Євген Марчук вважає,що нашій країні ні США,ні Європа не нададуть летальної зброї. Той факт,що країни,які підписали Будапештський меморандум і гарантували наш суверенітет,зараз у військовому сенсі залишили Україну наодинці з озброєною до зубів і озлобленої Росією,він коментує і низкою запитань: «Невже всі забули,що гігантська 43-я армія ракетних військ стратегічного призначення СРСР,розміщена в Україні,була націлена на США? А це майже 1,5 тисячі ядерних боєголовок,і в кожній – по 30 Хіросім. Під гарантії США ми всю цю колосальну загрозу демонтували. Ядерні боєприпаси передали в РФ в обмін на паливо для атомних електростанцій. І що отримали в обмін? Боязнь США та Німеччини,щоб,ой,не спровокувати Росію! І це при тому,що вона відкрито накачує Донбас суперлетальною наступальною зброєю,вбиваючи все більше українських солдатів . Не дає нам усе це право не просто попросити,але і зажадати допомогти летальним зброєю для відбиття російської агресії?».

Роздумуючи про подальші перспективи,генерал армії констатує,що «росіяни вміють корумпувати різні середовища в Європі. Ми бачимо,як команда Путіна поступово розмиває європейську консолідацію з українського питання. Їм вже багато чого вдалося,судячи з реакції Угорщини,Греції,і навіть Німеччини. Уже глава МЗС Німеччини Вальтер Штайнмаєр заговорив про необхідність дотримання стратегічного терпіння в переговорах по Донбасу,а президент Франції Франсуа Олланд заявив,що Франція зовсім проти вступу України в НАТО».

Тож,переконаний Марчук,«Росія з Донбасу найближчим часом не піде. Вона багато сил і коштів витратила,освоїла регіон у військово-оперативному сенсі. Там практично повністю сформувався анклав. До тих пір,поки в РФ не відбудеться зміна політичного керівництва,думаю,нічого не вирішиться». У той же час,переконаний він,у міжнародній сфері керівництво України,в основному,діє правильно. Правда,зважаючи на внутріукраїнські процеси,на думку генерала,екс-Прем’єра,«попереду у нас дуже складний процес. Не можна опускати руки. Ми можемо його пройти,ми така нація: довго запрягають,але потім швидко їдемо. Потенціал українців високий,і ресурс є,щоб за допомогою міжнародних партнерів протистояти Росії. Протистояти так,щоб вона пішла до себе додому. Президенту і його адміністрації треба пошукати новий публічний і кулуарний мову для розмови з учасниками політичного процесу. Треба пояснити: якщо ми далі будемо гризтися,це закінчиться крахом для всіх». Він також не виключає того,«оскільки Путін якось сказав,що міг би й до Києва дійти,і до Варшави,вже нічого виключати не можна». На переконання Марчука,«ознаки стратегічного плану спецоперації щодо України проявилися ще перед анексією Криму,коли РФ розпочала серію широкомасштабних військових навчань біля наших кордонів. Перша фаза кримської операції Росії майже повністю повторювала таку ж операцію по Криму в 1992-1994 роках». При цьому він пояснює,що «ніякі економічні санкції Путіна не лякають. Навпаки,вони допомагають йому тримати весь політичний бомонд і підвищувати свій рейтинг. У його розумінні – він глобальний гравець,глава ядерної країни,хоч економічно слабкої,зате територіально великий,з величезними озброєними силами. Путін натякає Обамі,Меркель і Олланд,що через пару років їх переоберуть,а він буде президентом,скільки захоче. Він може почекати тому,що у нього нібито більший запас міцності і інший масштаб вимірювання часу». До того ж,нагадує генерал,«Путін багаторазово демонстрував,що йому плювати на будь-які домовленості. Він пішов на злам системи безпеки в Європі,Будапештського меморандуму. Якісь домовленості в Мінську для нього зовсім нічого не варті». Він також зазначає,що так звані «Харківські угоди від квітня 2010 року,без сумніву,були складовою диявольського плану по анексії Криму».

Марчук наголошує: «Все,що відбулося в 2014-2015 роках,підводить нас до важливих висновків. Перший з них: Захід (США,Європа,НАТО) виявився не готовий до такої поведінки Росії в особі Путіна. Другий: українці були наївні і занадто довірливі,вважаючи,що агресію РФ можна зупинити,маючи Будапештський меморандум. Було очікування,що Європа і Америка здатні настільки серйозно вплинути на ситуацію,що вдасться заблокувати Росію. Не вийшло. Третій,неприємний,але цінний висновок,що сподіватися нам треба на свої сили. І,нарешті: немає ніякого братнього народу. Росіяни можуть нас вбивати. У РФ багато хороших людей,які підтримують Україну. Але це ніяк не впливає на поведінку Путіна».

Тому,підкреслює він,«у найближчому осяжному майбутньому у нас буде величезний сусід-ворог. І нам усім без винятку треба вчитися жити з таким сусідом».