В пам’яті своїх земляків Роман Данилевич залишився доброю,чуйною,справедливою,роботящою людиною,яка завше була готова прийти на допомогу в трудну хвилину. Він не став ухилятися від мобілізації,тому що добре розумів: Україну необхідно рятувати. 9 квітня 2014 року одягнув військову форму і став солдатом Володимир-Волинської 51-ї ОМБР. Служив у Донецькій області,- пише Слово Волині.

Там – далеко від дому – дуже скучав за синьоокою Волинню та рідними людьми,тому постійно передзвонювався зі своїми батьками Миколою Васильовичем та Людмилою Леонтіївною,а також радів почути в слухавці милі його серцю ніжні,віддані голосочки дружини Ольги та донечки Іванки. Останній свій дзвінок Роман зробив фактично напередодні власної смерті. Тоді теж казав,що все в нього добре,просив рідних не хвилюватися. Але материнське серце словами вже було не заспокоїти,воно наче відчувало наближення чорної біди. В день,коли українці відзначали чергову річницю народження держави,Людмила Данилевич не знаходила собі місця,бо не могла додзвонитися до сина. А тут ще й ЗМІ озвучили,що в зоні,де служив її Роман,йдуть важкі бої. Це пізніше вона довідається і про Іловайський котел,і про жахливі втрати наших бійців у наслідок виводу український військ з оточення ворога.

Тиждень брат Романа Віталій Миколайович зі своїм шваґром за підтримки волонтерів Волині намагалися відшукати свого солдата в лікарнях і госпіталях сходу. Вони ще надіялися,що він живий. Але,коли всі можливості були вичерпані,поїхали шукати його до моргів. Тіло Романа Данилевича привезли на батьківську землю з Дніпропетровська. Хоронили свого земляка,відважного чоловіка всім селом.

Могила українського бійця,а похоронений він на сільському кладовищі в Облапах,встелена квітами. Односельці та представники влади району з перших хвилин втрати земляка не полишали на одинці з невимовним горем родину Романа. Ось і тепер вони прийшли до місцевого будинку культури,щоб низько вклонитися батькам Героя,який поклав своє життя на олтар свободи в ім’я демократичної,європейської держави. Тут же очільник районної адміністрації Віктор Козак та військовий комісар Ковельського ОМВК Сергій Гладун передали донечці загиблого Романа Миколайовича Данилевича Іванні батьківський орден «За мужність» III ступеня посмертно. Такою ж державною нагородою Президент України Петро Порошенко удостоїв новітніх Героїв України Андрія Васильовича Омелянюка з Дубової,Андрія В’ячеславовича Мостику із Зеленої,голобчанина Станіслава Вікторовича Максимчука та Павла Миколайовича Редьковича із села Майдан,а також ковельчан Олексія Васильовича Тарасюка,Олександра Петровича Абрамчука та Олександра Петровича Ярмолюка. За особисту мужність і героїзм,виявлені під час захисту державного суверенітету й територіальної цілісності України,вірність військовій присязі орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня удостоєний Анатолій Вікторович Шилік із Ковеля,а медаллю «Захисник Вітчизни» – ковельчанин Олександр Іванович Артемук. Їх отримуватимуть батьки Героїв.

Ці хлопці живуть в пам’яті бойових друзів,односельців,знайомих,рідних. Вони будуть вічно жити у зболених,згорьованих,люблячих і палких материнських серцях.

Війна – це жах,це руйнація,це смерть… Офіційно її немає,та вона поруч щодня. Минулий рік для жителів міста та району був найтрагічнішим. Тоді війна забрала аж 12 найкращих серед нас. Вони йшли туди,бо свято вірили,що виконують свій синівський обов’язок,що йдуть не воювати,а захищати. Сьогодні ми вшановуємо їхню пам`ять та кланяємося тим,хто прийшов з війни живим,хоча й з пораненою душею.