Більшість пересічних жителів України вважають, що до світової ТОП-теми – виборів Президента США, українцям немає ніякого діла, тим більше, у нас свої відбуваються, місцеві. Однак, тим, хто хоч трішки розуміється у тонкощах політичного буття, давно зрозуміло, який вплив геополітичні процеси мають на Україну і життя кожного з нас.

Отож, у держави, яка значною мірою задає темп глобальним суспільно-політичним і соціально-економічним процесам відбувається передача влади від республіканця Дональда Трампа до демократа Джона Байдена. А це переверне з ніг на голову розстановку політичних сил в Україні. Як казав, змінюючи одну шапку на голові іншою, герой старого радянського фільму: «Опять власть меняеться». Кому пощастило, кому навпаки, а кому доведеться знову «міняти шапку» – цілком вірно акценти розставило видання «Апостроф».  Ми ж доповнимо політичну аналітику окремими важливими деталями і змістимо увагу на можливу зміну статусу кво на Волині.

ЛЮБІ ДРУЗІ БАЙДЕНА В УКРАЇНІ

Для початку невеличка ремарка для загального розуміння ситуації, така собі «червона лінія»: Демократична партія Сполучених Штатів Америки, кандидат від якої Джон Байден все ж переміг на виборах Президента, традиційно підтримує Україну від часів незалежності, має більш активну зовнішньо політичну позицію, в тому числі, спрямовану на стримування Російської Федерації, а відтак Україна для демократів завжди була стратегічним партнером. Тому, на перший погляд, здавалось би, очевидно, за кого на виборах у США мали б вболівати українці, які прагнуть перемоги у війні з Росією і відновлення миру на Донбасі. Однак, не все так просто і однозначно.

Одним із основних спонсорів Демократичної партії США є мільярдер Джордж Сорос, який має свою мету, завдання, пріоритети і цінності, які не завжди збігаються із традиційними цінностями України. Разом з тим структури Джорджа Сороса, зокрема, Фонд «Відродження», та Демократичної партії США, до прикладу, Національний Демократичний Інститут (NDI), здійснюють вагомий вклад у розвиток демократичних та антикорупційних інститутів в Україні, вкладаючи у розвиток громадянського суспільства та підготовку і навчання лідерів громадської думки численні гранти. Тому демократів США можна віднести більше до «глобалістів», у той час як їхні опоненти швидше «антиглобалісти».

Республіканська партія США традиційно веде більш ізоляціоністську зовнішню політику і перші укази Дональда Трампа на посту президента про це яскраво свідчать. На противагу NDI, республіканці мають в Україні офіс Міжнародного Республіканського Інституту (IRI), намагаючись перехопити ініціативу у демократів, однак, історично співпраця громадянського суспільства України складалася саме через демократичні інститути.

Республіканська партія займає менш категоричну позицію у питанні стримування Росії на міжнародній арені, відтак, перемогу Трампа шість років тому в Кремлі святкували мало не як свою власну, демократи ж, у свою чергу, звинувачували Росію у втручанні у вибори Президента США. У 2014 демократи допомогли тодішній українській опозиції з організацією Революції Гідності, а Вікторія Нуланд (на той час – помічник уповноваженого Державного Департаменту США у справах Європи та Євразії) навіть власноруч роздавала бутерброди та печиво на Майдані. Відтак, у 2016 українська політична еліта поспішила завчасно привітати з перемогою демократку Гілларі Клінтон, після чого було ой як не зручно перед переможцем Дональдом Трампом, запеклим опонентом Демократичної партії та Джорджа Сороса особисто.

У США все просто і зрозуміло – демократи протистоять республіканцям, а от спроектувати це протистояння на Україну і однозначно поділити політичну палітру на «своїх» і «чужих» не так то й просто. Одним із основних друзів американських демократів в Україні є екс-прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк, який у 2014 йшов очолювати Уряд під прапором власної партії «Народний фронт» та під «дахом» українського олігарха Ігоря Коломойського в Україні і впливового американського політика Джона Байдена. Та з того часу багато змінилося і Арсеній Яценюк випав з обойми Ігоря Коломойського. Коломойський, ніби-то, в одному із телефонних дзвінків передав «палкий привіт» «Кролику» (так прозвали Арсенія Петровича сатирики) і обіцяв достроково завершити його політичну кар’єру за «неправильні» голосування «Народного фронту» у Раді. На деякий час Ігорю Валерійовичу це вдалося, однак, сьогодні він, схоже, знайшов політичний прихисток під «дахом» іншого олігарха – Ріната Ахметова, який, до честі, не пішов до проросійської платформи «За життя» і, хоч і переслідуючи власні бізнесові інтереси, все ж залишився на проукраїнських позиціях.

Станом на сьогодні Ахметов – офіційно найбагатша людина України згідно з рейтингом журналу «Форбс», тож очевидно, що він намагатиметься впливати на політичну долю нашої держави, для чого й підібрав такого досвідченого хоч і молодого політика, як Арсеній Яценюк, і намагається «відбілювати» і піднімати його рейтинг силою власних медійних ресурсів. Відтак, Арсеній Яценюк стає прямим провідником між Білим домом і найбагатшим українським олігархом.

При цьому нікуди не дівається олігарх Віктор Пінчук, який традиційно вже багато років фактично є представником Джорджа Сороса в Україні. Тож очевидно, що після перемоги Джона Байдена позиції Вікора Пінчука в Україні значно посиляться, а політична вага так званих «соросят» в Україні істотно зросте, настільки, що не виключено, що саме вони формуватимуть склад наступного українського уряду.

МОВЧАННЯ – ЗОЛОТО: ВОЛОДИМИР ЗЕЛЕНСЬКИЙ УНИКАЄ ПОМИЛКИ ПОРОШЕНКА 2016 РОКУ

Володимир Зеленський, який побив глечики з Ігорем Коломойським, як і свого часу Арсеній Яценюк, зараз знаходиться в повному політичному оточенні: він один проти націоналістів, колаборантів, лібералів, демократів і олігархату. Через свою недосвідченість Володимир Зеленський свого часу став однією із причин процедури імпічменту Дональда Трампа. Втім, на щастя, минулося без особливих наслідків, зате відтоді наш президент значно обережніший у спілкуванні із лідерами інших держав. Саме тому впродовж всієї виборчої кампанії у США у Офісі президента України зберігали дипломатичний нейтралітет, не висловлюючи публічної підтримки жодному з кандидатів. Разом з тим Володимир Зеленський одним із перших привітав Джо Байдена з перемогою. Політологи схиляються до думки, що нова адміністрація у Вашингтоні, швидше за все, знайде спільну мову зі «Слугами народу», за умови, що Володимир Зеленський зможе втримати контроль над власною командою, яка вже давно тріщить по швах.

Знову  ж таки, все не так просто і однозначно. Мало того, що сама «Слуга народу» занадто різношерста і складається з різних персонажів: від «соросят» до зашкварених регіоналів, так ще й традиційним партнером демократів в Україні виступав Петро Порошенко, запеклий опонент чинного президента України. Романтики-революціонери мріють про феєричне повернення у велику політику п’ятого президента України за підтримки Демократичної партії США і Джона Байдена. Але є одне велике «але»: саме за заявою «ручного» прокурора Порошенка   Віктора Шокіна Державне Бюро Розслідувань порушило справу проти Джона Байдена. Шокін заявляв, що, нібито, Байден добився його відставки з посту Генерального прокурора України через бажання розслідувати діяльність газовидобувної компанії «Бурісма», членом ради директорів якої був син Байдена  – Гантер.

Кілька днів тому Національна поліція України, яка входить до структури МВС на чолі з Арсеном Аваковим, закрила справу проти Джона Байдена, відкриту за заявою Віктора Шокіна. Арсен Аваков – один із основних гравців команди олігарха Ігоря Коломойського, якому жодним чином не вигідна перемога Джона Байдена. У 2014 році Арсен Аваков був одним із головних активістів Майдану, і в результаті Революції Гідності здобув досить серйозні повноваження, очоливши силові відомства – МВС, Національну поліцію та Національну гвардію, і, на відміну від Петра Порошенка, Арсенія Яценюка та Андрія Парубія, які також прийшли до влади з Майдану, зумів втримати її по сьогоднішній день.

У 2016 році Арсен Аваков відкрито критикував Дональда Трампа, підігруючи демократам. Сьогодні ж такі публічні діячі як Андрій Портнов, Олена Лукаш, Анатолій Шарій та Олександр Дубінський (розповсюджував фейки про «повій на Майдані») виступають інформаційними драйверами в українському інформаційному просторі, спрямованими на втілення проросійської концепції про те, що Революція Гідності була «державним переворотом», а відтак її активісти – «державні злочинці». При цьому ці діячі лояльно ставляться до Арсена Авакова, який був у 2014 році одним із лідерів Революції Гідності, уникаючи будь-якої критики у його адресу. Зважаючи на таку непослідовність, можна припустити, що на разі Арсен Аваков веде «подвійну гру» для Коломойського – з одного боку намагаючись максимально зм’якшити стосунки нової американської адміністрації із олігархом, з іншого – підготувати «шляхи відступу» до Росії, якщо тиск американського правосуддя на українського олігарха все ж посилиться.

ЯК «ПОМИРАТИМЕ» ПРОЕКТ «ЗА МАЙБУТНЄ»

Свого часу Ігор Коломойський у звичній йому манері відкрито заявив, що якщо американські демократи будуть «гратися» – він розверне Україну в сторону Росії, і російські танки стоятимуть під Краковом і Варшавою. Подейкують, саме Ігор Коломойський стоїть за кризою у Конституційному Суді України, яку міжнародна спільнота оцінила, як цілеспрямований удар по антикорупційним реформам України, які впроваджувалися за істотної підтримки Демократичної партії США. Про те, що структура Ігоря Коломойського шукає точки дотику з проросійськими силами і як варіант розглядає повернення України в орбіту Росії «Волинь.Правда» писала й раніше.

Для Ігоря Валерійовича склалася ситуація, коли компанія олігархів Дмитра Фірташа та Віктора Медведчука йому ближча, ніж компанія Віктора Пінчука та Ріната Ахметова.  Сьогодні Коломойський вже не має визначального впливу на українську політику, як у 2014 році, тож йому лишається два варіанти: відповідати перед законом, чого бажають американські демократи, або ж, прийшовши з поклоном до Віктора Медведчука, перепросити у Володимира Путіна, якого він називав «шизофреником». В обох випадках новий політичний проект «За майбутнє» на чолі з давнім другом і партнером Ігорем Палицею опиниться у непростій ситуації. Тим і цікава ця ситуація для Волині, адже, фактично, «За майбутнє», яка гучно заявила про себе, як про новий всеукраїнський проект, не показала суттєвих результатів в інших областях на місцевих виборах, залишившись локальним проектом.

Сьогодні експерти і політичні оглядачі не виключають, що Ігор Коломойський може повторити долю Павла Лазаренка і отримати реальний термін у американській в’язниці. В кращому випадку свобода йому коштуватиме кілька сотень мільйонів доларів, що сьогодні для Ігоря Валерійовича складає не таку вже й малу суму. В будь-якому разі такий варіант розвитку подій не додасть потужності партійному проекту «За майбутнє», який почне розсипатися. На жаль, як «Волинь.Правда» не одноразово писала, Ігор Палиця оточив себе кон’юктурниками і пристосуванцями, які змінили не одну політичну команду, постійно діючи за одним і тим же принципом – завжди доєднуються до сильніших. Тож можна сміливо прогнозувати, що, відчувши слабину, першими «борт» «За майбутнє» покинуть колишній регіонал Степан Івахів та Ігор Гузь, який не так давно критикував Ігоря Палицю.

Ще гірший випадок для команди «За майбутнє», яка, як не крути, на місцях складається з людей проукраїнської позиції, це варіант з розворотом Ігоря Коломойського у бік Росії. Навряд у такому разі волинянин Ігор Палиця ризикне йти за ним до кінця і вести за собою проукраїнських політиків з Волині. Одна справа критикувати «маріонетковий Уряд» України, якому законодавчі акти нібито пишуть «соросята» з-за кордону, зовсім інша – перетворюватися на «рупора Кремля» на Західній Україні, де проросійські сили ніколи не мали більше 5% підтримки, і скласти компанію Ігорю Коломойському в умовному «Ростові».

Відтак, подальший розвиток подій в Україні залежить від того, яку лінію поведінки обере Ігор Коломойський, чи піде за ним до кінця Ігор Палиця, та чи зможе Володимир Зеленський вибудувати нову політичну структуру, з якою б американська сторона могла ефективно працювати над відновленням миру на Донбасі та продовженням антикорупційних реформ.

Роман Колюхов

  быстрые займы на карту