Незважаючи на нерідко апокаліптичні прогнози аналітиків у контексті геополітичних реалій,все одно торжествує нездоланна сила життя. В тому числі –й у нашій країні,яка стала форпостом Європи. Хай і залишеним фактично на самоті ( якщо не зданим агресору). Тож якими б не були неоординські мрії,у тотальний Сибір не вдасться перетворити світ,як і зупинити хід весни. Всесильна безкарність реаніматорів імперії – лише видима частина айсберга. Нерідко бувало достатньо навіть,здавалося б,несуттєвої події – і начебто грандіозна будівля виявлялася типовим картковим будинком чи колосом на глиняних ногах. Хоча історія часто вчить тому,що нічому не вчить.

Звичайно,нинішні реалії,окрім низки об’єктивних процесів,зумовлені системною,принаймні півторадесятилітньою стратегією нинішнього господаря Кремля. Не без того,що там до 15-річчя «перебування на престолі Владіміра Грозного» була інакша програма-максимум. Але,поза сумнівом,навіть вносячи корективи,від реанімації імперії вже просто не здатні відмовитися. Хай і ці намагання завершать її остаточним крахом.

У цьому контексті для України у Кремлі запрограмовано «русскую весну-2015». Те,що від втілення цих планів не відмовилися,свідчать армада артилерії й танків,яка щодоби зростає. Дипломатичні реверанси про відведення важкої зброї,режим тиші,перемир’я – це радше тимчасова пауза перед новим масштабним ударом.

Наскільки спроможна Україна протистояти окупантові? Чи не розіграє Москва,активувавши відцентрові тенденції всередині нашої держави,«українську карту»,залучившись якщо не підтримкою,то капітулянтським спостеріганням за «поглинанням» України? Зрештою,так уже було. Хіба що тоді більшовицька Росія,на відміну він нинішньої,не мала можливості погрожувати перетворити світ у ядерний попіл.

Однак,якими б важкими не виявилися зовнішні виклики,навряд чи менша загроза від внутрішньоукраїнських процесів. Хоча,схоже,минулого тижня вдалося не допустити розгортання протистояння між чи не найвпливовішими постатями,першим синдромом якого став конфлікт довкола «Укрнафти» та «Укртранснафти». Та чи зуміє український політикум не стати бранцем чужого сценарію під знаком 9 травня,навряд чи можуть спрогнозувати найобізнаніші експерти.

Утім,відповідь уже запрограмовується реаліями сьогодення. Тож спробуймо в цьому контексті перегорнути кілька сторінок тижня,що встиг стати надбанням історії.

«Формування нації подолало точку неповернення»

Плануючи «російську весну»,Путін недооцінив український народ,помилково вважаючи,що розкол в країні проходить між сходом і заходом. Так вважає історик Ярослав Грицак. «Соціологія показує: якщо повторити референдум 1991-го,результат буде той же. Більшість жителів України у більшості регіонів вперто хочуть жити в незалежній Українській державі,незалежно від того,хто в Києві біля влади,а також від того,повний або порожній їх шлунок. Тим самим вони підтверджують,що є нацією. Буквально. На щоденному референдумі»,- зазначає він (див. УНІАН). Ярослав Грицак нагадує,що,за результатами досліджень,найвищий рівень підтримки військових дій проти сепаратистів спостерігається не в Західній Україні,а в Дніпропетровській і Запорізькій областях. «Якби американський соціолог Семюел Хантінгтон дожив до наших днів і готував нове видання «Зіткнення цивілізацій»,йому довелося б переробити свою знамениту карту України. Тепер головна лінія цивілізаційного розколу проходить не між україномовною Західною та російськомовною Східною Україною,а між двома російськомовними областями – Дніпропетровською і Донецькою»,- заявив історик. Також він вважає важливим з точки освіти нації фактор «жидобандерівців». «Добровільне ототожнення євреїв з місцевою нацією вважається одним з найнадійніших показників того,що формування нації подолало точку неповернення. В Україні,яка фігурує у єврейській історичній пам`яті як земля погромів і антиєврейського насильства,це особливо важливо. Минуле не заважає євреям вважати себе політичними українцями тут і зараз»,- констатує Грицак. Всі ці фактори,на його думку,свідчать про те,що «нація ще себе покаже»,особливо якщо ті,хто називають себе її елітою,«перестануть блукати в пітьмі і запропонують Україні нову чітку стратегію розвитку».

«Прийшла пора працювати на країну»

Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов підкреслює,що,Незважаючи на конфлікт навколо «Укрнафти»,Ігор Коломойський на посаді голови Дніпропетровської ОДА «залишиться і має залишитися. Тому що сьогодні бар’єром до розхитування ситуації на сході України є Дніпропетровська область та її очільник. Але це не означає,що йому держава має прощати дії навколо «Укрнафти». Які б він заслуги він не мав перед країною. Заслуги перед суспільством не є алібі для ось такого роду дій навколо «Укрнафти»,- підкреслює Карасьов (тут і далі посилаємося на «Тиждень»). На його переконання,держава почала інвентаризувати свої активи,майно держави,а не наступати на приватну кишеню олігарха чи іншого підприємця.«Думаю,що Коломойський погарячкував,пішов на так званий принцип. Але він має зрозуміти,що олігархічні ігри – це в минулому,вони мають закінчитися,як і вся епоха політичної олігархії в Україні. Для цього стояв Майдан,для цього воюють на Донбасі»,- зауважує політолог.Крім цього,за його словами,олігархи повинні зрозуміти,що пріоритети змінилися. «Епоха,золотий час олігархів залишився в минулому. Потрібно це зрозуміти. Перш за все,олігархам»,- додає Карасьов. «Прийшла пора працювати на країну. Вона потребує сьогодні нашої всеохоплюючої масштабної допомоги. Інакше країна просто не витримає»,- резюмує політолог.

«Не буде у нас у губернаторів ніяких «своїх кишенькових збройних сил»

«Ми робимо усе можливе,щоб захистити країну. Підтримка армії сьогодні є першочерговим завданням для нас»,– наголосив Президент Петро Порошенко під час зустрічі з командирами бригад та батальйонів Збройних Сил України (тут і далі посилаємося на прес-службу Президента України). «Кожен українець,хто є українцем не лише за паспортом,відчув,що це – його справа,будувати нову українську ефективну сильну боєздатну армію»,– підкреслив Глава держави,Верховний Головнокомандувач. Він акцентував увагу на тому,що ставлення народу до Збройних Сил за останній рік кардинально змінилось. Якщо рік тому в листопаді лише 29% населення висловлювали довіру армії,сьогодні українці довіряють армії більш,ніж будь-кому,навіть церкві. «Беззастережна довіра є запорукою того,що все в нас вийде. Ми захистимо країну,адже маємо тверду надійну підтримку народу»,– наголосив Верховний Головнокомандувач. «Майже рік на Донбасі – в різних формах і проявах – триває російська збройна агресія проти України. Розпочавши у березні минулого року втілення своїх загарбницьких планів,ворог врахував нібито все: починаючи від готовності номер один з боку «п’ятої колони» до зруйнованого сектору безпеки держави. Адже на той момент готовими до виконання завдань,та й то з натяжкою,було лише 8 батальйонних тактичних груп,тільки 9 ротних тактичних груп,всього-на-всього чотири загони спецпризначення,30 пар вертольотів та 15 зенітно-ракетних дивізіонів на всю країну»,– зазначив Президент.

Коментуючи тему батальйонів територіальної оборони,Глава держави наголосив,що усі вони мають бути вертикально інтегровані в структуру Збройних Сил України і чітко їй підпорядковуватися. «Територіальна оборона буде підпорядкована чіткій воєнній вертикалі Збройних сил. І не буде у нас у губернаторів ніяких «своїх кишенькових збройних сил». Закінчилося це!»,– сказав Президент України. Ці слова аудиторія підтримала оплесками.

Говорячи про ротацію в Збройних Силах України,Президент зазначив,що четверта хвиля мобілізації відбувається зовсім по-іншому. «Зараз військові добре забезпечені,якісно одягнуті і навчені»,– констатував Верховний Головнокомандувач. При цьому Глава держави підкреслив,що необхідно створити найсприятливіші умови для повернення на «гражданку» тих,хто демобілізується. Також Президент зауважив,що потрібно створити якісний військовий резерв. «Я подав законопроект про резерв першої черги. Ті,хто добре проявив себе в бою,як тільки зміниться обстановка,за лічені години мають бути на лінії фронту»,– зазначив Петро Порошенко.

«…прецедент для войовничого сепаратизму»

Професор політології університету Глазго Наталія Кібіта переконана,що «для запобігання сепаратистських настроїв Україні потрібна не децентралізація,а боротьба з корупцією на місцевому рівні,де майже жодне рішення не приймається без хабарів. Інакше реформа зведеться лише до збільшення потуг місцевих еліт і дозволить їм стягувати з населення ще більше грошей» (тут і далі посилаємося на «Лівий берег»). Крім того,попереджає вона,кінцевим результатом децентралізації може стати розпад держави.

«Найнебезпечніша перспектива – неформальна угоду між Києвом і регіонами,коли центральна влада отримає лояльність місцевих еліт,а вони у відповідь збережуть більшу частину формальних та неформальних надходжень до місцевих бюджетів. Що саме по собі є корупцією. Такою була радянська модель в роки правління Брежнєва: Москва в обмін на відданість партійного керівництва республік залишала їм нелегальні доходи. А поки Україна зберігає основні риси радянської моделі,іншого результату від децентралізації чекати не доводиться»,- вважає Кібіта.

На її думку,по суті,дискусія навколо децентралізації зводиться до бажання місцевих еліт отримати ще більше грошей. «Поки українська влада не зважиться на масштабну боротьбу з корупцією,децентралізація буде губити країну,- наголошує професор політології. – Корупція,до слова,заважає західним країнам надавати Україні необхідну допомогу і здійснювати тиск на Росію. Захід не вірить заявам Путіна про те,що в Україні до влади прийшли фашисти. Ні Європа,ні США не купилися на цю дурницю. Українська держава повністю корумпована,це так,але нацистів тут немає».

Кібіта наголошує,що «західні уряди не бачать великої різниці між політиками,які знаходяться при владі в Києві,і режимом Путіна. Дві держави,Україна і Росія,існують в одній інституційній системі,яка характеризується як повністю корумпована держава». На її думку,«головне – почати реформи. Але в Європі бачать,що українська влада настільки корумпована,що замість реформ вона запускає псевдопатріотизм і починається «полювання на відьом» – проти тих,хто не хоче йти воювати і вмирати за те,щоб політики продовжували отримувати вигоду. Так уряд втрачає підтримку народу. Щоб не програти війну,він йде на поступки тим,хто почав конфлікт на Донбасі,створює прецедент для войовничого сепаратизму в багатонаціональній державі Україна і дає додаткові важелі тиску для Росії. Звідси і виникають ідеї федералізації: у Києві просто хочуть зберегти владу,а не проводити реформи,тому й готові поступатися терористам».

«Зараз нестійка рівновага»

Депутат Держдуми Росії Ілля Пономарьов переконаний,що «Путін давно ситуацію не контролює. Він балансує між різними кланами,які він породив. Зараз для нього була певна шокова ситуація побачити,як різні люди,які нібито йому лояльні,тим не менш діють на власний розсуд,його не питають і підставляють» (тут і далі посилаємося на «Голос Америки»). Проте,вважає він,у середовищі тих,хто рухається шляхом подальшого позбавлення Путіна визначального впливу,«немає єдиного лідера. Я думаю,що тут є одне угруповання – союз ФСБ і ГРУ,військових і чекістів. Інша група – це,за ознаками,ситуативний союз ФСО (Федеральна служба охорони) і політтехнологічного крила,Суркова». Пономарьов також висловився щодо підкилимного протистояння,про яке заговорили після вбивства Немцова та несподіваного зникнення російського президента. «Спеціально була запущена дезінформація,що він був нібито з Кабаєвою в Швейцарії. Насправді,я думаю,що він сидів під охороною ФСО,тому що в Росії зараз відбувається великий конфлікт між різними кланами в системі безпеки. І оскільки це загострення явно було пов’язано з роботою служби безпеки,тому що місце вбивства Немцова було вибрано як місце,за яке відповідальне ФСО,як демонстрація,що,мовляв,твоя власна охорона не може тобі нічого гарантувати»,- вважає депутат Держдуми.

Ілля Пономарьов висловися і про постать нинішнього лідера Чечні в цьому сценарії. «Я думаю,що Кадиров бере на себе чужу провину,- переконаний він. – Я думаю,що реального замовника варто шукати в структурах ФСБ і ГРУ». А відтак російський депутат частково розставляє крапки над «і» щодо остаточного усунення чинного «царя». «Мені здається,що є певне крило в його найближчому оточенні,яке не зацікавлене в тому,щоб він безкровно пішов,яке хоче,щоб Путін сам добре розумів,що або Гаага,або Путін разом з ними на одному «Титаніку» до самого кінця біля керма захищає їх до останнього патрону і до останньої краплі російської крові»,- зазначає він. На переконання Іллі Пономарьова,«стратегією Росії залишається безкінечна підтримка нестабільності в Україні у спробах досягти того,щоб сам український народ скинув свій уряд. Ваш уряд,на жаль,дає багато підстав для того,щоб так воно в результаті і сталося. І,зокрема,вбивство Немцова є відображенням боротьби в Москві партії антиукраїнського миру і партії антиукраїнської війни. Партія антиукраїнського миру говорить: «Ви головне їх не чіпайте,вони самі впадуть». А партія антиукраїнської війни говорить: «Давайте відбивати Маріуполь і взагалі рухати війська вперед». До цих пір перемагала партія антиукраїнського миру. Вбивство Немцова було спробою партії війни відвоювати своє лідерство. Зараз нестійка рівновага».

«Що ж робити?»

Наша країна опиняється не небезпечній межі,коли історія її державності може завершитися. Про це попереджає,б’є на сполох ,намагається відповісти на традиційне,що робити,у своїй публікації «Корсет для мрії» Юлія Мостова. Вона зазначає (посилаємося на «Дзеркало тижня»): «Коли прем`єр каже,що в його уряді реальним сектором займається «ніхто»; коли на питання про горизонт планування він відповідає: «Завтрашній день»; коли він чесно зізнається в тому,що як економіст знає,що потрібно робити,а як політик – не може собі цього дозволити,- це зрада». А відтак зауважує,що «коли колосальна енергія народного духу була витрачена на утримання рейтингів,вибори і,як наслідок,розсадження потокових контролерів або безпорадних – переважно – імпортних міністрів,коли народні батарейки,за влучним висловом Кузьми,були витрачені на своєкорисливу бридню,а не на державні перетворення,- це зрада».

Мостова думає,що чинна влада «у своєму нинішньому стані не здатна вивести Україну зі штопора,в який,значною мірою через особисту гігантську самовпевненість і низьку компетентність,занурила країну. Що ж робити? Простої відповіді немає. Однієї пігулки від усіх хронічних хвороб – теж». У той же час,вона вважає вкрай небезпечним процес «розхитування» ситуації». Адже,наголошує Мостова,«третій Майдан розшматує зметану держсистему,а разом із нею (при активному використанні Кремлем створеного приводу) – і країну. Дострокові вибори,які багато хто прогнозує вже на майбутню осінь… Вони мало що змінять». Юлія Мостова підкреслює,що,по-перше,процес усвідомлення особистої відповідальності виборця за свій вибір усе ще не завершився,а,по-друге,стара еліта відходить,нова тільки формується. На її думку,«іншого виходу,ніж узяти владу в кліщі західного контролю та контролю громадянського суспільства,- я поки що не бачу. Синхронізувати дію «щелеп» буде непросто. І в Заходу є в Україні інтереси,які не в усьому збігаються з нашими національними,і громадянське суспільство – не косяк риб,який діє швидко,чітко й злагоджено. Зате в них є фінансова розвідка,а в нас немає іншої країни». Мостова підкреслює: «Ми повинні примусити владу працювати,а не імітувати; боротися за країну,а не за власні рейтинги та доходи. Ми не можемо дозволити,щоб на місці нашої країни з`явився напис: «Загинула через дурість і жадібність».

«…тотальне знищення українства та української державності як таких»

Доктор юридичних наук,дипломат Володимир Василенко вважає,що «українські еліти,які по-справжньому прагнуть зробити свою країну успішною,мусять беззастережно підтримувати україноцентричну гуманітарну політику держави,враховуючи унікальну порівняно з іншими європейсь¬¬кими країнами ситуацію в Україні» ( посилаємося на «Український тиждень»). На його переконання,«ця унікальність зумовлена передовсім тим,що «владні еліти сусідньої Російської Федерації не сприймають і налаштовані не сприймати в подальшому факт існування незалежної Української держави. Вони культивують у російському суспільстві та політикумі атмосферу расової ненависті до українців та реваншистські настрої щодо України. Лідери російської опозиції до путінського режиму також убачають в Україні «русскую Украину» або «другую Россию».

Відтак Василенко звертає увагу на те,що «в Україні існують численні шовіністичні проросійські організації в гуманітарній – науковій,освітній,культурній,релігійній – сфері,а також ціла низка ЗМІ,які стоять на українофобських позиціях і неприховано дотримуються російськоцентричної політики. Найпотужніший вплив тут мають відповідно орієнтовані телеканали та певні експертні середовища,що займаються антиукраїнськими інформаційними маніпуляціями». Він зауважує,що внаслідок нерозуміння українською владною елітою значення гуманітарної та світоглядної стратегії для повноцінної політики державної безпеки,питання розробки комплексної гуманітарної доктрини практично ігнорувалося. До того ж «режим Януковича став співучасником широкомасштабної гуманітарної агресії,здійснюваної Росією проти України. Йшлося про системну російську спецоперацію,покликану перетворити Україну на зденаціоналізовану частину «русского міра».

Василенко підкреслює: «Сьогодні Росія веде проти України тотальну війну. Її метою є не анексія частин української території і не позбавлення українців права цивілізаційного вибору,а тотальне знищення українства та української державності як таких». Тому,на його думку,«українське керівництво му¬си¬ть усвідомити,що глибинним підґрунтям нинішнього кризового стану була й залишається відсутність системної україноцентричної гуманітарної політики протягом усіх років існування України як незалежної держави». Професор також вважає,що навіть у разі відмови від підкорення України за допомогою збройної сили Росія продовжуватиме агресію,спрямовану на руйнацію української державності,«мирними» засобами. Тому паралельно зі здійсненням економічних і політичних реформ та протидією воєнній агресії з боку Росії чільну вагу слід приділяти загрозам у гуманітарній сфері. «Без духовної незалежності від Росії Україна не може бути політично суверенною державою»,- резюмує він.

«А України не здамо»

Перший Президент незалежної України Леонід Кравчук в ефірі «5 каналу» зауважив: «Дуже складна ситуація – вести діалог з Росією. Я вів діалог з Єльциним і відчував,як не просто вести дискусію,відстоювати свої інтереси. З Путіним ще складніше. Сьогодні ми зайшли вже далеко,що тепер тільки тиском і принциповою позицією і силою,яку потрібно збільшувати в Україні і це робить Президент Порошенко,можна Путіна примусити сісти за стіл з Україною». На його думку,слід «запропонувати публічну Путіну зустріч один на один,поставити питання,які хоче і може дозволити собі Україна. І сказати – оце ми можемо зробити,а це – ні за яких умов. Ми можемо усі вмерти. А України не здамо. Хай світ побачить. Україна повинна сказати публічно про те,що нас не влаштовує».

Як зауважує перший всенародно обраний Президент України,нерідко у перебіг подій найсуттєвіші корективи вносили не стільки закономірні процеси,скільки так званий суб’єктивний фактор,пов`язаний з тими чи іншими персоналіями. Правда,навряд чи має цілковиту рацію Леонід Макарович,коли вважає,що можна ще (як і будь-коли) домовитися,коли переговори вестимуться у форматі двох. Адже справа навіть (і не тільки) у Путіні. Наяву соціальний запит у стилі імперського месіанського шовінізму,який єднає десятки мільйонів тих,хто живе «русскім міром»,для кого «Декларация русской идентичности» – понад Святе Письмо.

До того ж багатосотлітню практику тотальної брехні ( у поєднананні з унікальним цинізмом) не здатен відмінити жоден із дикторів. Хай він і ростом,наче «той перший,що розпинав Україну»,чи як півтораметровий «іосіф». «Знайшовши» свого найголовнішого ворога,невиліковні кремлівські українофоби також унікально глумляться над своїм же народом,над своєю державою,наближаючи її до моменту неповернення.

Правда,наразі ще триває імперський шабаш. В інтерв`ю «Ленте.ру» так званий секретар «ради безпеки» так званої «Донецької народної республіки» Олександр Ходаковський зізнається,дивлячись на Кремль: «Я приймаю для себе існування ЛНР і ДНР лише як перехідний етап… Інакше кажучи,нам потрібна вся Україна».

Тож,зважаючи на реалій та тенденції,навряд чи варто сподіватися,що ворог спроможний змінити алгоритм своїх діянь. Про це,в міру своїх можливостей,намагалися висловити ЗМІ: «Державна зрада чи злочинна недбалість,або Знову до питання про повернення культурної спадщини» («УП»),«Коментар: Війна світів – Коломойський проти всіх» («DW»),«Європейські «неонацисти» не зібралися б в Росії без дозволу Путіна – Frankfurter Allgemeine» («ДТ»),«З 1 квітня Україна перестане купувати газ у Росії» («Кореспондент»),«На вулицях більше не буде «приватних армій» («Газета по-українськи»),«Європа може перешкодити США задушити санкціями енергетичний сектор Росії,- американські експерти» (facenews.ua),«У Держдумі закликають повернути Путіну право вводити війська в Україну» («Ліга»),«Конгрес США прийняв резолюцію про надання Україні летального озброєння» («Газета по-українськи»),«Джордж Сорос заявив,що Євросоюз ігнорує Україну» («ВВС Україна»),«В Україну з території Росії заїхали 22 танки – штаб АТО» («Тиждень»),«Представниця Конгресу США Каптур: США готуються до того,що Росія задіє найгірший сценарій щодо України» («Гордон»)…

Уже перші дні квітня можуть визначити,до певної міри,«естафету» подій. Як попереджає Ігор Лосєв ( «Газета по-українськи»),«весь наш південний фланг може обвалились,якщо розпочнеться наступ російських військ». До того ж,не факт,що РФ відмовиться від відкриття нових фронтів: із Криму,з Придністров’я,з Білорусі.

Наскільки змобілізованим виявиться українське суспільство (на фоні потужного «тарифного удару»),не відомо. Правда,уже цілком зрозуміло,як «допоможе» нам ЄС. З цього приводу відверто висловився навіть Джордж Сорос : «Ось країна із більш як 40 мільйонами людей,які прагнуть бути європейцями,і які справді бажають підвестися і боротися,жертвуючи своїми життями,і Європа їх ігнорує. Це жахлива,жахлива помилка з боку Європи. І тому Європа має прокинутися,доки не буде надто пізно» («ВВС Україна»).

Однак Європа не збирається прокидатися. Радше навпаки. Візьмімо до уваги перемогу у Франції «саркозистів»,які не приховують своїх геополітичних симпатій,цілком прогнозовану Москвою позицію Берліна…

Тому нема підстав вважати фантазіями попередження екс-секретаря РНБО Андрія Парубія про плани Москви зробити «подарунок» до 9 травня. Однак усвідомлення української політичної (багатоетнічної,поліконфесійної) нації,що далі відступати не можна,здатне стати ще одним кроком до нашої майбутньої та неминучої спільної перемоги. Будьмо!