Таких суворих іспитів,які постали зараз,Україні ще не доводилося складати за весь майже чвертьстолітній період відновлення своєї державності. Однак попереду – не менш доленосні випробування.

Тож для того,аби,як наголосив минулого тижня Президент Петро Порошенко,представляючи «Стратегію реформ-2020»,позитивно відповісти на питання «Бути чи не бути»,доведеться принаймні не програти українську Вітчизняну війну та якщо здолати лютого стратегічного,споконвічного ворога,то зберегти ресурси для цього на прийдешнє. А водночас – уже зараз дати гідні відповіді й на внутрішні виклики,які не менш складні,ніж зовнішні.

При цьому навряд чи хтось сумнівається в аксіомі,що Кремль не вноситиме суттєвих корективів у свою стратегію реанімації імперії. Тим паче,за умов фактичної підтримки Москви рядом «європейських демократій». Тому саме проти нашої країни були і,поза сумнівом,будуть спрямовані основні удари. У тому числі – й використовуючи «троянського коня» та багатющий успішний досвід Росії перемагати,вдало зігравши на інспіруванні та стимулюванні україно-української війни. Благо,що й бойові дії,й виборча кампанія до ВРУ дають для цього більш ніж достатньо підстав.

Твердження про те,що нині в Україні вирішується доля Європи,також отримало додаткові аргументи й упродовж тижня,що вже став надбанням історії. Адже нині не просто перекроюються кордони,показово зневажається міжнародне право. Внаслідок дій окупантів відкрито таку «скриньку Пандори»,яку закрити можна тільки спільними зусиллями Європи. Проте остання,схоже (чи то зважаючи на власні геополітичні розрахунки,чи то на «безсрібні» грошові ін’єкції з Кремля) демонструє унікальну здатність наступати на ті самі історичні граблі та стає заручником курсу,який уже втілював «збирач німецьких земель». Натомість Україна устами свого Президента не відрікається від євроінтеграційного курсу та вже висловила намір стати членом ЄС у 2020 році,хоч у Євросоюзі нас і не дуже вже й чекають. Це,безумовно,станеться (хай і Старий Світ не дуже й чекає нас) ,якщо зуміємо зберегти навіть «урізану» державність.

Наразі ж триває війна. У цьому титанічному протистоянні нам ніхто не поспішає підставити своє плече. Окрім слів про моральну підтримку та економічних санкцій проти Москви,які можуть датися взнаки через кілька років. Але відступати далі майже нікуди…

Аби усвідомити неминучість майбутньої «гіркої чаші»,спробуймо перегорнути кілька сторінок минулого тижня.

«Їхня мета…»

Президент України,виступаючи на прес-конференції «Стратегія-2020»,підкреслив,що «сьогодні перед Україною питання «Бути чи не бути» постало з гостротою,не меншою,ніж сотні років тому перед героєм знаменитого твору Шекспіра. Ми скинули тиранію. Ствердили європейський вибір. Встояли у суворій боротьбі із зовнішнім ворогом» (тут і далі посилаємося на прес-службу Глави держави). Він не сумнівається,що мир – не за горами. «Та внутрішній виклик,який стоїть перед нами,- він не менший,ніж загроза зі Сходу. Корупція,бідність,економічна відсталість – це найсильніший союзник бойовиків,терористів та інтервентів. Бо вони воювали з нами не за окремі райони Донбасу,де й окопалися їхні недобитки. Їхня мета – знищити нашу державу,не давши нам впевнено звестися на ноги й стати успішним проектом,гідним наслідування»,- наголосив Глава нашої держави.

Петро Порошенко впевнений,що для того,аби успішно розв’язати дилему «Бути чи не бути»,нам слід не пройти,а пробігти шлях реформ. «Ми переживаємо надзвичайні події в надзвичайні часи. Ніколи вже не буде так,як було до Революції гідності,нашої з вами Вітчизняної війни за нашу незалежність та змагань,навіть не змагань,а просто війни і боротьби за мир,- наголосив Президент. – Саме нам кинуто виклик,з яким не стикалася жодна європейська країна з часів Другої світової війни. Це перша в новітній історії континенту спроба не просто переглянути кордони,а стерти з карти цілу країну. Знищити окрему велику європейську націю. Свідому своєї історії,традицій,спільної долі,славного минулого і величного майбутнього». На його переконання,« ворог грубо прорахувався. Він зробив нас ще сильнішими. Українська політична нація остаточно ствердилася на всіх теренах. Західних і східних,північних та південних. І надійно цементує їх Центр України. Любов до Вітчизни,спільна боротьба україномовних та російськомовних за свою Батьківщину,за свободу,за гідність,за право на майбутнє – все це знищило поділи країни за географічною,етнічною,мовною та конфесійною ознаками».

Глава Української держави наголосив: «Саме тому сьогодні на нашому східному кордоні – форпост боротьби за об’єднану Європу. Звідси така велика підтримка України спільнотою демократичних держав і народів світу. І розуміння,що наша остаточна перемога буде перемогою всієї Європи». Петро Порошенко переконаний,що на українську революцію тринадцятого-чотирнадцятого років слід дивитися як на велику історичну подію. «Саме вона завершує тривалий процес національних демократичних революцій,який почався ще в Нідерландах ще в XVI столітті. Вона подібна американській війні за незалежність,коли вільні громадяни зуміли вистояти проти колоніальних метрополій і вибороли волю. Вона підхопила гасло Великої французької революції – «Свобода,рівність,братерство». Гідність. Свобода. Майбутнє». Тож для того,аби дати гідну відповідь на доленосне гамлетівське Україна мусить пройти шлях реформ,аби бути потужною,дієвою державою. Президент зазначив,що «реформи мають бути системними,одночасно торкатися одразу всіх політичних,економічних та соціальних інституцій. Саме тому «Стратегія-2020» передбачає понад 60 реформ та спеціальних програм,запускати які треба майже одночасно».

«Український політичний клас та олігархи живуть зовсім в іншому світі»

Коментуючи нещодавні ситуації,коли обурені виборці проганяли кандидата в депутати з місця проведення агітації чи просто викидали народного депутата у смітник,політолог Віктор Небоженко зазначив: «Такі методи протесту є демонстрацією народного обурення. Раніше мільйон людей вийшли на вулицю,три місяці боролися з озброєними до зубів солдатами,бойовиками та тітушками Януковича,що закінчилося поваленням його режиму. Ми ж не можемо кожного разу скидати нового президента,міністра оборони,внутрішніх справ і главу адміністрації. А проблема ж не вирішена – влада принципово не хоче слухати людей,живе своїм життям» (тут і далі посилаємося на «Тиждень»). «Український політичний клас та олігархи живуть зовсім в іншому світі. У них війни немає,вони не знають цього слова. Чули,що десь на сході щось відбувається,проте на них це не впливає. 40 % тих,хто формував фашистський режим Януковича,знову йдуть до парламенту. Жодний Майдан,жодна війна на них не вплинули. І різкий спад рівня життя середньостатистичного громадянина внаслідок шаленої інфляції – теж»,– наголошує він. У той же час,експерт наголошує,що «на новий Майдан сил вже немає. Люди не хочуть переходити до силових,озброєних протестів,а застосовують привселюдне приниження конкретного політика. Зверніть увагу: вони намагаються не покарати,а лише попередити владу». При цьому Небоженко наголошує,що всі такі випадки дуже активно обговорюють перелякані представники української еліти. «Страх завтра опинитися у смітнику,бути облитим кефіром чи ще чимось є тепер у кожного з них,навіть у найнахабніших. Він може обманути,вкрасти,але раптом потрапить до рук обуреного натовпу на вулиці в Києві»,– додає політолог. На думку Небоженка,невдоволення населення зростатиме,і через радикальні настрої суспільства політики намагатимуться збудувати відмежуватися від суспільства новими законами.«Такі законотворчі ініціативи будуть – такою є поведінка будь-якої недемократичної,сліпої еліти,і не варто недооцінювати цинізм наших політиків»,– наголошує політолог.

«Сучасна Росія – це цинічний агресор»

Аналітик Василь Расевич в есеї «Історичне право Росії» (див. ZAXID.NET) нагадує: «Анексії Криму та безпосередній військовій інтервенції в Україну Росією передувала потужна інформаційна артпідготовка». Він констатує,що на церемонії святкування «воссоединения» Криму з Росією Путін сказав,що « у серці,в свідомості людей Крим завжди був і залишається невід’ємною частиною Росії». І тому для путінського торжества історичної справедливості потрібно було «наплювати» на всю систему міжнародних договорів і на право взагалі та вдатися до брутальної анексії Криму. Загалом розуміння «собирателем» «історичної несправедливості» зводиться до дуже простої формули: треба домогтися відновлення Російської імперії. «І першою перешкодою на цьому шляху,зі зрозумілих причин,виявилася Україна,- підкреслює Расевич. – Лукавлячи у своїй урочистій промові,Путін заявив,що не бажає поділу України і поважає суверенітет цієї держави,але «Україна і Росія більше,ніж сусіди. Ми один народ». Цією фразою Путін дуже наблизився до Гітлера,для якого також німці й австрійці були одним народом». Він зазначає,що коли «вдатися до короткої ретроспективи путінської політики щодо захисту «соотечественников»,то аналогії з гітлерівським Третім Рейхом стануть більш ніж очевидними. Це і використання російськомовних громадян балтійських республік для внутрішньої їх дезінтеграції,це й приписування балтійським державам насаджування своїм співгромадянам антиєвропейських,фашистських ідей,це й утворення кривавого анклаву в Придністров’ї,і використання тези про забезпечення прав російськомовних громадян в Україні. Це також зміна військово-політичної доктрини Росії з наданням собі права здійснювати військову агресію проти суверенних держав для так званого захисту «соотечественников».

Аналітик нагадує,що до категорії «соотечественники» несподівано внесли тих людей,глибокі предки яких були громадянами Російської імперії. «У такий неправовий спосіб Росія висунула претензії на колишні Курляндію,Ліфляндію і навіть насильно приєднане Королівство Польське,включно з Варшавою,- підкреслює він. – Виходячи з логіки цього закону,будь-який фрік або просто продажна особа з Варшави або Гельсінкі,предки якої колись були підданими Романових,міг попросити Росію здійснити військову інтервенцію проти Польщі або Фінляндії,щоб захистити його законні права говорити російською мовою».Водночас Расевич звертає увагу,що західні демократії «щодо України визнають за Росією якесь ефемерне історичне право… Зрозумілими є також мотиви тих політиків,які перебувають прямо чи опосередковано на утриманні російського Газпрому. Але ніяк не можна зрозуміти логіку німецької інтелектуальної еліти,яка часто прямо солідаризується з агресивною політикою Путіна». Експерт попереджає,що «Росія ніколи не заспокоїться зі своїми історичними амбіціями,допоки західний світ не перестане потакати «божевільному з ядерною кнопкою»… Росія – це не вайлуватий недоумок,що живе у своєму ілюзорному світі казок. Сучасна Росія – це цинічний агресор,що ховається за гаслами відновлення «історичної справедливості»,для якого є одна справедливість на світі – відродження імперії».

«Але ж парламент – не орден»

Політологи вважають,що нові імена в партійних списках- це ще не оновлення політики. «Нові обличчя запрошені,щоб прикрасити партійні списки тих політиків,які довели країну до війни. Ці списки відображають настрої суспільства,але не ті запити,яке висуває суспільство до політиків»,- вважає київський аналітик Сергій Таран (тут і далі посилаємося на DW.DE). Політолог упевнений,що вибори 26 жовтня знову відбудуться за старими правилами,за яких політичні партії залежать від олігархів,а прагнення перемогти є «змаганням грошових мішків,а не змаганням політичних программ». Водночас,Таран вважає кроком уперед той факт,що до партійних списків залучені справжні активісти,а не,скажімо,відомі естрадні артисти,за якими раніше ховалися «політичні авантюристи та корупціонери з Партії регіонів». «Ці вибори будуть перехідними. Вони стануть тим містком,який відділить стару олігархічну політику від нової»,- упевнений Таран. У цьому переконана й голова ради Українського незалежного центру політичних досліджень Юлія Тищенко. «Це намагання певного оновлення і виборчих списків та політичних еліт»,- зазначила експерт. Але стара система виборів,формування закритих партійних списків ще не дозволяє говорити про те,що після Майдану нарешті запрацювали соціальні ліфти,сказала Тищенко.

Найбільшою оптимісткою виявилася науковий директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекєшкіна. Вона привітала залучення до партійних списків громадських активістів,які здебільшого є експертами «і будуть надзвичайно корисні і потрібні в парламенті». Так само потрібними в ролі законодавців експертка вважає і журналістів,які демонстрували активну суспільну та громадську позицію. Скепсис у Бекєшкіної викликають лише військові,що фігурують у виборчих партійних списках. «Більшість з них справді є героями. Але ж парламент – не орден! Я не знаю,наскільки вони готові до законодавчої роботи»,- сказала експерт.

«…під прицілом автомата»

Аналітик Микола Сірук,роздумуючи,чому вже після першого дня дебатів на ГА ООН ухвалили резолюції з ісламського екстремізму,не давши адекватної оцінки російській агресії в Україні,підкреслює («День»): «Не зважаючи на те,що «російська агресія проти України» разом із двома іншими загрозами: вірусом Ебола та Ісламською державою була серед головних тем,що обговорювались на засіданні ГА ООН,українське питання так і не отримало завершення у вигляді резолюції,як це було у випадку щодо ісламського екстремізму». Він висловлює здивування: «Хіба російська агресія в Україні,російський експансіонізм також не є «злом,проти якого має об’єднатися весь світ»? Адже російські військові та їхні найманці як ісламські екстремісти,вбивають українців,а Росія фактично є спонсором тероризму,поставляючи і бойову техніку,і найманців на територію інших країни. І не може бути такого,щоб право вето в ООН забороняло покарати Росію за ці злочини,не кажучи,за порушення міжнародного права,міжнародних договорів».

При цьому експерт нагадав,що президент США Барак Обама під час свого виступу наголосив: «Великі держави не мають права погрожувати меншим,і що народи мають право обирати своє майбутнє. Америка і наші союзники підтримуватимуть народ України,коли він розвиває свою демократію і економіку… Ми змусимо Росію заплатити ціну за агресію». Однак…Тож український Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк у своєму десятихвилинному виступі закликав з трибуни ООН висловив прохання наших «не знімати санкцій,поки Україна не отримає контроль над усією її територією,починаючи від сходу України і кінчаючи Кримом». А відтак нагадав: «Важко досягти якоїсь мирної угоди під прицілом автомата,виготовленого в Росії».

«Не варто випускати з уваги й фактор зради»

Микола Сунгуровський – керівник військових програм Центру Разумкова,один із провідних експертів у сфері безпеки,який працює в цій царині вже понад 20 років,наголошує,що «Міністерство оборони умовно швидко погодилося на формування добровольчих батальйонів,адже своя відповідна база була просто порізана за останні чотири роки,інформацію про що ретельно приховувало попереднє командування МО та Генштабу. Свого часу мова йшла про знищення близько 400 військових містечок,це щоб ви оцінили масштаб» (тут і далі посилаємося на «Тиждень»). Він також вважає,що під час АТО «наші сили постійно здавали ініціативу в бойових діях,що недопустимо в принципі. Ми постійно давали противникові змогу відступити,перегрупуватися,підтягти резерви. Усе це зайві жертви. Але не варто випускати з уваги й фактор зради,яка поєднувалася зі згаданою безініціативністю. Чесно кажучи,слід зізнатися,що наші генерали загалом виявилися неготові до бойових дій нового типу,які вони не вивчали й не думали про них,– війни чужими руками. Тому з тих 114,які є,можна було залишити три-чотири – мало що змінилося б». Експерт,зважаючи на реалії,висловлюється за введення воєнного стану. Він зауважує,що «ми давно вже живемо в умовах особливого стану,й за бажання політичного керівництва економіку можна й треба було переводити на воєнні рейки вже понад півроку тому,ніхто цього не забороняв».

«Подальша атака на нашу країну»

Путін продовжить війну проти України. Так вважає експерт Сергій Висоцький (ЛІГАБізнесІнформ). На його думку,«у грі з Путіним і в переговорах з ним немає виграшної стратегії. Йому доведеться давати військову відповідь. Агресору потрібна не територія,а душа України. Море замерзає. Азовське – вже точно. Деяким і цієї тези досить для висновку про те,чому російська атака на Україну буде продовжена. Неможливість нормального постачання Криму,вічні багатодобові черзі на Керченській переправі – все це,як правило,описується як аргументи для продовження війни Путіним. Розмірковувати так – значить,припускати,що цілі Путіна і справді географічні: горезвісний коридор до Криму,Херсон,Одеса,Новоросія і так далі. Це спрощене уявлення».

Аналітик пропонує спробувати усвідомити логіку агресора. «Як вихованець радянського КДБ,президент Росії,схоже,не вірить в об`єктивні історичні процеси. Все в цьому світі для нього – один великий змову і суцільна спецоперація. З такої точки зору Майдан – теж змова,яку влаштували американці з метою відірвати природну частину Росії (в мізках російської еліти ніякої незалежної України немає),- зазначає Висоцький. – Сутичка за Україну,таким чином,не виглядає для Путіна як війна з Україною…Війна за Україну – це сутичка зі США і НАТО. І ця битва не стільки за територію України,скільки за її душу і її місце в геополітичній світовій архітектурі». Експерт зауважує,що «Україна – не кінцева мета Путіна. Вона всього лише об`єкт докладання зусиль,спрямованих на США. Це шантаж війною,шантаж гопника. Також як і зальоти стратегічних бомбардувальників в зони контролю ЄС та США…Перемогою Путіна повинен стати Антимайдан – демонтаж наслідків революції Гідності,визнання анексії Криму,відмова від європейського і євроатлантичного вектора України і повернення в епоху багатовекторності імені Кучми».

Правда,Сергій Висоцький нагадує,що у контрреволюції є свої межі. «Можна під тиском Путіна відстрочити вступ в дію договору про зону вільної торгівлі з ЄС,але неможливо говорити про інтеграцію з Митним союзом. Можна пустити в Раду кількох подільників Януковича,але мови не може йти про його реабілітацію. Можна танцювати навколо особливого режиму самоврядування окупованого Донбасу,однак неможливо провести федералізацію України. Можна навіть пропускати до Криму російські фури і вантажні вагони,але неможливо визнати анексію Криму і на державному рівні сказати українцям: «Так,Крим – це вже Росія». На його думку,реалізація цілей Путіна проблематична і в глобальному контексті. Навіть «прогнозоване на даному етапі потепління відносин Кремля та Банкової не зможе допомогти головній меті Путіна – його не визнають рівним,не повернуть в G-8,з нього не знімуть санкції. Хитке перемир`я в Донбасі не вплине на доступ Росії до ринків капіталу і на нафтові ціни,які будуть знижувати. А значить,в середньостроковій перспективі Путін знову буде змушений демонструвати якісь успіхи своєму бідніючому народу і шантажувати Захід,вимагаючи для скасування санкцій. Можна,звичайно,гадати,чи підуть російські танки на Ригу або в північний Казахстан. Але на практиці у Путіна є перевірений хлопчик для биття,який вже йшов на поступки – Україна».

Сергій Висоцький зауважує,що «подальша атака на нашу країну вписується як в світогляд Путіна,так і в логіку ескалації: підвищення ставок і продовження війни залишиться для агресора єдиним мікроскопічним шансом на результативний торг із Заходом. Саме тому варто усвідомити – в грі з Путіним і в переговорах з ним немає виграшної стратегії. Якщо вже він,вирішив,що може взяти Київ за два тижні,то з Україною не може бути ніяких переговорів – тільки виконання російських умов. Ця ситуація зміниться тільки тоді,коли Київ зможе дати Путіну безкомпромісну військову відповідь».

Однак,погодьмося,Україні доведеться давати агресору не тільки військову,а й багатопланову відповідь. У цьому ракурсі не слід відкидати й вірогідності принаймні тимчасових перемог на дипломатичному та інформаційному «фронтах». Адже мусимо враховувати реалії – потугу ворога,його союзників і власні можливості та наміри наших «друзів»,які хіба говорять про підтримку.

Правда набагато багатогранніша,ніж висловлювання (навіть не замовні) того чи іншого найдосвідченішого,найоб’єктивнішого політика чи політолога. Про це в міру своїх можливостей намагалися повідомляти ЗМІ: «Україна збільшила кількість газу в ПСГ до 16,6 млрд куб. м.»(FotNews),«У Харкові марш «за Україну» переріс у повалення Леніна» («УП»),«По всьому Донецьку лунають потужні вибухи» (УНІАН),«Глава МЗС Швеції впевнений,що ЛНР и ДНР стануть «народними республіками без народів» («Хвиля»),«Світ вийшов на Марші миру проти агресії Путіна» («Тиждень»),«Одесити посилено риють окопи біля кордону з Придністров?ям» («Коментарі»),«Сили АТО під Дебальцевим знищили елітний підрозділ морської піхоти Росії» (УНІАН),«Порошенко: Ніякої федералізації не буде» («УП»),«Доки триває «газова війна» Росії з Україною,Москва купила в Німеччині газові сховища» (ТСН),«Нємцов: Ціна на газу для України в $385 – вища,ніж ціна для Німеччини та Китаю. Абсолютний абсурд» («Гордон»)…

Тим часом,події тижня,що розпочався,не тільки даватимуть інформацію для роздумів. Вони екзаменуватимуть кожного ж нас на здатність бути собою,гідними держави,котру вистраждано й виборено. України,за свободу якої платять зараз своїми життями тисячі кращих із кращих її синів і дочок.

Якщо Парламентська асамблея Ради Європи 1 жовтня дебатуватиме на тему «Криза в Україні»,вже традиційно фактично не помічаючи,що ця війна – російський проект,то наша країна,вже не плекаючи ілюзій щодо вірогідності допомоги,розраховуватиме суто на себе. Дасть Бог,нам вистачить віри,аби стати пліч-о-пліч,аби принаймні прийдешні покоління здобули ПЕРЕМОГУ. Будьмо!