Гості з обох країн приїздили до Луцька,аби налагодити економічні зв’язки,розвивати напрямки співпраці та знайти цікаві інвестиційні проекти.

Проте перебуваючи на зустрічах із представниками великих міжнародних компаній із-за кордону,починаєш порівнювати Україну з Нідерландами,наприклад,і мимоволі задумуватись про те,як далеко все-таки нам до Європи.

Молоді та освічені європейці,гарні статні чоловіки та жінки – професіонали своєї справи. Впевнені у собі вони приїхали,аби віднайти для своїх компаній цікаві проекти,в які можна було б вкласти інвестиції. Нідерландці,зокрема,цікавилися сферою промисловості,сільським господарством,садівництвом,консалтингом. Видно,що це молоді професіонали,які здобули хорошу освіту і знайшли втілення своїх знань у хороших компаніях,які розвивають бізнес-потенціал їхнього королівства.

Водночас,нашу область представляла все та ж стара гвардія,професіонали своєї сфери уже з доволі багаторічним стажем і незмінними,протягом років,посадами. Звичайно,після зміни влади з’явилися у нас і молоді ресурси,проте обласна адміністрація та рада лишаються по суті все тими ж.

Побачене спонукає задуматися,чому ж наші молоді люди,з кількома вищими освітами не можуть знайти собі місце у житті. Нехай та посада не буде такою ж злачною,як у представників закордонної делегації,проте свої знання,креатив та активність молоді українці таки змогли б направити на процвітання України та реалізовувати свої здібності. Водночас,закріпившись у своїх теплих кріслах посадовці міцно за них тримаються,а молоді люди у пошуках роботи,погоджуються на усе,аби заробити на прожиття.

Шкода нас,українців,було тоді,коли після конференції нідерландці шукали в обласній адміністрації вбиральню…Так хотілося,аби вони ту кімнату так і не знайшли. Мабуть,серед скрипучих радянських дверей та мармурових стін старого зразка,це було б найгірше,що іноземці могли побачити у Луцьку ще.

Тут варто зауважити,що Луцьк одне із тих міст України,яке насправді намагається стати частинкою Європи. Ми підписуємо меморандуми про співпрацю,намагаємося перейняти досвід інших держав та налагодити з ними зв’язки. Проте цього здається мало,бо зустрічаючи іноземців у Луцьку,моментами стає соромно.

Поспілкувавшись з колегою після конференцій,ми зійшлись на думці,що на фоні європейців ми виглядаємо якось недолуго…Ми настільки застрягли в радянському образі,що на нас чекає ще ціла купа змін,перебудов та реформ. Це стосується не лише жахливого вигляду вбиральні в адміністраціях,це стосується,насамперед,усіх нас.

Дуже хочеться,аби молоді люди могли здобувати гарну освіту і використовувати потім свої знання у тих сферах,де вони забажають. Щоби будь-яка діяльність не впиралися у корупційні схеми та хабарництво,щоби міста могли розбудовуватися і хизуватися не лише однією гордістю,як ми замком Любарта,а новими побудовами,дорогами,установами,парками. Щоби люди могли ходити на роботу і отримувати достойний дохід,щоби діти і їх батьки були впевнені у своєму майбутньому і не боялися дивитися у завтра.

Звичайно,ми не знаємо досконало як живе кожен окремий громадянин будь-якої європейської держави. Але дивлячись на тих людей,які відвідують нашу державу,не бачиш у їхніх очах якоїсь безвиході,страху,слідів важкого життя. Усі вони є втіленням того образу,якого варто прагнути нам. Це доволі не легка праця,та й у Європі не все так ідеально,проте головне намагатися щось змінити у своєму житті і тоді,можливо уже скоро ми не відчуватимемо себе бідними,недолугими чи недостойними чогось кращого,нам не буде соромно за нас самих. Можливо тоді ми будемо гордо представляти нашу Україну як багату,процвітаючу державу,з відчуттям впевненості у світлому наступному дні. Не європейці мають робити Україну кращою,а Україна має хотіти творити себе саму. Питання лише в часі,коли ж нарешті ми станемо європейцями і не на папері,а в душі.