Чи має шанс на успіх гібридна політика,що стала б відповіддю на гібридну війну? Навряд чи хтось за нинішніх реалій дасть безпомилкову чи універсальну відповідь. Адже життя вносить не просто суворі корективи. Тим паче,що Україна стала масштабним полем бою цивілізацій,де в значній мірі вирішується доля якщо не світу,то принаймні Європи.

Чи стане рятівною стратегія підміни понять: прагнення окупанта до миру – поглиблення збройного протистояння,запуск механізму вакханалії – люстрація,війна – АТО,перемир’я – капітуляція,найцинічніша брехня – довірлива правда? Хто кого переграє,обдурить,відтіснить,знищить,коли набирає конкретних обрисів «об’єднуюча» поразка? До того ж,за умов,коли все це (чи багато чого) відбувається на одному кораблі,який має реальні тенденції потонути. Тоді,як говорив (хай у замовному політичному римованому тексті) поет із Донбасу Володимир Сосюра,у випадку поразки,«пощади не буде нікому,вас не згадає замучений край».

Покищо ж все частіше горять про час парадоксів і невідворотності подальшого поглиблення трагедії: ротація російських підрозділів під виглядом відведення військ від українського кордону,надання російської гуманітарної допомоги – отримання товарів для «визволення» від життя,«миротворчі» подвиги бойовиків в автах з логотипом ОБСЄ… А водчас акцентують увагу на найголовнішому – історичній миті,оскільки Україна ще має шанс не загутися в нетрях позачасся.

Тиждень,що вже став надбанням минувшини,підтвердив укотре аксіому: ніхто,окрім нас самих,громадян України,насправді суттєво не допоможе подолати ворога,який замахнувся на реанімацію своєї імперії зла. «Так,Порошенко просив нас про летальну допомогу,- зізнався помічник міністра оборони США з питань міжнародної безпеки Дерек Шоллей. – Ми вирішили не надавати її на даному етапі… Ми не кидаємо Україну напризволяще. Ми також працюємо над тим,щоб відновити українські військово-морські сили». У цьому ракурсі,цілком слушне запитання: США допоможуть відновити українські ВМС після того,коли Путін захопить Одесу й Україна буде відрізана від моря?

Подібні,як і більш суворі,запитання поставив минулий тиждень перед кожним із нас,нині сущих. На цьому фоні лунали розповіді про зміцнення кордону та спокійно переїжджали вантажівки з російськими найманцями,аби продовжувати смертельну «миротворчість». Натомість в українському оборонному блоці більшало вакансій: до числа секретаря РНБО добавилися й керівник Прикордонної служби,й міністр оборони – демагог,що обіцяв парад перемоги у Севастополі… Як і зростали сумніви,чи у перспективі найближчих років ми зуміємо вирватися зі страшного геополітичного глухого кута. Адже,як зазначав Президент України Петро Порошенко,«країна веде виснажливу боротьбу за незалежність,насправді це Вітчизняна війна».

Тож,спробуймо,аби усвідомити сутність реалій та суворість викликів,подумки перегорнути кілька сторінок тижня,що став надбання історії.

«Сучасна Українська держава є історичним та політичним спадкоємцем Русі»

Український інститут національної пам`яті підтримує позицію,висловлену Президентом України,про неприйнятність святкування Дня захисника Вітчизни 23 лютого,за «календарем сусідньої країни». Ця установа пропонує відзначати День захисника України 14 жовтня,покликаючись на історичні традиції вшанування українського війська саме у цей день. «Протягом багатьох століть свято Покрови було головним для українських вояків – від козацтва до Армії Української Народної Республіки та Української повстанської армії. Сучасна Українська держава є історичним та політичним спадкоємцем Русі,козацтва,визвольного руху та тисячолітньої християнської традиції. День захисника України призначений на свято Покрови стане важливим свідченням цієї спадковості та відмежування нашої держави від радянського тоталітаризму»,- пояснює голова Українського інституту національної пам`яті Володимир В`ятрович (тут і далі посилаємося на «Газету по-українськи»). Він наголосив на тому,що відзначення Дня захисника України 14 жовтня,на свято Покрови,сприятиме формуванню національної свідомості населення країни та патріотичному вихованню молоді.

До речі,в українській традиції Покрова тісно пов`язується із ідеями захисту від ворогів: згідно з літописами,«князь Ярослав Мудрий віддав Київ і всю Русь під покров Божої Матері. Тому велика кількість православних церков,побудованих в княжі і козацькі часи присвячувалися цьому святу. Церква Покрови Пресвятої Богородиці була головною на Запорізькій Січі,а 14 жовтня одним з найважливіших днів для козаків – тоді вони проводили свої ради,на яких вибирали нового гетьмана або кошового отамана. У 20 столітті козацькі традиції наслідували борці за незалежність України – Армія Української Народної Республіки та Українська повстанська армія. Саме тому днем офіційного створення УПА було обрано свято Покрови».

«Щоб занурити Україну в ситуацію перманентної кризи»

Колишній радник президента РФ Андрій Іларіонов констатує,що «Путін використовує різні методи: від підривних дій,прямих військових дій,політичного тиску й економічного тиску до кримінального чи квазікримінального для дестабілізації ситуації в Україні» (посилаємося на Українську службу «Голосу Америки»).А відтак зауважує: «Щоб занурити Україну в ситуацію перманентної кризи – військової,політичної,дипломатичної,економічної – він активно працює і над парламентською кампанією. Путін хоче або отримати парламент,який буде працювати на нього,або зробити його не працездатним». У той же час,оптимістично налаштований щодо результатів майбуніх парламентських виборів колишній посол США в Україні Джон Гербст вважає,що від сили «10-15% майбутньої Верховної Ради можуть бути прихильними до Кремля,більше ніж це – можливо,але малоймовірно». Він висловлює припущення,що «група Порошенка буде формувати коаліцію на основі своєї більшості,яку вони дуже розраховують здобути. Думаю,у виборі партнера для коаліції вони віддали б перевагу Партії Тигіпка,якби вона пройшла у Верховну Раду. Але якщо Порошенко не отримає більшість,або не зможе її сформувати разом із Тигіпком,може виникнути дуже багато різних варіантів коаліцій». На думку Джона Гербста,перше,що мають зробити майбутні депутати,– об’єднатися в боротьбі проти російської агресії й почати боротьбу з корупцією. Іларіонов же радить не надто турбуватися появою певного радикалізму в цій політичній битві. «У здоровому суспільстві,- каже він,- мають бути різні партії,а згодом суспільтво вирішить,які з них йому справді потрібні,а які мають відсіятись. Головне,щоб партії,які оберуть українці,не стали працювати на агресора».

«Дуже непрості часи»

Один із найбільш авторитетних світових фахівців з історії пострадянських країн Тімоті Снайдер зазначив,що нинішня Росія – це ніщо інше,як культивування любові до Великого Брата і амбіції побудувати єдину імперію. На його думку,«президент РФ застосовує проти України методи,за допомогою яких Сталін і Гітлер зруйнували Польщу і Чехословаччину» (тут і далі цитуємо «Новий час»). Як зазначає Тімоті Снайдер,«напад на Україну – це частина масштабного плану Москви щодо поділу Європи. Якщо ЄС розвалиться на безліч держав,Росія буде виглядати більш сильною на їх фоні. Кінцева мета Москви – побудувати Євразію,як у Оруелла в «1984»,- зазначив історик.

Тімоті Снайдер висловив думку,що у Путіна якесь особливе,ірраціональне ставлення до України: «Велич Росії в його розумінні залежить від того,чи залишиться Україна під її впливом».При цьому історик нагадав,що «перемир`я – це не мир. Умови перемир`я будуть діяти 3 роки,а значить в найближчі 3 роки конфлікт у тій чи іншій формі збережеться». Однак Тімоті Снайдер висловив упевненість,що «з часом ситуація в Україні покращиться. Але вам доведеться пережити дуже непрості часи».

«Український народ сам повинен вирішити своє майбутнє»

Навіть Президент Болгарії Росен Плевнелієв (у цій країні сильні промосковські настрої) піддав критиці Росію. Він також висловився за підтримку Української держави. «Ми всі хочемо бачити в якості партнера країну,яка дала світові Чайковського,Толстого і Достоєвського. Але факти говорять про те,що сьогодні ми маємо справу з іншою Росією – націоналістичною й агресивною державою,очолюваною президентом,який бачить в Європі не партнера,а противника»,- заявив Плевнелієв (тут і далі посилаємося на Inopressa.ru). Відтак він підкреслив,що «всі європейці виграли від падіння Берлінської стіни. Вони отримали свободу,демократію,перспективу. Однак Володимир Путін вважає,що падіння стіни і розвал Радянського Союзу стали,навпаки,катастрофою. Ось з цього і випливає його інтерпретація історії,яка принципово протиставляється Європі та її цінностям». Євросоюз,за словами болгарського лідера,- це інноваційний проект,в якому велика Німеччина і не дуже велика Болгарія рівноправні один перед одним. Натомість «в уявленнях Путіна,навпаки,мова все ще йде про XIX столітті,коли існували великі держави та периферія,яка повинна була їм підкорятися,- розповідає Плевнелієв. – Найважливіший урок Другої світової війни полягає в тому,що будь-який народ – великий або малий – має свої права. Європа заснована не на окупації і не на владі сильнішого,а на пануванні права. Тому Росії потрібно навчитися мати партнерів,а не васалів і підлеглих».

Плевнелієв впевнений,що російська позиція щодо України небезпечна: «Я був одним з перших європейських президентів,які ясно засудили російський підхід в ситуації з Кримом: Росія говорить США і Європі,що долю України повинні вирішити великі держави,але це політика XIX століття. Вона небезпечна. Український народ сам повинен вирішити своє майбутнє,а не якісь великі сили».

«Що менша температура за вікном,то вищий градус боротьби…»

«Хай там як,а результати війни на газовому фронті загалом є позитивними для України,- переконаний економіст Любомир Шавалюк. – По-перше,вони ще більше консолідують націю. І річ не в тому,що чимраз більшій кількості українців відкриватимуться очі на те,що собою являє сучасна Росія та її керманичі. Єдність народу – величезна рушійна сила змін у країні,а відтак чим більше одностайності буде серед українців,тим швидше пройдуть реформи. І жодні олігархи,чиновники чи політики будуть не в силах протистояти таким перетворенням (недаремно відомий гімн проголошує «В єдності – сила народу. Боже,нам єдність подай!» ( тут і далі посилаємося на «Український тиждень»). До того ж,наголошує він,одностайність не дається українцям великою ціною. «Адже при плюсовій температурі у листопаді-грудні,вже звичній для України останніми роками,коли перший сніг часто випадає після Нового року,та пізнішому початку опалювального сезону,нам вдасться увійти в новий рік із 16 млрд. м3 палива у підземних газосховищах,що,за словами експертів галузі,необхідно для комфортної зимівлі у дні з незначними морозами. Щоправда у двадцятиградусний мороз температура в помешканнях падатиме до 10-15 градусів,але якщо таких днів у сезоні буде не більше,ніж 15-20,як звичайно,то,тепло одягнувшись,ми навіть не встигнемо змерзнути»,- пояснює аналітик.

«По-друге,Росія стратегічно вже програла газовий фронт,- констатує Шавалюк. – Намагаючись вплинути на реверс в Україні,вона скоротила постачання через нашу територію палива до Європи на 25% (за словами міністра палива та енергетики Юрія Продана). Європа хоч і має достатні запаси в ПСГ,але розцінила крок Росії як загрозу безперебійному постачанню європейським споживачам під час опалювального сезону (для чого і в українських ПСГ має бути певний рівень запасів). Тому в ЄС заговорили про збільшення імпорту палива з Норвегії та про довготривалу роботу над поставками з Ірану». Правда,на цьому фоні «Росія не перестає нахвалюватися укладеною довготривалою угодою на постачання палива в Китай. Власне,Кремлеві більше нічого не залишається,як прикривати свою поразку удаваною перемогою». І нарешті,по-третє,«тактичні втрати Росії також суттєві… Якщо ці втрати триватимуть,то Газпром щороку недораховуватиметься $15-20 млрд». Так чи інакше,як зауважує експерт,«що менша температура за вікном,то вищий градус боротьби на газовому фронті чекає на українців».

«…якщо залишатися в рамках,які політики й народи окреслили собі»

Московcький історик і публіцист Дмитро Шушарін у виданні «День» висловлює переконання,що «Путін – це Росія. А Росія – це Путін. Ім`я Путіна може мінятися,суті справи це не змінить. Шоу триватиме. Поки це шоу». Відтак він,аби не було ілюзій,нагадує: «Росіяни підтримали агресію проти України й конфронтацію з усім світом. Пишаються загибеллю своїх близьких на війні. Не обурилися тим,що їхні пенсії пішли на Крим і на підтримку правильних корпорацій. Залишили без уваги компенсацію з бюджету власності,втраченої друзями Путіна за кордоном». Аналітик робить висновок,що «в нинішніх випробуваннях народ і партія єдині. Такої консолідації еліт і населення,такої згуртованості суспільства ніколи не було в російській історії». На його думку,«у разі великої війни в Росії не буде мирного населення й цивільних цілей. Але великої війни й не передбачається. Буде інше – політики та народи шукатимуть своє місце в шоу Путіна,відмовитися від цього не буде ніякої можливості. Не буде,якщо залишатися в рамках,які політики й народи самі окреслили собі. Адже путінське шоу не спростовує старої істини: з політиками,націями,людьми можна поводитися так,як вони самі це дозволяють. Росіян це теж стосується». І наостанок Шушарін висловлює прозорий натяк,що «лише здатність гинути й може зупинити це шоу,якщо проявлять її не окремі герої,як теж часто бувало,а згуртовані й солідарні нації. Таке теж бувало».

«В ситуації війни нація почала реально жити»

Роздумуючи про російську військову агресію,аналітик Тіна Пересунько в есеї «Політика «тиші» (див. «День») підкреслює: «Якщо російська культурна пропаганда з тезами про «русский мир» стала підставою для розв’язання війни в Україні,то українська культурна дипломатія з посланнями миру і свободи має вивести Україну зі збройного конфлікту в цивілізований світ. І хоча сьогодні ці послання діють на далеку перспективу і не вирішують питання війни,вони виразно характеризують українську ментальність для майбутнього». Наразі ж,вважає експерт,висновки з теперішньої кризи варто робити з бездарної політики культурної безпеки України в минулому. «Саме гуманітарна стратегія мала б позиціонувати український народ як окремішній від російського і не давати путінському режиму підстав для розбудови «новоросій» всередині української держави»,- наголошує вона.

Пересунько нагадує,що «відсутність українського цивілізаційного меседжу в світі впродовж тривалого часу,українська політика «тиші» в європейському культурному просторі утворила забагато вільного місця,поступившись і тим самим підіграючи російському шовінізму і новітній російській імперській міфології. Варто говорити,що саме ми,українці,й несемо відповідальність за дисбаланс сил в Європі та своєму регіоні. Наша державна пасивність,а точніше заблокованість українського єства провадити власну політику культурної ідентичності в європейському регіоні спровокували Росію на експансію». Вона зазначає,що саме «тому «русский мир» можна перемогти лише «український світом» – і не міфічним,а реальним,таким який він є. Фактично лише тепер в ситуації війни нація почала реально жити. В хід пішли українські архетипи: самоорганізація громад,творча кооперація,жертовність тощо. Цей процес рефлекторного пошуку себе в сьогоденні заради майбутнього дає нам найбільше гарантій,що ми отримаємо не ширму держави,а живу історію,живу пам`ять,живих героїв і живу країну».

«Жовтень залишиться останнім мирним місяцем у нашій історії»

Констатуючи,що люди,які пережили Першу світову війну,з ностальгією згадували 1914-й,коли все було стабільно,спокійно і мирно,аналітик Михайло Дубинянський резюмує у виданні «Сегодня»: «Історія повторюється,і українці,втомлені від тривалої війни,можуть пригадати 2013 рік. Втім,не весь: у листопаді-грудні в Києві вже протестували,били мітингувальників і будували барикади. Так що останнім місяцем мирного життя став минулорічний жовтень». Він зазначає,що «рік тому ніхто б не повірив,що в нашу країну прийде справжня війна. А зараз жовтневі події 2013-го здаються чимось ірреальним. Президент Янукович готувався укласти довгоочікувану угоду про асоціацію з ЄС. В Україні обговорювали майбутній Вільнюський саміт і виїзд Тимошенко на лікування до Німеччини. На слуху були три європейські прізвища: Кокс,Кваснєвський,Фюле. Захід погоджувався закрити очі на багато гріхів київської влади. Небайдужі українці були готові прийняти Януковича-євроінтегратора. У Віктора Федоровича з`явилися шанси переобратися на другий термін без грубих фальсифікацій. Цей сценарій давав надію на еволюційний,а не революційний розвиток». Відтак аналітик намаєгаться відповісти,чи можна було б в Україні уникнути нинішнього кровопролиття. Він нагадує,що представники ворогуючих таборів пропонують різні варіанти: «Якби Янукович не намагався розігнати Майдан …»,«Якби Янукович вчасно розігнав Майдан …»,«Якби ми не віддали Крим …»,«Якби в Києві почули Донбас …».

Правда,після цього Дубинянський робить висновок,що «на жаль,точка неповернення була пройдена раніше: коли на Банковій відмовилися від жовтневої порядку денного і раптово розгорнули державний курс на 180 градусів. Політика не терпить таких різких поворотів – вони не залишають простору для світу і неминуче провокують насильство». На його думку,«після того,як Віктор Федорович під тиском РФ запустив ланцюгову реакцію,її можна було лише сповільнити,але не зупинити. Далі події розвивалися по наростаючій,штовхаючи Україну в прірву. І,схоже,жовтень 2013-го надовго залишиться останнім мирним місяцем в нашій новітній історії».

Звичайно,не потрібно претендувати на роль новітньої Касандри,аби зрозуміти,що завтрашній день буде мільйоннократно складнішим,екстремальнішим,напевне,трагічнішим,ніж нинішній. Тож,на думку аналітика Василя Расевича (zaxid.net),«треба віддати належне Петрові Порошенку за нехай і неповне,але все-таки перемир’я. Якщо ж подивитися на союзницькі «втрати» (відсторонення від переговорів США та Польщі),то це не може не викликати серйозного занепокоєння у громадян України… З цього конфлікту Україна не мала шансів виборсатися самотужки,а на кону стояла державна самостійність. Проте вже невеличкий попередній досвід показав,що аморфний,із різноманітними власними інтересами,Євросоюз не захоче та й не зможе відіграти ключову роль у «приборканні» російського агресора. Надто багато інвестували європейці у російську економіку та фінансову сферу,щоб враз за чийсь суверенітет і демократичні цінності позбутися хоча б надії повернути заінвестоване назад. До всього треба додати потужне проросійське лобі,щедро винагороджуване роками російським державним газовим монополістом».

Так чи інакше,але так звана «українська криза» зумовлена передовсім стратегією Кремля та фактичним «підігріванням» Москві з боку потужних геополітичними гравців. Утім,говорячи про зовнішній фактор,не слід забувати,що на берегах Москви-ріки добре знають і про алгоритм «ламання» України завдяки створеним у ній,а відтак відповідно коригованим внутрішнім конфліктам. У тому числі – й на хвилі чергової виборчої кампанії.

Про це та про інші виклики намагалися попередити і ЗМІ: «В Кремлі заговорили про пошуки компромісу в газових переговорах з Україною» («Новое время»),«Путін може провести до Ради проросійську колону – представник КВУ» («Радіо Свобода»),«Лідери бойовиків пересуваються на машинах з символікою ОБСЄ – Тимчук» (УНІАН),«США та ЄС обманули нас щодо фінансової допомоги» («Газета по-українськи»),«Дебальцево: коли «перемир’я» повернулося пеклом» («Сегодня»),«На Заході побоюються,що Росія вдарить по Україні балістичними ракетами – Financial Times» («ДТ»),«Головними союзниками українці вважають Польщу,ЄС і США – опитування» («ЛБ»),«Поставки зброї Україні не допоможуть» («ЛБ»),«ООН: На боці сепаратистів воює дедалі більше іноземних бійців» («DW»),«Аналіз кандидатів по мажоритарці підтверджує непотрібність виборів – експерт» («Обозреватель»),«Спікер Держдуми Росії: Україна анексувала Крим у 1991 році» («Українська правда»),«Російська Дума закликала парламенти світу «стати на захист невинних жертв київської політики» (УНІАН),«НАТО прогнозує погіршення ситуації на Донбасі найближчими днями» (УНІАН)…

Навряд чи варто сумніватися,що окупант відмовиться від планів поглиблення агресії. Тим паче,що Москві вкрай потрібні українські ресурси ( в тому числі й мільйони «гарматного штрафбатівського м’яса» для продовження «визвольного походу» на схід і на захід). Зрештою,про це відверто заявив на пленарному засіданні Держдуми РФ її віце-спікер Сергій Железняк (посилаємося на Укрінформ): «Росія продовжить боротьбу за «Русский мир» в Україні шляхом захисту прав і свободи співвітчизників від вигаданого в Москві ворога».

У якій мірі вдасться переконати Кремль якщо не припинити агресії,то принаймні перепочити (а заодно дати шанс Україні не сприяти творенню «Новоросії»),аналітики сподіваються дізнатися після 17 – 18 жовтня,коли в рамках саміту в Мілані може відбутися зустріч у «нормандському форматі» за участі Глави нашої держави,канцлера Німеччини,президента Франції та господаря Кремля. Звичайно,у цих очікуваннях – не тільки реальні передумови,а й солідний наліт імітації та ілюзій під знаком парадоксальної істини,сформульованої ще юною Лесею Українкою: «Без надії сподіваюсь».

Як зазначив Президент України Петро Порошенко,наразі ж мусимо тримати порох сухим,оскільки хоч і вдалося добитися певної деескалації,«мирний процес ще не став незворотним». Утім,на переконанння Глави нашої держави,«це дає шанс із великою надією та стриманим оптимізмом дивитися у наше українське мирне майбутнє».

Аби не розминутися з оптимістичним майбутнім,мусимо передовсім оминути небезпечні рифи україно-української війни,про які вже сигналізує і нинішня виборча кампанія. Тобто,не стати бранцями запрограмованого в Кремлі сценарію. Тим паче,що відступати вже майже немає куди. Тому – будьмо!