На Волині він очолює громадську організацію «Комітет гуманітарного забезпечення війська»,яка створена з ініціативи партії «Свобода». Хочеться вірити,що цей волонтерський проект буде працювати дійсно на забезпечення бійців українського війська,а не слугуватиме черговим піар-ходом для політиків напередодні місцевих виборів. Адже вони,як і держава,мають пам’ятати про нинішні втрачені на фронті життя і піаритися на темі армії не мають морального права.

Хлопці,які воюють за Україну,повинні отримувати все,чого потребують

–Пане Сергію,чому було прийняте рішення створити «Комітет гуманітарного забезпечення війська»?

–З перших днів Майдану я був у вирі подій. Мій Майдан – це півтора місяці в Києві. Неодноразово побувавши на полігоні в Миколаєві та Сході України,я зрозумів,що армія потребує нашої підтримки та допомоги. Наша політична сила ВО «Свобода» бачила,що немає організованості та сильного спільного знаменника. Бувало так,що ми постачали однаковий вантаж в одне і те ж саме місце. Бракувало координації дій. Тому наша партія доручила мені очолити «Комітет гуманітарного забезпечення війська». Ми робимо це разом з громадою. Хлопці,які воюють за Україну,повинні отримувати все,чого потребують.

–Ваш комітет є всеукраїнською організацією?

–Ні,він діє на рівні області. Крок був зроблений правильний. Ми маємо інформацію та змогу постачати все необхідне війську.

–Що саме ви доставляєте?

–Основний напрямок гуманітарного забезпечення: продукти харчування,медикаменти та засоби гігієни. Одяг та амуніція для нас є другорядним,адже це потребує багато коштів. Ми намагаємося з коштами не мати справи. Нам вони потрібні тільки на паливо для матеріалів. Сьогодні всі підприємці виснажені,а всі інші просто мають мало грошей.

–Як саме відбувається координація дій між вашим комітетом та військовими?

–Ми спілкуємося з бійцями. Першою чергою з 14 бригадою. Маємо зв’язки з добровольчими батальйонами: з «Айдаром»,«Карпатською січчю». Маємо контакти з волинянами,які є на передовій. Вони практично скрізь – від Маріуполя до Луганщини. Намагаємося залучати габаритний транспорт та веземо необхідне в декілька місць.

На місці вдалося знайти людей,які відповідальні за процеси збору вантажу. Потім все зібране передаємо безпосередньо бійцям,а не на склади Міністерства оборони.

–Ви не довіряєте Міністерському представництву в армії?

–Я не буду про це говорити. Просто знаю,що коли ми щось даємо бійцям з рук в руки,то воно в них і є. Це – напевне. Допомагаємо,в першу чергу,не ми ж,а люди,громада,підприємці. Ми тільки організовуємо процес. А довіритися державним структурам,проаналізувавши те,що робиться,не дуже хочеться. Це – певні ризики.

Звісно,кормити армію мала б держава на чолі з Прем’єр-міністром. Не помилюся,якщо скажу,що 80% гуманітарного забезпечення війська – на плечах волонтерів.

…якби при владі була «Свобода»…

–Ваша політична сила частенько критикує Уряд. Ви – також не виняток. Це помітно з початку нашої розмови. А якби Урядом керував свободівець,скажімо пан Тягнибок,чи Мохник,чи пан Швайка,чи пан Рудик,чи хтось із волинських то,гадаєте,не потрібно було б волонтерів і держава справилася б самотужки?

–Правильно було задавати ваше питання тим людям,яких ви згадали. Я вважаю,що вони відповіли б вам достойно.

Але впевнений,що якби при владі була б «Свобода» і ми відповідали би за всі процеси,то ситуація в країні була би кардинально кращою.

–Навіть за умов,коли б ви отримали країну після Януковича: без бюджету,без армії,зі складною внутрішньополітичною ситуацією і все це помножене на агресію північного сусіда? Де би ви різко взяли кошти на військо,виховали б високопрофесійних воєначальників-патріотів? А може ви в момент би побороли корупцію?

— Звісно,в секунді б ми нічого не зробили. Але вже минув рік часу. Є про що питати і в нової влади. Щось змінилося на краще? Всі ж бачать сьогодні,що відбувається і що при владі олігархи. Все гарно тільки на словах.

Я розумію,що є інфляція,страшенні валютні стрибки. Звісно,при такому фінансовому стані важко вимагати хорошого харчування для солдатів від держави. Тут допомагають волонтери.

Але є багато питань до мобілізації. Раніше чимало хлопців йшли добровольцями,а їх не брали. Сьогодні люди не хочуть йти служити. Ретельніше потрібно проводити медогляди,не треба мобілізовувати людей,які мають проблеми з алкоголем. Ця проблема також існує. Хоча я не вправі засуджувати хлопців. Там – не просто. Не треба кликати до війська і тих,хто категорично не хоче туди йти. Треба створити умови,щоб кожен військовозобов’язаний хотів піти служити і був впевнений,що держава про нього турбується.

Я не хочу казати,що все катастрофічно погано і якби прийшли інші люди,то відразу ж навели б порядок.

Я не є великим політиком. Скажу те,що бачу на своєму рівні,як бізнесмен та депутат Володимир-Волинської міської ради. Кошти ж певні є в бюджеті. От обласна рада виділяє кошти на ремонт техніки. Але в офіцерів нинішньої 14 бригади ті ж самі проблеми,що були в 51: шини,акумулятори… Від них вимагають справної техніки,до якої роками ніхто не заглядав.

Нині не варто загострювати ситуацію,бо війна то біда,але й мовчати про проблеми не правильно. Перемогу може принести тільки консолідована робота влади та громади. Інакше ми програємо у війні. Не правильно,що ми всі стали більш цинічними. Ми звикли до траурних заголовків у пресі. Це дуже погано. Я буваю там на передовій. Не можу про все розповідати. Там всяке коїться. Але знаю,що іноді увага для бійців куди важливіша,ніж те,що ми їм привозимо.

–Чи були у вас,як волонтера,якісь непорозуміння чи проблеми з місцевою владою?

–Ми є самодостатньою організацією і не зверталися до влади. Влада сама повинна щось робити. Якщо люди можуть організуватися,то влада з її можливостями тим паче.

У нас виходить. Нас підтримують люди,бізнес. Палок в колеса нам ніхто не ставить.

Обласним владцям поставлю у приклад Луцьку районну раду та РДА. Вони організували багато допомоги для військових. Активною є влада в Любомльському та Іваничівському районах. Дуже багато допомагало обласне управління лісового та мисливського господарства. Вони відправляли і дрова,і березовий сік,і автомобіль купували. Я сам їм його шукав. Ми не відхиляємо нічиєї підтримки та допомоги.

Сьогодні важливо побороти агресора. І має трохи відновитися довіра до влади,а для цього треба своєчасно зробити правильні висновки.

До Майдану Схід та Південь в цілому був більш прихильний до Росії

–Які випадки під час поїздок на Схід вас найбільше вразили?

–Бачити доводилося багато чого… Буває,що важко доїхати,або нема кому зустріти. Було й таке,що подяки не отримували від старших офіцерів,але у більшості ми маємо позитивні враження від зустрічей з нашими хлопцями. Переживаємо і за техніку,якою перевозимо продукти,і за водіїв,адже вони також потрапляють в небезпеку. Були ж випадки,коли автівки підривали або ж підстрілювали. Ризиків чимало. Ми попереджаємо і водіїв,і власників автомобілів. Всього попередньо по телефону не можемо узгодити. Все напружено і непросто. Спочатку з нами їхали колишні афганці. Вони багато пережили в свій час,але в поїздках в гарячі точки добряче хвилювалися.

–Мені так видається,що Ви призовного віку. Чи отримували повістку під час мобілізації і чи не було бажання стати на захист своєї Батьківщини так само як ті бійці,котрим возите гуманітарну допомогу?

–Я — офіцер запасу. Закінчив Одеську академію харчових технологій. За спеціальністю – керівник продовольчої служби. Тим,власне,й займаюся. Повістка мені приходила двічі і я двічі проходив медкомісію. Але в рядах армії не можу бути за станом здоров’я: мене прооперували два роки тому. Втім,якщо трапиться так,що мені потрібно буде взяти в руки зброю та йти захищати країну,то,так і зроблю.

–Пане Сергію,які маєте враження від спілкування з місцевим населенням Донеччини та Луганщини?

–Там складно. Я був двічі в Маріуполі. Був ближче до Донецька у Старобешево,Курахове,в Щасті на Луганщині. Об`їздив фактично весь регіон східної України. Приємно чути українську,особливо в селах. Населення в більшості міняє свої погляди. Вони бачать,хто така Росія,я хто — Україна.

Ми привозимо вантаж великими ТІРами,а потім доставляємо до місця призначення малими автомобілями. В цьому нам допомагають і місцеві. Буває,вони просять продуктів для цивільного населення і ми не відмовляємо в цьому. Вони це бачать і міняють ставлення до України.

Тамтешні мешканці не бачили такого життя як в нас на Заході. А ми,повірте,живемо краще,ніж вони. Військові також діляться продуктами. От ми завезли їм пасок,солдати роздали по школах та дитсадках.

Звісно,є категорія людей,які проти України. Це – очевидний факт. Є й ті,хто займає нейтральну позицію. Але кількість проукраїнськиїх людей на Сході збільшується.

–Чи вступали Ви у якісь дискусії з тими людьми,які не мають проукраїнських настроїв?

–Їм важко щось довести. Вони зомбовані і не хочуть міняти своєї думки. Вони принципово не дивляться українського телебачення,а російське показує їм танк з українським прапором,що вбиває мирне населення.

–Вам випадало спілкуватися зі східняками у довоєнний час?

–Я навчався в Одесі. Звідти мій батько і там зараз живе. Сьогодні Одеса проукраїнська. Вона не хоче до Росії. Це – місто свідомих людей. Те ж саме Маріуполь. Але треба визнати,що до Майдану Схід та Південь в цілому був більш прихильний до Росії. Це зараз відчувається. Коли я навчався в академії,то там викладали російською. Втім,коли приїздили перевіряльники зі столиці,то мова викладання різко ставала українською. Була така показуха. Це була друга половина 90-х років. В нас говорили,що на Волині,а особливо у Львові живуть бандерівці і там російською спілкуватися не можна. Я завжди заперечував та переконував товаришів,що це – неправда. Зомбування було й тоді. Влада цьому не перечила і ми маємо негативні наслідки в стосунках поміж українців.

Треба ж було розсекречувати архіви та показувати істинну історію України. Наївно думати сьогодні: от віддамо Схід Росії і буде спокій. Утопія. Росія роками вважала Україну своїм князівством. Має бути інша позиція і зі сторони Америки та Європи. Нам потрібно допомагати,але не стурбованістю,а реальними кроками. Санкції ніби й є,але вони не результативні. Нам потрібна зброя. Путін – не передбачуваний і може втяти будь-що. Домовленості порушуються постійно,бо він їх ігнорує.

А в себе вдома потрібно відновити довіру до влади,має відбутися справжня люстрація. Потрібно привести молодих до влади.

–А якщо прийде молодий та буде працювати в старих корупційних схемах,що від того зміниться?

–Потрібно змінити олігархічно-корумповану сиcтему. Але й не вірю,що проблемно довести вину посадовця. Потрібно тільки бажання зверху і до низу.

Треба робити висновки з невдач і рухатися вперед

–Ви також є представником влади,є депутатом Володимир-Волинської міськради. Чи ініціювали Ви якісь проекти для підтримки військових бюджетними коштами?

–Сьогодні на Волині є 14 бригада. В ній понад 3 тис. бійців. Сьогодні відбувається демобілізація. А демобілізовані мають величезні проблеми зі здоров’ям. Сьогодні потрібні такі центри для надання допомоги як медичної так і медико-психологічної. Хочемо,щоб щось подібне було і в нашому місті. Звісно,все залежатиме від коштів,але координація має відбуватися з Луцька. Потрібно відправляти наших вояків на лікування за кордоном. Володимир-Волинська міська рада виділяла на такі цілі понад 100 тис. грн. Це ніби й невелика сума,але й в міському бюджеті не густо. При міській раді створено невеличкий центр,куди військовослужбовці звертаються за підтримкою.

Я поставив питання на сесії,щоб всі хлопці,які мобілізовані з міста були повністю забезпечені амуніцією. Будемо виділяти на це кошти. Але,повторюю,треба приділити чимало уваги демобілізованим. Має бути медичний контроль і увага з боку влади та громади.

–На останньому засіданні сесії обласної ради озвучувався запит Святослава Боруцького про те,що не відбулася люстрація у прокуратурі Володимира-Волинського. Запит цей не підтримано. Хочеться почути Вашу позицію щодо цього,як людини місцевої. Чому «Свобода» хоче позбутися Володимир-Волинського прокурора?

–Я читав про цей запит зі ЗМІ. Але в мене багато часу займає волонтерство і тому не встигаю за всіма подіями. Не вникав в деталі цієї теми.

Від себе хочу сказати,що під час Майдану було багато перепон активістам з боку прокуратури під керівництвом цього пана прокурора. На мій погляд,люстрація в правоохоронних органах повинна відбутися. Ті люди,які бути при злочинній владі Януковича до останнього дня не повинні бути зараз на керівних посадах.

–Чому такого перезавантаження в прокуратурі не відбулося при вашому однопартійцю — генпрокурорі Махніцькому?

–Я – депутат міського рівня. Не можу відповідати за генпрокурора Махніцького,який був на посаді 3 місяці і вже давно не є свободівцем. На це є чіткі відповіді і кожен може зробити свої висновки. Треба казати об’єктивно і пам’ятати,хто керував прокуратурою після нього. Хоч процедури не прості.

Ми – повноцінна і культурна нація і здатні досягнути багато чого. Треба робити висновки з невдач і рухатися вперед. Ми вже зробили достатньо помилок. Влада повинна кожного дня пам’ятати,що за цю державу віддали свої життя тисячі людей. Ми не повинні й забувати,що віддали Крим без жодного пострілу.

Владі сьогодні треба реально працювати,а не імітувати роботу. Помилки можуть бути в кожного,але мають бути й висновки. Мають бути системні виважені кроки,а десь і навіть радикальні. Ми маємо довести і Росії,і Європі,і всьому світу,що маємо право на успішну країну. Нема часу на розкачування. Люди хочуть реальних дій. Якщо хтось провинився,то має бути покараний. Треба,щоб була децентралізація влади,але не на папері.

–Ви особисто готові взяти на себе тягар влади?

–Я не боюся ніяких тягарів. Треба щось робити,а коли ти робиш,то маєш результат. Я — і в політиці,і волонтер,і громадський діяч. Ніколи не міняв своєї позиції. А помилки є в кожного. Час покаже,правий я чи ні.