Навіть відчуття свята (ці дні – під знаком світлого Христового воскресіння,Великодня) не позбавило від усвідомлення трагідраматизму реалій,не стало приводом для втечі від суворих випробувань. За право бути собою та мати власну державність українська політична нація платила життями кращих із кращих. А також укотре звучали на різні лади попередження про готовність Росії,яка забезпечила,після анексії Криму,створення пекла на Донбасі,й до масштабної війни. З цього приводу оприлюднювалося стільки версій,що такий перебіг подій здавався ірреальним. Хоча й,зважаючи на майбутню присутність 9 травня у Москві лідерів і керівників урядів майже чверті сотні держав,давалася взнаки алогічна логіка: Путін прийме не тільки показовий інтернаціональний парад,а й спробує до цієї дати (до Дня 70-річчя Перемоги у Другій світовій війні) зробити подарунок своїм фанатам. Адже в РФ,коли вірити соціологам,«собирателя» підтримує не менше 80% населення. При цьому головним улюбленцем росіян залишається Сталін,за політичну реінкарнацію якого видає себе «Владімір Грозний».

Згадуваний «подарунок» – продовження втілення в життя кривавої цинічної стратегії «принуждения к миру»,«возвращения в русский мир». Зважаючи на те,що економічні санкції тільки загострюють «апетити» бранців ідеології месіанського,шовіністичного путіно-гундяєвського імперіалізму,навряд чи піддається сумніву переконання: Кремль продовжить процес перетворення ситуації в Україні на новітній Армагеддон. І під час безпосереднього бойового протистояння (якщо захисники нашої держави використовують зброю так званого четвертого покоління,то агресори і контрольовані ними найманці – шостого),й методикою перетворення України на територію непевності,страху,хаосу. У цьому ракурсі – навряд чи випадкові фактично показові вбивства екс-нардепа,натхненника «антимайдану» Калашникова та показового українофоба Бузини.

Після цих та інших смертей в Україні на берегах Москви-ріки починає звучати,за помахом із Кремля,хор голосів зі звинуваченнями у порушенні принципів демократії,у розправі над політичними опонентами. Зважаючи на потужну ідеологічно-інформаційну присутність путінського режиму на Заході,навряд чи варто дивуватися тому,що,складається враження,там процеси в Україні все відчутніше починають сприймати так,як подобається Володимирові Володимировичу. Останній,у якого,таким чином,все більше розв’язуються руки,може й далі продовжити справу свого життя,знищуючи Україну. У тому числі – з використанням методики спецслужб,належно відпрацьованої на власному народі,аби запустити механізм ще одного антиукраїнського фронту всередині самої України. У стилі пісенної аксіоми,«ведь нам нужна одна победа,мы за ценой не постоим».

Окрім «пасток»,запрограмованих Кремлем,в Україні вистачить і «зачарованого кола» так званих внутрішніх проблем. Як зазначив Президент Петро Порошенко 16 квітня,у день створення Національного антикорупційного бюро,«фронт боротьби з корупцією є не менш важливим,ніж фронт,який українські Збройні Сили,українські воїни тримають на Сході країни. І вижити ми зможемо,коли переможемо на двох фронтах: і на фронті,щоб захистити суверенітет та територіальну цілісність,і на фронті,щоб запровадити абсолютно новий державний устрій – без корупції». Тож,з усвідомленням майбутніх суворих іспитів,спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок тижня,що уже зумів стати історією.

«…поєднання звичайної війни з більш витонченою пропагандистською кампанією дезінформації»

Майбутній новий глава Військового комітету НАТО Петер Павел фактично б’є на сполох,констатуючи: РФ збільшує військові потужності і загрожує країнам-сусідам. «Як солдат,я стурбований діями Росії,тому що збільшення її (військових) можливостей та готовність їх використовувати очевидна»,- наголосив він (тут і далі посилаємося на « Укрінформ»). Для порівняння генерал вказує: в 2013 році країни НАТО провели навчання в країнах Балтії та Польщі за участю 6000 солдатів,тоді як Росія приблизно в той самий час проводила навчання за участі 38 тисяч військовослужбовців. На думку Павела,НАТО повинне витрачати більше на оборону,проводити більше спільних навчань серед країн-учасниць і зміцнювати свої позиції перед Росією та бути готовими до «гібридної» війни на кшталт такої,як на сході України,де Росія підтримує терористів. Крім того,генерал вважає,що РФ вміло використовує інформаційно-психологічну війну в країні й за кордоном,а НАТО має довести свою готовність їй протистояти. «Російському керівництву вдалося переконати громадськість у тому,що все погане,що відбувається з Росією,йде із Заходу на чолі з США,і що Росія в становищі,коли необхідно захищатися»,- зазначив Павел.

А колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен підкреслив: «Навіть за радянських часів вони не наважувалися говорити про ядерний конфлікт. Тепер ми бачимо відкрите обговорення. У цьому відношення Росія сьогодні є не безпечнішою за Радянський союз. СРСР був більш передбачуваний ніж нинішнє керівництво РФ». Вже зараз,за його словами,Росія втягнула до «гібридної війни» всю Європу,намагаючись дестабілізувати її зсередини. «Росія використовує поєднання звичайної війни з більш витонченою пропагандистською кампанією дезінформації,в тому числі використовуючи свій фінансовий вплив на країни НАТО»,- зазначив Расмуссен.

Підтвердженням намірів РФ стало й зізнання начальника Генштабу ЗС РФ генерала армії Валерія Герасимова на 4-й Московській конференції з міжнародної безпеки. «На озброєння надходять сучасні ракетні комплекси,здатні ефективно долати глибокоешелоновану ПРО,оновлюється парк стратегічних бомбардувальників-ракетоносців,вводяться в дію новітні підводні крейсери»,- повідомив він (цитуємо «Інтерфакс-Україна»). Генерал також зізнався,що «у рамках довгострокових угод з Абхазією,Вірменією,Киргизією,Таджикистаном і Південною Осетією нарощується потенціал розміщених на їхніх територіях російських військових баз». До того ж у Криму вже створено,як зізнався міністр оборони РФ Сергій Шойгу,потужний плацдарм.

«…вважає повагу синонімом страху»

Професор університету Джорджа Мейсона Марк Кац наголошує,що «у Путіна попереду може бути 3 одночасні конфлікти: в Україні,на Північному Кавказі та у Центральній Азії» (тут і далі посилаємося на «Голос Америки»). На його переконання,зараз «Росія випробовує,як далеко їй дозволять зайти. Коли отримує відсіч – починає думати про альтернативи. Згадаємо Крим: зелені чоловічки спочатку обережно випробовували реакцію України та Заходу. Її не було,тому послідувала анексія». При цьому професор зазначає,що хижацька,підступна поведінка Росії налаштовує проти неї усіх. А відтак дослідник констатує,що «Путін так чванькувато думає,що він може Україну розчленувати,а з Росією такого не станеться. А я думаю,це не так. Росію може чекати відхід Північного Кавказу,Татарстану. І різниця з Україною буде у тому,що на допомогу Росії ніхто не прийде». Марк Кац також резюмує: «Росія шукає поваги,але вважає повагу синонімом страху. Якщо вони хочуть відхватити сусідів від НАТО,їм варто би бути лагідними до них. Але росіянам таке і на думку не спаде. Вони ведуть себе як бандити,бо не вміють по-іншому. Вони досі не зрозуміли,що більше не є наддержавою,тому і ведуть себе так,викликаючи у когось страх,а у когось – сміх. Росіяни просто не знають,що для них самих краще».

«Кінцева мета хаотизації»

Роздумуючи про стратегію кремлівського імперіалізму,філософ Сергій Дацюк зазначає в «Українській правді»: «Російська влада зрозуміла,що приєднання до Росії Донбасу за сценарієм «окупація-проведення виборів-визнання їх результатів в Держдумі Росії»,тобто так,як це було в Криму,неможливе». Тому,переконаний він,мова йде про принципову зміну сценарію РФ щодо Південно-Східної України. «Росія перейшла від стратегії окупації частин території України до стратегії хаотизації Південного Сходу України і,в ідеалі,всієї України,- констатує експерт. – Кінцева мета хаотизації для Росії – доведену до краху Україну легше завоювати». А відтак пояснює,що коли окупація означала для РФ намір приєднати території України,щоб потім на них господарювати,то «стратегія хаотизації передбачає знищення Росією життєвого потенціалу частин території України,а в ідеалі і всієї України».

Дацюк також висловився з приводу того,як Україна може протидіяти переходу Росії від стратегії окупації до стратегії хаотизації. На його переконання,контр стратегія України як протидія хаотизації – мир на Донбасі,нова Конституція,реформи. Причому українською владою повинно бути чітко зафіксовано прямий зв`язок: відродження Донбасу можливе лише після його повної демілітаризації та повного інформаційного контролю над ним України. Експерт також вважає,що «Договір про дружбу,співробітництво та партнерство між Росією та Україною,укладений 1997 року і фактично зруйнований в 2014-му році анексією Росією Криму і її війною на Донбасі,потрібно денонсувати Україною в односторонньому порядку. Замість цього Договору Україна в односторонньому порядку має запропонувати прийняту Парламентом Постанову про ставлення до країни-агресора: Росія – недруг,Росія – агресор,російський народ обманутий олігархічним режимом російської влади,імперія для Росії – це фікція,бо Україна на це не погодиться,дії нинішньої російської влади ведуть до світової війни і до розколу Росії на безліч фрагментів». Дацюк також категорично зазначає,що «в цій ситуації всі українці,хто в актуальний момент виступає за підтримку добросусідських відносин з Росією,стають колаборантами хаотизації. Особливо небезпечні такі колаборанти в публічній політиці. Колаборація під гаслом «Нам від Росії нікуди не дітися,з нею потрібно співпрацювати» в умовах незавершеної війни є фактично зрадою інтересів України. Щоб співпрацювати з Росією,нам необхідно спочатку закінчити війну,уникнути стимульованої нею хаотизації,досягти з нею миру,повернути загарбані нею території».

Аналітик вважає,що всі політики,митці,вчені,експерти та консультанти,які прямо чи опосередковано просувають процес своєї дезорієнтації,мають визначатися – вони з Україною чи вони з Росією. Він констатує: «Росія перестала бути сентиментальним минулим,Росія перетворилися на жорстоке теперішнє. Ностальгія за СРСР чи за ліберальною Росією – це не привід для зради України».

«…виправдання вторгнення»

Політолог Вадим Карасьов переконаний (посилаємося на «ГОРДОН»),коли за два дні – два політичних вбивства,очевидно,що це вже не випадковість,а тенденція. І якщо по вбивству Олега Калашникова ще можуть бути якісь питання,то по вбивству Олеся Бузини сумнівів немає. Тут явно відчувається почерк певних служб певної держави,яка всіляко прагне розхитати ситуацію в Україні,запустити в країні новий виток протистояння і спровокувати громадянський конфлікт. Це вбивство,на думку Карасьова,має підштовхнути до активного протесту проросійськи налаштованих українців.

«Швидше за все,це частина якогось етапу спільного плану по дестабілізації ситуації в Україні. Політичне вбивство відомого проросійського громадянського активіста працює на те,щоб спровокувати проросійськи налаштованих українських громадян на перехід від пасивного до активного протесту. Воно спрямоване на те,щоб активізувати їх протестні настрої»,- заявив політолог.

Аналітик Сергій Климовський («Хвиля») у цьому ракурсі підкреслює,що Москва намагається «розгойдати ситуацію до потрібної картинки,щоб,як в 2010 р. після падіння режиму Бакієва в Киргизстані,ввести в Бішкек російських десантників під приводом,що там росіян убивають…Тому Кремль дає команду ФСБ організувати в Україні,і насамперед у Києві,побільше трупів з числа своєї другорядної креатури,щоб мати привід для вторгнення». Він зазначає: «Що ФСБ та інші спецслужби РФ відкрили в Україні сезон відстрілу,стало зрозуміло після вбивства ними О. Калашникова ввечері 15 квітня. Очікував,що через день вб`ють когось із КПУ,але вже вдень 16 квітня застрелили О. Бузину. Мабуть,дуже поспішають. Обидва вбитих політичної цінності для Кремля не представляли. Калашников і в період своєї активності був лише другорядним «бригадиром» у регіоналів і давно став «політичним пенсіонером»,хоча це визначення до нього застосовано з дуже великою натяжкою. Олесь Бузина,відверто,але щоб не образити покійного,давно виписався і втратив актуальність». Відтак попереджає,що «вбивством Калашникова і Бузини ця спецоперація не обмежиться,зрозуміло,якщо з Кремля не надійде команда «відставити». «Причина,чому Кремль почав спецоперацію з відстрілом своїх прихильників в Україні,криється в коригуванні ним свого плану військового наступу між Великоднем і 9 травня,про який попереджали багато хто,в тому числі і «Хвиля»,- зазначає Климовський. – І почали операцію «відстріл»,щоб мати хай і фіктивне,але вражаюче виправдання вторгнення».

«Існує певне упередження»

Інтелектуал Сергій Грабовський вважає (див. «День»): щойно опубліковані результати одного зі справді знакових всеукраїнських опитувань,проведеного спільно чотирма провідними українськими соціологічними структурами,як-от: Центр соціальних та маркетингових досліджень SOCIS,Соціологічна група «Рейтинг»,Центр Разумкова та Київський міжнародний інститут соціології. Він нагадує,що «абсолютна більшість українців (73,7%) відносить себе до православ’я,8% – до греко-католицизму,по майже 1% – до римо-католицизму і протестантських церков. «Просто християнами» себе вважають 8,5% опитаних,до інших релігій належить 0,7%,не відносять себе до жодного з релігійних віросповідань 6%,і,нарешті,«важко відповісти» понад 1% респондентів». Своєю чергою,як зазначає Грабовський,серед тих,хто вважає себе православними,38% опитаних відносять себе до Української православної церкви Київського патріархату,19,6% – до Української православної церкви Московського патріархату,1,3% – до Української автокефальної православної церкви,а 39% – вважають себе «просто православними». Відтак він намагається зрозуміти,що означають ці показники,які настрої та тенденції вони фіксують. Грабовський робить висновок: «Українська православна церква (МП) різко втратила свої позиції й аж ніяк не може претендувати на ту роль,яку їй офіційно визначив патріарх Кіріл – «помісної православної церкви українців». При цьому визначені соціологами показники,як видається,не є нижньою межею падіння впливу цієї церкви,і причиною цього є як розпливчаста,сказати б,ніяка позиція керівництва самої УПЦ (МП),так і діяльність Московського патріарха на підтримку Путіна та його агресивно-шовіністичної політики».

У той же час,він підкреслює: «По-друге,що УПЦ (КП),попри зміцнення своїх позицій,навряд чи зможе навіть за найсприятливіших обставин мати серед своїх переконаних прихильників істотно більше,ніж половина всіх православних країни. Те,що вірними УПЦ (КП) у найближчому майбутньому визнає себе близько 50% всіх православних – це,видається,цілком реалістичне припущення. Проте,разом із тим,у свідомості мільйонів християн України,які вже не хочуть бути підпорядковуватися Московському патріархату,існує певне упередження стосовно УПЦ (КП),яке не так просто подолати. І навіть об’єднання УПЦ (КП) та УАПЦ,яке може відбутися невдовзі після переговорів між цими Церквами і неодмінно дасть певний кумулятивний ефект,не дасть такій Церкві твердої прихильності понад 55-57% православних України». На думку експерта,«по-третє (і це головне) різке падіння авторитету УПЦ (МП) і Московського патріарха,велике число «просто православних» та «просто християн» наочно засвідчують суспільне прагнення стосовно створення Української Помісної православної Церкви,яка об’єднала б УПЦ (КП),УАПЦ і здорові сили УПЦ (МП) та спиралася б на політику визнання і сприяння з боку державної влади. Йдеться не про «державну церкву»,яка існує в Росії і яку намагався в особі УПЦ (МП) запровадити в Україні режим Януковича. Йдеться про Церкву,яка об’єднає щонайменше 2/3 (а то й більше) всіх українських громадян і яка для визнання у середовищі світового православ’я потребуватиме активних зусиль з боку Української держави». У цьому ракурсі,попереджає Грабовський,«Московський патріархат і Луб’янка докладатимуть усіх зусиль,щоб зірвати таке об’єднання і завадити визнанню Української Помісної Церкви на міжнародному і міжцерковному рівні,проте чи можна буде ігнорувати волю абсолютної більшості християн України? «Бо де двоє або троє зберуться в Моє Ім’я,там Я серед них» (Мт.18,20),- сказано у Святому Письмі. А якщо це двадцять чи тридцять мільйонів,як тоді?». Експерт наголошує,що соціологія дала громадянському суспільству та «політичному класу» чіткий сигнал. Відтак треба діяти – розважливо,але швидко й ефективно. «Бо ж у Москві сидять професіонали провокацій,в тому числі і міжцерковних»,- нагадує він.

«А тут йде народна війна»

Історик Віктор Суворов спростовує думку,начебто Сталін нападом на Польщу приєднав Західну Україну до України,а білоруські землі – до Білорусі. На переконання аналітика,«товариш Сталін Західну Україну до України не приєднав і Західну Білорусь до Білорусі не приєднав,він їх приєднав до Радянського Союзу. А це велика різниця,погодьтеся. І влада там була не українська і не білоруська,а влада була радянська,влада була чекістська,кривава,антиукраїнська і антибілоруська – і відразу ж почалися там страшні чистки зі знищенням тисяч людей,а потім і з депортацією людей із Західної України і з Західної Білорусі» (тут і далі посилаємося на «Укрінформ»). Як вважає Суворов,зараз «Путін відкрив ящик Пандорри…. Після Другої світової війни,після великих перемог Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні було якось неофіційно визнано: хлопці,давайте не згадувати старе,давайте не чіпати кордону,от як воно склалося,нехай так і залишиться. І як тільки він відірвав Крим від України,порушив рівновагу,ось що страшно. І тепер понесеться – Фінляндія скаже: «А ви у нас відібрали Виборг». А німці скажуть: «А ви у нас забрали Кенігсберг і в 1995 році повинні були його повернути,20 років тому,так що поверніть». І Японія,і Китай,хіба мало хто ще». Історик висловлює переконання,що Росія – на порозі своєї чергової трансформації. «Вона впаде,розсиплеться,вона розвалиться,- прогнозує Суворов. – І я більше скажу,що на нашому віку». Натомість,на його думку,зараз в Україні відбувається «війна народна,це не якісь там «Шурики» сидять у Генштабі та стрілки малюють. Це говорить про те,що народ весь уболіває,підтримує,зустрічає бійця і вітає його,народ обговорює помилки керівництва,народ небайдужий до цієї війни… А тут йде народна війна… Повторюю,це війна народна,тому український народ непереможний».

«Зараз ставка Росії – на місцеві вибори»

Путінська Росія коригує план захоплення України. Перший рік війни став для агресора невдалим: кидок «за Новоросію» провалився,економіка падає. Петр Шуклінов в аналітичній розвідці «Мінські угоди: війна на межі миру» (видання «Ліга. Новости») зазначає,що Путін не відмовився від планів окупації України. «Російський президент продовжує гібридну війну,змінюючи лише інструменти,якими ведуться бойові дії,- наголошує Шуклінов. – Зараз ставка Росії на місцеві вибори в Україні,які повинні пройти восени цього року. Наростити рейтинги так званого Опозиційного блоку на тлі активної російсько-української війни неможливо. Крім того,в червні буде вирішуватися доля санкцій. Тому Москва поки стримує сили,якими накачала окуповані території». При цьому,зазначає він,паралельно Кремль використовує дезінформацію і підкуп,намагаючись посварити країни Європейського Союзу з метою скасування санкцій. «Однак виводити війська з окупованого Донбасу росіяни не планують,- нагадує аналітик. – У майбутньому Москва спробує назвати цих терористів з артилерією і танками «місцевою поліцією». За допомогою тристоронніх груп,Росія буде домагатися легалізації цих бандформувань. Причому в поданні кремлівських ідеологів платити зарплату вбивцям українських військових повинні будуть самі українці з держбюджету». На його думку,«одночасно з цим Москва як і раніше наполягає,щоб терористичні анклави на окупованих територіях отримали фактично права автономії у складі України з правом впливати на внутрішню і зовнішню політику всієї країни – якщо не за допомогою прописаних в новій Конституції формулювань або законів,то за допомогою постійної загрози нової війни. Повісити цей проросійський якір на шию Україні – стратегічне завдання Росії. Поки воно виглядає нездійсненним. Але якщо Москві це вдасться,то в найближчі роки війна в Донбасі може поновитися з новою силою – після того,як Росія доб`ється скасування санкцій,отримає перепочинок і накопичить ресурси». У той же час,Шуклінов не виключає того,що вже впродовж найближчих днів «війна спалахне з новою силою». Про це,нагадує експерт,свідчать і слова заступника командувача АТО Валентина Федичева,який попередив,що російські генерали на нараді в Горлівці вже обговорили «план дій під час підготовлюваного наступу. Вони продовжують готуватися «ощасливити» жителів мирних міст і сіл Донбасу війною».

Яким би не виявився перебіг подій,навряд чи він буде «безхмарним». У цьому мали нагоду вкотре переконатися всі,хто сподівався почути оптимістичний сигнал від чинного господаря Кремля,який під час так званої «прямої лінії» з залюбленим у нього народом годину говорив про Україну. Однак,на переконання російського політолога Андрія Окари (див. «Сегодня»),«ніяких ознак примирення з Україною в його промові я не побачив. Так,Путін більше не називає українську владу хунтою. Але і на примирення це не схоже». Він вважає,що «мета «цієї прямої лінії»,під час якої левова частка була відведена економіці та Україні,- домогтися консолідації суспільства перед очікуваними труднощами,… після того,як буде зірвано перемир`я на сході України».

Проте навряд чи на ймовірне загострення ситуації адекватно відреагує Захід. З цього приводу Василь Самохвалов,експерт з комунікацій,заявив на «5 каналі»: «На заході хочуть залишити Росії простір для маневру,для виходу зі становища. Крім того,Захід тримає і для себе «коридор»,де можна балансувати. Якщо Захід прямо назве речі своїми іменами,то доведеться європейським лідерам приймати якісь рішення,якось діяти».

У міру своїх можливостей,про специфіку ситуації та подальші її метаморфози намагалися висловитися й інші ЗМІ: «У Києві говорять про велику війну» (facenews.ua),«У Генштабі РФ вже заговорили про «агресію Києва» та «військову небезпеку для Росії» (УНІАН),«Генерали РФ складають з терористами план наступу,- полковник АТО» («Главком»),«Олександр Бондар: Почався процес перерозподілу власності між олігархами» («ЄП»),«Масові смерті українців ще можна попередити» (УНІАН),«Росія нарощує свої війська…» («УП»),«Ціна на нафту Brent виросла до максимуму 2015 року – $ 63 за барель» («ДТ»),«Екс-генсек НАТО: РФ сьогодні небезпечніша за Радянський союз» («ЄП»),«Польща не дасть Заходу закрити двері перед Україною – Коморовський» («Ракурс»),«Конституційний суд вирішив зачекати з люстрацією» («Тиждень»),«Російський експерт: Ніяких ознак примирення з Україною в промови Путіна я не побачив» («Сегодня»),«Путін пустить ще трохи крові,але врешті програє» – Валенса» («Газета по-українськи»)…

Залучення Брюсселем Москви до участі в переговорах між Україною та ЄС щодо Угоди про поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом дає достатньо підстав для певного скептицизму щодо «проукраїнськості» Старого Світу. Хоча й Захід навряд чи використає Україну (як це було неодноразово) у вигляді «розмінної монети»,але те,що все частіше починає «грати за привалами» Кремля,стає все більш очевидним. Хіба що навіть частково засвоєні уроки історії не дозволяють обирати позицію цілковитого «одобрямсу». Адже північний ведмідь,за умови поглинання України (або її перетворення в територію тотального Армагеддону),продовжить свій «гібридний» наступ (тим паче,відчуваючи «китайську спину») на Захід.

До того ж,як підкреслює на своїй сторінці в Facebook політолог Володимир Фесенко,минулотижневі показові вбивства в Україні можуть означати «спробу російських спецслужб відкрити новий фронт (терористичний) проти України – всередині країни з метою дестабілізації внутрішньої ситуації». А колишній радник Путіна Андрій Ілларіонов (нині представник Центру глобальної свободи і розвитку у Вашингтоні) ні на йоту не сумнівається: «Все це показує,що готується новий,набагато серйозніший наступ,який включає в себе не тільки нові пропагандистські зусилля і воєнні дії,а й широку терористичну діяльність» (див. Укрінформ).

Чи готові наша держава та суспільство до такого «зигзагу» в кремлівській путіно-гундяєвській стратегії? У кожному разі,очільник Уряду Арсеній Яценюк під час селекторної наради Кабміну констатував: «Немає сумніву,що антиукраїнські сили будуть намагатися використовувати святкування 70-річчя завершення Другої світової війни,так і інші травневі свята з метою дестабілізації ситуації». А Петро Порошенко,Глава нашої держави,вимагаючи швидкого і прозорого розслідування вбивств Олега Калашникова та Олеся Бузини,звернув увагу на цинічну,провокативну методику,яка «спрямована на дестабілізацію внутрішньополітичної ситуації в Україні,на дискредитацію політичного вибору Українського народу».

Тож попереду – нові суворі виклики. Та якими б драматичними,непоправно трагічними вони не були,як сказав Патріарх Філарет,«перемагає завжди той,хто стоїть на боці правди і в душі є незламним. Боротьба зла і добра завжди триває – і у світі,і в душах. Самі в цій боротьбі ми не можемо перемогти,але з Богом ми можемо все. І Христове Воскресіння є доказ цього». З цією непохитною вірою – будьмо!