Фільм про те,чим наповнювалися думки і серця Устима і його ровесників всі ці три місяці революції. Образ Устима будується не через докладний опис чим він займався,який він був зі слів рідних та знайомих,а через те що його хвилювало і заради чого він був на Майдані. Через особисті живі розповіді представників його покоління про власний досвід,що є тотожним досвіду Устима,які позбавлені пафосу та монументалізму. Саме через це складається відчуття причетності до Устима,не як до історичної постаті,а як до близької людини,біль та трагедія долі якого стає твоїм особистим. Цей фільм змусить пошкодувати глядача не тільки за тим,що три роки тому на Інституцькій трагічно загинув дев`ятнадцятирічний хлопець,а й відчути розкаяння за власні змарновані надії та безініціативність. Ми ж до цього часу знаходимося у точці “ранок 20-го лютого 2014 року” і одиниці йдуть на гору по Інституцькій,в той час,як сотні тисяч кажуть: я що дурний лізти під кулі.