так званого стратегічного партнера зашкалює? Чекають,коли Польща за допомогою свої збройних формувань почне «визволяти східні креси»? Невже ще піддається сумніву,що вже нині «Варшава звучить як Москва»?
 
Звісно,запитань (це,правда,традиційно) більше,ніж відповідей. За таких реалій і тенденцій варто (поки не пізно) нарешті почути Шевченкове послання «І мертвим,і живим…». Зокрема,коли Поет,після нагадування,як «кров свою лили батьки за Москву і Варшаву»,благає українців: «Не дуріте самі себе,Учітесь,читайте,І чужому научайтесь,Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває,Того Бог карає». Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ