На трасі до озера Світязь відкрили кафе. Продають комплексні обіди,алкогольні напої,пиво,– про це пише Gazeta.ua.

– Це кафе три роки стояло закритим. Належить власнику будинку,що знімаємо. Домовилися з ним про відновлення роботи,– каже Юлія.

У Луганську родина залишила бізнес. Мали кілька продуктових магазинів із власною кулінарією: готували салати,смажених курей,рибу та бутерброди.

– Дивуюся,чому біженці підбирають місто,а не роботу. У великих містах жити дорого,знайти нормальну роботу важко. Ми приїхали спочатку в місто Любомль. Чотири дні жили в готелі. З речей не встигли взяти нічого,довелося на секонді купувати. Гроші швидко закінчувалися. Щодня їздили по найближчих містечках,селах у пошуках житла й роботи. Волинь вибрали через те,що колись тут відпочивали. Зняли спочатку будинок,а тоді придивилися до кафе. Вирішили,що можемо його відновити. У справу вклали 10 тисяч гривень. Із чоловіком відмили все,докупили трохи меблів і техніки. Найбільше проблем було з оформленням документів. Наприклад,ліцензію на продаж алкоголю видають тільки за місцем реєстрації. Щоб отримати довідку про реєстрацію і сплату податків,мій знайомий ходив у податкову Луганська більше тижня. Реєструвати касовий апарат теж запропонували в Луганську. Майже місяць переконувала чиновників,що працюватиму на Волині й податки хочу платити тут,— говорить Юлія. Вона добре орієнтується в закупках продуктів,прораховує,чого скільки потрібно.

Родина взяла на роботу чотирьох людей.

Тут знову виникла проблема. Оформити офіційно цих людей на роботу я не можу,– пояснює Уткіна. – Зараз шукаємо варіанти. Один із них – оформити через центр зайнятості.

Подружжя розраховує,що кафе щомісяця приноситиме 10-12 тис. грн прибутку.

Завантажена траса,проїжджає багато машин,відпочивальників. Зараз щодня заходять до двох десятків осіб. Середній чек – 100 гривень. Збираємо побажання відвідувачів. За тиждень-два змінимо меню. Найбільше замовляють борщ і курячі відбивні.