Як люблять писати у книжках – передмова: досить часто я зі своїм колективом «гастролюю» по весіллям. Навколо стільки свят,гулянь,вечірок,усмішок… Оковита,запальні танці,незвичні шоу та безліч подарунків. Чудові емоції переповнюють,дивлячись на молодих. Проте…

Проте… у травні мого колегу Сергія мобілізували. Уявіть,ми разом їздили по весіллям,влаштовували вогняні шоу,раділи,горіли… Два дні опісля приходить звістка: «Я на рівненському полігоні,друзяки,все добре,не сумуйте». Ми звісно дуже перейнялися,однак продовжили жити: влаштовували вогняні шоу,раділи,горіли… Через два тижні ми дізналися,що наш друг вже під Маріуполем воює. Ми ще більше перейнялися,писали,дзвонили… І далі: влаштовували вогняні шоу,раділи,горіли…

Стільки полеміки,пробачте за це. Просто лишень вчора до мене «дійшло»,що мій товариш на війні. Я,виступаючи,стою серед вогню. А він стоїть серед вогню і бореться за своє життя,життя своєї роти,наше життя…моє життя. Просить матеріальну допомогу не на нові модні кросівки,а на новий бронежилет,який може врятувати його. Просить кошти не на суші з віскі,а на сухпайок з шкарпетками. Шукає зручне місце для сну в окопах…

Ми не маємо права забувати про нього,ми не маємо права забувати про наших Героїв… Вони замість усіх нас стоять у полум’ї,замість нас готові віддатися у руки смерті… А ми їхні подвиги робимо буденними… Я ставлю новину про відміну чи скорочення пільг для них і навіть не надаю цьому значення. Я вже звикла! Яке я маю право звикати? Яке ви маєте право звикати? Зробили одне «добре діло»?!

…. Ми влаштовували вогняні шоу,раділи,горіли… а в голові одне питання : а совість чиста?