Зразком обрали конструкцію радянських часів. Крім форми,усе інше переробили по-своєму. У їхніх залізних грубках (вага однієї 35 кг) палити стало можливим не лише трісками і невеликими полінами,а й більшими дровами. Щоб зберегти жадане тепло,буржуйка не потребує вогнетривкої цегли. Для цього годяться звичайне каміння або пісок,- інформує Слово Волині.

Перша десятка цього гуманітарного вантажу від їхньої фірми вже зігріває наших захисників із батальйонів «Айдар» і Добровольчого Українського Корпусу Правого Сектора. Після повернення друга-волонтера з передової на службовому автомобілі керівників товариства з’явилася ось така візерунчаста червона доріжка.

“Ми забажали бачити її на своєму авто замість грошей за буржуйки. Ось Руслан і виконав наше бажання”,– пояснили підприємці.

Раціоналізатори кажуть,що могли б виробляти цей затребуваний війною товар сотнями,якби заробляли більше. Як і всі українці,вони переймаються «найголовнішою політикою сьогодення – допомогти армії хто чим може». Але сьогодні їхнє товариство,як мовиться,лише стає на ноги.

Обидва бізнесмени-початківці живуть в обласному центрі. Обоє закінчили Луцький національний технічний університет,здобули професію приладобудівників і знайшли роботу за спеціальністю. Влаштуватися пощастило в міжнародному холдингу,провідному виробнику і постачальнику торгового обладнання у Центральній і Східній Європі «Модерн-Експо»,де найперше задовольняв швидкий кар’єрний ріст: з посад конструкторів Юрій «доріс» до начальника конструкторсько-технологічного відділу,Сергій став провідним спеціалістом. Та якогось дня високооплачувана робота «перестала грати роль»,а зароблена власним розумом і стараннями стабільність стала буденною до народження нестримного бажання «кинути себе на випробування,розпочавши власну справу». Тоді й спробували підзаробляти в післяробочий час в орендованому під майстерню гаражі на купленому за власні заощадження станкові,який самотужки переробили на багатофункціональний.

Три роки тому Юрій і Сергій змогли викупити виробниче приміщення у Володимир-Волинського експериментально-дослідного заводу у Сенкевичівці,яка є батьківщиною Юрія,і мешканці якого величають Юрієвого батька – Олександра Федоровича місцевим Кулібіним.

Нині ж сучасне обладнання товариства,теж удосконалене новаторами родом із Сенкевичівки і Рожища Юрієм Бартошуком і Сергієм Ткачуком,ефективно використовується для виробництва високоякісного торгового обладнання,деталей до сантехніки тощо. Попитом у місцевих селян і жителів навколишньої округи віднедавна стали користуватися ручні і механічні корморізки.

Сьогодні у товаристві працює сім місцевих жителів,до робіт керівники залучають чоловіків із Горохівського районного центру зайнятості. Вимоги до робітників високі,найбільш затребувані – це самодисципліна і відповідальність.

У Юрія Бартошука і Сергія Ткачука є мрія – спроектувати,сконструювати,сертифікувати і налагодити виробництво катерів,човнів і навіть катамаранів,які можна було б вмістити,скажімо,у щонайменший ящик. Однак цей задум вони почнуть реалізовувати,коли в Україні настане мир.