У перший день календарної зими зазвичай згадується перше грудня 1991-го,коли під час Всеукраїнського референдуму наш народ у всіх регіонах (у тому числі – в анексованому Криму) сказав «Так!» своїй Державності,Незалежності. Правда,цьогорічні реалії розглядаються в контексті російської агресії та подальшої окупації України,й першої річниці Євромайдану,під знаком ВРУ 8 скликання,яка започаткувала свою діяльність минулої п’ятниці. Нову Верховну Раду,в якій 44% «старих» нардепів,невипадково політаналітик Тарас Березовець назвав «останнім пострадянським парламентом України». Адже вона де-факто вже приречена і,попри початкову наявність проукраїнської конституційної більшості,спроможна спродукувати такі сенсації,що попередження про 120 путінців-нардепів,які прибудуть весною до Москви та проголосять «Новоросію»,- майже дрібниця.

Промовисто,що нова ВРУ своє перше засідання провела й на фоні вигуків «Ганьба!» (коли промовляв найстарший за віком народний депутат України Юхим Звягільський),й пісенної констатації «Ще не вмерла України ні слава,ні воля» у виконанні Національного заслуженого академічного народного хору ім. Григорія Верьовки.

Відтак новообраний парламент встиг уже в перший день своєї роботи обрати 359 голосами Голову Верховної Ради (ним став Володимир Гройсман,соратник Президента,екс-мер Вінниці,екс-віце-Прем’єр),а тоді,вже 341 голосом,і Прем’єр-міністра (Кабмін очолюватиме,як і досі,Арсеній Яценюк,лідер «Народного Фронту»). Впродовж першого тижня грудня,очевидно,ВРУ і «розділить» більшість урядових посад.

Принагідно нагадаємо,що в парламенті восьмого скликання наразі – 6 фракцій. З них 5 створили коаліцію,до якої увійшло 302 народних депутати: «Блок Петра Порошенка» (голова Юрій Луценко),«Батьківщина» (голова Юлія Тимошенко),«Народний фронт» (голова Олекасандр Турчинов),«Самопоміч» (голова — Олег Березюк),Радикальна партія Олега Ляшка (голова Олег Ляшко). Протилежну «поличну нішу» займатиме Опозиційний блок (це поки що 40 нардепів). Окрім того,у ВРУ є ще й дві депутатські групи: «Воля народу» (голова — Ігор Єремеєв) та «Економічний розвиток» (голова Віталій Хомутинник). Звісно ж,це лише стартові позиції,попереду – і традиційне «перебігання» нардепів,і втілення в життя сценаріїв,про вірогідність яких не здогадуються навіть найобізнаніші політологи.

Так чи інакше,по-своєму визначальним фактором залишатиметься війна,в якій Україна фактично,попри несуттєву та в основному декларативну підтримку Заходу,залишається сам на сам з імперською Росією,яка поспішає (перед тим,як розчинитися в складі Великого Китаю) встигнути залити кров’ю щонайменше так званий пострадянський простір.

Тому спробуймо зуміти усвідомити уроки історії (у тому числі й ті,які запропонував останній тиждень осені-2014),аби зробити свій внесок у нашу спільну перемогу,а не в черговий глухий кут.

«Тож будьмо єдиними»

Петро Порошенко з трибуни ВР 27 листопада у Позачерговому посланні Президента «Про внутрішнє та зовнішнє становище України») наголосив,що зараз йдеться про «виклики і загрози,яких перед нашою державою,перед Україною,не стояло з часів Другої світової війни та повоєнної розправи з українським національним рухом» (тут і далі посилаємося на прес-службу Глави держави). Та,на його переконання,це «водночас – унікальний шанс,який дуже відповідальний Український народ подарував Українській державі,вперше обравши до Українського Парламенту проєвропейську конституційну більшість,– таких можливостей не відкривалося перед Україною ще ніколи». Роздумуючи в контексті першої річниці Революції гідності,Глава Української держави вважає,що «наші сусіди разом з п`ятою колоною всередині країни прискореними темпами здійснювали повний демонтаж української державності. План тихої ліквідації України ми як народ України зірвали рік тому – і тоді ворог пішов на нас війною. Військова загроза; замах на наш суверенітет,на нашу незалежність,на нашу територіальну цілісність; нехтування нормами міжнародного права з боку однієї з найбільших країн світу».

Петро Порошенко переконаний,що зараз даються взнаки «криза глобальної та європейської систем безпеки та спроби ще раз вдатися до історично збанкрутілої політики умиротворіння агресора. Відсутність надійних гарантій зовнішньої безпеки,що не дозволяє нам повною мірою розраховувати на існуючі міжнародно-правові інструменти для захисту наших українських національних інтересів». Президент також звертає увагу,що нашого успіху в реформах окупант боїться ще більше,ніж нашої майбутньої перемоги на фронтах. «Тому цілять в нас не лише «градами». Не менш потужною зброєю є економічна агресія,яка має на меті не просто послабити Україну,а максимально вичавити нас,виснажити Україну – аж до повного знесилення,- зазначає він. – Сіяти ж на цьому ґрунті зневіру,депресію,розбрат,хаос в головах – то вже завдання сучасних послідовників Геббельса,мобілізованих на інформаційну війну проти України».

До того ж,на переконання Президента,в Україні ключовий внутрішній виклик – корупція. На його думку,«першопричиною вкрай низького рівня життя переважної більшості українців є тотальна корумпованість державного апарату,сфери державних послуг. Некомпетентність і неефективність державного управління. Меркантильна,так би мовити,безідейна,корупція – куди сильніший внутрішній союзник нашого зовнішнього ворога,ніж його ідеологічно вмотивована п’ята колона».

Петро Порошенко підкреслює: «Наша політика має бути спрямована на те,щоб крок за кроком рухатись від країни Революції Гідності до власне Країни Гідності. І я впевнений,що нам з вами вдасться її побудувати.В нас більше немає часу на розмови. Це чітко підтверджує український народ. Більшість,коаліцію – створено! Політична воля до змін – є. Чіткий план дій і коаліційна угода – також. Маємо шанс на його виконання. Тож ставаймо до роботи. І щоб за п`ять років ми були готові подати заявку на членство в Європейському Союзі. І останнє,мені здається,найважливіше. Євангеліє вчить,що царства,поділені всередині – впадуть. Так будьмо ж єдиними,бо настав момент гуртуватися у боротьбі за Україну,а не чубитися у вовтузні один проти одного. Час єднатися навколо миру і навколо реформ».

«Всю Україну тримати в напрузі»

Екс-заступник голови СБУ,колишній начальник Головного управління розвідки генерал-лейтенант Олександр Скіпальський,мала батьківщина якого – Волинь,наголошує: «Україна стала країною з високим ступенем терористичних загроз завдяки Росії. Судячи з останніх заяв президента РФ Володимира Путіна,за логікою його поведінки,виключати теракти в яких завгодно містах України в будь-який момент не можна. Росії потрібно постійно тримати Україну в напруженні» (тут і далі посилаючись на «ГОРДОН»).

На його думку,«єдиний порятунок – високий професіоналізм,пильність і готовність до протидії українських спецслужб». Генерал – уродженець Волині також переконаний,що «Україна зіткнулася з терористами,яких направляє,вирощує і озброює Росія. Не варто зараз публічно виділяти найбільш вразливі для терактів українські міста і підприємства,це може посіяти непотрібну паніку серед населення». Як зауважує Олександр Скіпальський,«Путін і керівництво спецслужб РФ прекрасно розуміють: досить влаштувати декілька масових терактів в Україні,як Україна відплатить тим же. Влаштувати в Росії теракт українцям не так складно,враховуючи прозорість кордонів на сході та історичну близькість наших народів».

Перший керівник Головного розвідувального управління,згадуючи про недавні теракти у Харкові,висловлює думку,що Росія не влаштовує теракти в місцях масового скупчення людей,а б`є точково,щоб було мінімум невинних жертв. «Тобто Путіну треба всю Україну тримати в напрузі,але без масових жертв,- підкреслює Скіпальський. – Кремль чудово розуміє: сильно розпалювати терористичний вогонь не можна,інакше вітер змінить напрямок і з`явиться загроза терактів всередині самої Росії».

«Він має рік»

Лідер російських лібералів Костянтин Боровой,намагаючись пояснити ,чому в 2004-му Путін «пробачив» Україні революцію,а через 10 років пішов на неї війною,зауважує: «Тоді він вважав ситуацію керованою. У 2004 році революція мала яскраво виражений декоративний характер,а внутрішня структура політики й економіки практично залишилася незмінною. Це був емоційний підйом,не підтверджений реформами. Ющенко й Тимошенко не наважились на серйозні перетворення. Багато в чому ситуація повторюється й нині. Свого часу Каха Бендукідзе поставив правильний діагноз: революції без зміни еліт не буває» ( тут і далі посилаємося на «Український тиждень»).

Відтак аналітик висловив припущення про можливість контрреволюційного перевороту в Україні,інспірованого Кремлем. «До такого сценарію Україні треба серйозно готуватись,- наголошує Боровой. – Уже сьогодні в період емоційного підйому народу,в період воєнного протистояння лунають заклики проти Порошенка й Уряду,уже тепер закладається «вибухівка» під владу. Безумовно,контрреволюційний реванш готується,і що менше в Україні проводяться реформи,то ймовірнішим він є. У Порошенка не так багато часу. Він має рік. Якщо не почнуться реформи,то підстав для антиукраїнської діяльності,контрреволюції буде чимдалі більше».

«І справа – не в мовних проблемах…»

Російський політолог Дмитро Шушарін («День») зауважує,що «десять років тому намітилася головна суперечність у розвиткові Східної Європи. Росія з неототалітарної стадії стала поступово,крок за кроком перетворюватися на тоталітарне утворення,що все більше і більше копіює і розвиває класичні зразки тоталітаризму». Відтак,на його думку,«тоталітарний поворот означає не вибір якийсь з традицій чи тенденцій у російській думці. Він руйнує основи російського інтелектуалізму,який завжди був європейським навіть у євразійському ізводі,навіть у чекістській версії евразійства. Що ж до антиукраїнської істерики,то в її основі лежало і лежить невизнання українців нацією,Україна — це Unterrussland,українська мова — Untersprache,а українці — недоруські. І тому європейський вибір України в Росії розглядається як національна зрада. Як спроба частини росіян протиставити себе всій Росії».

Шушарін нагадує,що ще 10 років тому «Росія стала готовою до прямої агресії,яка мені здавалася ймовірною вже 2009-го. Зараз не перевіриш — можна сподіватися лише на майбутні дослідження — але задається мені: якби Москва не відкликала Януковича,все одно сталася б анексія Криму та виникнення Новоросії. Дуже багато що говорить про глибоку і довгу підготовку цих дій». Професор переконаний,що «планомірно і методично в Росії вибудовувалася нова система влади,що ізолює її від населення,яке повністю підтримувало такий розподіл праці. У зовнішній політиці етапною стала мюнхенська промова Путіна 2007 року,в якій повідомлялося про початок нової російської експансії». На думку експерта,«яка б не була українська демократія,що зводиться до протистояння кланів,у неї була і залишається головна,принципова особливість: вона українська,вона національна. Тоталітарні тенденції в українській політичній культурі тотожні русифікації,зближенню — явному або неявному — з російською політичною культурою. І справа не в мовних проблемах,не в зацікавленні російською культурою. Русифікація — це запозичення базових рис російського тоталітаризму. Не стільки навіть культу сили,скільки,навпаки,насадження безсилля і безпринципності. Наприклад,відмова частини українській інтелігенції визначити своє ставлення до культових фігур російської культури,що підтримали захоплення Криму і напад на Україну. Або тим,що не бажають бачити цього нападу».

Шушарін зауважує,що «сила кремлівської стратегії – в невизначеності,непевності. Рішення президента Порошенка про ізоляцію ДНР виявилося вкрай неприємним для Кремля. Якщо придивитися,у всіх конфліктах,включаючи чеченський,він виїжджав саме на неясності статусів,непрозорості фінпотоків,на загальній муті і плутанині. Тому,до речі,і зволікає з продовженням війни,хоча воно випливає з усієї логіки плану знищення України і створення Новоросії». Прогнозуючи подальший перебіг подій,експерт зауважує,якими будуть сподівання Кремля,оскільки бойфренду Кабаєво зараз не до відновлювання бойових дій. Цей українофоб-маразматик «сподівається на зиму,на виморожування України,на відсутність реформ,на політичну кризу,на розклад армії,на розширення підтримки Кремля на Заході і посилення тиску на Україну,на задушення країни біженцями,економічними і не лише економічними диверсіями,на стимульований масовий безлад. Багато у нього мирних засобів в арсеналі».При цьому,зауважує Шашарін,на відміну від своїх попередників,«Путін відмовився від миролюбної риторики. Усередині країни напруження мілітаристської пропаганди таке,що,схоже,скоро заборонять пісню «Пусть всегда будет солнце» і навіть сталінські хорові співи про мир. Але і в зовнішній пропаганді немає нічого мирного». На переконаня експерта,«вся кремлівська риторика просякнута агресивністю і параноїдальністю — НАТО оточує Росію. Путін не купує Захід миром і стабільністю,як купив його Брежнєв у сімдесятих. Він лякає весь світ».

Роздумуючи про наслідки,експерт звертає увагу на Росію. Вони,на його думку,«будуть жахливі,тому що і щодо нього буде здійснений той же принцип вседозволеності влади. І ніхто не зможе захистити населення. А втім,воно само не захищатиметься. Воно дало згоду на цю вседозволеність. Все колишнє міжнародне право,мораль,усі закони самої Росії — порохня». А відтак він зауважує: «Чи дасть населення України згоду на таку русифікацію,залишившись вже зараз наодинці з Росією,питання до самих українців».

«У 2014 році Україна заплатила страшну ціну за свої помилки»

Найістотніше завдання,яке постало зараз перед кожним співвітчизником,як пересічним,так і представником еліт,- врятувати Україну. На цьому наголошує в УНІАН політолог Євген Магда,який вважає,що зараз «Україна переживає багато в чому класичну ситуацію,коли очікування швидких змін багатьма громадянами і нездатність еліти дати чіткі відповіді на актуальні питання породжує розчарування і загрожує серйозними проблемами найбільшій за площею державі Європи». Нагадуючи,що українцям довго дорікали,наче незалежність дісталася Україні просто так,без боротьби і жертв,він констатує: «Як виявилося,випробування були відкладеними,нам немов давали можливість краще до них підготуватися,наростити потенціал,зайняти більш вигідні позиції». А відтак підкреслює,що «у 2014 році Україна заплатила страшну ціну за свої помилки,практично щодня втрачаючи своїх громадян протягом декількох місяців,і поки кінця і краю цьому не видно». При цьому експерт вважає,що українські втрати в даному випадку ЄС і США цікавлять мало – цілком очевидно,що західні військові не будуть гинути за українську незалежність,суверенітет і територіальну цілісність. «Важливий момент,який багато чого пояснює: для Росії Путіна успішна й самодостатня України вкрай небезпечна,- говорить Магда. – Інформаційне цунамі,вміло підняте в РФ і спрямоване на формування з українців «ворогів номер два» (перший номер закріплений за американцями)». На його думку,«нашій країні необхідно витримати випробування гібридної війною в умовах,коли в суспільстві панують завищені очікування,а політики не озброєні чарівними паличками,здатними одним помахом вирішити всі накопичувалися за багато років проблеми. Слугам народу невигідно визнавати наступне,оскільки ця констатація не відповідає їхньому іміджу всемогутніх,а експертне середовище та інститути громадянського суспільства зобов`язані пояснювати співгромадянам,що європейська і євроатлантична інтеграція – це процес». Євген Магда переконаний,що «в українському випадку – вельми тривалий і часто болючий,здатний продовжити більше 5-7 років,тому порівняння європерспектив Молдови та України при інших рівних можуть дозволити собі дилетанти». Тож за умов продовження російської агресії,далеко не проукраїнською позицією Німеччини,Франції,Чехії та Угорщини (у Європі однозначно нашу державу підтримує лише маленька Литва,частково – Польща),ЄС суто символічно підтримуватиме Україну. Сподівання на активність США в цьому питанні завдяки встановленню республіканцями контролю над Конгресом розтягнуте в часі,а Росія вже фактично на Донбасі сотнями одиниць бойової техніки і тисячами військових.

Відповідаючи на сакраментальне,що в цій ситуації необхідно побити Україні,Магда висловлює переконання: «Оперативно сформувати новий уряд і задати парламенту порядок денний національних інтересів. Політики,що потрапили під купол Верховної Ради,повинні перестати шукати повальних симпатій виборців і навчитися приймати непопулярні рішення. Спроби урвати бюджетні шматки повинні бути визнані мародерством без натяків».

До того ж,зазначає він,у новій ВРУ серед законодавців трохи більше половини – новачки,якій мусять продемонструвати якість роботи,відмінну від попередників. «Це ж стосується й уряду. Порятунок України – у колективному Бальцеровичі,здатному здійснити реформи і відійти в сторону,- підкреслює експерт. – Сьогодні такий варіант розвитку подій виглядає фантастичним,але хіба ми могли ще рік тому уявити російські танки на території Донбасу?»

«Ми будемо стояти до кінця»

Комбат «Донбасу» і нардеп Семен Семенченко,відповідаючи на запитання щодо протимінометних комплексів для України,про які заявляв Пентагон,констатував: «Їх не виділили ще. Ми бачимо,що пішли зрушення,і діаспора підключилася до питання лобіювання та якнайшвидшого прийняття цього законопроекту. Ми бачимо,що є рух. І,до речі,хвиля,яку ми підняли в американському суспільстві … Байден,який приїжджав,- це для того,щоб показати народу США,що вони турбуються» (тут і далі посилаємося на «Новое время»). Роздумуючи про українські реалії та виклики,він попереджає,що «потім буде просто хаос. Тому що люди зараз дуже озлоблені,і я їх чудово розумію. Вони бачать,що під час війни,коли гинуть люди,йде і зрада національних інтересів,і корупція,й абсолютно халатне ставлення маси посадових осіб до виконання своїх обов`язків».

На думку нардепа-камбата,«необхідно зараз всім об`єднатися і працювати,як раби на галерах. І не тому,що злий народ або добрий. А тому,що або Путін вторгнеться,або соціальний вибух буде,який рознесе на друзки і так слабкий державний апарат». Семенченко наголошує: «Це наша країна,у нас іншої немає. У нас немає будиночків на Балі,як у деяких громадян. Ми будемо стояти до кінця».

«Хто кого переможе,невідомо»

Політолог Юрій Палійчук прокоментував у програмі «Нічний телеекспрес з Наталкою Лятуринською»,у що може перерости конфлік між Петром Порошенком та Ігорем Коломойським. «Ця ситуація була прогнозована,- вважає він (посилаємося на «Експрес»). – Коли ще Петро Порошенко прийшов до влади,коли відбулася інавгурація,стало зрозуміло,що треба буде вирішувати питання з Коломойським,тому що апетити Ігоря Валерійовича з кожним днем росли і росли: він намагався з кожним днем розширювати свій вплив на Україну. Він намагався взяти під контроль якомога більше областей на півдні і на сході. У цьому конфлікті тому немає нічого дивного». Палійчук зазначив,що Коломойський намагатиметься доносити певні меседжі через своїх представників у парламенті. «Перший сигнал є – пан Філатов,який буде таким собі маячком,котрий своїми голосуваннями (те,що він сьогодні продемонстрував,власне) доносити до еліт позицію Коломойського. І вчорашній його демарш,на мою думку,під абсолютно надуманими причинами,і його голосування – дуже показові. Голосування його,пана Яроша і Берези були синхронні. Якщо немає бажання голосувати за прем`єр-міністра,спікера парламенту,то у Верховній Раді як заведено – або ти виймаєш картку свою,або ти не береш участі у голосуванні,а коли ти хочеш продемонструвати свою позицію,ти тиснеш кнопку або «протии»,або «утримався». От сьогодні побачили як пан Ярош,пан Береза,пан Філатов демонстративно утримувалися під час оцих голосувань»,- зауважив експерт. Однак,вважає Палійчук,справа у бізнесових інтересах. Хто кого переможе – невідомо,проте поки що,на його думку,перемагає дніпропетровський олігарх.

«Обоє людей розглядають політику як джерело посилення свого бізнесу. І зрозуміло,що в першу чергу на кону завжди стоять гроші,великі гроші. І пан Коломойський не приховує свій інтерес,він зацікавлений в перерозподілі того майна,яке залишилося від регіоналів,того майна,яке можна відібрати у російських компаній. Тому,в першу чергу,мова йде про гроші,про дуже великі гроші»,- сказав політолог.

«Ми весь час спостерігали війну Льовочкіна і Коломойського,і зараз вже можна констатувати,що Коломойський виграв цю війну,виграв в першу чергу інформаційно,поставив на правильні політичні сили,його ставка зіграла. Зрозуміло,що політика – це велика частина ризику,як у казино. Але окрім того,що у Ігоря Валерійовича є везіння,в нього є талант менеджерський,організаторський,- зауважує експерт. – Хто переможе зараз: Порошенко чи Коломойський – важко оцінити,тому що з одного боку,у Порошенка є набагато більший ресурс,в нього є держава,правоохоронні органи,власне,що ми вчора побачили,ці виклики в прокуратуру (наче Корбана викликали),в нього є контролюючи органи,які гіпотетично можуть тиснути на бізнес Коломойського. Але у Коломойського є медіа,які можуть досить успішно відбивати ці атаки,і в Коломойського зараз залишається до нині дуже непоганий образ у суспільстві. Згадаймо період березня-травня,тоді його як національного лідера розглядали люди».

«Китай абсолютно чітко знає…»

Казахський політолог Айдос Сарим наголошує (цитуємо УНІАН),що «війна,а події в Україні – це і є війна,негативно відбивається не тільки на країнах в ній беруть участь,але і країнах,з нею сусідять. Події в Україні настільки великі,важливі,значні,що вони починають впливати на країни,суспільства всього пострадянського простору,змушують робити моральний,політичний вибір». На його думку,Україна як лакмусовий папір виявила всі тріщини і розломи,які існували в нашому суспільстві. Аналітик нагадує,що в Казахстані живуть понад 3 мільйонів росіян і близько 800 тисяч етнічних українців. До того ж,реваншистські,ревізіоністські настрої беруть свій початок в російській публіцистиці,а «Казахстан досі залишається під інформаційним парасолькою Росії,російські телеканали роблять сильний вплив на формування громадської думки всередині Казахстану».

Політолог,підкреслюючи,що «Росія не приховує своїх імперських амбіцій»,прогнозує: «Анексія може бути здійснена,деякі експерти розглядають три: Кустанайська,Північно-Казахстанська і частково Східно-Казахстанська області,які безпосередньо межують з Росією і мають значну частку російськомовного населення». Відтак це може спричинити «етнічні чистки і масову різанині на всій території країни». Він також зауважує,що «на тлі відверто божевільної політики Росії щодо колишніх «колоній»,нинішня позиція Китаю здається вкрай прагматичною і розумною. Китай абсолютно чітко знає,чого він хоче,знає,як досягати цих цілей у довгостроковій перспективі. Це,мабуть,єдина країна в світі,яка має необхідні знання,стратегічне бачення і глибину щодо Центральної Азії. Другий такою країною умовно можна назвати США. Вже сьогодні Китай проголошує і починає реалізовувати масштабні,довгострокові проекти в Центральній Азії. Саме Китай сьогодні виходить на перші позиції за рівнем інвестицій в регіон. І можна з упевненістю констатувати: вплив Китаю в регіоні буде тільки наростати». У той же час,він наголошує: «Хоча сьогодні саме Росія,а не Китай є головною загрозою для стабільності і безпеки держав регіону. Поряд або нарівні із загрозою ісламського радикалізму та імпорту тероризму з Афганістану та Сирії».

Ті,хто прагнув жити в час соціальних трансформацій (пригадаймо пісенне кредо «Хочу перемен!»),нині радше нерідко як мантру повторюють східну аксіому: «Не дай Боже жити у час перемін». Однак судженого часу нікому ніколи не дано вибирати.

Зважаючи на «геополітичний заміс» та «внутріукраїнську політичну вибухову суміш»,навряд чи вдасться заховатися за рятівну ширму ілюзорного обману. Адже із суворою правдою неможливо розминутися. Про це в міру своїх можливостей намагалися нагадати й ЗМІ: «Україна може скотитися до авторитаризму,якщо не проведе реформи,— експерти» («Хвиля»),«У Кремлі вирішили створити «Армію Новоросії» та зачистити місцевих бойовиків – Тимчук» («Газета по-ураїнськи»),«Генерал армії США: Росія готова до повномасштабного вторгнення в Україну» («Главное»),«Кількість переселенців із зони АТО зросла до 478 тис. осіб,- РНБО» (РБК Україна),«Бойовики на Донбасі вбили,щонайменше,1776 людей – СБУ» (УНІАН),«Екс-регіонали скучкувались у третю за кількістю фракцію і вимагають 6 комітетів» («Експрес»),«Порошенко поговорив з Путіним: президент Росії погрожує наступом» (iPress),«Щодня українсько-російський кордон перетинає близько 8 тис. осіб,майже половина з них військові,- звіт ОБСЄ» («Обозреватель»),«Україна обов`язково має стати членом НАТО,- Кравчук» (УНІАН)…

Утім,якими б не були наміри навіть найвідоміших вітчизняних політиків,навряд чи підлягає сумніву констатація: Україна фактично стала заручником (чи принаймні «пробним каменем») основних змагань між геополітичними гравцями на початковій стадії намагання новітнього перерозподілу світу. До того ж,нині Захід,вимагаючи від нас радикальних реформ,наче забуває,що гаранти безпеки України (у відповідності з Будапештським Меморандумом) залишили її напризволяще з імперією-окупантом.

Тому і зараз,як і завше,мусимо сподіватися винятково на самих себе. 23 роки державності,попри всі проблематичні негаразди,допомогли нам стати Україною (незалежно від мови спілкування,релігійно-конфесійної приналежності,партійно-політичних уподобань) політичною нацією. Тож,попри всі «п’яті колони»,ми,об’єднавши зусилля,маємо шанс не тільки вистояти,а й перемогти.

Звісно ж,кожна перемога має свою ціну. За неї нині платять своїми життями кращі з кращих,перейнявши багатосотлітню естафету непереможених,тих,хто не сумнівався,що Бог та Україна – понад усе. До того ж,як пророче зазначав Тарас Шевченко,«Борітеся – поборете,Вам Бог помагає! За вас правда,за вас сила І воля святая!» Поза сумнівом,ця настанова стосується не лише Кавказу,а й – передовсім – України. Нашої Богом бережної Держави,де нині вирішується доля Європи та світу. Будьмо!