Через поле, через гай, крізь замети й кучугури,

їде Дідо Миколай аж скрипить старенька хура.

Що везе, які сюрпризи нас очікують у свято?

Чи гербом знов стане Тризуб, звеселиться наша хата?

Чи для діток манна каша буде з маслом, а чи з медом?

А чи влада рідна наша розвернеться нам перѐдом?

Що у діда є в торбині? Може, врешті-решт вакцина!

Хто врятує Україну, дасть зарплату медицині!…

Видно, Діда підкупили бо робити так не гоже –

він приніс могутні крила геть усім панам-вельможам.

Ніби в нас вельмож немає та пани, звичайно, є –

так в нас владу називають, ту, котра на нас плює.

Всім чиновникам високим, всім без винятку служакам

узаконив нові строки щоби в кріслах гріли с*аки.

Згідно нóвого закону, кожен наш чиновник-дід

працюватиме до скону до семи десятків літ!

Старикам у нас пошана і причетність до корита,

молодим – безвіз поганий і кордон завжди відкрито.

Хай шурують за границю і шукають там роботу,

бо у себе підкріпиться не вдається ні на йоту.

Трясе Польщу і судомить від таких заробітчан,

що скупили нерухомість, бо за Бугом кращий пан.

Хто подумає про молодь, перспективу для сім’ї?

А чи дубу треба жолудь коли всюди холуї?

Внуки з часом стануть сиві і підуть на відпочинок,

а чиновник-дід щасливо обійматиме ще чина.

Влада буде содержати його щедро, добре й сито,

буде премії давати і на возику возити.

Бо старезний дід не в змозі добиратися до праці,

бо болять у нього нозі, геморой сидить у с*аці,

ниють кості і масóли, ще й тремтять державні лапи,

не покине він ніколи пост з якого добре хáпать.

Перед святом новоріччя, згідно владного закону

в штати вводиться незвична посадова роль «Барона».

Осідлати ті посади старики всі будуть у змозі,

доведуть усе до ладу бюрократи-мафіозі.

Наречуть нову державу вже за принципом Колумба –

нова назва має право: не «Юкрейн» а «Тумба-Юмба!».

Чи закінчились медалі зі словами «Знак пошани»?

Хай би дід сидів і далі на печі в теплі і п’яний,

хай би грілись патріоти і боролись за мораль,

як герої анекдотів навівали всім печаль…

Прикро, браття, за державу, де відсутня голова,

де нема, по суті, права, де панує булава,

де наповнене корито так приваблює кнуряк,

де на місце добре й сите ставлять хитрих лобуряк,

де росте надійна зміна без знайомств і протеже,

а чужа якась країна їм посади береже.

Будем сіяти-орати, а збирати врожаї

буде хтось у власну хату, у комори не свої.

Скільки можна молотити ті порожні колоски,

треба молодí ростити, пожинать нові ростки…

А кому ж то невідома оця істина проста?

Тим у кого не всі дома, а чи хто не зна Христа?

Ми взиваєм Миколая, (а не до діда Мороза) –

всі на світі добре знають, що у тебе правда й розум.

Крім дарунків і сюрпризів, що в мішку несеш по світу,

є ще захисток від кризи, є весна і тепле літо.

Є в торбині чудодійна, річ, що здатна з дивним блиском

все вирішувать спокійно – всемогутня довга різка!

Замашна і ефективна, помічна, конкретна, щира,

виховна та ексклюзивна, повертає із зневіри.

Ти її не під подушку поклади шановній владі,

ти шепни усім на вушко, щоб були не дуже раді –

знявши штаники й спідниці всип березової каші

усім владним молодицям й парубкам при владі нашим.

Щоб зі скрипом і сльозами сприйняли оту науку,

через фейсбук, інстаграми всіх вхопили на поруки.

Щоб побачили й почули як страждають небораки –

щоби вітром умить здуло з теплих крісел теплі с*аки.

Через них йде виховання (так як вчили у дитинстві),

як інстанція остання, як супротив проти свинства.

Любий діду Миколаю, привітай усіх зі святом

і у нашім ріднім краю ліквідуй усякі блати.

Прожени старе і ветхе, щоб пропав його і слід,

геть із влади архі-ретро, пишем НОВИЙ ЗАПОВІТ!

Нестор ЗИМОПИСЕЦЬ