Ставлення українців до Росії у 1917 році дуже відрізняється від ставлення у 2023-му. Тоді хіба Микола Міхновський був затятим русофобом, але його вплив був близький до нуля, бо Грушевський, Винниченко і Петлюра фактично загнали його на маргінес.
Скоропадський і Третій Рейх. Чи плекав він ілюзії, що німці зразка 1938-1941 років сприятимуть поновленню української держави, як це було у 1918-му?
Звичайно, Скоропадський сподівався на відновлення української держави і на те, що він колись її очолить. Загалом, політично українська еміграція між двома світовими війнами складалися з УНРівців, ОУНівців та гетьманців. Це були конкуренти, які ділили між собою український пиріг. ОУН, зрозуміло, була найбільш радикальною, а гетьманці – найбільш консервативні.
Скоропадський чекав на свій час. Але його час так і не настав.
Чому він залишився в Берліні? Чому не переїхав, приміром, до Парижа?
Німецький уряд платив йому цілком пристойну пенсію, яку він просто втратив би при переїзді. Крім того, Скоропадський діяв як політик і розкладав яйця у різні кошики. Напередодні Другої світової війни він відправив свого сина до Лондона.
А як він сам сприймав нацистів?
Вони йому не подобалися.
«Не подобалися» і все? А про концтабори Скоропадський знав?
Думаю, до 1945 року повної картини того, що представляє собою нацизм, не було не тільки у Скоропадського, але й у багатьох німців та й взагалі тогочасних людей.
Тоді шкода, що він загинув у квітні 1945-го, так і не дізнавшись, на кого він покладав надії щодо повернення у владу…
Так, світогляд Скоропадського був ближчим до ХІХ століття. Тоталітарні режими ХХ століття не могли йому імпонувати.
Чи відповідає дійсності інформація, що Скоропадський сприяв звільненню з німецьких концтаборів Степана Бандери, Андрія Мельника, Ярослава Стецька та інших? Якщо так, то якими були взаємини між ним на представниками ОУН – на чому вони ґрунтувалися і як ставилося до Скоропадського нове покоління самостійників?
Він міг сприяти, бо мав впливових знайомих серед німців. У Берліні гетьманці організували Український інститут, що також стало в нагоді при налагодженні зв’язків. Скоропадський цілком міг звертатися з клопотаннями відносно звільнення того чи іншого українця, незалежно від його політичних поглядів.
Звісно, ОУНівців він не любив – і як радикалів, і як конкурентів. Але, претендуючи на те, щоб представляти усе українство, Скоропадський цілком прогнозовано опікувався співвітчизниками.
Що відомо про шістьох дітей Скоропадського та їхніх нащадків? Чи пов’язані вони зараз з Україною? Чи популяризують / популяризували тут або за кордоном свого батька / діда / прадіда?
Справу батька продовжував передусім його син Данило. У решти дітей долі по-різному склалися. Син Павло, приміром, помер зовсім маленьким і був похований у «гетьманській» церкві, яка стояла там, де донедавна був пам’ятник Ватутіну біля Верховної Ради. Що сталося із прахом гетьманича – невідомо.
Зате відомо, де прах Ватутіна, на жаль…
Так… Але щодо Данила. Його сприймали як спадкоємця батька, але у 1957 році він несподівано помер від серцевого нападу. Казали, що Данила отруїли, але все це не доведено. Припускали навіть, що йому могли підсипати отруту у сіль, бо він любив досолювати страви.
А Коновальцю – вибухівку в цукерки… Була у Скоропадського ще донька Олена, котра померла у 95-річному віці у 2014-му. Дожила до початку ще однієї війни, котру необільшовицька Росія розв’язала проти України.
Все так, і в Україні вона бувала, хоча й говорила в інтерв’ю, що її нащадки – вже громадяни Швейцарії, інтегровані у тамтешнє суспільство. Словом, зі смертю Данила гетьманський рух занепав. Але, власне, після Другої світової війни цей рух став свого роду реліктом.
У плюси Скоропадському зараховують його гуманітарну діяльність на благо України. Зокрема, заснування Національної академії наук на чолі з її першим президентом Вернадським. Сюди ж відносять і українізацію діловодства та освіти тощо. Але будемо відвертими: чи так вже багато встиг Скоропадський за 7,5 місяців свого правління?
Між іншим, очолити Академію спочатку запропонували Грушевському, але той не схотів співпрацювати з гетьманським режимом. Хоча потім деякий час плідно працював в Академії при більшовиках.
Насправді – хоч би як недовго пробув Скоропадський при владі – він найбільше доклався до того, що ми називаємо «розбудова держави». Зокрема, проводив українізацію, причому дуже «лагідну». До речі, хтось влучно назвав його «диктатором трепетним і боязким». Бо на полі бою генерал Скоропадський почувався куди більш впевнено, аніж гетьман Скоропадський у політиці.
Але він заслуговує на те, аби бути зачисленим до кола борців за українську незалежність?
Так, заслуговує. Він будував українську державу. Дійсно, на якомусь етапі він бачив цю державу у складі федеративної Росії. Але так бачили у ті часи всі – і Грушевський, і Петлюра, і Винниченко. Просто вони трохи раніше за Скоропадського стали самостійниками, але кожен дозрів до цього у свій час.
Наталія Лебідь, для «Главкома»
Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook