Виборча кампанія,в якій деякі аналітики вбачають і принцип «Розведи мене ще раз»,все одно губиться на фоні страшних воєнних реалій на Донбасі. Утім,уже зараз зрозуміло,що в новому парламенті не буде 450 нардепів,оскільки вже не тільки втрачено Крим,а й не вдасться мати представників від частини округів у Донецькій та Луганській областях. Та,з іншого боку,вибори слід встигнути провести,аби значна частина депутатів принаймні напряму не працювала на «товарищей» та «господина нашого»,що на берегах Москви-ріки,щоб не допустити еволюції реалій у хаос,керований із Кремля.

Тож у новій ВР,за даними аналітиків,буде від сили 420 народних обранців. За результатами Всеукраїнського опитування громадської думки,проведеного у вересні 2014 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) спільно з Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»,участь у голосуванні готові взяти близько 47% усіх виборців. А подані голоси розподілилися б наступним чином: 39.5% – за партію «Блок Петра Порошенка» (Ю.Луценко),10.4% – за Радикальну партію Олега Ляшка,7.8% – за партію «Батьківщина» (Ю.Тимошенко),6.9% – за партію «Громадянська позиція» (А.Гриценко),5.8% – за партію «Народний фронт» (А.Яценюк),5.2% – за партію «Сильна Україна» (С.Тігіпко),4.7% – за партію «Свобода» (О.Тягнибок),4.5% – за Комуністичну партію України (П.Симоненко),4.3% – за партію «УДАР» Віталія Кличка (при цьому,нагадаємо,тоді соціологи не врахували факту входження «ударівських» кандидатів до «Блоку Петра Порошенка»,де першим у списку – сам нинішній столичний мер і лідер партії); 2.6% – за партію «Об’єднання Самопоміч» (А.Садовий): 8,2% – за усі інші партії загалом.

Однак,звісно ж,соціологи мають право на помилку. Хіба що у нас,виборців,схоже,ліміт на помилки,з одного боку,вичерпується. А з іншого боку,за якого б «апостола» не віддавати голос,не факт,що цей обранець-праведник не піде шляхом добре знаних Каїна чи Іуди. Хоча на виборчу дільницю,поза сумнівом,слід іти обов’язково кожному,щоб по-пилатівськи не вмивати рук за долю України.

Зараз же,як констатує політолог Віталій Кулик (Gazeta.ua),«виборчі програми не коштують навіть паперу,на якому надруковані. Політики не виконують обіцянок і не збираються. Окрім того,партії «грають» на військовій риториці. Маємо два табори — прихильники війни і прихильники миру. І перші,і другі розподілені по всіх політичних силах — одночасно підтримують військові дії і мир». На його думку,виборча кампанія базується «на відвертому популізмі. Це стосується всіх партій. Говорять те,що не збираються робити — це підвищити зарплати,вигнати росіян з Криму,подолати сепаратизм,побудувати нову країну вже сьогодні».

Звичайно,вітчизняні реалії в значній мірі можна характеризувати й російською аксіомою «Все это было бы смешно,когда бы не было так грустно». Адже вже 2 листопада,через тиждень після 26 жовтня,відбудуться вибори до так званих «парламентів» так званих «ДНР» і «ЛНР» – і привид путінської «Новоросії» почне матеріалізовуватися як плацдарм для втілення в життя стратегії знищення української державності.

Наразі ж,під час «перемир’я»,коли продовжували гинути не тільки українські вояки,а й вбито навіть представника Міжнародного Комітету Червоного Хреста,російські «брати» використовували Донбас як полігон для апробації новітньої зброї. У цьому переліку – не тільки набої,перед якими начебто «безсилі» будь-які бронежилети,але й нібито снаряди зі збідненим ураном (на що звертали увагу й РНБО,й радник міністра оборони Олександр Данилюк).

Чи виграє Україна час,чи естафета поразок не наставить надто багато фатальних хрестів і на людських долях,й на державній перспективі? Чи (у якій мірі) зуміємо ми вистояти впродовж найближчих двох років,доки падіння цін на нафту не поставить хрест на РФ у нинішньому вигляді? При цьому,шукаючи правдивих відповідей,на варто забувати,що Кремль на тільки скористається «газовим питанням» і використає як союзника холодну осінь і зиму,але й намагатиметься деморалізувати українців,звинувачуючи нас у тих безчинствах,які вершать на нашій таки території самі російські окупанти та озброєні ними бойовики. До того ж,навіть надавши російське громадянство для групи впливових осіб,колишніх вершителів долі нашої країни,чи не спробує Москва за певні поступки Заходу (читай – відмову від України) не просто віддати міжнародному суду Віктора Януковича,а влаштувати публічне судилище над Україною під знаком: «Там усі такі президенти»?

Тож,спробуємо перегорнути кілька сторінок тижня,що став надбанням історії,аби спробувати не оминути болісних питань сьогодення і,попри трагізм реалій та тенденцій розвитку,не втратити відчуття неминучості торжества справедливості та української перспективи.

«А це для Кремля поразка»

Французький філософ і політолог Філіп де Лара в своєму есеї «Друзі імперії в Європарламенті» (див. «УТ») нагадує: у вересні цього року Європейський парламент більшістю голосів (535,або ж 77%) ратифікував Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Він підкреслює,що «Після революції на Майдані це голосування стало історичною віхою,навіть якщо саме собою воно й не визначає рівня реальної підтримки Києва західними державами. Проти Угоди висловилися 18% євродепутатів (127 осіб; іще 35 парламентаріїв,тобто 5%,утрималися). Ці голоси виразно свідчать про стан Європейського Союзу,розбіжності між урядами в українському питанні та контури проросійської партії в лоні держав ЄС,котра аж ніяк не є малозначущим елементом арсеналу Кремля у війні проти України». До того ж сучасні реалії характеризуються пригомшливим фактом – майже повсюди в країнах ЄС під час виборів до Європейського парламенту досягли успіху антиєвропейські,екстремістські або просто «протисистемні» партії. Аналітик наголошує на гіркій іронії: «Якраз тоді,коли московська пропаганда викривала уявних «українських фашистів»,до Європарламенту обрали неонацистів доволі реальних. А саме,одного німця (Націонал-демократична партія),двох греків («Золотий світанок»),трьох угорців («Йоббік») та бозна-скільки інших. Бо межа між ексцентричними консерваторами «Нової правиці» в Польщі (4 народні обранці),крайніми правими в Австрії (4 депутати),які входять і до складу уряду,правими радикалами у Франції (25 осіб) та справжніми фашистами розмита». При цьому Філіп де Лара підкреслює,що «мережа адептів Кремля досить активна,російський лідер спромігся сформувати червоно-коричневу коаліцію,яка йому служить. Утім,поза цим ядром його вплив обмежений: «помірковані» промосковські депутати,які нічого не мають проти України,але кажуть,мовляв,не слід сваритися з РФ,санкції дорого коштують і т. ін.,усе-таки голосували за Угоду,а це для Кремля поразка».

«Потрапили у фактичну резервацію»

«Після недолугої і навіть злочинної діяльності Кубіва,який обвалив курс гривні і показав повну некомпетентність,усі покладали надії на Гонтарєву. У будь-якому випадку,вона заявляла,що зможе стабілізувати гривню і банківську систему. Але не так сталось,як гадалось. Я вважаю,що такого провального голови Нацбанку,як Гонтарєва,за всю історію незалежності України не було»,- вважає економіст Олег Соскін (посилаємося на «Газету по-українськи»). На його думку,«людина показала повну непрофесійність стосовно того,які повинні бути методи в умовах системної кризи». Олег Соскін вважає,що нинішня глава Нацбанку зруйнувала банківську систему України і грошову національну систему. «Гривня при ній втратила вже майже всі ознаки конвертованості,втратила ознаки валюти як такої. Ми вже завдяки їй потрапили у фактичну резервацію. Гривня як білоруські зайчики. Я думаю,що навіть за це її потрібно знімати і притягати до відповідальності»,- переконаний він.

«…лише коротку і переможну війну»

Лідія Шевцова,науковий співробітник Moscow Carnegie Center,нагадує,що за анексію Криму Захід не став карати Кремль. «Але перетворивши Росію на воєнну країну,Путін розбудив процес,який сам не в силах зупинити,і зробив себе заручником самовбивчого стилю управління державою»,- резюмує вона (тут і далі посилаємося на «Дзеркало тижня»). Шевцова пише,що в Україні Захід продемонстрував нездатність і небажання воювати на її боці. Тож так звана «Новоросія» може з`явитися. Але це не означає,що Путін переміг.

«Він думає,що зможе піти шляхом попередніх російських лідерів і об`єднати своїх підданих,помістивши Росію в стан перманентної конфронтації із зовнішнім світом. Але пропаганда,яка безперестанку транслюється телебаченням,не зможе на довго загіпнотизувати людей. Російське суспільство прийме лише коротку і переможну війну. Воно не готове до тривалого кровопролиття»,- зазначає Шевцова. Новини про загибель російських солдатів в Україні вже похитнули патріотичні настрої в Росії. А санкції скоро призведуть до зниження якості життя. Все це зіграє проти влади Путіна. Утворення так званої «Новоросії» – теж не на користь Кремля,оскільки Москва не зможе надати необхідну економічну підтримку ніким не визнаній терористичній республіці.«Кремлю доведеться протистояти озброєним сепаратистам,ображеним на те,що їм не вдалося отримати допомогу від Москви. В цей час на батьківщині почнуться протести»,- прогнозує Шевцова. Вона зауважує: ті,хто воюють за так званий «Рускій мір»,можуть стати реальною загрозою для Путіна. Кремль хоче,щоб вони повернулися додому,але лише у трунах.

«Ми обрали шлях найменшого спротиву і вперлись у стіну історії»

«У час замороження конфлікту на Донбасі,відвертої здачі національних інтересів та водночас передвиборчої гонки для політиків конче необхідні відволікаючі маячки,щоб згасити в середовищі відчуття розчарування й обурення»,- зазначає експерт Валентин Торба («День»). На його думку,«саме тому в цей період з’являється низка законопроектів,які навіть своїми кричущими назвами вже відволікають увагу від тої ганьби і зради,з якою зіштовхнулось наше суспільство. Зокрема,нещодавно голосно прозвучав закон про реформу МВС. Тепер у самий розпал політичної боротьби виринув закон про люстрацію або очищення влади,в якому міститься формула «сита»,як сказав один із його авторів Юрій Дерев’янко,через яке можна просіяти владу». Експерт при цьому наголошує,що в країні,де немає дієвої бази для реалізації законів,де останні є або формальністю,або приводом для зловживань,будь-який закон апріорі викликає недовіру. Він вважає,що «закон про очищення влади наразі є елементом шоу,в яке занурилась еліта… Присутність одіозних проросійських політиків у столиці,які відверто називали українців фашистами,і навіть їх балотування до Верховної Ради,просто не помічається. Щоб якось загасити роздратування від цього факту,регулярно відбуваються вистави то з побиттям регіоналів,то з їх засовуванням у баки зі сміттям. Тим самим дається привід з одного боку дискредитувати саму тему справжньої люстрації,а з іншого -знижується градус невдоволення внаслідок такої примітивної сатисфакції. Людям потрібне видовище,інакше вони згадають про хліб».

Аналітик пояснює,чому піти ж шляхом країн Балтії Україні не вдалося. «Ми були занадто маленькі для того,щоб не піддатись впливу сусіда,і занадто великі,щоб не зіштовхнутись із проблемами територій. Ми обрали шлях найменшого спротиву і вперлись у стіну історії,далі якої шляху вже немає. Лише народжені вже в незалежній країні юнаки обнадіюють на можливість якісного оновлення державної системи із часом,- підкреслює Торба. – Саме двадцятирічне покоління має через десять-двадцять років стати якісною базою для перетворень. Якщо,звичайно,їх не перемелють і не перелякають,кидаючи найрішучіших у котли під Іловайськом,або не зітруть у провокаціях злих «геніїв»,перетворивши на нову генерацію кар’єрних комсомольців». Тому,на його думку,в час,коли стара влада довжелезним ланцюгом вже вишикувалася,щоб зайняти київські кабінети,проштовхуючи «своїх» навіть через списки зовсім інших,начебто демократичних і патріотичних партій,«розмови про люстрацію звучать із відтінком іронії». Експерт не без сарказму констатує,роздумуючи про реалії,що поки що «ми будемо й надалі брати участь у грі «розведи мене ще раз». Нам не звикати».

«Відкриває перспективу Майдану-3»

Французький аналітик Бенжамен Кенель зауважує,що «тактик більшою мірою,ніж стратег,Володимир Путін зумів поставити Захід перед доконаним фактом. Після анексії Криму Російською Федерацією глава Кремля стоїть на порозі створення проросійського анклаву в південно-східних областях свого сусіда,непідконтрольних Києву після провалу військової операції,метою якої було стримування сепаратистів,керованих з Москви. У цієї сірої зони в самому центрі Європи нечіткі географічні контури,але вже є назва,яка,на думку кремлівської пропаганди,діє на російське суспільство як дорожній каток: Новоросія» (посилаючись на inopressa.ru). Експерт констатує,що Захід фактично проігнорував складні зв`язки між Росією і Україною. Натомість Путін скористався «помилками нового київського уряду,що зазнав воєнної поразки на сході». Бенжамен Кенель нагадує: «Де-факто російські солдати воювали на стороні сепаратистів. Немає ніякого сумніву,що йдеться про регулярні війська». Зважаючи на відверту агресію,наголошує аналітик,«Кремль надовго втратив Україну,головну складову його євразійських планів. Його міжнародному авторитету завдано серйозного удару: своєю участю в процесі мирного врегулювання і формальним визнанням територіальної цілісності України Путін побічно визнав,що Росія була стороною,яка брала участь в конфлікті».

У той же час,він попереджає про підступну «заготовку» Кремля. «На думку російського президента,слід було заморозити ситуацію в очікуванні проведення парламентських виборів на Україні,результат яких відкриває перспективу Майдану-3 – нового повстання проти влади. Перед обличчям нового українського президента Петра Порошенка,ослабленого військовою поразкою,Путін диктує порядок денний,- зазначає Кенель. – У міру того,як Україна занурюється в економічну кризу,а зима наближається,«Газпром» виступає з позиції сили на нових переговорах по газу». Правда,аналітик сумнівається,що Кремль зуміє скористатися майбутньою політичною кризою на Україні. «Криза,що виникла у зв`язку з західними санкціями,лише загострила існуючі в самій Росії проблеми: зниження економічного зростання,посилення інфляції та падіння купівельної спроможності. Керівники підприємств стурбовані необхідністю заморожувати проекти,в магазинах покупці обурюються зростанням цін. У тактичної перемоги Путіна досить гіркий смак»,- узагальнює Бенжамен Кенель в газеті «Les Echos».

«Іншого випадку в України більше не буде»

Аналітик Наталя Гулевська,блогер видання «ЭХО Москвы»,висловлює критичну оцінку українському закону про люстрацію. На її думку,в нашій країні відбувається поступова підміна понять: замість розриву з імперським минулим на порядок денний виноситься ідеологія «миру і стабільності під чуйним керівництвом Кремля» (посилаємося на «Главком»). Наталя Гулевська вважає,що люстрація необхідна як повітря на всьому пострадянському просторі. Посилаючись на досвід деяких країн з Організації Варшавського договору (ОВД) і прибалтійських держав,експерт робить висновок: люстрація проходила не скрізь,а де вона застосовувалася,результати нікчемні. На її думку,«Причина неефективності очевидна. Ніде фактично не було люстрації,скрізь одна частина партійної номенклатури,змінивши політичну «шкуру»,розправилася з іншою і розчинилася у векторі перемін». Наголошуючи на тому,що зараз Україна дуже близько підійшла до розриву з тоталітарною спадщиною і репресивним державним апаратом влади,Гулевська вважає,що нашій країні «підсунули посміховисько у вигляді прийнятого закону про люстрацію. Він нічого не змінить в Україні,а тільки закріпить право на владу все тих же представників радянського минулого». Відтак,вона зауважує: «Не потрібно продовжувати жувати на пострадянському просторі «політичну жуйку з Луб`янки» про вплив Заходу й інші жахи лібералізму. Іншого випадку в України більше не буде. Або вона стане демократичною правовою державою,частиною цивілізованого світу,або перетвориться в компромісне «щось» між демократичним Заходом і авторитарною Росією». Експерт зазначає,що «надія демократично налаштованих росіян на успіх громадянського суспільства в Україні,яке було вимушено вдатися,як до останнього засобу,до повстання проти тиранії і гноблення,тане на очах. Вправні політтехнологи,політологи та кадрові фахівці КДБ все-таки змогли обдурити багатомільйонний народ України. Створивши штучну громадянську війну,вони змінили порядок денний з змін і розриву з радянським минулим на прагнення до миру і стабільності під чуйним керівництвом Кремля».

«Нас очікує тривала боротьба і важка боротьба»

Політолог і дипломат Олег Белоколос,аналізуючи стиль керівництва «останнього російського імператора»,звертає увагу на продовження традицій володарів як Московського князівства,так і Орди,Російської імперії та СРСР. При цьому експерт наголошує,що «мачо Путін» найцинічніший,найбрутальніший у переліку «імператорів» (тут і далі посилаємочя на УНІАН). Олег Белоколос констатує,що після анексії Криму в 2014 році Володимир Путін нахабно знищив систему міждержавних відносин,що сформувалася після Другої світової війни. При цьому,порівнюючи нинішнього кумира про кремлівських шовіністів,підкреслює,що всіх російських правителів,«від першого збирача земель і апологета зміцнення провідної ролі московського князівства Івана Калити,до «випадково пригрітого славою» Імператора Олександра І,чиї війська 200 років тому увійшли в Париж,і до Вождя народів – кривавого упиря Сталіна – об’єднує одне – невпинна жага до розширення володінь і загарбання нових земель». А відтак резюмує: «Сьогоднішня Росія,яка вважає себе нащадком і Московії,і Золотої Орди,і Російської Імперії,і Радянського Союзу природно увібрала у себе не лише притаманний їм експансіонізм,але й специфіку деспотичної природи державного устрою,що не терпить жодного інакомислення і яку вона завжди прагнула і прагне сьогодні насаджувати усюди,куди може дотягнутися пріснопам’ятний «Руський мир». Не випадково російський поет,дипломат і панславіст Федір Тютчев зазначав: «Російська історія до Петра Великого – суцільна панахида,а після Петра Великого – суцільна карна справа». Як зауважує експерт,«сам же Путін,який вочевидь хоче бути одночасно Іваном Грозним,Петром І та Сталіним,здається,уособив у собі їхні найгірші й найогидніші риси,які він намагається приховати під іміджем брутального мачо».

Роздумуючи про секрет популярності «собирателя русских земель»,експерт підкреслює: той,показавши себе вправним маніпулятором,зміг на початку свого правління інтуїтивно вловити розповсюджені настрої більшості і вирішив зіграти на ностальгії за так званою стабільністю,величчю належності до наддержави,національній зверхності,ксенофобії,нетерпимості,традиційному антиамериканизмі і здавна культивованій ненависті до західного світу та його ліберальних цінностей. При цьому,наголошує Белоколос,«останніми роками в хазяїнові Кремля стали проглядатися й такі риси,як месіанство і відверто негативне ставлення до будь-якої,навіть найменшої критики». Експерт також нагадує,що «нас – сучасних українців – Путін люто ненавидить за те,що ми насмілилися від’єднатися від Імперії,відновити власну ідентичність та йти своїм шляхом. Широко відомі хамські висловлювання цього кремлівського українофоба про те,що Україні нікуди дітись (окрім звичайно Росії),що українці «тирять» газ,що на Західній Україні «процвітає націоналізм»,що Революція Гідності – «це антиконстутиційний заколот і озброєне захоплення влади»,яка «виникла як спецпроект ЦРУ»,що «жодної анексії Криму не було»,що Харків,Одеса,Луганськ,Донецьк,Миколаїв ніколи «не входили до складу України» тощо. Ну й нарешті апофеоз усього – верх цинізму – людожерсько-нацистське висловлювання під час зустрічі з журналістами 4 березня 2014 року: «І нехай спробує хтось з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей,за якими ми будемо стояти позаду,не попереду,а позаду. Нехай вони спробують стріляти в жінок і дітей! І я подивлюся на тих,хто віддасть такий наказ в Україні». Аналітик намагається висловити свою версію,у чому ж полягає мета Путіна щодо в України. На його думку,є підстави вважати,«що головними причинами анексії Криму та наступної агресії проти України для Путіна стали: бажання відволікти увагу суспільства від накопичення національних,демографічних і економічних проблем на тлі аномального збагачення кремлівської верхівки,наближених олігархів і високих чиновників; підвищити власний рейтинг; задовольнити прагнення різного роду ультра-націоналістів і прибічників «Руського миру»; відвернути критику стосовно неадекватного державного менеджменту і засилля представників спецслужб,розповсюдженої корупції у всіх гілках влади; приборкати прагнення регіонів до певної самостійності». Як зазначає Белоколос,«розпалюючи (а за потреби й притушуючи) війну в Україні,Путін демонструє світу та Європі власну «вагу» і хоче,щоб Європа була міцно зацікавлена в Росії,постійно шукала контакти з нею у різних форматах і виключно на умовах «миротворця – Кремля»… Знищення або приниження нової України вже стало його «особистою справою»,питанням престижу у протистоянні із Заходом,як його вочевидь розуміє кремлівський очільник,та запорукою збереження і зміцнення влади путінської кліки в Росії. Путін ніколи добровільно не віддасть свою владу (відомо,з яким презирством він ставиться до постаті царя Миколи ІІ),а поразка України вважається йому надійною запорукою недопущення Майдану у Москві». Тому,прогнозує експерт,«нас очікує тривала і важка боротьба з підступним і лицемірним путінським режимом,який ненавидить і водночас боїться нової,вільної України,вважаючи її реальною загрозою власному пануванню. Ці процеси будуть накладатися на суттєве погіршення міжнародного становища путінської Росії і внутрішньої політичної та економічної ситуації,пов’язаної зі збільшенням опозиційних настроїв,крахом міфу про так зване «російське економічне диво»,що іще більшою мірою спонукатиме Кремль посилювати агресію проти нової України».

«…знайшовши будь-який привід для нового вторгнення»

Як зауважує екс-нардеп Тарас Стецьків,російська агресія на Сході,фактична втрата суверенітету над третиною Донбасу і загроза подальшого вторгнення з усією гостротою поставили перед суспільством два першочергових завдання: як зберегти державу і досягти миру,і проблему політичного лідерства (тут і далі посилаємось на «Українську правду»). Він наголошує,що «лідерство полягає не в тому,щоб дати відповідь на питання війна чи мир. Ми всі за мир. Лідерство полягає у тому,щоб знайти правильну відповідь на питання: як краще і швидше досягти миру». На думку експерта,проблема лідерства з перемогою революції Гідності лише загострилася. «Загострила її війна,точніше – необхідність комусь взяти відвідальність на себе,консолідувати і повести за собою людей,захистивши в такий спосіб державу від зовнішньої агресії»,- вважає він. А відтак піддає критиці «переговорне» болото,закон 5081 від 16 вересня «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». На його думку,«український історичний досвід незаперечно доводить: поділ суспільства і еліт у подібних обставинах завжди призводив до поразки і втрати державності». Стецьків вважає,що філософія «мир за будь-яку ціну» фактично «повторює «Зборівський шлях» Богдана Хмельницького. Зборівські мирні угоди 1649 року,як відомо,привели до Берестечка,а Берестечко привело до Переяслава. Це є шляхом поразки». Він попереджає,що «ні консолідації,ні патріотизму не буде,якщо суспільство буде бачити односторонні поступки,здачу території,капітулянтство,що межує зі зрадою національних інтересів,і що лише провокує агресора до нових захоплень».

На думку Стецьківа,«неправильно підігрівати в частини суспільства ілюзію,що мир настане,бо ми припинили вогонь,будемо демонструвати свою миролюбність,погодимось на умови Путіна і заклики Європи. Це не мир. Це тимчасове перемир’я,яке означає лише відкладену війну. Така політика точно приведе до нової війни. Тоді Путін точно піде далі в Україну,знайшовши будь – який привід для нового вторгнення». Експерт радить Президентові «згуртувати і повести народ за собою,а не плестись у хвості подій і діяти за ситуацією». Інакше,на його думку,«радикальна частина суспільства знову візьме справу у свої руки – і Україну заллє хвиля Гайдамаччини і Коліївщини,за якою вирине примара Руїни. Або здійснення політично лідерства візьме на себе хтось інший».

Поза сумнівом,нинішня ситуація,попри трагізм,все ж не є остаточно фатальною та «глухим кутом» без жодного шансу на вихід. Хай далеко не всі уроки історії Україна зуміла засвоїти,та все ж вона має достатньо сконсолідовану політичну націю,налаштовану на перемогу. Це неодмінно стане можливим у не стільки вже далекій перспективі,якщо не станемо бранцями раніше успішного сценарію стратегічного ворога з запуском «механізму» тотальної та перманентної україно-української війни.

На жаль,останнє вже виходить на порядок денний сьогодення. Причому нерідко під благими намірами не можна не помітити й «дороги до пекла». Як,зокрема,у Харкові,коли справедливе знесення пам’ятника кату українського народу,рятівникові російської імперії за принципом «справедливої ленінської національної політики» у вигляді СРСР,може «обернутися» народженням «ХНР» (за аналогією до «ДНР» та «ЛНР»).

На суворих викликах та вірогідних лабіринтах руху в прийдешнє намагалися звернути увагу й ЗМІ: «Закон про люстрацію не відповідає Конституції – Ярема» («Главком»),«Росія вимагає від ООН перевірити причетність України до катастрофи Боїнга-777» (ZN.UA),«Росія перекинула до українського кордону 3 ракетні комплекси» (УНІАН),«Тимчасовий газовий контракт – шанс пережити зиму або російський капкан» («Главред»),«В «ЛНР» завезли шеврони «Харьковской народной республики»,а в «ДНР» роздають російські паспорти» («Обозреватель»),«Політичне шулерство розквітло буйним цвітом,- експерт» («Коментарі»),«Бойовики знищують інфраструктуру і намагаються заблокувати українські ЗМІ» (newsru.ua),«Політолог: Це будуть останні вибори пострадянської України. Далі – або модернізація,або розпад» («Главком»),«Харків – територія реваншу» («УТ»),«Росія підтягнула до Маріуполя нову техніку та підрозділи осетинів» («Газета по-українськи»),«Бойовики використовують проти українців експериментальні російські набої,- Міноборони» («День»)…

Незважаючи на наперед запрограмовані наслідки кремлівської геополітики та не зовсім очікувані в Москві українські кроки,схоже,в «білокам’яній» починають (навіть під егідою подальшого «ризхитування ситуації») запускати підступний план зриву виборів до ВР. Зокрема політичний аналітик Павло Нусс зазначає,що,оскільки «Росія та її резиденти програють війну в Україні,тому Путіним обрано новий сценарій захоплення України. Політична інтервенція шляхом збереження чинної Ради,або максимальне делегування своїх людей до парламенту,в разі,якщо вибори все-таки відбудуться…Кремлем розгойдується ситуація. Це стосується не тільки Шуфрича,а всіх актів «народної люстрації»,які не знаходять підтримки серед населення східного регіону і так само засуджується нашими західними партнерами».

Навряд чи на київському Олімпі плекається ілюзія щодо вірогідності перевтілення московського «ведмедя» з путінсько-кирилівським ликом у якусь людяну подобу. Агресор,хоч він і приречений,не зупиниться,якщо його не зупинити. Хай Україна втратила,за версіями деяких експертів,до 65% бойових машин регулярної армії,ми,навіть залишені наодинці зі стратегічним ворогом,ще не втратили здатності на подолання ворога. Адже відступати далі направду нікуди. Реаніматори імперії зла не мають жодного наміру залишати навіть якийсь слід про Україну та український народ. Тому в нас залишається єдиний шанс – перемога.

За словами Президента України Петра Порошенка,нинішні події «для нас – Вітчизняна війна,коли ми захищаємо нашу незалежність,суверенітет України,територіальну цілісність. Це війна,яка згуртувала нашу націю,об’єднала Український народ,і зараз ми демонструємо,як вміємо любити й боронити Батьківщину».

Тож попереду (яким би важким і тривалим не був цей період) – ПЕРЕМОГА. З усвідомленням цієї неминучості – будьмо!