Надія,хай навіть ілюзорна,залишається рятівною,дає шанс не опинитися у прірві запрограмованої безвиході. Україна,добре знаючи,якою була,є і буде Росія (якщо залишиться такою як геополітичний фактор),не втрачала сподівання на можливість домовитися,допомогти кривавому цинічному агресору зупинитися перед фатальною для нього самого межею. Ці свої відчуття ми вміщали в афоризм Лесі Українки: «Без надії сподіваюсь».

Чи була це форма навіювання,самообману? Чи ми всерйоз сподівалися,що,коли «нафтова цінова атака на Кремль» щомиті наближає «московську катастрофу»,продовжувач справи Грозного скаже собі самому: «Stop»? Чи той,останній,вже добре розуміє,що врешті-решт йому уже ні за яких обставин не оминути долі біснуватого Адольфа? Хоч і не так важливо,де цей «новий Нюрнберг» відбудеться: в Пекіні,якомусь із російських міст чи у Вашингтоні.

Та подумки повернемося до Мілана,де вже минулого тижня відбулися два раунди перемовин за участю лідерів нашої країни та держави-ядерного монстра за мить до свого краху. «Україна приїхала туди з дуже важливою метою – нам треба було зберегти мир,- підкреслив наш Президент в інтерв`ю журналістам українських телеканалів. – Всі учасники консультацій заявили про те,що наш Мирний план,Мінські документи,включаючи і Протокол,і Меморандум,є базовими. Так звані фейкові вибори,другого листопада чи іншого дня,якщо вони проводяться не у відповідності із українським законодавством,без дотримання режиму припинення вогню,без міжнародних спостерігачів не можуть і не будуть визнані жодним із учасників консультацій».

Навряд чи варто пояснювати сутність специфічної посмішки Путіна,яка може нагадати про погляд апостола,що зрадив Ісуса Христа. Мерзотники залишаться мерзотниками. Незважаючи на посади,титули,які отримали в імперії. Вони самі стають бранцями обраної ще попередниками геополітичної дороги до прірви.

Тож від планів щодо України,відповідності з «третьоримським» концептом «не было,нет и не будет»,Москва не відмовиться. Причому,зважаючи на багатостолітній попередній досвід,вона спробує скористатися перевіреним (і традиційно безпомилковим) алгоритмом перемоги над нами,запустивши механізм україно-української війни. У цьому ракурсі – й політична «п’ята колона»,й апологети не тільки «Русского мира»,а навіть структур,замаскованих під український ультра-патріотизм. І справа не тільки,звичайно,в тому,що колишній головний есбіст переконує,наче країна,яка загарбала Крим і організувала «миротворчість» на Донбасі,«на сьогоднішній день не є і не визнана агресором. Ви знаєте,що навіть Червоний Хрест,який має офіційне право визнавати той чи інший стан військових дій як зовнішнє або внутрішньо втручання,не визнав на сьогоднішній день цей стан як агресію з боку Росії».

Позиція цього діяча давно була «засвічена». Однак хто з його послідовників (чи,можливо,й просто «кремлівських шісток») додумався до спроб організації протестних акцій Нацгвардії у майже десяти містах? З цього приводу вже висловився радник шефа МВС Зорян Шкіряк: «Повертаючись до теми спроб організації бунту в підрозділах Нацгвардії,які були спровоковані безпосередньо ФСБ і ГРУ Генштабу РФ. Це справді була досить серйозна технологія. І тут СБУ,спільно з МВС,які сьогодні чітко координують свої дії,спільно з Генпрокуратурою,особливо в рамках підготовки до виборчого процесу та запобігання будь-яких провокацій і диверсій з боку російських терористичних угруповань,спрацювали на випередження. Насправді міст,в яких ці бунти мали статися,повинно було бути набагато більше,близько десятка. Сталися тільки в Києві та Харкові».

Тож загалом виявилося достатньо підстав ,аби стверджувати про вірогідність відкриття проти України «другого фронту» всередині країни. Хоча Президент України Петро Порошенко з цього приводу чітко заявив у Запоріжжі: «Відкрити «другий фронт» всередині країни не дам ні провокаторам,ні дезертирам». А цьому,безумовно,слугуватиме й свято захисника України,яке відтепер,у відповідності з Указом Глави держави,відзначатиметься щороку 14 жовтня (замість «праздніка защітніка отчизни»,країни-окупанта,23 лютого). Президент підкреслив : «Для нас це свято не тільки народне і релігійне,а й національне. Воно єднає країну,закликає усіх до згуртованості перед сучасними викликами та загрозами. Нині,коли на східних теренах України точиться боротьба за незалежність і суверенітет держави,маємо бути гідними спадкоємцями духовних цінностей та продовжувачами багатих традицій і славних справ предків. Цим зумовлено моє рішення встановити День захисника України саме 14 жовтня,який має стати святковим для сучасних воїнів та суспільства в цілому. Він має символізувати нерозривний зв’язок усіх поколінь захисників України. Вважаю,що на Покрову слід вшановувати пам’ять і тих,хто у різні часи боронив нашу землю від ворога».

Поза сумнівом,і за нинішніх реалій Україна приречена на неминучість протистояння зі страшним імперським монстром. Розуміючи це,Глава держави зміцнив оборону структуру. Тож тепер уже чинний міністр оборони України Степан Полторак зазначив: «Україна потребує миру. Гарантом цього миру може бути тільки сучасні,добре підготовлені,мобільні і добре оснащені збройні сили України».

Інше питання,наскільки це нам вдасться,якщо допомога з боку європейських (та й загалом західних) союзників виявиться суто теоретичною. А точніше – запрограмованою стратегією капітуляції перед Москвою,мить краху якої – вже на горизонті. Тому спробуймо не розминутися з попередженнями та уроками,запропонованими тижнем,що став надбанням історії.

«…пахне Кремлем»

Аналізуючи бунт під Верховною Радою за участю солдатів-строковиків Національної гвардії,експерти висловлюються і про «московський слід» (посилаємося на Газета.Ru). У те,що процес був стихійним,а не організований ззовні,проте,майже ніхто не вірить. У той же час,«Свобода» не причетна до провокацій біля Ради. «Вимагаємо від силових структур вжиття заходів для уникнення зіткнень і жертв» (з повідомлення цієї політичної сили). « Ми не підтримуємо акції під стінами Верховної Ради і не маємо до їх організації ніякого відношення» (із запевнення « Правого сектора»). У головного «свободівця» Олега Тягнибока своя версія того,що сталося. «Це все роблять люди Медведчука»,- заявив він журналістам. У журналіста Володимира Ар`єва – інша версія: «Бійку під ВР влаштувала організація Дмитра Корчинського. Прапор між бойовиками саме їх. Є ще питання,хто за цим стоїть». «Не виключено,що за організаторами провокації стояли іноземні спецслужби Російської Федерації»,- сказав Антон Геращенко. І попросив від керівників усіх політичних рухів і партій України утриматися від проведення мітингів та акцій до виборів,призначених на 26 жовтня. Політичний оглядач порталу Liga.net Сергій Висоцький також не виключає,що в бійці під Радою винен Кремль. «Є різниця між народним протестом і спробою зриву найважливішого голосування,спрямованого саме на зміну країни на краще. Під Радою пахне Кремлем. Причому цього разу не так всередині,як зовні»,- відзначає він. Політолог Віталій Бала дотримується тієї ж думки: «Правоохоронні органи повинні були б встановити,хто саме стоїть за спробою псевдоштурму,яка реально більше виглядала як спеціально створена для «необхідної картинки». На його думку,одну з політичних структур «використовували в інтересах Кремля».

«Можна сказати,що ми програли цю війну. Перемир’я було необхідне»

Політолог Віктор Небоженко,директор соціологічної служби «Український барометр»,припускає,що чергова зміна міністра оборони (після втечі разом із екс-Президентом Віктором Януковичем Павла Лебедєва,у цьому кріслі встигли побувати й адмірал Ігор Тенюх,й «прикордонник» Михайло Коваль,й екс-керівник Служби охорони екс-Президента Віктора Ющенка Валерій Гелетей) «можливо,здійснюється на вимогу Путіна в переговорному процесі: поставити на пост міністра оборони людину,яка не доб`є сепаратистів,а зважатиме на «миротворчі ініціативи» Президента» (тут і далі посилаємось на «День»). Новий очільник оборонного відомства буде змушений,вважає експерт,«виконувати будь-який наказ Верховного Головнокомандувача». У той же час,наголошує Небоженко,це призначення стане суворим «випробуванням,адже ситуація,яка склалася,для нього (міністра. – Ред.) дуже незручна. Будь-який генерал після нав`язаного йому перемир`я всихає,а Полторакові доведеться бути миротворцем,а не військовим». Експерт зауважує: « Генерал – це людина,яка воює,але в цьому випадку йому сказали «воювати з Росією не можна – нам потрібний міністр оборони в умовах перемир`я». Скоріше за все,Полторакові доведеться підтримувати перемир`я. Окрім того,на цьому полі сходяться декілька військових начальників високого класу – генерал армії Кіхтенко,генерал-полковник Полторак і генерал-полковник Муженко – це досить незвичайна ситуація. І як працюватиме ця зв`язка – серйозний привід подумати: як три військові генерали поводитимуться за умов,коли воювати не можна». Як вважає Небоженко,«після Іловайська можна сказати,що ми програли цю війну. Перемир`я було необхідне». На його думку,«в цьому сенсі Путін домігся свого – він сильно загальмував і створив колосальні труднощі для розвитку України».

Натомість директор Центру досліджень армії,конверсії та роззброєння Валентин Бадрак вважає,що новому міністру оборони,навпаки,доведеться проявити хист воєначальника. Адже якщо донедавна,підкреслює експерт,український Президент сподівався,що «цю війну вдасться завершити політико-дипломатичним шляхом»,то « чим далі він втягується в переговорний процес з Росією,тим більше він бачить величезну роль Збройних Сил. Путін може намагатися реалізувати власні завдання щодо трансформації української території,як,наприклад,пробивання сухопутного проходу з Росії до Криму. Тому в цих умовах неможливо залишати сили оборони України в тому стані,в яких вони є. І в цьому професіоналізму,політичної ваги та працездатної команди Гелетею не вистачає».

«Можемо прийти до одного простого висновку»

Міністр закордонних справ України (2007-2009 роки) Володимир Огризко у коментарі» для «УНН» констатував,що «Путін вже довго не змінює власну позицію щодо України. На порядку денному у нього стоїть мета знищити Україну як державу,перетворити її на васальне утворення,яким Росія буде керувати» (див. «УНН»). Тому,зауважує експерт,«цілі Путіна – ті ж самі,але засоби інші. Він,отримавши серйозну відсіч від практично беззбройної української армії,зрозумів,що далі йому йти нікуди,оскільки далі він,звичайно,може зайти,але вже ніколи звідти не вийде. Тому він зараз змінює тактику,буде заморожувати конфлікт,створювати через своїх бандитів-найманців так звану Новоросію,для чого вони у листопаді проведуть свої так звані вибори,утворяться так звані парламенти і уряди,а потім зіллються,утворивши Новоросійську Республіку. А Путін буде казати,що це не ми — це вони,це внутрішній український конфлікт,тому ми до цього не маємо жодного стосунку і відношення».

На думку В.Огризка,В.Путін буде ще дуже довго знекровлюювати Україну.«Це його головна мета,яка є незмінною,а зустріч в Мілані для Путіна буде лише проміжним етапом її досягнення і заспокоєння деяких великих русолюбів на Заході,щоб дати їм шанс сказати,ніби Путін теж іде на переговори,ніби він теж хороший. В цілому,зараз — це «гра в довгу»,— вважає експерт. В. Огризко вважає,що для України,у контексті саміту,важливо продемонструвати світові,що вона готова до будь-яких перемовин,консультацій,зустрічей,які б дали результат,але,водночас,але не готова примиритися з позицією яку займає Російська Федерація. А позиція,на думку експерта,полягає в тому,що РФ свої зобов’язання не виконує. «Ми можемо говорити про те,що саміт важливий — це дійсно так. Важливо для нашої сторони постійно демонструвати,що ми готові до діалогу,до пошуку розв’язання проблеми,яку створила Російська Федерація. Це повинні бачити і в середині країни і ззовні. Але потрібно бути свідомим того,що будь-які домовленості з Росією — це «Fata morgana». Якщо ж подивитися на все те,що було Росією підписано після початку її агресії,то ми можемо прийти до одного простого висновку. Жодні домовленості,забов’язання,які бере на себе Росія,не виконуються. Починаючи від женевських,закінчуючи мінськими. Тому,саме з цієї точки зору,я б не став надто оптимістично дивитися на те,що буде досягнуто»,— вважає фахівець. На думку В.Огризка,основним питанням для обговорення на міланському саміті буде проблема Донбасу,але ми також не повинні забувати про Крим. «На саміті,звичайно,будуть обговорюватись газові,економічні питання,але ключовими залишатимуться проблеми,пов’язані з Донбасом. Я дуже хотів би,щоб з нашого боку було поставлене питання про Крим,бо у Росії вже складається враження,що в світі про нього забули,тому ми повинні про це нагадувати постійно. Це має бути тим пунктом,який з порядку денного не повинен зникати»,— сказав екс-міністр.

«Як можна говорити про прагнення до ескалації»

«Спроби тиску на Росію шляхом односторонніх,нелегітимних обмежувальних заходів не полегшують вирішення ситуації,а ускладнюють діалог»,- сказав Путін в інтерв`ю сербському виданню «Політика» (посилаємося на «Українську правду»).«Як можна говорити про прагнення до деескалації в Україні,якщо нові санкції вводяться практично одночасно з досягненням угод щодо просування мирного процесу досягаються?»,- додав він. При цьому господар Кремля не уточнює,скількох громадян України убили його солдати та бойовика під час «перемир’я». Ворог №1 України нагадав світові про ядерну зброю Росії та порадив країнам Заходу відмовитися від «шантажу»,говорячи про відносини РФ з США. «Ми сподіваємося,що наші партнери зрозуміють безглуздість спроб шантажувати Росію,та пам`ятатимуть про ризики,які несе розлад між найбільшими ядерними державами для стратегічної стабільності»,- сказав він у Белграді в четвер.

«Нова Рада…вже застаріла,тому не буде довговічною»

Аналітик Віталій Мельничук,роздумуючи у виданні «Тиждень» про реалії,здійснює екскурс у вітчизняний період державотворення з 1991 року. А відтак робить висновок,що і після другого Майдану,коли вже через кров і жертви народ таки домігся втечі Януковича та повалення його влади,матриця сталінсько-брежнєвського режиму,який беззмінно існував в Україні й до нього,залишилася. «Усі президенти України сідали в це прокрустове ложе й найбільше боялися провести чесні,реально відкриті парламентські вибори. Але ні до чого іншого,ніж до того,що ми на сьогодні маємо в країні,це призвести не могло»,- вважає він.

Експерт наголошує,що «вибори до ВР не приведуть до перезавантаження влади,хоча саме це було їх головним завданням». Це сталося тому,вважає він,що «після перемоги Майдану не було зроблено чи не головного – не прийнято нового закону про вибори,який відповідав би вимогам часу. І йдеться не тільки про вже всім набридлу дихотомію між пропорційною і мажоритарною системами. Головним принципом нового документа мало б стати забезпечення простого доступу до виборів усіх громадських організацій,а не просто партій,які приватизували це право і скомпрометували сам процесс». Мельничук висловлюж думку,що,окрім того,потрібно було дозволити створення блоків між будь-якими політсилами та громадськими організаціями та зменшити прохідний відсоток до 1%. А наостанок він робить висновок: «Нова Рада,ще не будучи обраною,вже застаріла,тому не буде довговічною. А отже,перше її завдання – таки прийняти новий закон,не слухаючи стандартне окозамилювальне скиглення «потрібно працювати»,щоб нарешті люстрація через вибори стала реальністю».

«Українці втомилися від брехні»

Член-кореспондент НАН України Олександр Власюк наголошує: «Складається враження,що для частини (на жаль,значної) росіян фашистом є будь-який український патріот і громадянин,який шанує державну символіку і співає Державний Гімн. У шовіністичній уяві цього сегмента російського суспільства тільки росіяни не фашисти – решта ж світу фашистська». Експерта обурює те,що «у фашизмі звинувачують переможців у Другій світовій війні — українців,британців,американців й решту народів,демократичний дух котрих не відповідає вимогам ідеологічної кон’юнктури сучасної Росії. Не менш обурливим є безпардонне привласнення нинішніми російськими пропагандистами честі й слави перемоги над фашизмом,за яку український народ заплатив не меншу ціну,ніж російський». У той же час,Власюк підкреслює: «Українці втомилися від брехні,що просякла українське суспільство та його державно-політичні інституції. Вони повстали за власну честь і честь своєї держави,котра впродовж останніх років функціонувала переважно в імітаційному режимі,слугуючи виключно приватним інтересам невеликої купки корупціонерів. Прагнення правди становить найвищий моральний сенс тих політичних протестів,що охопили Україну з осені минулого року. І саме тому цей протестний рух було названо Революцією Гідності. Нині українці є надзвичайно чутливими до будь-якого прояву неправдивості й нещирості,незалежно від того,звідки вони надходять,— із середини суспільства чи від сусідньої держави».

«…щоб все-таки поглибити міжнародну ізоляцію України»

Доктор політичних наук,конфліктолог,професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Григорій Перепелиця,роздумуючи про наслідки міланських переговорів Петра Порошенка та Володимира Путіна («День»),наголошує : «Росія не збирається виконувати жодних домовленостей. Тому я думаю,що ці перемовини в Мілані не варті того часу,який буде витрачено Петром Порошенком у розмові з Путіним. Оскільки господар Кремля має достатньо визначений план воєнних дій,то ці дипломатичні перемовини слугують тільки прикриттям для їх реалізації». Він також зауважує: «Якщо українська сторона вірить у слово Росії,то Путін використовує це як засіб маскування дії російських військ на Донбасі. Ми вже бачили,як Путін запевняв Порошенка про коридор в Іловайську для наших військ,які опинились в оточенні. В результаті це перетворилось у суцільний розстріл наших підрозділів у той час,як Порошенко свято вірив,що слово російського президента має якусь вагу.Отже,про що б не говорив Путін,його слова не мають жодної ваги. Більше того,це підступне маскування наступних агресивних дій,наступних агресивних планів».

Перепелиця констатує,що «Путін бачить досягнення своїх цілей виключно воєнним шляхом,і в цьому сенсі та ідеологічна війна,яка ведеться Путіним,вона тільки міняє певні фабули,певні міфи». У той же час,аналітик пояснює зміну риторики в Кремлі: «Якщо раніше Росія говорила,що владу захопила хунта,з якою ми не можемо вести мову,а тепер,оскільки прийшла хунта,то вона не має права правонаступності минулого уряду і ми тепер не зобов’язанні дотримуватися цих угод і договорів,які підписували з Україною. Тому що ми визнавали старий уряд,а новий не визнаємо. То тепер усе стало очевидно,що новий уряд і президент є абсолютно легітимними,вони змінюють фабулу хунти на так званий фашистський режим. І відповідно будуть експлуатувати тему фашизму для того,щоб все-таки поглибити міжнародну ізоляцію України». Як зазначає Перепелиця, Москва передовсім добивається цією інформаційною дипломатію « по-перше,зняти міжнародні санкції з Росії в галузі фінансів і впливу на світову ціну – нафту,по-друге,не допустити можливості,щоб західний світ надав воєнну допомогу Україні. Ось власне,це основні стратегічні цілі,які Путін вирішує сьогодні на міжнародній арені».

У той же час,аналітик констатує,шо саме «в Росії,дійсно,встановлено профашистський режим,який називається путінізм. І не випадково Черчилль говорив,що майбутні фашисти будуть називати себе антифашистами. Черчилль був розумною і далекоглядною людиною і сьогодні його пророчі слова ми можемо абсолютно побачити на прикладі Росії. Таким чином,наступна функція цього ідеологічного кліше – накидання його на Україну,що в Україні існує фашистський режим переслідує ще одну мету: відбілити існуючий путінський режим як фашистський. Якщо ми будемо дивитися на це через призму стратегічних завдань Росії на переговори в Мілані,то відповідно ніякого продуктивного результату для України і для міжнародної спільноти очікувати не можна».

«Українці,нарешті,в 2014-му відбулися як політична нація»

На думку аналітика Андрія Миселюка («Українська правда»),«Москва досягла успіху у створенні та нав`язуванні Києву мультинаціональних геополітичних конструкцій,в яких зовні певна роль відводиться і Україні. Але контроль і вирішальне слово – незмінно за Москвою. За інерцією,навіть після окупації Криму і війни на Донбасі,росіяни починають обговорювати способи відновлення «добросусідських-братських» відносин з Україною виключно з позиції «старшого брата» з міфічної слов`янської сім`ї». Експерт також зазначає: «Російські політики продовжують ще за інерцією плодити сутності про хунту в Києві,народ Донбасу,«Новоросії» та інший словесне борошно. Вони швидко переорієнтовуються,як тільки речівку «росіянин із укрАінцем – братья навєк» оголосить Путін. Тренування в цьому напрямку господар Кремля вже почав». На думку експерта,«ключовим у цих боязких поки спробах росіян подолати відчуження є їх неготовність визнати нові реалії,в яких Україна – по-справжньому незалежна від Москви країна,дійсно самостійний суб`єкт міжнародної політики». Миселюк підкреслює: «Ніхто з російських політиків не готовий змістовно говорити з Україною про цей її вибір». Натомість «лунають заклики побільше крутити в Росії фільми за творами Гоголя,запрошувати українських діячів культури в шароварах-вишиванках,обмінюватися візитами акторів,письменників,учених. Одним словом,повністю відтворюється російський імперський і потім радянський концепт «Україна шароварна». Пісні-танці-горілка-красиві хохлушки і прочая культурна самобутність – це так,приймається. Політичне існування України поза російським геополітичним проектом,реально,а не формально незалежна Україна – неприйнятно апріорі».

На його думку,«не варто чекати,що століттями існуючий такий підхід російського політичного класу вмить зміниться після того,як українці,нарешті,в 2014-ому відбулися як політична нація».

Так чи інакше,якими б фатальними не здавалися виклики сьогодення та майбуття,кожен із нас мусить не забувати: ми спроможні витримати стільки випробувань,скільки «лягає» на наші плечі. Чи допоможе цьому розумінню боротьба не стільки за український парламент,а за отримання місця до відомої ВР-годівниці? Найчеснішою з цього приводу,здається,виявилася обслуга діячів,що мають наміри та підстави не тільки повернути «капусту»: це і колоритні плакатні (білбордівські,сітілайтвські) «дулі»,й посірілі брудні «смітники» з написами «Чисте село»,й…

Та годі про це. Адже питання не стільки в тому,що «голосуй – не голосуй,все одно одержиш… Шайбу». Справа в тім,що відвічного права на помилку вже не маємо.

Утім,дослухаючись голосу власної совісті,спробуймо почути й «SOS!» вітчизняних і «чужих» ЗМІ: «Олігархи в Росії бояться,що Путін відбере їхні статки для боротьби проти Заходу – Washington Post» («ДТ»),«Ціни на нафту продовжують падати» (УНІАН),«Добровільно-примусове замерзання» («Коментарі»),«Гра Путіна в Україні далека від завершення» («Обозреватель»),«На мітингу в Донецьку вимагали оголосити війну Україні» («Газета по-українськи»),«Медведєв: Наші війська в Україні – внутрішня справа Росії» («Експрес»),«The New York Times: Нафтова війна США проти Росії триватиме до $70 за барель» («Гордон»),«Путін і Порошенко підписали додатковий договір – Керрі» («Коментарі»),«У районі Бахмутки 112 бійців сил АТО потрапили в оточення бойовиків – Москаль» ( «ДТ») ,«Бойовики контролюють близько 300 км держкордону Україн – Держприкордонслужба» («Ракурс»),«П’ята колона Кремля з колишніх «регіоналів» продовжує працювати проти України» («Багнет»)…

Минулий тиждень мав би остаточно розвіяти сумніви щодо намірів найкривавішого окупанта нашої країни. «Якщо процес розпаду країни збереже колишні темпи,то вже до 2019 року України як незалежної держави не буде»,- прокує маразматичний «син росіянки та юриста». Не без дозволу іншої потвори з таким самим іменем,не без благословення сатаниста в патріаршому вбранні він рявкає,що претензії на Україну «будуть заявляти в Польщі,Румунії та Угорщини. Через п`ять років на місці України буде шість-сім регіонів з населенням в 10-12 млн. чоловік. І це ще найоптимістичнішиий сценарій». При цьому Жириновський воліє «забути»,що політичну погоду для світу (України – в тому числі)вже не можуть запрограмувати кремлівські чи то «старці»,чи то «дегенерати». Тож,зрікаючи,начебто «в України більше немає майбутнього» («Инопресса»),вони говорять передовсім про себе.

Тому має цілковиту рацію генерал армії Євген Марчук («День»): «Вже не вийде! Але для нас це – не радість. А нам слід готуватися до жорстокіших,брехливіших і кривавіших комбінацій».

Як зазначав доктор юридичних наук Володимир Василенко («Тиждень»),«сьогодні владна еліта й українське суспільство повинні усвідомити,що Росія веде проти України тотальну війну. Її кінцевою метою є не відторгнення частини території і не позбавлення нашої країни права цивілізаційного вибору,а знищення українства як явища й української державності як такої».

Нам нема куди далі відступати. Спробуймо це,знаючи про стратегію та методику ворога,відповідально усвідомити. Й не лише перед 26 жовтня. Адже тепер наш вибір – з мінімумом права на помилку. Будьмо!