Якими б суворими не виявлялися реалії,вони все одно – не «глухий кут». До того ж,у свідомості українців ще живе моральний імунітет,коли навіть у найскрутнішу миттєвість повторюється рятівна аксіома: аби не було гірше. Зрештою,народ,який упродовж століть,перебуваючи у неволі під «куполами» чужих держав усе-таки зберігав свою ідентичність і прагнення бути собою,спроможний не загубитися і в період нового геополітичного перерозподілу світу. Інше питання,що ціна свободи надзвичайно дорога. На її вівтар вже покладено стільки життів. У тому числі – й упродовж весни-2015,яка поступово наближається до свого завершення.

Однак до торжества справедливості ще не просто далеко. Наразі тільки віра залишається тим справді незгасним світлом наприкінці історичного тунелю-лабіринту,з якого неодмінно буде вихід. Але навряд чи станеться найближчими днями,місяцями,роками. Імперська Росія (це теж аксіома) не відмовиться від своєї стратегії. До того ж уже не приховуючи погроз застосувати ядерну зброю. А тим понад 100 тисяч військовикам,які на східному кордоні з Україною,навряд чи господар Кремля дозволить повернутися додому,не доклавшись до кривавого утвердження «Русского мира».

Наскільки реальні прогнози про вірогідність масового наступу? З цього приводу озвучувалися найрізноманітніші версії. Та їхня сутність зводилася не стільки до самого факту,скільки до хронологічних меж «пекла»,яке запрограмоване в Кремлі. Роздумуючи з приводу того,що в родинній церкві Богдана Хмельницького в селі Суботові закровоточила ікона Страсного Христа,митрополит Черкаський і Чигиринський Іоанн зазначає: «І якщо Господь дає нам такий знак,то,значить,він укріпляє нас у тому,що і в такій скорботі буде з нами і не дасть ворогу досягнути своїх планів».

Однак попри ймовірну неминучість масштабної російської агресії,не менш загрозливими для України стають і внутріполітичні процеси,соціально-економічні наслідки діяльності ряду інституцій. Та,схоже,ці виклики усвідомлює й значна частини як еліти,так і тих співвітчизників,яких відносять до числа пересічних. Тим паче,що уроки історії нагадують: права на помилку вже немає.

Як зазначив Президент України Петро Порошенко,виступаючи в День пам’яті жертв політичних репресій у Биківні,мусимо «ніколи не допустити нового червоного чи коричневого геноциду супроти нашого народу». А відтак він підкреслив: «Ми відчуваємо відповідальність за живих,за тих,хто сьогодні будує нову європейську демократичну Україну. І Україна має стати заможною і квітучою в ім’я світлої пам’яті тих,чиїми життями написана наша історія».

Тож спробуймо перегорнути кілька сторінок уже минулого тижня,аби вкотре переконатись,які іспити мусимо спільно скласти вже в недалекому прийдешньому.

«Ми повинні це зрозуміти»

Роздумуючи про війну,яку розв’язала проти України сусідня країна,політолог Володимир Фесенко,директор Центру політичних досліджень «Пента»,наголошує,що «у європейців,особливо у німців,судячи із заяв Штайнмайєра,ще залишилися якісь ілюзії. Вони видають бажане за дійсне. Їм хочеться якнайшвидше розпочати реалізацію політичної частини угоди – і в цьому їх інтереси,на жаль,збігаються з російськими» (див. «Новое время»).

Відтак він попереджає: «Але ми не повинні піддаватися подібним настроям наших європейських партнерів. Потрібно докласти всіх зусиль,щоб продемонструвати їм,як ситуація розвивається в реальності. І бажано запросити пана Штайнмайера під Широкино або в Авдіївку: нехай на власні очі побачить,як «дотримуються» перемир`я». На його переконання,«зараз тактична лінія Москви,а,відповідно,і сепаратистів,полягає в тому,щоб якнайшвидше розпочати переговори щодо політичної частини Мінських угод. І вони будуть неодмінно тиснути на європейців,особливо на Німеччину і Францію,а через них – і на Україну,щоб домогтися якихось «компромісних» рішень». Новий представник Росії Кульмухаметов вже сказав,що це будуть переговори про автономію Донбасу,але Україна навряд чи погодиться на автономію,особливо,якщо мова йде про збереження ЛНР і ДНР». Фесенко вважає,що «Росія ж прагне в максимально стислі терміни «перевантажити» сепаратистів і зміст захоплених ними територій на Україні. Ми не повинні піддаватися,навіть якщо європейці будуть на нас тиснути. Проблема в тому,що Європі досить формально загасити цей конфлікт. Те,що він буде тліти і створювати проблеми України,їх,як би цинічно це не звучало,мало цікавить. Ми повинні це розуміти і,як наслідок,не йти ні на які принципові поступки,як би нас не вмовляли». Він наголошує,що Росії вигідно,аби конфлікт вважався формально вирішеним,але при цьому «РФ мала можливість через сепаратистські республіки тиснути на Україну. Інтерес же української сторони полягає в повноцінному перемир`я,без якого втрачає сенс будь постановка питання про політичне врегулювання».

«…особливо ймовірно на південному фронті»

У публікації польського сайту twn.24,за версією видання «Тиждень»,зазначається,що «протягом багатьох тижнів на Донбасі йде потік військових машин,артилерії,танків,боєприпасів. За останні два місяці на окуповані території відправили з Росії загалом близько 70 комплектів ракет,200 танків,900 вантажівок з боєприпасами. Запаси палива збільшують,готують мережу точок прийому поранених,а далі (на Донбасі та Ростовській області РФ) – польових шпиталів». Автор статті стверджує,що за нинішніх умов у війні з Україною,якщо це не буде відкрите протистояння,РФ може задіяти близько 100 тисяч солдатів,а на озброєнні антиурядових сил є 700 танків,600 артилерійських знарядь і понад 300 ракетних систем. «Сконцентровані в прикордонних районах Росії батальйонно-тактичні групи будуть задіяні тільки в двох випадках. Одним з них є несподівана серйозна військова поразка сепаратистів,другий – широка операція. Останнє особливо ймовірно на південному фронті – через близькість до кордону. Якщо Москва вирішить організувати потужне оточення Маріуполя і зберегти позиції,необхідно буде використовувати регулярну армію. Самі сепаратисти не в змозі цього зробити»,- резюмували у статті.

«Лінія на агресію залишається у політиці Москви визначальною»

Після переговорів німецького канцлера Ангели Меркель та російського президента Володимира Путіна,що відбулися 10 травня у Москві,Кремль не внесе корективів у свою стратегію. Так вважає Володимир Огризко,екс-міністр закордонних справ України (див. «День»). Він зокрема зазначає: «Судячи з тих матеріалів,які вже з’явились у ЗМІ,мені це нагадало діалог глухого з німим. Тому що Путін не хоче чути і слухати те,що йому прямо і вже недипломатично говорять. Якщо людина позитивно оцінює Мюнхенську змову і вважає,що пакт Ріббентропа-Молотова був виправданим,то власне про що можна говорити і очікувати. Я думаю,це чергове свідчення цієї глибокої кризи,в яку Росія завела саму себе і з якої вона сама,скоріше за все,найближчим часом не вийде,якщо ця лінія,що існує сьогодні буде продовжуватись». Відтак аналітик робить висновок,що «підсумок цих переговорів є сумним. Бо судячи з оцінок,які пролунали,не видно,що Росія збирається міняти свою політику. Ці заяви Путіна,що ми не будемо міняти свого підходу,що все залишається як є,що Київ повинен виконувати домовленості і в першу чергу ми повинні говорити про вибори під дулами автоматів,свідчить про те,що лінія на агресію залишається у політиці Москви визначальною. Раз так,чекати якихось позитивних змін,мені здається,просто не потрібно».

«…краще б перегорнути ганебну гельсінську сторінку»

Аналітик Юрій Макаров нагадує (див. «Тиждень»),що 1 серпня 1975-го в столиці нейтральної Фінляндії голови різних за рівнем розвитку й впливовості держав підписали Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі,який закріплював політичні та територіальні підсумки Другої світової війни,запроваджував певні технічні процедури зменшення напруженості й декларував повагу до основних прав людини (втім,нічим більше не підкріплену). На його переконання,«Захід вирішив,що винайшов універсальний засіб примирити засадничі суперечності,оголосивши їх неістотними. Якщо бути точним,підвалини міфу було закладено задовго до того,у лютому 1945-го в Ялті,коли лідери трьох могутніх держав домовилися про поділ Європи після війни,яка ось-ось мала закінчитися. Саме поняття «антигітлерівська коаліція» вже містило в собі суперечність,оскільки не враховувало фундаментальних відмінностей між високими сторонами,що договорювалися,їхніх стратегічних цілей і світоглядних максим. Так у порядне товариство цілком легально пустили суб’єкта,який принципово відмовлявся поважати правила й домовленості,отже,заклали фугас під усю європейську конструкцію». Відтак експерт підкреслює,що «колись лідери вільного світу сприймали як менше зло ракети,націлені на європейські міста,й філії КПРС-КГБ у вигляді місцевих компартій,не кажучи про колоніальні адміністрації та військові гарнізони на схід від залізної завіси. Тепер вони готові «почути Москву» з її специфічними інтересами,забуваючи,що ці інтереси ніяк не обмежуються Україною,до якої «старій» Європі врешті-решт байдуже». Макаров зазначає : «Комунізм довго придурювався інтернаціональним,насправді ж він уже давно й щоразу не просто національний,а неприховано націонал-шовіністичний. Тож плавка спадковість від сталінсько-брєжнєвського СРСР з усіма його амбіціями,претензіями та фобіями до путінської РФ зі схожими неврозами ніяк не є випадковою. А компромісна реакція сучасної Європи на вибрики Кремля є продовженням багаторічної політики толерування дикого ведмедя,якого Захід довго й марно сподівався навчити хороших манер у посудній крамниці». Тому,зауважує він,«не дивно,що найбільш послідовно й безкомпромісно щодо російської агресії нині поводяться наші колишні «брати по табору» – поляки та литовці. Дивно,що досконалий опортунізм виявляють представники Угорщини та Чехії,ніби геть забули про 56-й та 68-й,– мабуть,давні психотравми даються взнаки. А от решті Європи краще б перегорнути ганебну гельсінську сторінку. Всі її декларації про права людини й цінності демократії звучатимуть переконливіше. І,головне,будівля «спільного європейського дому» стоятиме міцніше».

«Але якщо твоє завдання – війна…»

Віталій Портников переконаний,що зараз «російські керівники гарячково шукають привід для нової війни» (тут і далі посилаємося на «Обозреватель»). При цьому він зазначає,що «формально всі учасники переговорів кажуть про свою прихильність Мінським угодами. Але що таке Мінські угоди для Путіна? Це негайний – без всяких виборів,перехід регіону під український контроль та відновлення меж – відновлення дотування Донбасу та соціальних виплат. І це прямі переговори не з обраними за українськими законами представниками місцевої влади,а з його ставлениками з «ДНР» та «ЛНР». І зовсім не важливо,що насправді написано в Мінських угодах». Експерт наголошує: для того,щоб виникла хоча б можливість – справжнього мирного врегулювання,«сторони повинні для початку вкладати один і той же зміст в одні і ті ж документи,гарантами яких вони є. Але якщо твоє завдання – війна,тоді ти будеш вести себе зовсім протилежним чином. Як,власне,Кремль себе сьогодні і веде. Як він зовсім недавно поводився з Будапештським меморандумом – ми думали,що це гарантії нашої територіальної цілісності,а «виявилося»,що це було всього лише обіцянка не застосовувати проти нас ядерну зброю. Та й цій обіцянці – гріш ціна: російські керівники останнім часом постійно шантажують світ саме ядерною зброєю. І застосувати її вони можуть де завгодно». Портников вважає,що на «український контроль над окупованою територією Кремль не погодиться ні за яких умов». А відтак він робить висновок: «Питання насправді сьогодні стоїть не про відновлення цього контролю. Питання в тому,чи готовий Путін перейти від слів до справи і рушити свої полчища далі».

«…живемо у важкі часи»

Народний депутат Юрій Луценко,голова партії «Блок Петра Порошенка»,нагадує,що ВР минулого скликання уже після перемоги Майдану провалила цей тест,оскільки «подання Генпрокурора про притягнення до відповідальності організатора голосування за диктаторські закони відхилили ще на рівні Регламентного комітету. Тодішня,навіть перелякана революцією,більшість до кінця сповідувала мафіозний принцип кругової поруки» (тут і далі посилаємося на «Українську правду»). На його думку,«Сьогодні ми живемо у важкі часи. Зведення МВС показують різкий сплеск злочинної активності. Грабежі,розбої,викрадення людей,убивства стали щоденною дійсністю наводненої зброєю країни. Практично в кожній області відкрито діють чисельні злочинні угрупування. Багато хто із злочинців прикривається революційною фразою. Поки що вони не вкорінилися,не набули прикриття в судах і серед силовиків. Силовикам час діяти». Але подолання нових потужних бандгруп,переконаний народний обранець,неможливе без підтримки суспільства,«така підтримка може з`явитися лише після прикладів боротьби із високопоставленими підозрюваними з-поміж депутатів,урядовців,суддів». Тому,підкреслює Юрій Луценко,подання Генпрокурора про дозвіл на притягнення до кримінальної відповідальності нардепів «є дуже важливим. Це – сигнал суспільству і мафії: часи змінилися,недоторканних немає. Депутати коаліції мають підтвердити,що правила української політики таки змінилися». Після цього ,наголошує лідер найпотужнішої фракції,«нам треба ще пройти тест на аналогічне голосування щодо депутатів з фракцій більшості. Позитивний результат остаточно затвердить силу права замість права сили».

«… до спільної боротьби проти імперії зла»

Закликаючи Президента України перетворити «українську оборонну війну в інтернаціональну війну проти московської імперії зла»,учасник бойових дій у ІІ Світовій війні,Надзвичайний і Повноважний посол України,Герой України,Левко Лук’яненко зазначає в «Українській правді» : «Українці 280 років допомагали московитам будувати Російську імперію й змушені були брати участь у її загарбницьких війнах та в придушуванні національно-визвольних рухів народів Кавказу й Середньої Азії. Тепер Москва мобілізує чеченців,калмиків,якутів та чоловіків інших підкорених народів для війни проти України з метою повернути Україну під владу Кремля». На його переконання,«повернення України під владу Кремля означатиме відновлення великої Російської імперії. Відродження Російської імперії загрожує свободі всіх сусідніх із нею народів,загрожує миру в усьому світі».

Лук’яненко нагадує: « У свій час великі політики,як,наприклад,Отто фон Бісмарк,казали,що без України велика Російська імперія неможлива. І не може імперія існувати без воєн за розширення імперії – бо мир і демократія об`єктивно збільшують у суб`єктів РФ прагнення до виходу з-під влади Москви». Наш видатний співвітчизник також констатує,що після ІІ Світової війни утвердилась й розширилась міжнародна норма права – право націй на самовизначення. «Панування московитів над колись підкореними народами Поволжя й Зауралля,Середньої Азії й Кавказу суперечить міжнародному праву,- вважає він. – Росія зухвало ставить себе над міжнародним правом і совістю світу. Коли Ічкерія проголосила була свою незалежність,Москва застосувала проти чеченців усі види зброї,окрім атомної – і розчавила Ічкерію. Невдовзі спровокувала війну проти Грузії й відчахнула від неї Абхазію й Осетію. Минуло п`ять років і Москва напала на Україну». Лук’яненко зауважує,що нинішній РФ мало своєї великої національної території,«вона – імперський хижак і намагається все більше й більше захоплювати чужих земель. Розмахуючи атомною бомбою,залякує цивілізований світ і нав`язує йому свою волю».

А відтак він робить висновок: «Російська Федерація – зменшена імперія зла – увійшла в суперечність із технічними,гуманітарними й моральними реаліями 21 століття й має бути демонтована». Лук’яненко закликає Президента України «задля реальної свободи України,задля національної свободи Ічкерії,Татарстану,Башкортостану та інших народів,що перебувають у московському колоніальному ярмі» розпочати «мобілізацію (на добровільній основі) людей різних національностей,передусім громадян колишнього СРСР та країн так званої народної демократії до української армії» та залучитися підтримкою урядів і народів,що дорожать національною свободою,« до спільної боротьби проти імперії зла за звільнення московських колоній і вільного їх розвитку».

«Ми говоримо про Європу»

Філіп Карбер,президент фонду «Potomac»,у своїй доповіді «Поза «Мінськом-2»: перспективи для нового російського наступу» зазначив (посилаємося на «Голос Америки»),що «до сьогодні вони (окупанти. – «ВП») мали окремі батальйонно-тактичні групи – дуже невеликі підрозділи. Тепер росіяни організовують їх у бригади та корпуси. Це відбувається на території Донбасу,а не на території Росії. Офіцери там – росіяни,командування та штаб – російські,зброя та боєприпаси – також звідти. Єдина причина,чому їм потрібна така велика організація – це щоб мати можливість проводити наступальні операції,просуватися у глиб території значно швидше»,- вважає він. У разі повномасштабного наступу не лише Україна,але й Захід зіткнеться з гуманітарною катастрофою,каже президент фонду «Potomac». «20 мільйонів людей стануть біженцями. На сьогодні в Україні вже 1 мільйон переселенців зі Сходу. Усі центри з їхнього прийому переповнені. У разі військової операції від 10 до 20 мільйонів українців почнуть рухатися у бік Заходу. Так,захоплена територія буде великим шматком для Путіна,але якщо він це зробить. Ми говоримо про Європу,яка стане цілковито іншою у наступні 20-30 років»,– переконаний експерт. Виходом з ситуації,яка склалася,за словами Філіпа Карбера,повинна стати військова підтримка Заходом України. Для цього,за його словами,потрібно надати Україні зброю та відмінити негласне ембарго на її постачання.

Звісно ж,спрогнозувати вірогідні дії кремлівського «собирателя» важко. Принаймні за умов,коли Захід продовжуватиме спостерігати за його діями та плекати ілюзії про можливість «відкупитися» ціною України,країн пострадянського простору,а відтак – і так званого колишнього «соціалістичного табору».

При цьому навряд чи є підстави на сподівання,що економічні санкції спроможні «напоумити» країну,яка бачить себе імперією. І не факт,що Кремль не спробує «на повну» вдало скористатися українськими внутріполітичними процесами,аби спробувати скоригувати ситуацію в русло хаотизації та некерованості.

Про наслідки «незасвоєних уроків» і «незагнузданих амбіцій» намагалися попередити й ЗМІ: «У НАТО вважають,що Росія скоро розпочне наступ на Україну» («Деловая столица»),«Про перемогу України Захід взагалі не думає,– аналітик» (ІSTV),«У Держдумі вже допускають приєднання Донбасу до Росії» («Главное»),«Росія має заплатити високу ціну за війну в Україні – глава МЗС Норвегії» («ЄП»),«У сил АТО достатньо сил і засобів,щоб стримати ворога – штаб» («УП»),«Укрзалізниця» оголосила технічний дефолт» (УНІАН),«Польські вибори як тривожний сигнал для України» («ЄП»),«Чому варяги тікають із Кабміну» («Вести»),«Коморовський: Польща не готова посилати солдатів в Україну» («Гордон»),«Китай відмовився від союзу з Росією» («Обозреватель»),«Прощавай,залежносте» («Тиждень»),«Машина часу. Як ФСБ знову «витискає» кримських татар з півострова» («УП»)…

Тим часом,РФ,за версіями ряду аналітиків,продовжувала перегруповувати сили. До того ж,за даними,які оприлюднювали ЗМІ,підтримувані Росією сепаратисти впродовж весни-2015 зуміли розширити свою територію ще начебто на 28 населених пунктів (включно з містом Дебальцеве). Ці зміни на карті окупованих територій настільки ж тривожні,наскільки й,зважаючи на тенденції,показові.

Правда,Президент України Порошенко переконаний,що російська агресія на сході України не повинна стати перешкодою на шляху отримання Україною перспективи отримати безвізовий режим із ЄС і продовження нею євроінтеграційного курсу. Зрештою,якою виявиться позиція Європи,можна буде судити цього тижня під час Ризького саміту «Східне партнерство».

Наразі ж,як зазначав Президент України Петро Порошенко,виступаючи в Німеччині,«сьогодні українці відстоюють та ведуть боротьбу за демократію,свободу,європейську гідність. Ми можемо перемогти лише у випадку єдності».

Сподіватимемося,що і Європа нарешті зуміла почути Україну. Принаймні – заради того,щоб самій не стати територією «Русского мира». Наскільки реальні ці очікування,стане зрозуміло вже за кілька днів. Будьмо!