«Правда сильніша за зброю!» Цю справедливу констатацію Президента України Петра Порошенка у Facebook стосовно початку розгляду позову нашої держави проти РФ у Гаазькому Міжнародному суді Організації Об’єднаних Націй можна перефразувати у «Правда – найсильніша зброя». І,безумовно,ці аксіоми стосуються всього спектру сучасної української трагідрами за умов війни,масштаби якої проти України де-факто нарощує Кремль.
 
З іншого боку,давно вже нема ілюзій,що хтось за нас виконає «домашнє завдання» і відстоюватиме зі зброєю територіальну цілісність,як і загалом державність. Ці публічні слухання в Гаазі,що тривали впродовж чотирьох днів і можуть відновитися орієнтовно через місяць,- це тільки початок шляху щодо повернення анексованого Криму та припинення «обустройства» ОРДЛО. Як зазначила у Facebook перший заступник Голови Верховної Ради Ірина Геращенко,«Україна починає правову боротьбу,міжнародну протидію агресії Росії в юридичному полі,протидії окупації Криму і Донбасу,масовому порушенню прав людини…Буде гаряче і непросто,Москва і вся її пропагандистська брехлива машина теж готуються і дуже рефлексують щодо цього суду».
 
Тим часом ситуація на Донбасі,якщо взяти до уваги кількість обстрілів зі зброї,забороненої мінськими домовленостями,з боку проросійських бойовиків різко зросла. Та й блокування залізничних перевезень з боку українських громадських і політичних структур засвідчує вкрай небезпечні тенденції. В останньому контексті йдеться не стільки про те,хто правий,а хто – ні,скільки про те,чи вдасться не допустити до процесу хаотизації,руху прискореними темпами до новітньої Руїни.
 
Та й доки Україна розпочинає робити перші кроки з формування міжнародної антипутінської коаліції,сам Кремль уже частково створив коаліцію з націоналістичних політичних сил (у тому числі – тих,що контролюють владу) у західних державах,які мають територіальні претензії до України. Де-факто – це майже всі країни за західним периметром нашого державного кордону. Хоча зараз важко,зваживши на динаміку та непрогнозованість реалій,спрогнозувати не тільки далеку перспективу. Тим паче,що «гібридна» методологія починає домінувати не тільки як зовнішній,але й внутріукраїнський фактор.
 
Тож зараз не просто актуальні,а в буквальному розумінні рятівні Шевченкові настанови (9 і 10 березня вшановували пам`ять українського Пророка). Зокрема,після його нагадування в «І мертвим,і живим»,що «В своїй хаті своя й правда,і сила,і воля»,сувора правда й про сьогодення: «Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають».А ще попередження у «Мені однаковово…»,що «Україну злії люде присплять,лукаві,і в огні її,окраденую,збудять».
 
З усвідомленням цих викликів спробуймо подумки зупинитися на кількох суттєвих моментах тижня,що вже став надбанням історії.
 
«Ми таки своєчасно прокинулись»
Три роки тому почалася російська агресія. Тоді де-факто були такі базові умови,з якими Україна зустріла окупантів: буквально зруйнована армія,російські генерали на чолі Збройних сил та спецслужб,тотальна деморалізація. На думку генерала армії Віктора Муженка,нинішнього начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України,плани російських окупантів не цілком реалізовані тому,що «є фактор,на який не розраховував ворог. Це – український характер» (див. «День»). Погоджуючись із тим,що ми – мирна нація,він уточнює: «Але в час небезпеки український народ став незламним монолітом. Це неабияк здивувало ворога,який мріяв про повторення нами помилок історії. Наша ментальність змінилася,й я на цьому наголошую!»
 
На переконання генерала,«справжні патріоти України – це ті,хто зараз зі зброєю в руках її захищають від російського агресора. Ми не нападали ні на кого. Ми не загарбували чужі землі. Проте окупація Криму і частини Донбасу — це стратегічна помилка Росії. Цього не можна було робити,навіть з позиції імперських амбіцій. Сьогодні ми немовби прокинулися від летаргічного сну так званої дружби народів,у яку ще донедавна щиро вірили».
 
Водночас генерал армії,погоджуючись,що три рокитому ми мали не тільки відчутну руйнацію війська,а й самого ворога нам підносили як «друга»,зазначає: «Це тривало десятиліттями. Спочатку наша миролюбність,а згодом сплановані дії ворога поступово зруйнували нашу армію. Судячи з усього,нас дійсно готували до капітуляції. Можу сказати,що ми таки своєчасно прокинулись. Причому руйнація відбувалась не лише війська,а й усіх інституцій держави. Метою агресора було створити з Української держави аморфне утворення,яке не здатне само себе захистити. Цікавим є факт,що напередодні війни навіть військово-адміністративний поділ території України був визначений таким чином,що зона відповідальності одного з двох оперативних командувань майже збігалася з кордонами проекту,який прийнято називати планом «Новоросія». По суті,закладали можливості створення двох самодостатніх угруповань,які могли б стати протиборчими арміями».
 
Однак,наголошує Муженко,«ми вистояли. І ті,кому першими довелося піти в бій,стали тим зерном,з якого виростають сучасні Збройні сили України». Він переконаний: «Те,що деякі країни проходять за десятки років,ми пройшли за три роки. Варто звернути увагу на можливості нашого ОПК,який починає оживати. Війна простимулювала розробку нових типів озброєння,як летального,так і нелетального характеру».
 
«Як внутрішня,так і зовнішня політика в Україні починає зазнавати впливу гібридних методів»
Голова аналітичного департаменту Центру контент-аналізу Артем Захарченко зазначає (див. «Українську правду»): «Контент-аналіз дискусії щодо блокади показує,що як внутрішня,так і зовнішня політика в Україні починають зазнавати впливу гібридних методів,які раніше були характерні,перш за все,для військових операцій». На його переконання,блокада ОРДЛО «має політичний вимір – адже змінює стосунки України з лідерами «самопроголошених терористичних «республік,а також підвищує рейтинг партії «Самопоміч»,який сильно постраждав внаслідок «сміттєвої блокади». Водночас,підкреслює він,«зупинка залізничного сполучення з ОРДЛО має також економічний вимір – через неї припиняють роботу металургійні комбінати й електростанції,при чому найбільше страждають підприємства Ріната Ахметова та російських холдингів». У цьому контексті експерт висловлює припущення,що одним з бенефіціарів блокади може бути давній опонент донецького олігарха Ігор Коломойський.
 
Та,можливо,найважливішою,констатує аналітик,є інформаційна складова,де «влада наразі переживає найбільшу поразку». Як наслідок,нагадує він,- жоден чиновник зараз не ризикне розганяти блокадників силовими методами; «навіть Арсен Аваков,який іще нещодавно просив дозволу на застосування сили,тепер публічно йде на поступки».На переконання Артема Захарченка,наразі спостерігається «своєрідне повернення до порядку денного Революції гідності та перших місяців АТО.У ті часи добровольчі батальйони та волонтери також перебирали на себе функції держави. Згодом їх діяльність стала менш відчутною і помітною в інформаційному просторі,а минулого року політика влади взагалі була спрямована на посилення ролі держави з одночасним послабленням активності громадян. Активізм нівелювався численними «Шатунами» та захопленнями готелю «Козацький». Однак,підкреслює він,зараз знову в активної частині суспільства зберігається запит на участь у внутрішній і зовнішній політиці,на контроль державних діячів. Артем Захарченко вважає,що «для влади,щоб відновити свій вплив на порядок денний,важливо не виконати умови блокадників – а перехопити ініціативу і також знову почати залучати суспільство до «прямих дій».
 
«Фактично спостерігаємо кризу довіри»
Генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто вважає,що ні влада,ні опозиція в Україні зараз не користуються довірою суспільства. Він пояснив,чому російська пропаганда діє більш ефективно через українські канали,яка партія матиме успіх в разі дострокових парламентських виборів,і чому в українському суспільстві досі присутня нерозділена любов до Росії (див. «Апостроф»). На думку Володимира Паніотто,«російська пропаганда і через українські канали,і через інтернет діє ефективніше. В даному випадку,інтереси Росії і інтереси частини опозиції,на мій погляд,збігаються. Дуже багато опозиційних політиків діють досить безвідповідально,і в боротьбі за владу вони ігнорують інтереси України». Він зауважує,що,в той же час приблизно40% громадян України позитивно ставляться до РФ,незважаючи на анексію нею Криму та війну на Донбасі. «Дані лютневого дослідження,яке ми закінчили нещодавно,показали ті ж показники. Тобто ставлення стабільне. Для нас така нерозділена любов населення України до населення Росії теж є загадкою»,- підкреслює соціолог. Якщо в РФ потужно культивуються шовіністичні українофобські настрої,то,нагадує він,«в Україні різні засоби масової інформації все-таки по-різному ставляться до Росії… А Путін взагалі був дуже популярний в Україні,і був навіть популярнішим,ніж всі українські політики,окрім може Віктора Ющенка початку 2005 року. Після захоплення Криму стався обвал і подальше падіння після початку бойових дій на Донбасі,але далі сталася якась стабілізація на рівні 40%».
 
Паніотто висловився і щодо того,чи є зараз в Україні яскраво виражений лідер. «Таких політиків,які б користувалися дуже великою підтримкою,фактично немає,- зазначив він. – Якщо брати дані,які ми не публікували,і не знаю,чи будемо публікувати,то в загальному тут дещо краще становище партії «Батьківщини» і самої Тимошенко,але якщо брати по відношенню до всього населення,так це в районі 5-6%. Тобто 5% у «Батьківщини»,трохи менше одразу у кількох партій – у партії Порошенка,у партії «За життя» Рабиновича,«Опозиційного блоку» Льовочкіна-Колесникова,у Ляшка,і дещо менше у партії «Самопоміч»,«Громадянської позиції». Можна сказати,що яскраво виражених лідерів немає. Зараз політиків вибирають як менше зло». При цьому він підкреслив,що «ті політики,які мають великий рейтинг,мають і великий антирейтинг. Та ж пані Тимошенко».
 
Паніототто також навів промовисті факти: «Якщо брати довіру до Верховної Ради,то там 5%,а недовіра – 82%. А головні політики,лідери партій знаходяться в парламенті. Уряду довіряють 10%,не довіряють 73%. У Президента ситуація ще дещо краща,ніж у інших,довіряють 14%,але не довіряють майже 70%,тобто баланс мінус 55,у Януковича,до речі,був мінус 80. Решта президентів підходили до кінця своєї каденції з рейтингом приблизно мінус 50.Можна сказати,що ні влада,ні опозиція зараз не користуються довірою,фактично спостерігаємо кризу довіри».
 
«Це виглядає майже символічно»
Після підписання президентом США Дональдом Трампом нового атиміграційного указу введено нові обмеження для в`їзду біженців у США. Вашингтон де-факто повертається спиною до решти світу. Такий висновок робить аналітик Міодраг Шоріч (див. «DW»). Він наголошує,що «Вашингтон повертається спиною до решти світу. Від світу відгороджується саме та країна,яка частково спровокувала кризу біженців своїми військовими вторгненнями в інші країні,що суперечили принципам міжнародного права. Трамп ховається за стінами Білого дому. Це виглядає майже символічно. Лідерство виглядає інакше».
 
Міодраг Шоріч Відтак він намагається відповісти на запитання,чи торкнеться німецька канцлерка Анґела Меркель питання кризи біженців під час свого візиту до Вашингтона наступного тижня. На думку аналітика,«якщо вона це й зробить,то радше з обережністю. Вона передчуває: Дональд Трамп навряд чи змінить свою ізоляціоністську політику. «Americafirst» – «Америка передусім» – лунає його девіз. Канцлерка має ставитися до цього з повагою,так само як і інші європейці. Та ЄС може витягти з цього й урок. Якщо вже США так завзято захищають свої інтереси,то європейцям варто це робити й поготів».
 
«…створити коаліцію країн,що мають територіальні претензії до України»
«Чарівні шахти і російська обітниця мовчання» (див. УНІАН) – так називає свої роздуми щодо виступу представника РФ на судовому процесі в Гаазі аналітик Роман Цимбалюк. Зазначаючи,що зараз Кремль,попри явні факти,відмовляється визнати свою воєнну присутність на Донбасі,віннагадує : «На першому етапі захоплення Криму,мешканці Кремля називали свою армію «народною самообороною»,а на вимоги припинити вторгнення відповідали,що ніхто не може довести,що це спецназ ГРУ… Сотні російських експертів приводили аргументи безпідставності звинувачень у вторгненні,називаючи їх «дурними». І розповідали,що «форму можна купити в будь-якому військторзі». Однак,як тільки концепт змінився і Путін факт вторгнення визнав,ці ж люди «пояснили»,як мудро вчинив вождь російського народу,як він «знову всіх переграв».
 
Роздумуючи над тим,«як продовжувати кричати на весь світ про «громадянську війну» в Україні і одночасно вести безперервні бойові дії з Україною»,аналітик зазначає: « Не треба думати,що в Росії не розуміють,звідки зброя і «зелені чоловічки» на Донбасі. Всі все знають. Але російське суспільство буде мовчати про це до тих пір,поки публічного визнання про це не зробить Путін». На його думку,найцікавіше,що «більшість підтримує будь-які починання Путіна,в тому числі,війну проти України. Хоча розуміння,навіщо ця війна,все менше».
 
По суті,наголошує РоманЦимбалюк,«Кремль намагається не помічати Гаагу,як колись не помічав голландське розслідування щодо «Боїнга». Обмежуються старими формулюваннями: «немає ніяких доказів» і «Захід нас не любить»,тому рішення буде «неправильним і заангажованим». Тим більше,Росія давно підстрахувалась,оголосивши рішення міжнародних інстанцій для себе необов`язковими до виконання». Натомість,констатує він,в РФ «з`явилися люди,які пропонують створити коаліцію країн,що мають територіальні претензії до України».
 
«За останні три роки прірва…»
Справа очільника Державної фіскальної служби України Романа Насірова,якого звинувачують у зловживаннях владою,може стати початком великої антикорупційної боротьби. Так вважає аналітик Сергій Руденко (див. «DW»). Він,нагадуючи,що вперше в постмайданній Україні звинувачення висунуто одному з високопоставлених чиновників країни,резюмує: «Справа очільника ДФС продемонструвала,що «священних корів» в українській політиці не залишилося. На місці Насірова тепер може опинитися будь-який високопоставлений чиновник». На його переконання,ця справа має «протверезити багатьох чиновників,які беруть участь у корупційних схемах. НАБУ та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) дали зрозуміти,що не будуть надалі миритися із хабарництвом у вищих політичних колах».
 
Експерт зазначає: «Про що розповість Насіров детективам та свідкам,можна лише здогадуватися. Його знання – дуже серйозна загроза для нинішньої клептократичної влади. І це,схоже,розуміють усі». Він прогнозує,що «процес над Насіровим може дати старт великій антикорупційній боротьбі в Україні. НАБУ та СПА,які мають підтримку на Заході,нарешті отримали чудовий шанс продемонструвати,на що вони здатні. Антикорупціонери можуть розраховувати на підтримку з боку українців,які втомилися від корупції. Про що свідчать,зокрема,й пікети активістів перед будівлею суду. Народ зараз вимагає не лише справедливості,народ вимагає судів та вироків для корупціонерів». Такі настрої зумовлені і тим,що,на думку Сергія Руденка,«за останні три роки прірва між добробутом вищої політичної еліти та рядових українців стала надто відчутною. На тлі тотального зубожіння людей чиновники декларують мільйони в кеші,колекції вин,картин,яєць Фаберже,автомобілів та нерухомість. Люди,які під час Євромайдану виходили на вулицю проти несправедливості режиму Януковича,схоже,тепер готові вийти на Майдан проти нинішніх клептократів».
 
«На зміну неситим прийдуть голодні»
Які визначальні підсумки кадрової політики Уряду Володимира Гройсмана за рік,чи має він шанс на продовження діяльності? З цього приводу поділилася своїми міркуваннями аналітик Ольга Василевська-Смаглюк (див. «Слово і Діло»). За її версією,«блискавичне призначення на посаду голови Державної фіскальної служби вінницького Мирослава Продана тільки підтверджує теорію «своїх». Продан із Могильова-Подільського Вінницької області,а це вже плюс в його біографії». У цьому контексті,зазначає Ольга Василевська-Смаглюк,спрацьовує правило в нинішньому Кабміні: «Якщо не вінницький – не дають підняти голови». У відповідності з ним,начебто «скоро посунуть міністра аграрної політики Тараса Кутового,тому що він киянин… У МінАПК стверджують,що замість Кутового,Гройсман намагається посадити в крісло міністра його першого заступника – Максима Мартинюка».
 
За припущенням Василевської-Смаглюк,«якщо Гройсман переможе в боротьбі за своїх,після Кутового піде скандальний Омелян. Точніше,його підуть… За Омеляном кандидат на вихід – міністр енергетики Насалик… З неугодних Гройсману,називають також міністра фінансів Олександра Данилюка та міністра закордонних справ Павла Клімкіна. Останнього,нібито,може замінити нинішній заступник голови Адміністрації Президента Костянтин Єлісєєв – дипломат усіх часів і народів».Водночас вона акцентує увагу й на інший сценарій,«коли Президенту остаточно набридне непослух його «молодшого партнера» Гройсмана. Чутки,що прем`єр-міністром може стати Юрій Луценко,час від часу з`являються й затихають. Нібито багато народних депутатів із задоволенням підтримали б його призначення,аби він перестав усіх діставати на посаді генпрокурора. Віце-прем`єрами можуть стати нинішній секретар РНБО Олександр Турчинов та заступник голови Адміністрації Президента Віталій Ковальчук».
 
Аналітик нагадує,що «у квітні минає рік Гройсмана-прем`єр-міністра. 365 днів він показував нам,як потрібно керувати країною. І ми зрозуміли,що ми нічого не зрозуміли». Тому,наголошує вона,«навряд чи президент захоче залишити його на цій посаді». А відтак,запитуючи,чи вийде в нього знайти голоси під Луценка,Турчинова та Ковальчука,чи все-таки земляцтво в політиці переможе,Ольга Василевська-Смаглюк резюмує: «Будь-який із варіантів буде поганим – на зміну неситим прийдуть голодні».
 
«Хтось дуже хоче розхитати човен»
У березні Росія знову спробує дестабілізувати політичну ситуацію в Україні. Аналітики попереджають про вірогідні великих соціальних «збурень» в Україні (див.«Апостроф»). За інформацією радника глави МВС Зоряна Шкіряка,«на нараді,яка відбулася в наприкінці 2016-го за участю помічника президента РФ Суркова з представниками російських спецслужб,визначалися плани подальшої дестабілізації ситуації в Україні в період з кінця лютого по кінець березня».А член парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони Дмитро Тимчук вважає,що «завдання у Росії – підготуватися до квітня,коли уряд Гройсмана вже рік виконуватиме свої повноваження,відповідно імунітет Кабмін вже втратить і буде розхитуватися ситуація з тим,щоб влаштувати комплексну урядово-парламентську кризу. У Кремлі розуміють,що зміна політичної конфігурації призведе до повного ступору роботи законодавчої і виконавчої влади. Ті сили,які гарантовано пройдуть до парламенту,ніколи не створять коаліцію. Зараз нарощують рейтинги «Самопомочі»,«Опозиційного блоку» і «Батьківщини». Це сили,які ніколи не будуть працювати в коаліції і навіть якщо вона і буде створена,то через місяць-два вона провалиться,а це автоматично тягне за собою урядову кризу». Він наголошує,що внутрішньополітичне розгойдування України не єдина мета Кремля. «Щоб показати ситуацію так,що тут анархія,українська влада не тримає ситуацію під контролем,праворадикали правлять бал тощо. Нібито через це Україна постійно зриває Мінські домовленості»,- пояснює Дмитро Тимчук.
 
Своєрідну емоційну риску під розмовами про зміну влади на днях підвів і сам Петро Порошенко: «Хтось дуже хоче розхитати човен. Комусь дуже хочеться походити з прапорами по проспектах,вигукуючи «Геть!» Чому? Тому що працювати не вміють. Нічого,навіть собачої будки в житті не побудували і закликають до дестабілізації в країні. Ми не дозволимо це робити». Правда,усвою чергу,політолог Андрій Золотарьов переконаний,що на тлі зростаючого суспільного невдоволення дочасні вибори можуть стати логічним результатом. «Події останнього місяця радикально змінюють внутрішньополітичну ситуацію в країні і неминуче призведуть до великих політичних потрясінь… Справа йде до перевиборів і можливо не тільки парламентським»,- резюмує він.
 
Неважко,без претензій на «оракульство»,зрозуміти,хто у випадку дочасних виборів,осідлавши «коника популізму»,дорветься до владних важелів. Але перед цимдоленосним кроком варто й відповісти на запитання,чи виграє від цього Українська держава та більшість тих,хто з нею пов’язує свої долі.
 
Cхоже,на київському владному олімпі достатньо тих,хто усвідомлює всю серйозність загроз,коли буде запущено механізм дострокових виборів. Інше питання,як спрацюють політичні сили – проекти олігархів,із якими поки що (за допомогою принципу батога й пряника) не знайшла спільної мови Банкова. Тим паче,що принцип «кому війна,а кому – рідна мати вона» і досі не втрачає актуальності.
 
На викликах сьогодення та перспективах подальшого розвитку ситуації (як в оптимістичних,так і в песимістичних параметрах) акцентували увагу й ЗМІ: «Країна voroff» («ЛБ»),«Справа Насірова переходить виключно в політичну площину,- експерт» («РБК-Україна»),«Визнання відповідальності Росії за злочини в Україні є лише питанням часу – Климпуш-Цинцадзе» (УНІАН),«Коли Нацбанк прикриє російські банки,причетні до фінансування тероризму?» («УП»),«Канада офіційно продовжила військову місію в Україні до 2019 року» («ЄП»),«Американці хочуть нашої смерті?» («ЛБ»),«Німеччина: розміщення Росією ракет «Іскандер» у Калінінграді загрожує європейській безпеці» («Радіо Свобода»),«Навіщо російська пропаганда повторює український сценарій у Мінську» («Апостроф»),«Анатомія економіки популістів» («ЕП»),«Браковані. Де взятися яскравим політикам» («Главком»)…
 
Серед безумовно оптимістичних факторів,які успадковує нинішній тиждень від минулого,і той,що Дональд Туск (незважаючи на специфічну позицію чинної польської влади) зумів зберегти за собою посаду Президента Європейської Ради – головного представника Європейського Союзу на світовій арені. Таким чином,Україна в особі керівника Європейської Ради матиме,очевидно,й надалі серйозну підтримку.
 
Судячи з минулотижневої заяви (за версією Reuters) високопоставлених чиновників адміністрації Дональда Трампа,чинний президент США проситиме в Ангели Меркель поради щодо того,як допомогти у врегулюванні конфлікту на сході України та як взаємодіяти з російським президентом Володимиром Путіним. Принагідно нагадаємо,що канцлер Німеччини здійснитьофіційний візит до США 14 березня. Можна не сумніватися,що Ангела Меркель,яка залишається чи не найголовнішим союзником чинної української влади,спробує,попри часткове власне розчарування Києвом,допомогти Дональду Туску вирватися з «полону» господаря Кремля.
 
Та,якою б не була зовнішньополітична кон’юнктура,все одно доля України – в руках її громадян. Інше питання,що права на повторення історичних помилок нам уже не дано. Будьмо!
 
Автор публікації Віктор Вербич