Відповіді на ці та інші запитання – у розмові з заслуженим будівельником України,головою Волинського представництва Конфедерації будівельників України,генеральним директором Луцького домобудівельного комбінату Русланом Вайманом.

«У нас заборонено вживати слово «криза»

– Руслане Олексійовичу,час сьогодні такий,що,здається,не до будівництва. Але,судячи з того,що повсюдно в Луцьку працюють баштові крани,там,де восени було два поверхи,зараз уже дев’ять,спорудження житлових домів не припиняється. З преси дізнаємося,що сьогодні на руках у населення в Україні приблизно 65 мільярдів доларів. Тож якщо є заощадження,у період зростання недовіри до банківської системи,можливо,краще їх вкладати у будівництво?

– Будемо говорити на прикладі Луцького домобудівельного комбінату. Ми у 2014 році здали 81-квартирний будинок на вулиці Федорова. Це третій дім із масиву в цьому мікрорайоні. Спочатку був 108-квартирний,потім – 72-квартирний,тепер ось 81-квартирний. Всі три будинки зведені за державними програмами «Доступне житло». Будувати треба завжди. На моє глибоке переконання,з кризи взагалі не можна вийти,не будуючи. Чому? Ми будуємо,споживаємо мільйони штук цегли,отже,працюють цегельні заводи. Ми використовуємо транспорт для перевезення тисяч тонн вантажів. Ми купуємо щебінь,метал,ми створюємо національний внутрішній ринок. Якщо говорити про наш ДБК,то цього року ми активно будуємо 180-квартирний будинок на вулиці Іващенка,його перша черга – 72 квартири – безперечно буде введена в дію. І квартири майже розкуплені. Ви маєте рацію: люди хочуть зберегти ті невеликі гроші,які в них є,а сьогодні заощадження краще вкласти в нерухомість,ніж у банк. Зрештою,в разі чого з будівельниками простіше розібратися. Із порядною будівельною фірмою,яка багато років на ринку,проблем не буває. У нас не було випадків,щоб хоч одна фізична особа не отримала квартиру. Тим часом знаємо десятки прикладів,коли людина поклала гроші у банк на депозит,і тепер не знає,що робити: по сто гривень видають щодня.

Тож однозначно треба будувати. Є такий цікавий Закон України,якого ніхто не скасовував: «Про подолання наслідків впливу фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (2008 рік). Нічого тут не змінилося за великим рахунком. Отже,щоб вийти з кризи в будівництві,потрібні державні програми: здешевлення іпотечного кредитування і так звана програма «30 на 70». Ми починали зі 180-квартирного будинку на Федорова,перші 8 квартир за програмою «Доступне житло» реалізували у 2010 році. В 2013 році таких квартир вже було 130. Зростання більш ніж у 13 разів! Експерти кажуть: оці 30 відсотків безповоротної допомоги від держави (а це100-130 тисяч гривень на сім’ю) повертаються в бюджет: податками на прибуток,на додану вартість,податками на заробітну плату і так далі. Плюс робочі місця на внутрішньому ринку. Тобто програма «30 на 70» самоокупна.

– А програма здешевлення іпотечного кредитування?

– Треба рахувати. Можливо,вона сьогодні менш ефективна.

– Це через те,що гривня впала?

– Так. Але,сьогодні,я впевнений,що потрібна ще й державна програма забезпечення квартирами учасників бойових дій. Не тільки медичним обслуговуванням,різноманітними пільгами,земельними ділянками,але й квартирами. Ми про це говоримо з травня 2014-го,але поки що нас не дуже чують. Та коли ми даємо сім’ї учасника АТО земельну ділянку,то повинні розуміти,що він,скоріше за все,нічого на ній не побудує. Обійти сотні наших чиновників,зібрати вихідні дані,отримати технічні умови,щоб звести хороший будинок,практично неможливо. Але земельна ділянка одному – це десять сотих,п’ятьом – п’ятдесят сотих. Це ж можна побудувати 108 квартир! То давайте за рахунок місцевих,обласних,державного бюджетів зводити ці квартири. Замість передбачених у місцевих бюджетах витрат на вкладання бруківки,проведення благоустрою,фарбування фасадів – речей,які неприпустимі в нинішній ситуації на Волині і в Україні,– давайте направимо гроші на дороги і зовнішні мережі,безплатно дамо землю і побудуємо житло.

Ви ж знаєте,що один працюючий на будівельному ринку забезпечує роботою ще шістьох працюючих в інших галузях. Не можна вийти з кризи,не будуючи. Кожна гривня,вкладена у програму «30 на 70»,повертається в бюджет. Треба правильно рахувати й окупність програми здешевлення іпотечного кредитування. Ось дивіться: ми знайшли 200 мільярдів гривень на рефінансування банків,і тепер ніхто не знає,де ці гроші. А в найкращий рік на всі державні програми будівництва житла виділялося 200-300 мільйонів гривень,удесятеро менше! Ці гроші можна знайти і таким чином підтримати будівельників. До речі,треба відзначити,що держава все-таки свої зобов’язання в рамках програми здешевлення іпотечного кредитування виконує. Але треба йти далі. Бо це копійки у масштабах країни.

Ще момент. Наше старе житло споживає у 3-5 разів більше енергії на метр квадратний,ніж нове. У більшості багатоповерхівок в Україні старі вікна,стіни із силікатної цегли,течуть покрівлі. Тож нам треба будувати у десять разів більше,ніж у минулому. І треба займатися реконструкцією всіх раніше збудованих шкіл,садочків,лікарень,щоб зменшити залежність від газу. Тобто будівельники мають працювати у дві зміни. До речі,ми вже давно працюємо всі суботи. І не тільки ми,а й «Луцьксантехмонтаж №536»,і інші будівельні компанії системні.

– І навіть зараз,у період кризи,коли на Сході триває війна?

– Саме так. У нас заборонено вживати слово «криза». Ми стараємось якнайменше споживати поганих новин. Подивіться на наші об’єкти,які зводяться. На всіх будовах – державні прапори України. У нас висока зарплата,яку вчасно виплачуємо,ми забезпечені матеріалами,роботою. А стосовно бойових дій,ми просто допомагаємо військовим. Ось нещодавно на Тучинський військовий полігон у Рівненській області,де 60 відсотків добровольців,ми завезли купу матраців,ковдр,подушок,кабельної продукції. Просто лише тому,що того всього там не було.

– Там служать ваші працівники?

– Там служать громадяни України,серед них багато із Волині,Львівщини,Рівненщини. Ми просто допомагаємо. Не рекламуємо,вважаємо,що це наша внутрішня справа,але ми постійно допомагаємо окремим групам військовослужбовців і військовим частинам. Ситуація в країні має нас не розслабляти,а мобілізовувати. Нічого не робити,тому що йде війна – це ж неправильно. Треба,навпаки,більше працювати,більше платити в бюджет,допомагати військовим. І думати,як їм потім побудувати житло.

– Але яка буде вартість цього житла?

– Давайте поговоримо і про вартість. Ось є комплектуючі,скажімо,котли,хороші,сучасні,вони йдуть,на жаль,в євро. Є хороші вікна енергозберігаючі,вони йдуть в євро. Пальне прив’язане до долара. Але ми не намагаємося гнатися за курсом долара. Безумовно,ми відстаємо,через що багато кому,хто накопичував долари,сьогодні вдається купити квартиру. І попит є. Але він був би ще більший,якби діяли державні програми,про які я говорив. Вони зараз призупинені. Тільки виділяють кошти для тих,хто вже оформив іпотечні кредити,щоб здешевити виплати відсотків. Фактично в людей на сьогодні вийшов безвідсотковий кредит. Я згадую,з якими зусиллями ми намагалися залучити людей до цієї програми,як вони були проти…

– А тепер навіть якби хтось хотів,то вже не зможе…

– Так. Але я думаю,що до цього треба дійти,треба все добре порахувати. Бо я ж називав цифри – 200 мільярдів гривень на рефінансування банків і 200 мільйонів на всі програми будівництва доступного житла.

– У 2013 році ви давали інтерв’ю «Волинській правді» й казали,що вартість квадратного метра житла на той час була 6400 гривень.

– Так,800 доларів за тодішнім курсом. Сьогодні – 500-550 доларів. Тобто в доларах ціна значно впала. Але ринок будівельний не зупинився. У нас є зростання до 2014 року.

– В абсолютних цифрах чи відносних?

– Ні,не в інфляції,а у фізичних обсягах виконаних робіт: у кладці,в розчині. Ніхто ж нікого не обманює. Достатньо висока зарплата,хороша зима була. Мабуть,ще й завдяки цьому більше покладено кладки. Будівельники не вміють гарно говорити,але вони – патріоти держави. Вони в цих умовах намагаються будувати кожен день. А це,за великим рахунком,національне багатство України. Це не буде вкрадено олігархами,вивезено на Кіпр,з цього будуть сплачені податки,бо це наочно і легально. Попробуй сховай 100-квартирний будинок. Просто треба думати,як поліпшити ситуацію. Бо три-чотири роки в Україні оформляється пакет документів на оренду земельної ділянки під будівництво.

– І що,спрощень тут не відбулося?

– Реальних спрощень майже не відбулося. Трошки легше стало отримати дозвіл на будівництво або декларацію на виконання будівельних робіт,причому реально це спрацювало у 2014 році,але найголовніше,що турбує будівельників,– це виділення земельної ділянки в оренду. Це питання надзвичайно складне. По два-три роки йде на це,затрачається більше часу,ніж зводиться сам будинок.

Вільних земельних ділянок у місті немає. Це не тільки в Луцьку так. Треба розробляти генплани міст,виділяти ділянки під будівництво житла,на аукціоні – земельних торгах – продавати право оренди будівельникам,брати з них пайову участь за розвиток інфраструктури. От ми в минулому році заплатили за будинки на Федорова приблизно 300 тисяч гривень,це теж гроші в бюджет. І найголовніше – це робочі місця. Дуже важко завантажити роботою,наприклад,автомобільний завод. Значно легше завантажити будівельників. Причому наше житло з оздоблювальної цегли,з хорошими вікнами,з хорошими європейськими котлами. Його можна показувати німцям,голландцям,і не буде соромно. До речі,на Заході житло із фасадами з облицювальної цегли можуть собі дозволити лише багаті люди. Причому значно простішої конструкції.

– Виходить,тут за нижчої ціни отримуємо житло кращої якості.

– Так. Тому що глина наша,цеглу випускає український виробник. І ось тепер треба займатися,щоб налагодити в Україні ще й випуск опалювальних котлів,не гірших за ті німецькі,які ми встановлюємо. Я знаю,що Конфедерація робить спроби створити спільні підприємства,які б випускали ці котли у нас.

«Перші демобілізовані прийдуть і спитають: «Де нам жити?»

– Розкажіть про землю на Стрілецькій. Наскільки відомо,Міноборони відсудило її. Так вона і залишилася незайманою?

– Так. Це ще одна проблема: з одного боку,сотні військових у черзі на отримання житла,а з другого боку,є Постанова Кабміну №715,ухвалена ще урядом Юлії Тимошенко,яка дозволяє на землях Міноборони,які не використовуються,будувати для військових житло. От,скажімо,в Луцьку було дві дивізії,тепер нема жодної. Є десятки гектарів,але ця земля сьогодні заростає бур’янами.

– А не можна її віддати в оренду будівельникам?

– Ми намагалися вирішити це питання в Києві,але не отримали підтримки. Сьогодні постанова передбачає,що треба віддати цю конкретну землю Міноборони,на неї виготовити містобудівну документацію,проекти землевідведення,отримати вихідні дані,запроектувати,побудувати і віддати. Пройде 3-4 роки. Ми ж пропонували зробити простіше: провести експертну оцінку цієї землі,і,поділивши вартість,наприклад,гектара на вартість квадратного метра житла,яку Мінрегіон встановив для регіонів,визначити,скільки нам треба віддати квартир за оренду одного гектара. Ми просили: дайте нам гектар в оренду,і ці квартири або гроші за них віддамо уже,щоб військовий міг уже завтра вселитись,а не чекати три роки. Але постанова є постанова. Нам пояснили,що відходити від неї не можна.

– А чи не можна постанову змінити?

– Ми саме про це й просили. Але відповідь поки що негативна. Ми ж закликаємо: давайте не чекати три роки,давайте швидше діяти,як це роблять сьогодні волонтери. Завезли ж ми за два дні у військо матраци.

– У волонтерів немає тих бюрократичних перепон.

– Так. І я розумію,що це неправильно з точки зору чиновників,бо ми зірвали комусь планову поставку,аврально знайшли в Луцьку ковдри,матраци,подушки і завезли. Але я впевнений,що сьогодні,в умовах війни,треба мислити трошки інакше,трошки швидше. Чим швидше ми працюємо,тим більше вносимо в бюджет. Люди повинні розуміти: заважаєте будувати – не буде пенсій,відрахувань у бюджет,квартир. Тобто будівельників треба змушувати працювати. От ми працюємо сьогодні шість днів на тиждень. І так працюють всі основні будівельники в Луцьку. А вже треба думати,як працювати у дві зміни. Це притім,що будівельники не просять кредитів,пільг. Просять тільки одного: спростіть механізм отримання землі в оренду під будівництво.

– Але ж виділення комунальної землі залежить від місцевої влади.

– Так,але,згідно із законодавством України,треба всі процедури погодження пройти. І зараз міській раді непросто,бо треба виступати посередником між тим,хто хоче будувати,і тим,хто каже: «Я тут буду гуляти з собакою,розкидати сміття,грати в футбол на десятках гектарів,але будувати не дозволю».

– В цьому плані при Союзі,очевидно,було простіше,бо ніхто не простестував проти будівництва нового житла.

– Є Закон «Про регулювання містобудівної діяльності». Згідно з ним,якщо я будую на вашій території,то я злочинець. Але якщо я не будую у вас під вікнами,вам реально не заважаю,і ви на земельній ділянці,яка в мене в оренді,не даєте мені будувати,то ви повинні розуміти,що маєте нести відповідальність. Тому що будівельники зазнають збитків,відтак збитків зазнає бюджет,державний і місцевий. От ще місяць-два,перші демобілізовані прийдуть і спитають: «Де нам жити?». Над цим уже треба думати. А ми це питання вперше порушили у листах до Конфедерації будівельників України,до Міноборони ще у травні 2014 року.

– Порівнюючи Луцьк із Івано-Франківськом,бачимо,що там – будівельний бум. Чому його нема в нас,у Луцьку?

– Там дійсно завжди було краще з будівництвом житла. Я не можу цього логічно пояснити. Треба вивчати,порівнювати. Там є цементний завод. Можливо,менталітет інший,фінансових можливостей у людей більше.

– Там теж немає вільної землі в межах міста. Але приватні фірми зносять старі одноповерхові будинки,очевидно,під гарантію отримання квартир,і зводять натомість багатоповерхівки. Чи не можна робити так у Луцьку?

– Звісно,можна. Є ветхе житло. Але у ньому,як правило,зважаючи на цю обставину,зареєстровано по 20 чоловік. Зараз відпрацьовують закон,в якому встановлюють норму,що не можна виділити більше,ніж у півтора раза,ніж там була загальна площа житла. Тобто треба чесно чинити,не дурити державу,вона й так бідна. От у нас є такий досвід. На Коперника дали квартири 15-ти сім’ям (там два будинки: 16- і 20-квартирний). Ми готові працювати з міською радою. От зараз ми готуємо проект: три гектари землі,потужне спортивне ядро з дитячим майданчиком і група житлових будинків. Ми направили офіційний лист у міську раду. Ця земля в нас в оренді,ми десять квартир безплатно передамо сім’ям поранених учасників АТО.

Але ж не тільки в Міноборони є зайва земля,у прикордонників,у МВС,напевно,є земля,яка не використовується,ще у когось є. От є державна структура,вона має гектар землі,а їй потрібно 0,2 гектара. Ми пропонуємо решту 0,8 гектара не на шкоду її діяльності використати для будівництва житла. І оцей механізм – квартири або гроші взамін за право оренди землі під будівництво,який ми запропонували Міноборони,на мою думку,треба розповсюдити на всі державні установи.

– А ви зверталися з цими пропозиціями у Кабмін,у Верховну Раду?

– Не раз зверталися. Луцький ДБК є членом Конфедерації будівельників України,на її засіданнях завжди присутні народні депутати України,керівники міністерств.

– А чи є у Верховній Раді будівельне лобі?

– Якщо відверто,зараз немає. Є лобі в олігархів,а в будівельників немає.

– А олігархи хіба не мають будівельних компаній?

– Ви знаєте,вони більше займаються нафтою,газом,перепродажем сировини. А будівельники створюють національне багатство. Більше того,ми маємо за власні гроші будувати зовнішні електромережі,трансформаторні підстанції,прокладати кабель. І потім за незрозумілою схемою віддавати все фактично в приватні руки. Будівельники воювали з цим,але нічого не змогли зробити. Перемогли власники енергокомпаній. До речі,в Луцьку це ще більш-менш нормально вирішується,але є ж міста,де це ціла трагедія,де будинки побудовані,а не вирішується питання підключення,і вони на тимчасовій будівельній схемі роками.

У Луцьку за останні п’ять років будівельникам під спорудження житла не виділили жодної ділянки. Виділяли для правоохоронних структур,а для будівельників не виділяли. Ми закликаємо: давайте розробимо генплан і почнемо прозоро видавати землю. В Івано-Франківську ця проблема вирішена на більш цивілізованому рівні. Вибачте,але вони все-таки ближче до Європи. Там є прозорий механізм виділення землі. Має бути генплан.

– Але ж у Луцьку є генплан.

– Так. Але в ньому мають бути відведені ділянки під житлову забудову і в ідеалі навіть проведені комунікації. І треба розглядати питання про здешевлення житлового будівництва. Адже доступне житло може бути не тільки за рахунок державного бюджету. Закон же дозволяє,щоб це були гроші і місцевої скарбниці.

– Але він бідний поки що,місцевий бюджет.

– А ви уважно вчитайтеся в структуру видатків. Ще раз наголошую: якщо ми знайшли гроші на благоустрій,викладання бруківки,фарбування фасадів у воєнний час,коли в нас нема ковдр і матраців для людей у палатках,то,може,можна знайти якісь копійки на доступне житло для вчителів,лікарів,журналістів і так далі. Треба нормально виділяти землю,причому не приватним особам,а системним будівельним компаніям,які будують житло і гарантовано його введуть в експлуатацію високої якості й у встановлені терміни. Всі фізичні особи в нас,які вкладали гроші в будівництво,отримали квартири. Якщо порівняти з банками,то не з усіх банків вдається забрати свої ж кошти,покладені на депозит. І в разі чого на будівельника можна поскаржитись,подати в суд,знайти на нього управу. На системного будівельника,який на ринку десятки років. А якщо банк збанкрутував,а у вас там на депозиті 300 тисяч гривень,то Фонд гарантування вкладів вам поверне тільки 200 тисяч.

Якість перевіряє ринок

– Скільки зараз будівельних фірм на ринку спорудження житла у Луцьку? Мені так здається,що будують всі,кому не ліньки.

– Фірм багато,але це ринок. Єдиною,з моєї точки зору,мала би бути вимога,щоб керівники і власники цих компанії були профі,тому що це – несуча здатність конструкцій,це – життя людей. І ще вони мають бути фінансово спроможні,щоб за потреби в умовах,коли нема кредитів,за власні кошти добудувати дім. От у нас в історії був такий будинок. Він був готовий на 80%,коробка стояла зі столяркою,поштукатурений,і тоді ми тільки продавали першу квартиру. Це 72-квартирний на Федорова. Продовжуючи відповідь на ваше запитання,скажу,що кожна будівельна фірма повинна гарантувати якість,хоча б мати лабораторію для випробування цегли (а багато хто ж не має). От вона будує з цегли марки 100. Але ж треба мати змогу перевірити: чи це справді марки 100 цегла,чи,може,50?

– Я так розумію,що це вигідний бізнес,раз ним починають займатися навіть непрофесіонали,які тільки наймають бригади,а самі в будівництві не петрають.

– Ви знаєте,бізнес передбачає,що він має бути прибутковим. Інакше бізнес захлинеться,і люди не отримають квартир. Але,скажімо,керівництво ДБК (не тільки директор) не було у відпустці багато років. Я ніколи не відпочивав за кордоном,у мене ніколи не було якогось там джипа,охорони чи ще чогось. Треба мати справу з тими будівельними компаніями,які мають капітальний офіс,а не винаймають кімнатку в гуртожитку,мають певну репутацію,якою дорожать. Ще момент. На своїй виробничій базі ми маємо,по суті,завод,який випускає все – від фундаментної подушки,сітки армування кладки до плит перекриття.

– А цегельний завод ви маєте?

– Ні. Ми використовуємо цеглу із заводу №2 у Луцьку. Це наш місцевий виробник,теж робочі місця. Також беремо цеглу і з інших заводів у радіусі 50-70 кілометрів. Є проблема,що збільшується собівартість,але ми не можемо зупинитись,бо маємо мати місячний запас цегли.

– Ви ще й облицювальну цеглу використовуєте.

– Так,тому що це вічний фасад. Утеплювач всередині. Цю цеглу беремо з підприємства «Євротон»,що на Львівщині. Тобто цегла,арматура,цемент,щебінь,транспорт – все українське. Це найпростіший спосіб завантажити внутрішній ринок,створити робочі місця,отримати відрахування в бюджет. І вкрасти тут важко,адже як звів будинок,можна,сидячи в кабінеті,прикинути обсяги податків і все інше. Це прозорий бізнес мав би бути.

– Чи відчуваєте конкуренцію?

– Ми за конкуренцію,тому що вона нас мобілізовує,щоб ми не розслаблялись. Хай буде конкуренція у якості,надійності. Головне – надійність: людина внесла гроші й отримала квартиру.

– А ціни різняться?

– Безумовно,конкуренція змушує стримувати ціни – людина ж піде туди,де дешевше. Єдине,що просив би,щоб люди звертали увагу: якщо ціна значно нижча,ніж в інших компаній,всерйоз подумайте,чи варто купувати там квартиру. Бо,швидше за все,можуть бути проблеми. Як показує досвід,у Луцьку саме у цьому причина покинутих недобудов. Це може бути й не запланований обман. Може,фірма щиро хотіла звести будинок дешевше,але,не маючи досвіду,не розрахувала. Бо цегли чи арматури менше не покладеш.

– А,може,є такі,що кладуть менше,не дотримуються будівельних норм.

– Тим паче не потрібно купувати там квартиру.

– А взагалі,дотримання будівельних норм перевіряють жорстко?

– Перевіряють,нема слів,скільки. Перевіряльників трошки стало менше,там є зараз постанова уряду. Але безпеку,несучу здатність,безпеку праці перевіряють ретельно. Ми до цього розумно ставимось. Але,в принципі,треба віддати належне,загалом на трошки перевірок стало менше. Та як не перевіряй,треба,щоб добре працювала система. От якщо ми самі не перевіримо цеглу,залізобетонні вироби,то не буде якості. Що ж перевірить той ревізор,який посидить тут кілька днів? Перевіряє ринок.

– Тобто у вас вже достатньо висока репутація,і люди знають,коли вони купують квартири в ЛДБК,то це – надійно.

– Я думаю,що так. Ми вже багато років на ринку. Ось цього року згідно з графіком обов’язково буде введено в експлуатацію 72-квартирну першу чергу будинку на вулиці Іващенка.

– І насамкінець. Ви з сім’ї педагогів. Що вас змусило взятися за будівництво?

– Справді,в мене в родині всі педагоги,та я точно знав,що має бути щось інше.

– Чи вам не подобалася вчительська праця?

– Ні. Все подобалося. З батьком покійним не можна було пройти по вулиці,тому що без кінця зустрічали учні. Це була перша вечірня школа,тоді люди приходили з війни,вчились. Напевно,такої поваги від людей в мене ніколи не буде,яка є у педагогів. Це хороша,свята праця. Але я вважав чомусь,що я будівельник. І ось вже сорок років майже,як будую.

– Тобто у вас це дитяча мрія?

– Так. І так у дуже багатьох будівельників. Це або Бог не дає можливості будувати,або це закладено,як у журналіста,педагога хорошого. Варіантів немає. Я нормально себе в чоботях почуваю,нормально ходжу по болоті поруч із бульдозером,під баштовим краном. Мені це подобається.

– А збудоване вами подобається?

– От подивіться: 107-квартирний будинок на Ветеранів,житловий масив на Федорова,житловий квартал на Чорновола – як ми туди вперше прийшли,там смітники були. Думав,що ми ніколи з того сміття не виберемося. Сьогодні це мікрорайон. А будинки на Олеся Гончара,Коперника. Домобудівельним комбінатом у Луцьку збудовані цілі житлові масиви. Це робота сотень людей,а з субпідрядниками,напевно,мова йде про тисячі. Хіба це може не подобатися?