Місія «Евакуація-200» проходить в зоні АТО під керівництвом Управління військово-цивільного співробітництва Міністерства оборони України,Національного військово-історичного музею. Її мета – пошук і евакуація тіл військовослужбовців,які загинули під час збройного конфлікту на сході країни.

– Сьогодні Олексій Златогорський розповідає для «Волинської правди» про те,як працюють волиняни у складі місії «Чорний тюльпан».

– Ми почали працювати після Іловайського котла,- зазначає він. – Ситуація така: багато тіл українських військових на полях,у моргах. Практично представники «тієї сторони» не дозволяли військовим (міліціонерам,слідчим),які мали б «працювати» з померлими,загиблими,перетинати умовний кордон між Україною і так званими «ДНР» і «ЛНР». Тому й була ініціатива Національного військового музею,який звернувся до Міністерства оборони,запропонувавши (спільно з Всеукраїнським громадським об’єднанням Союз «Народна пам`ять») влаштувати мобільні групи спеціалістів,які здатні ці тіла знаходити,піднімати й транспортувати на територію України з метою доставки вже до родини,повернення сім’ям. ДП «Волинські старожитності» входить до ВГО «Народна пам`ять».

– У цьому ракурсі хотілося б запитати,як Вам,керівникові структури,якій по вінця роботи в царині археології,вдається поєднати цю діяльність із місією «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»),поверненням родинам тіл українських військовиків,які загинули на Донбасі?

– Це закономірно. Ми – археологічна служба. Але виникало багато випадків,коли ми знаходили поховання періоду Першої та Другої світової воєн. Я включив цей перелік робіт у сферу діяльності ДП «Волинські старожитності». Відповідно познайомився не тільки з археологами,а з пошуковцями зі всієї України. Це були спочатку зустрічі,різні конференції. А потім запропонували вступити до ВГО Cоюз «Народна пам`ять». Я поставив вимогу: особисто не хочу,хіба що – всім підприємством. У нас були роботи в Угорщині,в Німеччині,Польщі… І це все – завдяки співпраці з ВГО «Союз «Народна пам`ять». А коли ця організація підключилася до діяльності структури «Вантаж-200» («Чорний тюльпан»),то власне й ми сказали,що можемо таке проводити. Не зважаючи на те,що ми представляємо Західну Україну…

– Там зараз ще в більшій мірі,ніж раніше,спрацьовують комплекси,пов’язані з поділом на «своїх» і «чужих» у контексті як комуністично-радянської пропаганди,так і «дожовтневого» імперського ідеологічного досвіду?

– Очевидно. Тим паче – щодо «західняків»,на яких Донбасі,який відомо,під чиїм впливом перебуває,особливий погляд. Дається справді взнаки систематична пропаганда.

– Там виявляли до Вас,згідно з насадженими кремлівськими стереотипами, ставлення? Обходилося суто настановами,порадами чи…

– Не раз,бувало,готові були нас розстріляти,побити. Після того,звичайно,коли бачили нашу волинську прописку. Але врешті-решт таки розуміли,що ми займаємося потрібною справою. Тим паче,що,оскільки з «тієї» сторони наразі нема такої групи,ми знаходимо тіла «ополченців». Після цього передаємо «цій» стороні».

– А відповідно «звідти» передають тіла тих,хто загинув за Україну?

– Спрацьовує й така процедура. Аж до несподіванок. Скажімо,коли ми завезли тіла двох «ополченців»,щоб обміняти на два тіла наших воїнів,то зустрілися з несподіваним фактом. Той «ополченець»,тіло якого викопав я,виявився якоюсь відомою особою. Тому за це нам віддали 22 тіла і 5 фрагментів тіл кіборгів із Донецького аеропорту. Ось погляньте – про це йдеться і в документі за підписом представниці так званого міністерства оборони «ДНР» Лілії Радіонової.

– Олексію,Ви працюєте відразу ж,коли запрацювала місія? Така робота – не просто тяжка…

– Я мав їхати у першій групі. Це було настільки спонтанно,неочікувано. Та оскільки ми спеціалісти,які займалися пошуками та ексгумацією тіл загиблих під час Першої та Другої світової воєн,то як для працівників ДП «Волинські старожитності»,так і для інших пошуковців не так жорстко сприймати тіла загиблих,як не підготовленим,звичайним людям. Так,є певні моменти. Інколи голова крутиться,коли бачиш наслідки трагедії. Особливо,коли забираєш тіла військовополонених. У першу поїздку мене не пустив друг,керівник пошукової групи «Відродження» ДП «Волинські старожитності»,який служить там,на сході. Він переконав,що від мене тут користі буде більше як від волонтера,ніж там,де мене можуть просто застрелити. Та з часом мені вдалося переконати і його,і Жилкіна (крівника ГО Союз «Народна пам`ять»),що ми готові працювати. Спочатку – в січні,потім – у лютому. Й недавно…

– Коли привезли 34 тіла?

– Так. А загалом із території,які поки що перебувають піж контролем так званих «ДНР» і «ЛНР»,в період від серпня до кінця квітня,вдалося вивезти понад 500 тіл.

– Йдеться про всіх наших вояків,не залежно від регіонів,у яких ті проживали?

– У тому числі,безумовно,й про волинян. Адже нерідко буває так,що родичі звертаються із запитами,ми,користуючись різноманітною інформацією,знаходимо тіла. Але про цьому не «світимося». Не хочемо цього робити. Ми зробили свою справу. При цьому для нас не було різниці,хто із загиблих волинянин,хто з іншого регіону.

– Наяву сумний парадокс: родичі тих хлопців,які загинули на Донбасі,намагаються принаймні добитися повернення їхніх тіл.

– І це,до речі (коли йдеться про спілкування з родичами загиблих) – чи не найважчий психологічний момент. Вони просять,вимагають… І мають на це право. Але ми не їздимо по цій території так,як хочемо. Є погоджувальні структури у Міністерстві оборони України та міністерствах оборони так званих «ДНР» і «ЛНР». Вони попередньо (ввечері чи зранку) складають маршрут,куди нас пускають.

– У тому числі,й стосовно Дебальцевого?

– До Дебальцевого нас зараз не пускають. Як і загалом у так звану «Луганську народну республіку». Хоч ми знаємо точки,де знаходяться тіла загиблих волинян (про це нам телефонують і їхні родичі,і працівники сільрад).

– Весна зазвичай означає початок «жнив» для археологів? Ви змушені будете від цього відмовитися й «переключитеся» на пошуки тіл загиблих під час Вітчизняної війни 2014- 2015 року,як називає цю боротьбу Президент України Петро Порошенко?

– Виконання прямих обов’язків – перш за все. Практика останніх десяти років,коли займаюся археологією,показує: головне – напрацювати менеджмент. Тобто,йдеться про забезпечення експедиції необхідними умовами – проживанням,харчуванням,постановкою завдань на обсяг робіт. Після цього (так,я беру участь у розкопках) виїжджаю та перевіряю,як ідуть роботи. Якщо раніше в ДП «Волинські старожитності» працювало 38 осіб,то зараз,завдяки новому законодавству,- 6. Але коли розпочинаються роботи,то я залучаю й інших…

– Передовсім – зі Східноєвропейського університету?

– Не тільки. У тому числі – з музею. Хоча,скажу чесно,багатьох мобілізували. І в цьому є певна проблема. Хоча достатньо й студентів,які хочуть і вміють працювати.

– А загалом тих,хто може їхати на Донбас?

– Якщо відверто,то колектив у цьому питанні виявився «розділеним». Є такі,хто з моральних чи інших причин не може туди їхати. Скажімо,один із наших працівників – львів’янин. Я його туди просто не візьму. Мені вистачає шоку від луцької прописки з діагнозом «бандерівець». Я не можу ризикувати життями своїх працівників. Але,поза сумнівом,місію свою ми продовжимо.

– Судячи з реалій та тенденцій,можна пригадати афоризм Блока : спокій нам тільки сниться. Тож ця біда,напевне,надовго. Світла в кінці тунелю не видно?

– Не видно… Це,якісь мірі лякає. Але скажімо собі правду: точку неповернення до нормального життя вже пройдено. Мені один із «ополченців»,який роздумував про майбутнє,зізнався: так,як було,не буде вже ніколи. Пропаганда,яка продовжує працювати на території значної частини Донбасу,ефективна. Адже там,будьмо чесними,більшість продовжує підтримувати так звані «ДНР» і «ЛНР». Дебальцеве розбомбили. Але при цьому місцеве населення вважає збройні формування «ДНР» і «ЛНР» визволителями. Уявіть собі просто ментально… Така свідомість. І тому цей процес триватиме дуже довго.

– Тобто,«глухий кут»?

– Ні! На мою думку,вихід із нього – така побудова економіки,коли б «там» могли переконатися, що в Україні – краще життя того ж таки,скажімо,пенсіонера чи вчителя,аніж у згадуваних «ДНР» чи «ЛНР». Щоб,усвідомлюючи це,вони тягнулися до нас.

– Усупереч російським не лише збройним,а й фінансовим « вливанням»? Так,як це спостерігається зараз у Нагірному Карабаху,який після вірмено-азербайджанської війни все відчутніше демонструє прагнення повернутися?

– Це варіант. Це вихід.

– Але…

– Це не станеться швидко. Відбувся злам у психології багатьох жителів Донбасу. Змінити ці «шкалу цінностей» дуже важко. Адже працював пропагандистський апарат справді ефективно.

– В антиукраїнському ракурсі… Чи зберігають українські солдати здатність не зламатися,продовжувати боротьбу,що триватиме не один рік?

– Вони тримаються. Наші воїни готові йти до переможного кінця. Багато з них не бачать можливості йти на компроміси. Після того,як наяву зустрічалися зі смертю,бачачи,як гинуть кращі друзі,всі жахіття війни (у тому числі – як ставляться «брати» до військовополонених)… Словом,як уже говорив,точку неповернення пройдено.

– Спасибі,Олексію. Хай береже Вас і Ваших друзів,колег Всевишній. Адже робите вкрай потрібно,дуже ризиковану,але,за великим рахунком,вдячну справу.

– А я хотів би подякувати волинянам,які допомагають нам. На перший погляд,це здається дивним,несподіваним. Адже коли працював як волонтер,то мав можливість відчути той момент,коли перестали допомагати. У мене вже пропала віра,що хтось може допомогти. Тим більше,у такій специфічній місії. Але,всупереч моїм очікуванням,«підключилося» дуже багато структур. Не називатиму наразі їх. Але я їм дуже вдячний. І вкотре в доброму розумінні дивуюся,що знаходяться люди,які розуміють важливість місії «Чорний тюльпан» не тільки на словах,а й на ділі.