Другий рік поспіль Україна святкувала день свого народження під гуркіт гармат. Нагадавши про це,Роман Малко наголошує,що «хоча цей гуркіт все ще іменується недолугою абревіатурою з трьох букв,усім давно зрозуміло: там,на Сході,йде війна за українську незалежність. Вона триває насправді вже багато століть,а ті два останні роки – це лиш черговий і,віриться,останній,переможний її етап. І перемога в ній залежатиме не так від кількості та якості зброї,як від волі перемогти й нарешті поставити крапку».

На переконання експерта,логіка політика «головне,щоб не було війни»,вже більше не відповідає національним інтересам. Він висловлює думку,що «війна – не найкращий етап у житті людини чи народу,але вона не лише приносить страждання і кров.

Це ще й лакмус,який дуже багато речей проявляє в істинному світлі. І два роки для України точно не минули марно. Щодня це урок. Можливо,вкотре прослухавши лекцію під свист «Градів» чи голосіння вдів,раптом з’явиться усвідомлення,у чому справді ховається корінь зла,де починати розмотувати клубок проблем і чому наші чергові ставки знову попахують поразкою».

Малко також намагається відповісти,чи здатна нинішня українська політична еліта переродитися й стати справді рушійною силою будівництва сильної України. А відтак зазначає: «Два роки чергових кривавих спроб довели її недієздатність. Ані змінюватись,ані змінювати світ довкола себе,не в площині особистих інтересів,а національних і державницьких,вона не може в принципі. Бо хоч тілом уже давно перебуває в нових реаліях,душею,можливо,і прагне піднятися на вільні простори,але своєю міцною пуповиною все ще безнадійно пов’язана з тілом імперії,у якій десь там далеко минули роки її безтурботної піонерсько-комсомольської молодості. Розрубати цей зв’язок,раз і назавжди перетяти його,ніколи в неї не підніметься рука. І не тільки тому,що він важливіший для неї від її ж майбутнього та майбутнього її дітей,а з примітивнішої причини – тавро раба в цих людей закарбувалося занадто міцно,може,і на генному рівні».

Експерт намагається відповісти,чи можливо це виправити. На його думку,необхідне «перезавантаження влади». Малко ще не втрачає сподіваня,що «мудрість на виборах і тотальний тиск на всі владні вертикалі й горизонталі здатні зробити диво.

Владу треба позбавити комфортного існування і змусити піти. За найменший грішок,брехню чи капость у неї має земля горіти під ногами. І ніяких третіх майданів,бунтів чи чогось іще. Обійдемося без цього».

А відтак він дає свою версію відповіді,на кого можна замінити недієздатних владців. «На диверсантів із двома вищими освітами,які в тилу ворога розстрілюють кремлівських терористів,на артилеристів,які,не дослухаючись наказів із Генштабу про дотримання мінських угод,гатять по окупантах,на коригувальників,які,ризикуючи своїм життям,подають їм правильні координати. Можна ще на молодих вдів із немовлятами на руках чи покалічених вояків,що втратили ногу чи руку,але не позбулися жаги до перемоги. На них,на тих,хто не в курсі,не на паях,хто життям доводить,що вільний,і за свою волю готовий боротися до загину»,- зазначає Малко. На його думку,слід «всіх цих професіоналів,професорів,заслужених і переслужених,відпровадити на вже давно заслужений відпочинок. Усе,що могли,вони зробили,а що ні,то й не зроблять. Усі ж,хто каже,що новачки нічого не зможуть і не зуміють,хай ідуть туди,куди й професіонали. Зможуть. Змогли ж із саперними лопатками здобути зброю у ворога,змогли вистояти всупереч здоровому глузду під градом смерті,змогли стати найкращими вояками й захисниками у світі,то і начальниками управлінь,і міністрами,і навіть президентом стати зможуть. А для більшої певності можна найняти їм кількох радників із нормальних держав,щоб швидше вчилися. Дивись,за півроку і навчаться. Це буде дешевше,ніж годувати цілу армію ледарів і дармоїдів-корупціонерів». А відтак,нагадавши,що «українці вміють влаштовувати дива»,висловлює переконання: «Влаштують і цього разу. Двічі ж не вмирати».