Завершальні дні такого гарячого у буквальному та політичному сенсі літа-2015 навряд чи дали хоч найменший шанс на сподівання «потепління» з боку північно-східного сусіда. Показові суди над українцями в РФ (Савченко,Сенцов,Кольченко..) стали виявом судилища над усією Україною. Вина тих,кого запроторили за ґрати,фактично в єдиному – вони зважилися усвідомлювати себе приналежними до українства,а не до українофобського путіно-гундяєвського «русского мира». Потрібна,за алогічною логікою реаніматорів імперії зла,показова покара,аби відтак спробувати цей «успіх» закріпити масштабним походом армади,озброєної до зубів,за «освобождение Украины от украинцев». Адже послідовник шовіністичного царату давно дав концептуальний сигнал,«переплюнувши» творців радянської імперії,не бачачи українців як народу.

Тому й наведення російськими інженерними підрозділами п’яти понтонних мостів через Сіверський Донець,ширяння російських бойових літаків над окупованою територією,структурування підрозділів бойовиків (зокрема створення корпусів),масовані обстріли з забороненої Мінськими угодами зброї не можна було не сприймати як попередження про загрозу повномасштабного вторгнення. До того ж,навіть вишколеним російським бойовим частинам для успішного наступу не варто чекати проливних осінніх дощів чи зимових снів із прогнозованими лютими морозами.

Та є ще більш істотний,ніж кліматичний,фактор. Адже навряд чи і в Кремлі чекатимуть трьох років,коли процеси падіння ціни на нафту завершаться невідворотними внутрішніми процесами. Інше питання,що,як попереджає перший заступник голови Спілки офіцерів України Євген Лупаков,РФ спробує кинути війська (вірогідно – з Донбасу,Криму,Придністров’я,Білорусі) у той момент,коли усередині України спровокує бунти. Хоча,безумовно,до такого розвитку реалій наша держава,навіть називаючи війну проти окупанта «запобігливою» абревіатурою АТО,теж готується. До того ж,судячи з минулотижневої зустрічі Президента України Петра Порошенка з лідерами Німеччини та Франції,об’єднана Європа,навіть виходячи суто зі своїх інтересів,не піде на замирення з російським імперським режимом ціною здачі України.

Однак наразі важко спрогнозувати,наскільки може «розхитати» ситуацію в самій Україні виборча кампанія,що вже й офіційно стартує 5 вересня. Як і те,як нардепи виконуватимуть настанови щодо зміни Конституції у плані децентралізації. Зрештою,питання навіть не в тому,якою мірою ревізія Основного закону «підштовхнута» вимогами з-за рубежа (Заходу,РФ),спричинена українськими національними інтересами в розумінні сучасної владної еліти. Істотніше,чи не стануть вкрай необхідні зміни щодо наповнення реальним змістом місцевого самоврядування ще однією пасткою для України,коли,отримавши в свої руки бюджет,голови виконкомів (незважаючи на контроль у вигляді префектів) спробують стати місцевими князьками,скупивши всіх і все. І як наслідок – черговий етап сепаратизації. Хоча,як свідчать результати дослiдження соціологічної групи «Рейтинг»,на 67% українців вважають,що потрібно передавати більше прав від центральної влади місцевим владам та громадам.

Тож спробуймо подумки зробити екскурс у тиждень,що вже став надбанням історії,аби на стати бранцями і власноруч розставлених пасток.

«Це становить серйозну загрозу»

Президент України Петро Порошенко за підсумками переговорів у Берліні з Канцлером Німеччини Ангелою Меркель та Президентом Франції Франсуа Олландом заявив: «Альтернативи Мінському процесу не існує». Він наголосив: «Ми впевнені в тому,що Мінський процес,який базується на мирному плані,є абсолютно універсальним інструментом» (тут і далі посилаємося на офіційний сайт Президента України). Він наголосив: «Ми чітко декларуємо,що на сьогоднішній день,на жаль,саме Російська Федерація і підтримувані нею бойовики становлять єдину загрозу для відновлення миру і стабільності в регіоні». Президент звернув увагу на крайню небезпеку,яку становить проведення фейкових виборів 18 жовтня та 1 листопада не у відповідності до українського законодавства. «Це становить серйозну загрозу взагалі всьому Мінському процесу»,– заявив Петро Порошенко. Він також висловив упевненість,що «Нормандський формат» має особливе значення для всіх наших країн. «Ми підтверджуємо неухильне дотримання всіх положень Мінських домовленостей. Ми домовилися використати найближчі нагоди,у тому числі в рамках міжнародних заходів,для того,щоб донести ці сигнали до Москви»,– сказав Петро Порошенко. А відтак висловив сподівання,що «основним результатом нашого нинішнього заходу стане деескалація подій на Донбасі,припинення кровопролиття,сприяння початку обговорення модальності проведення місцевих виборів за українським законодавством,які будуть чітко відповідати стандартам ODIHR ОБСЄ».

«Потрібна підтримка жорсткої сили»

У США набирає обертів президентська гонка (вибори відбудуться 8 листопада 2016 року). Про свою участь у виборчій гонці заявили п`ять кандидатів від Демократичної партії і дев`ятнадцять від Республіканської партії.

На думку експертів (тут і далі посилаємося на «Сегодня»),наразі найбільші шанси на перемогу в президентських перегонах має Хілларі Клінтон,але до виборів ще більше року,тому робити прогнози ще рано. При цьому в незалежності від того,хто переможе,позиція нового президента США буде набагато радикальнішою тієї,яку в даний час займає Барак Обама. «Кожен,хто прийде на його місце,буде більш рішуче налаштований щодо України»,- вважає директор Міжнародного інституту демократії Сергій Таран.

Експерт з міжнародної політики Олександр Палій,своєю чергою,зазначив,що республіканці традиційно більше роблять ставку на жорстку силу і для нас вони більш бажані. «Україні,в першу чергу,потрібна підтримка жорсткої сили. Це було б ідеально,якби новий керівник США робив ставку саме на це. Але нові демократи можуть теж бути досить крутими. Якщо ми згадаємо Білла Клінтона,який був демократом,його політика була теж досить сильною»,- сказав він. При цьому експерти відзначають,що питання агресії РФ проти України перебуватиме в порядку денному виборчої кампанії в США.«Американська еліта почала визнавати Росію ключовою загрозою своїй безпеці і питання адекватної відповіді на цю загрозу може виникнути»,- відзначає Олександр Палій. Сергій Таран,своєю чергою,вказує на те,що Україна зараз опинилася в епіцентрі геополітичних інтересів. «Якщо ми подивимося на те,що відбувається у світі,то ми побачимо,що жодна зустріч на вищому рівні,жодне обговорення будь-яких питань безпеки не обходиться без питання України. І в зв`язку з тим,що США розглядають зовнішню політику,як складову виборчої кампанії всередині країни,то безумовно про Україну будуть згадувати»,- сказав він.

«Перемога ще не завтра»

Політичний експерт Олег Пономар (див.«Обозреватель»),згадуючи зустріч у Берліні Президента України,канцлера Німеччина,президента Франції,зазначає: «На зустрічі обговорювалася війна на Донбасі,санкції проти Росії. Знову ж таки,знову і знову (і я про це пишу постійно) – Росію будуть дочавлювати тільки Мінськом-2. Відведення важких озброєнь,вибори за українським законодавством,зміни до Конституції,які схвалюють США,ЄС і Україна,а не ті,які пропонує Лавров. Україна буде неухильно це все виконувати і робити. А Росії залишається в такому випадку – трохи варіантів: скріпивши серце,виконувати теж або отримати нові санкції».

Політолог при цьому нагадує,що слід допомагати нашим воїнам і не впадати в ейфорію. «Перемога ще не завтра. Роботи у нас багато»,- резюмує Пономар.

«Це жест відчаю. Це бункер 1945 року»

Як вважає російський політолог та громадський діяч Андрій Піонтковський,в Кремлі зараз,згідно з формулою Черчілля,триває «сутичка бульдогів під килимом». На його думку,«ця паніка,істерика і судорожні рухи обумовлені відсутністю стратегії у різних фігур в оточенні Путіна» (див.«Експресо. TV»). При цьому він наголошує,що за умов агонії імперського режиму «якась божевільна акція з його боку теж не виключена. Але,дивіться,адже щодня російська пропаганда зараз звинувачує Україну в якійсь підготовці найбільшої військової операції. А чи не готує Москва якусь відчайдушну спробу Гляйвіця?! Москва розуміє,що за військову ескалацію вона отримає дуже серйозні економічні та політичні відповіді і постачання зброї в Україну з боку Заходу. Але,можливо,у Кремлі хочуть зобразити щось,що б дозволило їм сказати,мовляв,це Україна пішла на військову конфронтацію. Хоча це і важко зробити».

Піонтковський підкреслює,що «провокація може мати якесь тактичне значення,але стратегічно Путін програв. Ніяка військова ескалація не рятує,тому що він програв за трьома найважливішими фундаментальними причинами. По-перше,опір українського суспільства і повне відторгнення ідеї російського світу,насамперед,росіянами,що живуть в Україні. По-друге,він недооцінив реакцію Заходу – дуже серйозну він помилку зробив з цим своїм ядерним шантажем. Саме вона з боку Заходу викликала таку серйозну контргру. Захід зрозумів,що якщо його не зупинити в Україні,їм доведеться з цим божевільним зіткнуться в Прибалтиці,де Заходу вже не відговоритися формулами,що «Україна не член НАТО і тому ми не зобов`язані надавати їй військову допомогу». Принципово вирішено розібратися з цією загрозою тут! Адже розрахунок Путіна – це був розрахунок шпани з пітерської підворіття,мовляв,я покажу який у мене ножик і ці ось інтелігентні хлопчики розбіжаться».

Він також звертає увагу,що слова «русский мир»,«Новороссия» повністю зникли з політичної словника. «Російська пропаганда напоролася на те,що вона весь час повторювала. Вони ж говорили в ейфорії рік тому: «Ми ж не з Україною воюємо,хто така Україна,ми воюємо на території України із Заходом і насамперед з США». Ну що ж – будь ласка,отримуйте! І найголовніший прорахунок – це надбання умів Росії. Короткочасний пропагандистський ефект і ейфорію від приєднання Криму,як тоді ще здавалося без єдиного пострілу (хоча постріли були),він сплутав з бажанням росіян йти битися за його божевільний російський світ. Але навіть офіційні опитування показують,що ідея війни з Україною повністю відштовхується російським громадським суспільством»,- вважає Піонтковський. А відтак він спростовує вірогідність візиту Путіна до США. «Ну,розумієте,Лавров дійшов до повного маразму. Це ж викликає тільки сміх. Він сказав,що ось нам постійно надходять від Америки,від США сигнали про бажання продовжувати контакти. Якщо Обама дуже попросить,я практично дослівно цитую,то Володимир Володимирович конструктивно розгляне цю пропозицію. Через півгодини з Вашингтона було офіційно заявлено,що ніяких планів зустрічі Путіна з Обамою немає,і не розглядалося. Це вже жест відчаю. Це бункер 1945 року»,- підкреслює Піонтковський.

«…яку ціну доведеться заплатити всім нам за її крах»

На думку Саші Сотника,російського журналіста і блогера,незабаром можуть здійснити спробу щодо усунення чинного «царя» (див. «Апостроф»). Він вважає,що «основну роль у ситуації,що складається,зіграють два фактори: особистісний та системний. Особистість Путіна неприйнятна для виходу з кризи. З цим «капітаном» пора розлучатися. Чи наважиться команда на «путінозаміщення»,ми дізнаємося в найближчі тижні». Разом з тим,для подолання кризи Росія повинна повністю припинити агресію проти України,переконаний Сотник. «Сама система вже отримала травму,несумісну з життям,анексувавши Крим і підтримуючи вогонь війни на території України. Тому для того,щоб вийти з кризи – нехай навіть і обскубаній – їй буде потрібно не тільки змінити портрет,але і повністю піти з України. З вибаченнями і виплатою контрибуції. Але для цієї системи таке неможливо. Тому я і стверджую,що ця система приречена. Головне питання – скільки триватиме її агонія,і яку ціну доведеться заплатити всім нам за її крах»,- резюмував журналіст.

«А Захід зараз напружено стежить…»

«Будь-яка зустріч Порошенка з європейськими лідерами,охочими вирішити конфлікт на Донбасі,- це вже позитивний сигнал для України. А Меркель і Олланд – саме ті люди,від яких багато в чому залежить доля нашої країни. Величезний позитив цієї зустрічі для Києва в тому,що вона пройшла без Путіна»,- зазначає експерт з міжнародних відносин Інституту відкритої політики Євген Петренко (див. портал «Главное»). На його думку,Ангела Меркель усвідомлено не запрошувала президента РФ разом з Порошенком.

«Можливо,Путін і сам не хотів летіти до Берліна на цю зустріч. Але він міг не бажати цього,оскільки не отримав би там ніяких дивідендів. У ході цього візиту Порошенка були досягнуті певні непублічні домовленості щодо спільної позиції та подальшого зближення ЄС та України. І це величезний мінус для Росії – не знати,про що Порошенко домовився з Олландом і Меркель»,- вважає експерт. Однією з головних тем обговорення в Берліні стало бажання сепаратистів провести свої вибори в ОРДІЛО (окупованих районах Донецької та Луганської областей).

«Меркель і Оланд прояснили позицію Заходу в цьому питанні. Вони поставили крапку навколо пліток з приводу того,що Європа не стане заперечувати проти цих фейкових виборів. І Росія мовчки проковтнула позицію ЄС. Захід справді вимагає виборів в Україні. І Київ сам хоче провести їх на всій території країни. Але терористи не йдуть на поступки. Без українських партій це будуть не вибори,а фарс. І в цьому питанні Порошенко,очевидно,досяг згоди з Меркель. Вироблена загальна позиція і в питанні енергетики: Європа займе більш активну позицію в газових переговорах України з Москвою»,- констатував Петренко. Але,за його інформацією,тон Меркель і Оланда на минулих переговорах підказав Порошенко,що Україна балансує на лезі ножа. «Україна зруйнована,соціальні проблеми величезні. Приміром,Давид Сакварелідзе затримав двох прокурорів,а вони вивертаються. Президент явно не допрацював в цьому питанні. А Захід зараз напружено стежить за подіями в Україні. Тут є їх люди,які надають Берліну і Парижу об`єктивну інформацію. Вони бачать,що головна проблема України – корупція. Якщо цю проблему вирішити,ми зможемо вийти з цієї кризи. Про це і говорили з Порошенком. Йому дали зрозуміти,що далі так тривати не може»,- переконаний експерт.

«Катастрофа з відкритим кінцем»

Міхаель Штюрмер у своїй статті «Тепер Путін відчує прокляття нафти»,опублікованій на сайті газети «Die Welt» (посилаємося на версію «ТСН») нагадує,що ціна сирої нафти в ці дні в Лондоні перебуває на позначці трохи вище 42 доларів за барель,тенденція до спаду. «Для індустріальних демократій це хороша новина,- констатує він. А відтак запитує: – Але що означає обвал ціни на нафту для Росії? Для путінської системи? Для політики Заходу щодо Росії? Для конфлікту у Криму і майбутнього України?»На думку Штюрмара,на ці запитання є «коротка відповідь: катастрофа з відкритим кінцем. Росія протягом півстоліття все більше перетворювалася на петродержаву. Нафта і газ,благословення та прокляття,які завжди поруч один із одним. Без багатства Західного Сибіру Росія була б богодільнею. Але багатство оманливе,коли світовий ринок переживає різкий спад». Аналітик також наголошує,що «за довгою відповіддю можна звернутися до президента Росії,який кілька років тому,коли він безупинно йшов уперед,впевнений у перемозі і в собі,заявив: «Все залежить від ціни на нафту». Але тепер все інакше. Всього десять місяців тому в Сочі перед невеликою групою західних дипломатів і аналітиків Путін заявив,що ціна на нафту в 95 доларів,де вона була в той час,може збалансувати російський державний бюджет. Від військової інфраструктури до пенсіонерів,всі будуть забезпечені,і ще щось залишиться для найгірших часів». На переконання експерта,наразі не відмо,до якого сценарію вдадуться у Кремлі: «Затягнуть вони пояси тугіше,або будуть шукати ослаблення напруженості,чи вони будуть розпалювати конфлікт в Україні – або охолодять його». Так чи інакше,резюмує Штюрмер,«історія нафти далека від завершення,а політичну мудрість не можна замінити зловтіхою».

«Здатні зробити диво»

На переконання аналітика Романа Малка («Український тиждень»),логіка політика «головне,щоб не було війни»,вже більше не відповідає національним інтересам. Він висловлює думку,що «війна – не найкращий етап у житті людини чи народу,але вона не лише приносить страждання і кров. Це ще й лакмус,який дуже багато речей проявляє в істинному світлі. І два роки для України точно не минули марно. Щодня це урок. Можливо,вкотре прослухавши лекцію під свист «Градів» чи голосіння вдів,раптом з’явиться усвідомлення,у чому справді ховається корінь зла,де починати розмотувати клубок проблем і чому наші чергові ставки знову попахують поразкою».

Малко також намагається відповісти,чи здатна нинішня українська політична еліта переродитися й стати справді рушійною силою будівництва сильної України. А відтак зазначає: «Два роки чергових кривавих спроб довели її недієздатність. Ані змінюватись,ані змінювати світ довкола себе,не в площині особистих інтересів,а національних і державницьких,вона не може в принципі. Бо хоч тілом уже давно перебуває в нових реаліях,душею,можливо,і прагне піднятися на вільні простори,але своєю міцною пуповиною все ще безнадійно пов’язана з тілом імперії,у якій десь там далеко минули роки її безтурботної піонерсько-комсомольської молодості. Розрубати цей зв’язок,раз і назавжди перетяти його,ніколи в неї не підніметься рука. І не тільки тому,що він важливіший для неї від її ж майбутнього та майбутнього її дітей,а з примітивнішої причини – тавро раба в цих людей закарбувалося занадто міцно,може,і на генному рівні».

Експерт намагається відповісти,чи можливо це виправити. На його думку,необхідне «перезавантаження влади». Малко ще не втрачає сподіваня,що «мудрість на виборах і тотальний тиск на всі владні вертикалі й горизонталі здатні зробити диво. Владу треба позбавити комфортного існування і змусити піти. За найменший грішок,брехню чи капость у неї має земля горіти під ногами. І ніяких третіх майданів,бунтів чи чогось іще. Обійдемося без цього». А відтак він дає свою версію відповіді,на кого можна замінити недієздатних владців. «На диверсантів із двома вищими освітами,які в тилу ворога розстрілюють кремлівських терористів,на артилеристів,які,не дослухаючись наказів із Генштабу про дотримання мінських угод,гатять по окупантах,на коригувальників,які,ризикуючи своїм життям,подають їм правильні координати. Можна ще на молодих вдів із немовлятами на руках чи покалічених вояків,що втратили ногу чи руку,але не позбулися жаги до перемоги. На них,на тих,хто не в курсі,не на паях,хто життям доводить,що вільний,і за свою волю готовий боротися до загину»,- зазначає Малко. На його думку,слід «всіх цих професіоналів,професорів,заслужених і переслужених,відпровадити на вже давно заслужений відпочинок. Усе,що могли,вони зробили,а що ні,то й не зроблять. Усі ж,хто каже,що новачки нічого не зможуть і не зуміють,хай ідуть туди,куди й професіонали. Зможуть. Змогли ж із саперними лопатками здобути зброю у ворога,змогли вистояти всупереч здоровому глузду під градом смерті,змогли стати найкращими вояками й захисниками у світі,то і начальниками управлінь,і міністрами,і навіть президентом стати зможуть. А для більшої певності можна найняти їм кількох радників із нормальних держав,щоб швидше вчилися. Дивись,за півроку і навчаться. Це буде дешевше,ніж годувати цілу армію ледарів і дармоїдів-корупціонерів». А відтак,нагадавши,що «українці вміють влаштовувати дива»,висловлює переконання: «Влаштують і цього разу. Двічі ж не вмирати».

Однак реалії та варіанти їхнього подальшого розвитку надто складні,аби для успішного поступу було достатньо тих чи інших рекомендацій-дороговказів. Не так просто вирватися з «зачарованого кола»,не наступаючи на ті ж самі «історичні граблі»,які не просто б’ють. Лютий ворог,який уже не приховує свого потворного лику,мав би допомогти усім нам усвідомити давно відому істину,закарбовану в молитовній констатації: «В єдності – сила народу» та благальному проханні: «Боже,нам єдність подай». Але…

У якій мірі консолідуватимуть українське суспільство,українську політичну націю внутріполітичні процеси (у тому числі – й згадувана виборча кампанія),- ще питання. Як і навіть благі наміри щодо об`єднання партій влади у мегаструктуру. Адже відомо,як завершили і ЗаЄдУ,й «Наша Україна»…

Однак історія,на жаль,нерідко вчить тому,що нічому не вчить. Але зараз права на суттєву помилку вже не дано. На цьому акцентували й ЗМІ: «За місяць Росія перекинула на Донбас 15 ешелонів з боєприпасами – ІС» (УНІАН),«Казанський: на звільнених територіях залишилася влада,яка хлібом-сіллю зустрічала бойовиків» («5 канал»),«Порошенко розкрив статегію Кремля зі знищення України» («Подробности»),«Російська влада боїться бути поваленою,- Мустафа Джемілєв» («Четверта влада»),«Порошенко і Меркель відкинули створення нового формату переговорів по Україні» (УНІАН),«Бідні росіяни ледве виживають,але все одно підтримують Путіна – The Economist» («ДТ»),«Бритва Меркель: як Україну заганяють у фінальний колапс» («Хвиля»),«Експерт: прем’єр із рейтингом у 1% – це нонсенс,але «БПП» він потрібен»(«Слово і діло»),«Порошенко: Мінська-3 немає і не буде» («Ракурс»),«Все вказує на підготовку Росії до світової війни» («Апостроф»)…

Тому попереду,поза сумнівом,більш ніж суворі випробування. «Казати,що ми використали власний шанс до кінця,поки що зарано,- наголошує аналітик «Українського тижня» Юрій Макаров. А відтак уточнює: – Але ми його хоча б не поховали. Господи,краще б не було ніяких випробувань,скільки можна! Але саме війна довела: нам є що боронити. Віру в майбутнє».

Під час зустрічі з представниками громадськості,коли тривало обговорення актуальних питань розвитку держави,Президент Петро Порошенко наголосив: «Для того,щоб перемогти,нам потрібен мир,і це має нас об’єднати». Як свідчення цієї віри в торжество історичної справедливості – й промовисте зізнання Ліни Костенко: «Ми переможем. Не такі ми й кволі. Не допускай такої мислі,що Бог покаже нам неласку.Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку».

Це наш фатум. Іншого не дано. Будьмо!