Світлана Кресак,методист бібліотеки вишу,представляючи нових поважних гостей – сучасних українських поетів,членів Національної Спілки письменників України,волинян Клаву Корецьку та Петра Коробчука,звернула увагу на цікавий феномен березня. Адже цей місяць щедрий на літературні дати. Зокрема – 9-те березня – день народження Великого Кобзаря,10-те – день його пам’яті,19-те – 120-та річниця від дня народження Максима Рильського та 85-ліття Ліни Костенко,21-ше – Всесвітній день поезії. Окрім того,як зауважила Світлана Кресак,у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки зримо відчутна аура Лесиних днів.

«Ще до початку дійства твори Клави й Петра (на правах давнього друга й колеги-вісімдесятника обійдусь без “панства” й найменувань по-батькові) вдалося апробувати на слухацькій аудиторії,що все прибувала. Клава прочитала кілька поезій,написаних,так би мовити,до війни й нових – уже позначених печаттю спільного лиха,- розповів для «ВП» Ігор Ольшевський. – Петро встиг прочитати не лише свої твори,а й вірші свого сина – талановитого поета Павла Коробчука,одночасно презентувавши книгу,що має назву «Бандерштатна антологія» (там представлені обидва Коробчуки,а також Світлана Богдан,Тетяна Бондар,Оксана Гундер,Вікторія Литвак,Ганна Луцюк,Ольга Ляснюк,Марія Марченкова,Олена Пашук,Роман Романюк,Йосип Струцюк,Еліна Форманюк,Юлія Хвас,Олександр Шумілін та багато інших авторів – усього сорок п’ять імен)».

Клава Корецька,котра відома не лише як талановита поетеса й невтомний публіцист газети “Народна трибуна” у непрості 90-ті,а й як дуже цікава казкарка (зокрема,вона є авторкою чудової збірки «Павутинка»,витриманої саме в цьому жанрі),зробила екскурс у власне дитинство,згадавши,що саме з казок почалося її поетичне світосприйняття (Клаву,до речі,батько дуже рано навчив читати – у п’ять років вона вже почала відвідувати місцеву бібліотеку),торкнулася й того,як формувалася її національна самосвідомість (тут теж велика заслуга її батька Данила Панасовича,та й пам’ять про репресованого й загиблого в таборі діда Панаса відіграла не останню роль). Поетеса розповіла про свою велику любов до природи,зізналася,що влітку “емігрує” в ліси,а творчість припадає здебільшого на холодну пору року. Серед прочитаних нею поезій були як верлібри (цій віршоформі К. Корецька здавна віддає перевагу),так і римовані вірші. Прозвучали,зокрема,твори з нової (ще рукописної) книжки,де реалії драматичного,воєнного сьогодення України подано через сприйняття дитини. На запитання з залу,яку з людських якостей письменниця цінує найбільше,прозвучала чітка відповідь: «Чесність».

Петро Коробчук плідно працює в багатьох літературних жанрах – це й поет,і перекладач,і літературний критик,котрий очолює нині літературну студію «Лесин кадуб» при обласній організації НСПУ. А ще – блискучий містифікатор,що здатен змусити читача повірити,що вигаданий автор,із якого публікується «нібито переклад»,існує насправді. Й,мабуть,це чи не єдиний з письменників,хто дебютував одразу книгою… вибраного – принаймні збірок саме вибраних поезій у нього вже три – «Загальний вагон»,«Боса Флейта»,«Архівотека» й підготовано четверту – «Три в одному»). Та й псевдонімів (починаючи зі знайомого z lat radzieckih Лукаша Луцького) має безліч. Тож,зрозуміло не міг не зацікавити аудиторію розповіддю «про час і про себе» та прочитаними поезіями – іронічними й водночас глибоко патріотичними й ліричними.

«Варто відзначити жваву реакцію студентської аудиторії,зацікавленість і небайдужість юнаків та дівчат до піднятих поетами тем,- констатує Ігор Ольшевський. – А для автора цих рядків це ще й була,перефразовуючи М. Рильського,«Мандрівка у молодість». Ні,точніше,в юність. Бо молодість – це перманентний стан душі,либонь,усіх вісімдесятників,до яких (даруйте за нескромність) зараховую й себе».