Такі слова під час обряду виряджання хлопця промовляла його мати. Після цього все село з хлібом та вишитим рушником у яскраві квіти по обидва боки (це має глибоку символічність,мовляв,і початок,і кінець рушника-дороги повинен бути квітчастим) проводжало парубка.

Це лише маленька деталь великого обряду виряджання у західній Україні. Говорячи сучасно: випроводжання парубка до війська. Навіть козаки йдучи в походи суворо дотримуватися певних ритуальних дій: прощання з батьками,шанування старших та церкви,молитва і заготовлення оберегів (хустини,рушника,хреста,жменьки рідної землі). Ці обереги мали вберегти воїна від наглої смерті,а ще принести непереможність та успіх у бою.

А як випроводжають хлопців на війну зараз? У сучасному світі більшість українських автентичних обрядів знівелювалися. Нині родини майбутнього вояка все рідше згадують про мудрість дідів-прадідів,які вкладали у кожну дію і кожне слово глибу символічності. Хто ж винен у тому,що українці «приспали» у своїй свідомості мудрість поколінь? Велика доля збереження автентичних традицій лежить на плечах влади. У цивілізованому світі держава зацікавлена збереженні традицій.

Водночас,у Програмі діяльності Кабінету Міністрів проанонсували чимало заходів для заощаджень,пов`язаних зі скрутною суспільно-політичною ситуацією. Зокрема,економитимуть і на культурі. А нещодавно міністр культури,віце-прем`єр-міністр з гуманітарних питань В`ячеслав Кириленко зробив голосну заяву: Мінкульт фінансуватиме в цьому році лише ті культурні заходи,котрі… пов`язані із проведення АТО. Державні гроші,а це близько 14 мільйонів гривень витрачатимуть на концерти для військових у зоні АТО,на ротації та у шпиталях. Частина з цих коштів піде на відзначення загальнонаціональних свят…і все. Знаю і розумію,що влаштовувати танці під час війни не гоже. Та хіба це не золотий час для відродження традицій і культури,забутої у радянські часи? Хіба ж не за право говорити своєї мовою,святкувати свої свята і за право вшановувати пам`ять своїх предків борються наші бійці на Сході?

Відверто кажучи,Схід та Крим — ті два українські регіони,у яких негласно повсякчас здійснювався тиск на українську культуру. До прикладу,східний регіон свого часу «очистили» голодомором,а потім заселили так званими «визволителями» Червоної армії. З тих часів там отримали нову культурну політику,яка вірусом розповсюдилась,знищуючи на своєму шляху все українське.

Аби не бути голослівною,наведу до прикладу мою товаришку,що з дитинства жила на сході країни. Уже після закінчення школи дівчина приїхала на малу батьківщину своєї мами — Ковельщину. Тоді ж вперше познайомилася з українськими традиціями,яких,як з`ясувалося,у неї в рідному місті не було. Банальний Великдень був для дівчини вихором «екзотичних» традицій: починаючи від необхідності освячувати паску у церкві і закінчуючи обрядом «христосування». Та на прикладі цієї товаришки,нині вкотре переконуюсь: життя випадковостей не має. Доля звела її з волинським парубком,за якого і вийшла заміж. Вже зовсім згодом дівчина зі сходу стала волинянкою. А нині вона обізнана зі всіма тонкощами поліських традицій.

Відтак,варто усвідомити,що справжніх громадян виховує не телевізор,не реформи і не дисципліна. Громадянина виховує культура. З перших днів життя саме мамина колискова вселяє в дитяче серце спокій і добро,а бабусине слово — споконвічну мудрість. І забуваючи про ці прості істини ми провокуємо Всесвіт на подальші біди. Ігнорування культурних цінностей призведе до того,що всі носії фольклору,тобто наші бабусі-дідусі помруть,а з ними загине і українська пісня,і український звичай. Тоді й боротися вже не буде за що.

Підсумовуючи,зауважу: 14 мільйонів гривень — сума,в яку недалекоглядні політики оцінили українську культуру. Це зробили люди,яким простіше профінансувати купівлю бронежилетів,аніж здійснити інвестицію у щире людське єство та його збагачення.