У будь-якому випадку,Ігор Єремеєв назавжди залишиться в когорті людей ,які вплинули на розвиток економічних процесів. У досить таки тверезих оцінках української реальності і місця нашої держави у світових процесах він висловлював оптимістичні прогнози і вважав,що за умови професійного підходу влади до вирішення питань,Україна може стати лідером у світовій економіці.

Так сталося,що 2011 року,після наполегливих «рекомендацій згори»,це інтерв’ю на нашому сайті так і не з’явилася. «Волинська правда» при цьому пішла на такий крок не стільки «завдяки тиску»,скільки керуючись принципом «не зашкодь»,передовсім – уже світлої пам’яті Ігореві Мироновичу. Припускаємо,й люди з оточення Єремеєва побоялися,що озвучена ним інформація якось може зашкодити його політичній кар’єрі… Сьогодні здається,що з часів 2011 року минула ціла епоха… Не та Україна і не той нині світ…

Напевне,якби інтерв’ю писалося сьогодні,то були б інші відповіді на чимало питань та й питання були б інші. Але на нашу думку,окремі думки,озвучені навіть в той час і на фоні тодішніх,а не нинішніх подій є сьогодні актуальними.

В мене на грудях був свій тризуб…

– Ігоре Мироновичу,у 1991 році Незалежність України була для Вас несподіванкою,чи Ви усвідомили її як закономірне і бажане явище?

– Якщо точно бути відвертим… Я повернувся з армії у 1988 році . Тоді Радянський Союз був на етапі перебудови. У двадцятирічному віці люди точно не розуміють тих процесів,які відбуваються в державі. Тим більше,в радянські часи я був піонером,комсомольцем,активістом,як мовиться в старому фільмі. Я не міг тоді подумати,що з такою мега-державою може щость статися. Та й багато хто про подібне не думав.

– Ви були патріотом Радянського Союзу?

– Безперечно. Можу чесно зізнатися,що коли грав гімн Радянського Союзу,то я гордо піднімав голову і був готовий служити в будь-якій точці світу,захищаючи інтереси цієї держави.

– А коли звучить гімн України,то відчуваєте те ж саме?

– Коли грає гімн України,я так сам горжуся своєю державою. Інше питання: я не переконаний,що на сьогоднішній день державна політика будується таким чином,щоб виховувати патріотизм в молодих людей і спонукати робити такі подвиги,які здійснювалися при Радянському Союзі. Про таке дбає Росія у себе. Там виділються кошти. Чому в нас цього немає?.. Я собі сто раз ставив це запитання і відповіді остаточної не знайшов.

Тепер про те,що ви запитали з самого початку… Чи сприйняв я Незалежність України у 20 років?.. Я не міг сприймати її правильно та адекватно. Я тоді не оцінював,що це означатиме для мого життя. Просто зрозумів,що Україна стала ЧОМУСЬ незалежною.

Але ж це питання можна аналізувати і під кутом тих процесів,які відбувалися. Я тоді був студентом другого курсу інституту і в Рівному в той час набував потуги Народний Рух України. Моя викладач з фізики була активним учасником цієї політичної сили. Ми також ходили на зібрання Руху. Я захоплювався тоді цією течією. Мені це дуже подобалося. Після другого курсу поїхав відпочивати в Болгарію. Хвиля патріотизму тоді була на стільки сильною,що на тому відпочинку я вирізав тризуб з лейкопластиру та наклеїв собі на груди. Так загоряв. А коли повернувся до інституту,то в мене на грудях був свій тризуб. Це був мій прояв руху до Незалежності України.

…радий,що в Україні є молоді люди ,які працюють на українську ідею…

– Чим відрізняються сьогоднішні 20-літні ровесники Незалежності від молодих людей Вашого покоління? Як Ви вважаєте у них є більше шансів на успіх ніж було у Вас?

– 20 років тому ми нагадували чистий аркуш паперу. Перед нами була нова країна. І в цій країні з’являлася можливість рухатися в новому напрямку. Хтось пішов у політику,хтось у бізнес і зайняв свою нішу на ринку чи у суспільстві. Сьогодні молодим людям складніше,бо всі ніші зайняті тими чи іншими гравцями. Але є закономірності і статистика,з якої випливає,що середній вік корпорації 35-40 років. Цього,на жаль,ніяк не може поки зрозуміти мій син. Мабуть,ще час не прийшов.

На відміну від нас,нинішні молоді люди – жителі планети Земля,а ми були мешканцями країни за залізною завісою – Радянського Союзу.

– Ви кажете,що в Україні є проблема з вихованням патріотизму. Нещодавно на Волині відбувся фестиваль «Банднерштат». Чи,з Вашої точки зору,він є таким,що виховує почуття патріотизму в молодих людей?

– В минулому році я випадково потрапив на цей фестиваль. Мені було цікаво. І я вирішив,що цього літа витрачу два дні на нього. Я – не розчарований. Багато фотографував. Я радий,що в Україні є молоді люди ,які працюють на українську ідею. Це – романтики,які люблять свою Батьківщину. Це – ті люди,які можуть піти на захист Батьківщини,якщо не доведи Боже,доведеться це робити. Якби склалися так обставини,що треба було би йти на якісь граничні вчинки заради держави в бойових діях,то це були би ці люди і вони би пішли би на подвиг .

Я вважаю,що таких заходів,як «Бандерштат»,в Україні повинно проводитися більше.

– На цьому фестивалі,про який ми ведемо мову був присутній Василь Шкляр. Його книга «Залишенець» стала явищем у нашому суспільстві. Ви читали цей твір? Які Ваші враження?

– Я придбав цю книгу,але ще не читав. Просто не дійшла черга,бо наразі читаю багато серйозної наукової літератури. «Залишенця» обв’язково прочитаю,мабуть,найближчим часом ,коли буду у відпустці. Мене заінтригували відгуки про цю книгу. Більше того,мені її рекомендувала людина,якій я довіряю. Це – Володимир Литвин. Правда,він казав,що твір дуже важкий. Прочитаю,матиму власну думку.

…готовий тратити свій час для розвитку цієї області…

– В червні цього року бізнесмен Ігор Єремеєв став штатним радником голови Волинської облдержадміністрації Бориса Клімчука. Цю новину дуже стрімко підхопили місцеві медіа. Її прокоментував пан Клімчук. Про Ваші аргументи нічого не відомо. Що спонукало Вас піти на цю абсолюто невисоку як для Вашого потенціалу посаду?

– Я вважаю,що сьогодні в області працює правильна та ефективна команда керівників. Між ними немає ніяких конфліктів та протистоянь. Сьогодні голова ОДА,голова облради та мер обласного ценру працюють в унісон. Результат – в області за рік зроблено більше,ніж за попередні п’ять років разом взяті. Ви зверніть увагу,скільки будується та ремонтується доріг. Подивіться ,скільки всього робиться в самому Луцьку. А все тому,що Микола Ярославович зумів налагодити нормальну співпрацю з бізнесменами. Відповідно,дефіцит бюджетних коштів не став на заваді впровадженню проектів з освітлення вулиць чи якихось інших потрібних для міста речей. Люди вже сподіватися перестали,що це можливо. Для бізнесу ці проекти не є занадто затратними. І я впевнений,що кожному хочеться зробити щось хороше для міста,в якому він працює,але повинно бути бажання влади налагодити такий діалог.

Так само було бажання губернатора чути поради від мене в тих галузях,у яких я маю певний досвід,знання і власне бачення розвитку. Якщо це потрібно для області,якщо в ній робитиметься щось таке,від чого люди житимуть краще,бо з’являтимуться нові проекти,нові робочі місця,то я готовий тратити для цього свій час.

– Чи можна вже говорити про якість результати від ваших консультацій для влади?

– Зараз ми ведемо мову про реалізацію великого проекту з будівництва кількох потужних ферм у поліських районах. Йдеться про комплекси європейського зразка. Їх варто будувати там,де немає промисловості,де мало робочих місць. Я вважаю,що таким регіоном має бути Любешівській район. Там всього-навсього одне промислове підприємство. Там треба щось будувати.

– Ви більше спілкуєтеся з Борисом Клімчуком,а не головою облради Володимиром Войтовичем,який,до слова,є членом Народної партії,яку очолює Ваш друг Володимир Литвин. Чому так відбувається?

– По-перше,я так не маю права казати,що Литвин мені друг. Це Володимиру Михайловичу вирішувати,чи товариш я йому,чи ні. Я вважаю його близькою людиною. Що стосується пана Войтовича. Спілкування з ним абсолютно рівне і відбувається достатньо часто в міру необхідності.

…як поступити в колізії,коли одна персона виступає у двох іпостасях: лідер опозиції і справедливо обвинувачуваний посадовець…

– У свою 20-ту річницю Україна увійшла з внутрішнім політичним напруженням. Можна навіть назвати його кризовим,так як жодні випуски новин сьогодні не обходяться без висвітлення теми суду над колишньої прем’єркою Юлією Тимошенко. Як правило такі процеси спровоковані не стільки інтересом суспільства,а бажанням відволікти увагу від інших проблем. Тим не менше,сьогодні вся країна спостерігає за політичним серіалом під назвою «Суд над Тимошенко». Частина суспільства називає цей суд політичним терором. Що ви думаєте з цього приводу?

– Я вважаю,що «газові угоди»,які були підписані Юлією Володимирівною у 2009 році ,є не просто ганебними ,а катастрофічними для України і дії державного службовця,яка це допустила,на мій погляд,є злочинними. Україна платить Росії мільярди доларів. Угоди були укладені непрофесійно,бездарно,тільки тому,що хтось хотів виграти президентські вибори у будь-який спосіб. Та людина поставила свої власні амбіції вище,ніж інтереси всього українського народу. Якби ця людина була не лідером нинішньої опозиції,а просто колишнім Прем’єр-міністром,я б однозначно стверджував,що таку людину потрібно притягувати до відповідальності і то дуже жорстко. Але,повторю,йдеться про людину,яка є лідером опозиції. Так склалися обставини. Проблема в тому,що сильна влада не може існувати без сильної опозиції. Українська опозиція на нинішньому етапі може бути сильною тільки при такому харизматичному лідерові як Юлія Володимирівна. Це потрібно визнати. Якщо в державі справедливо поступити щодо особи,яка відповідала за підписання «газових угод» 2009 року,то,фактично,цим самим означає ліквідувати головну силу опозиції. В цьому – колізія.

– Ви наполягаєте,що першу скрипку при підписанні угод 2009 року зіграли амбіції Тимошенко,але ж усі пам’ятають,яка тоді склалася ситуація з постачанням російського газу до Європи. Чому Ви звинувачуєте тільки Тимошенко і не берете до уваги тих обставин,які були продиктовані позицією Росії?

– Ці угоди були підписані в середині лютого. В березні споживання газу зменшується в рази,а у квітні – ще більше. Нам потрібно було протриматися один місяць,і ми попереду би мали час для підготовки та відстоювання своїх інтересів у веденні переговорних процесів. Але Юлії Володимирівні потрібно було напередодні виборів продемонструвати українському народу уміння швидко вирішувати проблему,а якою ціною це робилося їй було не важливо. Сьогодні український народ за це платить мільярди доларів.

– Та політика,яку демонструє сьогоднішня влада у питанні газових угод з Російською Федерацією ,з Вашої точки зору,більш ефективна?

– Нинішня влада в цьому питанні діє правильно. Інших варіантів,аніж визнати угоди 2009 року не дійсними – немає. Ціна на газ має бути реальною. Тобто н-и-ж-ч-о-ю. Але потрібно вирішити,як поступити в цій колізії,коли одна персона виступає у двох іпостасях: лідер опозиції і справедливо обвинувачуваний посадовець. Якщо ви мене запитаєте,який чинник важливіший,то я не готовий відповісти. Мені дуже сподобалося як охарактеризував «газові угоди» 2009 року Борис Нємцов. Він заявив,що не вірить у фактор корупції при підписанні цих угод,але поведінку української сторони назвав авантюрною. Українські чиновники тоді боялися застосовувати корупційний елемент,але їх не стримало поставити політичні амбіції вище державних інтересів.

– Але,все ж таки,давайте повернемося до мого запитання про політику нинішньої влади у питанні газових відносин. Чи можна вважати дії влади ефективними,зважаючи на загравання з Росією у темі власності газотранспортної системи,підписання угод у Харкові влітку 2010 року?

– Почитайте Макіавеллі,який ще у 16 столітті писав,що завдання будь-якої держави будувати свою політику таким чином,щоб економічний потенціал сусідньої країни був слабший. Росія поступає згідно з цією теорією. Завдання України – відстоювати свої інтереси,вижити в цих умовах і довести своє право на існування як Незалежна держава. Якщо аналізувати «харківські угоди»,то вони не є на стільки небезпечними для нас як те,під чим підписалася Тимошенко. Більше того,вони є наслідками дій Тимошенко. Перебування Чорноморського флоту в Україні є меншим злом,ніж високі ціни на газ. Та й подумайте,що буде з Севастополем,якщо звідти забереться Чорноморський флот? Хто буде забезпечувати це місто роботою. Там зупинить діяльність маса підприємств. Усе місто залишиться без роботи.

– 20-ту річницю Незалежності Україна зустрічати у новій фазі розвитку світової фінансової кризи. Чи достатньо запобіжних заходів проведено українською владою для того,щоб не повторилася ситуація 2008 року,коли наслідки впливу світових процесів мали досить болючі результати в Україні?

– Страшних наслідків кризи в Америці для України не буде,якщо банки-нерезиденти не почнуть вивозити з нашої держави валюту. Але ці банки сьогодні становлять першу десятку. Вони можуть так поступати,щоб спасати свої центральні офіси.

…ми з Японією подібні тільки «Фокусімою» та Чорнобилем…

– В минулому інтерв’ю нашому виданню Ви висловили своє захоплення Японією. «Якщо ми хочемо бути конкурентоздатними в умовах сучасного світу,то ми повинні собі ставити за ціль рівнятися на Японію. Якщо ми хочемо жити,як японці,і мати другу економіку в світі,то доведеться працювати. Варіантів нема»,– це Ваші слова. Сьогодні Японія переживає не найкращі часи. Кризу спричинила природна стихія,яка призвела і до екологічної катастрофи через аварію на атомній станції. Тим не менше,весь світ є свідком того,на скільки злагоджено ця країна долає труднощі. Україна 20 років на труднощі скаржиться та нарікає,ми постійно в пошуках винних. Що варто було би українцям запозичити з японської ментальності?

– Мені дуже прикро,що поки що ми з Японією подібні тільки «Фокусімою» та Чорнобилем. Японський народ завжди жив у складних природних умовах і був змушений жити в єдності,приречений багато працювати. Ця країна не може похвалитися такими природними багатствами як Україна,але вона зуміла побудувати другу економіку в світі. Я впевнений,що відновити втрачене від березневого цунамі та екологічної катастрофи пов’язаної з подіями на «Фокусімі» японці зуміють за дуже короткі терміни. Жодна катастрофа не роз’єднає цей народ. Не змусить його опустити руки. Він не буде бігати та бідкатися по всьому світу і скаржитися,як йому погано. Він закотить рукави та буде працювати. Ви чули хоча би одне інтрев’ю з Японії,щоб хтось нарікав на проклятих міністрів? Весь народ об’єднався та бореться з бідою спільно.

Чого бракує Україні,з того що є в японців?.. В нас нема харакірі,або сеппуку…

– А для чого воно нам?

– Не варто дивитися на це явище у буквальному розумінні. Проблема в тому,що ми не виростили покоління,яке здатне віддати своє життя за державу.

– А як же козаки чи воїни УПА?

– Історична епоха цих людей – в минулому. Ми говоримо про сьогоднішнє молоде покоління.

– Такі події як,скажімо,перемога на пісенному конкурсі «Євробачення» можуть сприяти розвитку патріотизму в молодих українців? Відомо,що Ви допомагали Руслані Лижичко у 2004 році,коли вона виграла цей європейський конкурс.

– Такі перемоги потрібні Україні. Але я хотів би сказати зараз про інше і проаналізувати ситуацію не з Русланою,а з Анастасією Приходько. Пам’ятаєте: ми не пустили її на Євробачення. Була абсурдна ситуація,коли наша співачка з України з українською піснею представляла Росію,бо ми не дали їй балу. Ми в цьому просто красунчики. В мене немає слів. Ми були на той час в конфлікті з Росією,а вона приймає рішення і посилає на конкурс представляти свою державу українську дівчину з наполовину україномовною піснею.

– Чи готові ви долучитися до фінансування проектів,які б просували українські ідею і виховували партріотизм?

– Однозначно. Готовий фінансувати все,що пов’язано з підняттям національного духу,національного інтересу і розвитком України як держави.

– Чи контактуєте ви зі співачкою Русланою Лижичко після «Євробачення-2004»?

– Ми товаришуємо по сьогоднішній день.

– Ви допомагаєте їй фінансово?

– Вона сьогодні цього не потребує. Але якщо звернеться,то я обов’язково її підтримаю,бо вважаю її таким співаком,музика якого спонукає і розвиває патріотизм.

– А кого із вітчизняних виконавців Ви слухаєте і чи поважаєте взагалі сучасну українську музику?

– Люблю Олега Скрипку,з задоволенням слухаю «Бумбокс»,«Океан Ельзи»,окремі пісні Ані Лорак.

…якби не вірив в Україну,то давним-давно поїхав би звідси як багато молодих людей…

– Якби Незалежності України не було,чи відбулися би Ви як успішний бізнесмен?

– Якби був Радянський Союз,то такого слова як бізнесмен на цій землі ніхто би не почув.

– А яким би було майбутнє Ігоря Єремеєва,успішного радянського студента,ленінського стипендіата,на скільки мені відомо,якби у серпні 1991 року не відбулося таких глобальних змін на політичній карті світу?

– Не знаю. Був би інженером-будівельником,тобто працював би за спеціальністю і будував би із залізобетону позорні будинки (маю на увазі архітектуру).

– Ваші побажання українській владі. Що вона повинна зробити для того,щоб Україна використала свій величезний потенціал і держава наша була комфортною для проживання в ній?

– Напевно,найбільше,чого сьогодні можна хотіти від влади,буде виглядати дуже смішно. Але,якщо відкинути патріотичну патетику,то я хотів би,щоб люди,які називають себе політиками та ті,хто є службовцями,вставши зранку,поголившись чи зробивши макіяж,поставили перед собою завдання щось зробити для цієї держави в першу чергу,а не для себе. Щоб вони попрацювали для держави і для наших людей хоча би до третьої години дня,а вже з третьої до шостої хай працюють на себе. Сьогодні ж відбувається все навпаки. Потім хотілося би,щоб ця планка робочого дня на державу наблизилася до ідеалу і тривала повний робочий день. Це – прості речі,але якби її дотримувалися в нас було би все гаразд. Ми тоді будемо хорошою європейською державою. Більше того,якщо до вирішення питань підходити ще й професійно,то ми станемо лідерами у світовій економіці. Так як японці чи китайці. Я вірю,що так буде,бо якби не вірив,то давним-давно поїхав би звідси як багато молодих людей зробили це свого часу. Я ж живу тут. Тут працюю. Жив,живу і буду жити в Луцьку. Це означає,що я вірю у перспективу цього регіону. Тут живуть хороші працьовиті люди,які заслуговують поваги. Усіх вітаю з Днем Незалежності України.