Попри свою  провінційність, Луцьк  заслужено  вважається  містом  з  крилами. Бо  наше  місто  завдяки примхам історії відіграло  немалу роль у становленні світової  авіації. У його небі  відточували свою  льотну  майстерність  перші  російські  льотчики часів першої  світової війни. Під  Луцьком  базувався 8-ий авіаційний  загін  винищувачів, в якому зіркою номер один був прапорщик Костянтин  Арцеулов, якому  вдалося   першому  у світі  виконати  фігуру  вищого  пілотажу  «штопор» (хоча  остаточну крапку в суперечці щодо її авторства остаточно  не поставлено).

І  до сьогодні  лучани  шанують  цього  пілота: його  іменем  названа  одна  з вулиць  Луцька  у Привокзальному районі, встановлено  пам’ятний  знак,  навіть  планувалося  спорудити  пам’ятник. Але  часи  змінилися  й  значимість  постаті  Арцеулова  для  історії  міста  та  нашої  держави  вцілому  дещо  зблідла. Ми  почали  повертати  з небуття  своїх, українських  героїв. На  цьому   тлі  фігура  російського  льотчика  спочатку  царської  армії ,  а  пізніше  радянської   вже  не  видавалася  такою  героїчною. Але  факт  залишається  фактом: це  справді  був  льочик-ас, який  багато  зробив  для  розвитку світової  авіації. І  доля  його  мимоволі  пов’язана із волинською землею…

Костянтин  Арцеулов  народився  у  Ялті  у 1891 році  у  родині  моряка.  Його батько був  кораблебудівником  та  констуруктором  броненосного  флоту Росії  у  званні  генерал-майора.  Тому  хлопчику  теж  «світила»  морська  кар’єра. Він  навіть  навчався у  морському  кадетському корпусі.  Хто  зна, як би  склалася  його  доля, якби  не  дідівські  гени.  Його  дід  був  відомим  художником-мариністом  Іваном Айвазовським. Дитинство  Кості  пройшло  у будинку  діда, який  навчав  улюбленого  онука і  малярству.  І можливо світ отримав би ще одного  знаного  маляра, якби  не… небо. Воно  стало   ще однією  пристарастю  Арцеулова-підлітка.  Щоб  догодити  батькові, він  навчався морській  справі.   Щоб  не  образити діда, малював. Але справою його життя стане  ні  перше, ні друге, а  все- таки авіація.  Юнак  конструював  планери  і  хотів  літати!  Біографи стверджують, що свій перший планер  він  збудував  у 13  років. І таки  злетів:  у 1908  році   на своєму  третьому за  рахунком планері  із  розмахом  крил  5  метрів  піднявся у небо з гори  Куш-Кая  під  Феодосією. У  1911  Арцеулов закінчить  авіаційну школу  першого  російського  товариства  повітроплавання «Гамаюн» й отримає  диплом льотчика-авіатора  під  номером  45. А  в  1912  його  призвуть до війська, але геть не в авіацію, а в …кавалерію. І то  було  дивно, бо льотчиків тоді дуже не вистачало.  Лише у 1916, після двох важких років виснажливої війни, Арцеулову вдасться змінити кававлерійські шпори на летунський   шлем. Після  навчання у школі авіації в Качі біля Севастополя, він успішно складає іспит на звання  військового льотчика.

Льотчик Арцеулов : роки бойової молодості

І цього ж року Арцеулов прибуває до Луцька у 8-ий загін винищувачів. У загоні  було  декілька  французьких  літаків та 5 льотчиків: два  росіянина  і  три французи.  Під час  одного  з  вильотів  прапорщик  Арцеулов  зіткнувся у небі біля  аеродрому  із  німецьким «Альбатросом». У  цій повітряній дуелі пощастило  росіянину: німецький  літак   впав. Але  механіки  довели  його  до пуття і на ньому ще  можна  було  літати й виконувати розвідувальні  польоти, що й робив Арцеулов  не  раз. Хоча  інші  російські  джерела  стверджують, що  цей «Альбатрос» не  був  трофейним. Літак ніби був куплений у Німеччині ще до початку війни.  На  ньому  справді  літав  Арцеулов, але не   в  Луцьку, а  ще   в Москві, до того,  як  його перевели на  Волинь.  Одні  пишуть, що  в  небі  Південо-Західного  фронту  за рік  бойових  дій  Арцеулов  провів  понад 200  бойових  вильотів і збив 18 ворожих літаків, і що у  волинському небі  найбільше  літав   він,  здійснюючи  по  кілька  вильотів у  день, доки не  втрутилося  вище  військове  командування. Скептики  іронізують,  мовляв, дивно, як загальна  кількість   польотів  перетворилася на «бойові».  Що  зробиш, росіяни  завжди  любили  прикрасити  свою   історію.  Але ніхто не  заперечує, що  за мужність та відвагу  цей льотчик  був  нагороджений   5 військовими  нагородами.  Напевне, не  за  красиві  очі  він  їх  отримав…

Арцеулов (праворуч) із Сергієм Корольовим та авіаконструктором Іллюшиним.

Саме   тут, у  Луцьку, Арцеулова   ледь  не… похоронили.  Сталося  це  у  серпні  1916. У  невеличкій  церкві Олександра  Невського  (нині  це  храм великомученика  Юрія на  вулиці  Стрілецькій, де знаходиться  військова  частина прикордонників, а в радянські  часи ракетники зробили  тут  музей  бойової  слави), служили  панахиду.  Друзі  й  бойові  побратими  схилили  голови  над  труною  з прахом прапорщика  Арцеулова, який  героїчно  загинув  у  бою.  І  раптом  священик , який відправляв  заупокійну службу, просвітлів  і з невимовним ентузіазмом почав  співати «За здравіє». Ощелещені  присутні озирнулися й побачили, що до церкви зайшов… покійний.  Цілісінький і здоровий.

Церква, де у 1916 році відспівували прапорщика Арцеулова.

Звістка ж про героїчну загибель на Південно-Західному фронті онука художника Айвазовського, відомого  льотчика  Костянтина  Арцеулова, вмить облетіла  Росію  та  Європу. І це в  епоху, коли  не  було  ні  мобільних телефонів, ні  Інтернету! А  посприяла поширенню  цієї новини, звісно, преса.   Військове командування  послало запит  у 8-ий винищувальний  загін з наказом повідомити подробиці  смерті   Арцеулова. А у  відповідь  отримало сенсаційну і приємну  новину  —  льотчик  живий і збитий не був. Просто під час бомбардування  ворожою авіацією луцького аеродрому  було  знищено  його літак  «Ньюпор». На  такому  ж  літаку  літав, крім  Арцеулова, ще  один  його колега — Шарапов. Він і  злетів у  небо  під час  бомбардування  і  був  збитий.   Оскільки вони  були  схожі  за комплекцією, і форми  ідентичні,  плюс  уламки літака— от і вирішили,  що  загинув  прапорщик  Арцеулов.  І чутки  про його   смерть пішли  Росією. Зате після  цих  похорон Костянтин  Костянтинович проживе  довге, хоч  і  непросте  життя…

Деякий  час він  передаватиме свою  майстерність  молодим  льотчикам  в авіашколі  в  Качі, де  очолить авіаційно-винищувальне відділеня. І  тут  знову почне  детально  вивчати «штопор»— фігуру  пілотажу, що  ніяк  не  давалася льотчикам  світу і  якою Арцеулов зацікавився ще на  фронті.  І  в  жовтні 1916  на  своєму  «Ньюпорі-ХХІ»  на  висоті  2000  метрів  він  її  «осідлає».  Незабаром  навчання  виходу зі штопору  введуть   в  програми   авіаційних шкіл. Після  «штопора»  льотчики   видозмінили  петлю  Нестерова   й  осволи  інші  фігури вищого  пілотажу, зокрема,  «бочки».  Після  громадянської   війни  прапорщик Арцеулов  зробив   свій  вибір  на користь  радянської  влади й  залишився  в  Росії.  Деякий  час  він ще  готував  радянських  льотчиків (Валерія  Чкалова теж), випробовував   літаки, згодом перейшов у цивільну  авіацію. Та  про його   «денікінське  минуле»   органи   НКВС не  забули.  У  1933  році  Арцеулова  арештували. Однак   йому  пощастило  вирватися  із застінків  катівень   Берії  через  чотири  роки, у  1937. Невідомо, що  спинило  радянську  репресивну  машину цього  разу. Можливо, те, що Костянтин  Арцеулов  був  онуком  всесвітньо-відомого художника  Айвазовського  і  СРСР  не хотіла геть  впасти  в очах  світової  спільноти. Якби там не було, Арцеулов  вийшов із  тюрми і назавжди  порвав  із  авіацією.  У зрілому віці  він  присвятив  своє  життя малярству. Навіть   встиг  стати  членом  Спілки   художників  СРСР.  Працював  у  відомих  журналах і  газетах. Його  пензлю  належать  ілюстрації  до  двох  томів  відомих «Легенд  Криму».  У  художника  відбулося  три  персональні  виставки.  Помер  Костянтин Арцеулов у 1980 році  в   Москві  у 89-річному  віці.

Пам’ятна дошка у Луцьку

Шукала, чи  є  в  Росії  бодай  один  пам’ятник  відомому  льотчику. І  не  знайшла.  У радянську  добу  його  не вельми шанували.  Не  дуже  поважають  і тепер.  Навіть  у  Криму, де  він  народився, і  в  знаменитій  Качі, де  навчався  і  навчав  російських  льотчиків ,  немає   ніякої   згадки.  Зате   виростають  на   вкраденій  в  України  кримській  землі, батьківщині  кримських  татар,   пам’ятники  російським  царям  і  царицям.  У  Сімферополі   красується  пам’ятник «зеленим  чоловічкам»,  «вежливым  людям», які   допомогли  Путіну  підло  вкрасти  Крим . А  геть  недавно  у  Лівадійському  парку  Ялти, тієї  самої, де  народився  Арцеулов, постав  7-метровий   бронзовий цар  Олександр ІІІ  зі  своїм  почтом. Застовпив  територію  на  всяк  випадок  для  наступного спадкоємця  російського  престолу. А   у Луцьку  є  і  вулиця, і  пам’ятна дошка   російському  льотчику  Костянтину  Арцеулову.   Дивно…

Пам’ятник царю Олександру ІІІ в анексованому Криму у Ялті.

Ніна  РОМАНЮК