І переймалася захистом прав простих працівників,і боролася проти керівництва підприємства,і протестувала проти відключення на певні години гарячого водопостачання в оселях лучан. Все це змушує глядачів-читачів симпатизувати Неонілі Слюсар і за голову братися від того,які «схеми» вона викриває. Та картинка стає кардинально іншою,якщо знати про підводні течії цієї надактивної громадської позиції,- пише Волинський інформаційний портал.

Своя сорочка ближча до тіла

Неоніла Слюсар на ДКП «Луцьктепло» не працює. Була там свого часу головою профспілкової організації та фахівцем із питань зайнятості. Звільнили її минулоріч через скорочення посади,яка кілька років тому була створена спеціально під неї як голову профспілки.

Сама посада спочатку називалася «інспектор із соціальної допомоги»,а потім перейменована на «фахівець із питань зайнятості» і,до речі,не мала змісту і функцій,необхідних для роботи підприємства,тож не була включена в обґрунтування тарифу (простіше кажучи,на її зарплату кошти не відшкодовувалися тарифом,тож їх треба було вишукати як додаткові). Тим паче,й функції фахівця з питань зайнятості дублюються посадовими обов’язками співробітників відділу кадрів.

Неонілу Слюсар звільнили з вигаданої під неї посади. Як вже озвучувалося через ЗМІ,не порушивши норм чинного законодавства,основні з яких – попередити людину за два місяці до звільнення і запропонувавши всі посади,вакантні на час скорочення.

Однак у заяві,одразу ж поданій до Луцького міськрайонного суду,позивач Неоніла Слюсар зазначає: звільнення пов’язане з тим,що вона «висвітлювала порушення,допущені адміністрацією підприємства». Сам процес звільнення,на її думку,був «незаконний та необґрунтований»,із порушеннями,які у заяві перелічені: немає згоди первинної та обласної профспілкових організацій,не були запропоновані всі вільні посади.

Навіть щодо останньої претензії,то на час звільнення Неоніли Слюсар (у лютому 2014-го) на ДКП була єдина посада,яка підходила їй за рівнем кваліфікації,– оператор центрального теплового пункту. Адже позивачка пропрацювала понад 30 років оператором котельні до моменту переведення її на посаду фахівця з питань зайнятості. Тож з роботою оператора ЦТП повинна була справитися (якби на момент звільнення було вакантним місце оператора котельні,то їй запропонували б і цю роботу).

Проте повертатися до роботи оператора після двох із половиною років «роботи» у затишному кабінеті позивачка не захотіла. Відтак претендувала,як вона неодноразово заявляла у суді та своїх численних письмових скаргах,на крісло начальника відділу кадрів (ця посада була вільна через вихід людини на пенсію) або ж радника директора підприємства. Те,що Неоніла Слюсар не відповідає кваліфікаційним вимогам до зазначеної посади навіть за освітою (вчитель початкових класів),її не спиняло. Звичайно ж,керівництво кадрами комунального підприємства з майже тисячним колективом жінці не довірили,від запропонованої посади оператора котельні вона сама письмово відмовилася,тож її в лютому 2014-го звільнили.

Та звернулася до Феміди. Однак рішенням Луцького міськрайонного суду в позові Неоніли Слюсар до ДКП «Луцьктепло» було відмовлено повністю. Суд,вивчивши усі обставини справи,дійшов висновку про те,що жодних порушень чинного законодавства зі сторони ДКП «Луцьктепло» при звільненні жінки з посади фахівця з питань зайнятості не було,а претензії позивачки на посади начальника відділу кадрів та радника директора є безпідставними.

Не погодившись з прийнятим рішенням,звільнена оскаржила його в апеляційному порядку. Однак і Апеляційний суд Волинської області,повторно переглянувши справу,не знайшов жодних підстав для задоволення позову. Так відбулося звільнення з офіційної посади.

Не легше проходив і процес заміни з керівника профспілкової організації. 31 грудня 2013 року під час зборів профкому шляхом відкритого голосування Неонілу Слюсар не переобрали,віддавши більшість голосів за Олександра Малащука. Не погодившись із тим,жінка по-своєму виявила протест. Бо якщо йти законним шляхом,то навряд чи варто було не надати нікому протокол зборів,не віддати печатку організації новому голові,не прозвітувати про використання профспілкових внесків (про що трохи розповімо нижче).

Олександр Малащук тижнів за три після зборів був змушений сам скласти протокол засідання,аби зареєструватися на підставі цього документа і взятися до виконання обов’язків голови. Власне в цьому і полягає «фальсифікація»,про яку говорить Неоніла Слюсар,не уточняючи,що саме завдяки її діям робота профспілки якийсь час була заблокованою. Окрім того,новому голові довелося виробляти нову печатку – попередня очільниця організації її не віддала,як і доступу до рахунку первинної профспілки.

Окремо варто зазначити,що й претензій до нового керівника профспілки не так уже й багато,як стверджує Неоніла Слюсар. Наприклад,на зборах профкому під керівництвом Олександра Малащука,які відбулися навесні 2014-го,я була присутня. Чоловік пояснив,для чого йому довелося складати протокол і виробляти печатку,відзвітував про кошти,які виділялися вже за його головування. І найбільше,про що просили його присутні,то бути справді виразником їхніх інтересів та прозоро розподіляти кошти,«а не так,як зараз,що й не знаємо,що куди пішло».

Фінансові аспекти

З часу звільнення Неоніли Слюсар минув рік. Свої нібито порушені права звільнена оскаржує в судах різних інстанцій,з останнього – у Вищому спеціалізованому суді України. Бо Неоніла Слюсар і досі голосно й повсюдно заявляє,що на підприємстві нікому,окрім неї,боротися з керівництвом та захищати трударів. Але чомусь,при цьому,делікатно опускає те,скільки заробляла у ДКП і чому вже рік після її звільнення на підприємстві не можуть дошукатися профспілкових коштів,причому десятками тисяч гривень.

Отож,бажання повернутися для Неоніли Слюсар має матеріальний сенс. Бо посада фахівця з питань зайнятості непогано оплачувалася,плюс вона отримувала щомісяця гроші за виконання обов’язків голови профспілки. Як фахівець із питань зайнятості,жінка з січня 2012-го по лютий 2014-го заробила майже 90 тисяч гривень. До цього – щомісяця тисяча гривень за виконання обов’язків голови профспілки,що за згаданий вище період становить ще в межах 25-ти тисяч. Така нескладна математика більш ніж доступно ілюструє те,чому пані Слюсар,яка нині перебуває на обліку в центрі зайнятості,не шукає іншої роботи,а прагне за будь-яку ціну повернутися у ДКП «Луцьктепло».

Але і це не все. Бо,крім основних і офіційних доходів,числяться за головою профспілкової організації профспілкові гроші,витрачені на те,що жодні перевірки-аудити не зможуть відшукати. Звичайно,вже зараз навряд чи вдасться з’ясувати,чи дійсно профспілці надавалися транспортні послуги на десятки тисяч гривень або ж скільки цукерок перепало працівникам ДКП «Луцьктепло»,оскільки на їхнє придбання (причому не під новорічні свята) виділялися доволі кругленькі суми. Є питання і по тому,на яку саме культмасову роботу виділялися гроші і хто реально отримував «матеріалку» на суму від 4-х до 15 тисяч гривень. Ну а вершиною фінансової діяльності Неоніли Слюсар на посаді голови профспілки стало придбання у двох фірм у червні 2012 року спортивного інвентарю на понад 116 і більш ніж 46 тисяч гривень. Товару в Луцьку ніхто не бачив. Він – «випарувався»?

Крім того,вона ж таки очолювала на підприємстві комісію з соціального страхування,яка вирішує питання кому з працівників,коли і в який санаторно-курортний заклад надати виділені для підприємства путівки на оздоровлення. До речі,не забувала тут «поборниця справедливості» і себе: мало не кожного року влітку їздила до кримських санаторіїв на оздоровлення по державним путівкам. Так,2011-го і 2013-го побувала у санаторіях «Судак» та «Корал» (Євпаторія): з обох випадках платила лише 20% від вартості путівки,причому позаминулого року її прізвища у черзі тих,хто претендував на відпочинок,не значилося.

Ну а щодо того,яким насправді захисником інтересів трударів була Неоніла Слюсар на посаді керівника профспілки,то про це свідчить те,що накази про скорочення штатних одиниць та чисельності працівників підприємства,які приймалися раніше і не стосувалися її особисто,підписувалися головою профспілки без особливих заперечень. Зокрема,штатний розпис,згідно з яким безробітними стали приблизно 40 осіб,був погоджений профкомом під головуванням пані Слюсар. Лише коли скоротили її посаду,почала і протестувати,і пікети водити,і в суди ходити. Бо одне – захищати чужі інтереси,а зовсім інше – битися за своє місце під сонцем.

Хто платить за музику?

Коли Неоніла Слюсар вперше стала героїнею новин,пліч-о-пліч із нею нібито захищати інтереси трудового колективу прибув і «Правий сектор» разом із тодішнім очільником Павлом Данильчуком. Дуже часто вона розповідала,що директором ДКП «Луцьктепло» призначили Олександра Киричука,аби у такий спосіб прийшло керівництво корпорації «Континіум» з метою приватизації комунального підприємства. Однак за час роботи Олександра Киричука керівником жодних приватизаційних процесів не спостерігалося.

Натомість як тільки Луцький міський голова Микола Романюк звільнив Олександра Киричука,то йому на стіл лягло клопотання від частини працівників підприємства призначити попереднього очільника Рустама Дячука. Аби не втомлювати читача переліком усіх «заслуг» останнього,уточню тільки,що свого часу той умудрився (цитую тодішнього голову ОДА Бориса Клімчука) продати з «Луцьктепла» «3,5 тисячі тонн «непотрібного мазуту» по 400 гривень за тонну,тоді як його ринкова вартість – 2 200 гривень),а також допрацювався до порушення кримінальної справи за розтрату коштів в особливо великих розмірах (фігурувало понад 200 тисяч гривень).

Чи отримав він за це покарання? Ні,як пише одне з видань у статті «Як уникнути кримінальної відповідальності – секрети українських політиків»,в суді по справі розтрати коштів спочатку обвинувачення (не захист!!!) внесло клопотання про заміну статті на недбалість,а потім та ж сама прокуратура заявила про закриття справи на основі закінчення терміну давності.

До речі,зараз цей мазут і ємності для його зберігання ох як і стали б у пригоді лучанам,особливо у світлі непевної ситуації з постачанням російського газу та необхідністю пошуку альтернативних джерел теплопостачання.

Так,пан Дячук не порушив рівноваги нашого буття,коли на всі усюди заявляють про підозрюваного у певному злочині,багато пишуть про порушення «голосної» справи,але у кінцевому результаті майже не оприлюднюють вердиктів Феміди. Бо ж якось геть не зручно: невже то так некомпетентно працюють відповідні органи,що зібраних матеріалів у суді вистачає лише для того,щоб виправдати-відпустити підозрюваного і побажати нових успіхів?

Від усієї кримінальної справи залишилося лише рішення суду,яке було прийнято за позовом прокурора міста Луцьк,і яким пана Дячука зобов’язано відшкодувати збитки в сумі 70 тисяч гривень,заподіяні комунальному підприємству «Луцьктепло» діями колишнього директора. Наскільки мені відомо,кошти досі не відшкодовано.

Отож,щодо клопотання від представників трудового колективу про призначення Рустама Дячука на посаду директора ДКП «Луцьктепло». Ініціювала його і написала все та ж Неоніла Слюсар. Його попередні «заслуги» там лише втиснуті в коротеньке «можливо,його робота,як керівника підприємства не була ідеальною,були недоліки». Тобто перешкод немає? Першою документ підписала все та ж Неоніла Слюсар – попри те,що наразі вона з підприємства звільнена. Нагадую: з посади,яку під неї створили саме за керівництва Дячука. І,до речі,десятки людей,підписи яких нібито стояли під зверненням до Луцького міського голови Миколи Романюка,заявили,що Неоніла Слюсар до них не зверталася,тож під документом їхні розчерки пера банально сфальсифікували.

Окремо варто зазначити,що він – не єдиний,кого будуть пробувати нав’язати Луцькому міському голові. І винен у цьому… сам Рустам Дячук,який,як подейкують,вилетів із депутатської групи у Луцькій міській раді через неконтрольований «апетит» (вимагав аж надто збільшити йому щомісячну «стипендію» за перебування там). Тож серед претендентів – і прізвище колишнього заступника директора ДКП «Луцьктепло»,а нині – керівника апарату Волинської облдержадміністрації Дмитра Дубняка,якому в призначеннях створює протекцію бютівець,депутат Луцької міськради і голова земельної комісії Володимир Никитюк.

Так у цій справі з’являється чи не основна одна підводна течія – хитромудрий план налякати «приватизацією» від «Континіума»,щоб привести на посади в комунальне підприємство своїх людей.

Матеріал підготувала Ольга БУЛКОВСЬКА