Безумовно, що дата, позначена цифрою «24 лютого» увійде в історію України сумним відголосом небаченої трагедії людства. Підлий, цинічно жорстокий і брехливий «рашизм» вніс ще один чорний термін  у відразливий лексикон цивілізованого світу. Віра в перемогу та оптимізм українців буде втілено в іншу дату – День нашої звитяги над звірством північного сусіда. Світлу цифру календаря ми наближаємо кожної миті – всі в міру власних можливостей і понад міру. Платимо найдорожчим і не перестаємо вражатися ницістю ворога в людській подобі.

Проте згадаємо ще одну значиму дату за вісім днів до вторгнення раші на Українську землю – Президент Володимир Зеленський своїм указом оголосив 16 лютого Днем єднання на тлі повідомлень, що саме у цей день може відбутися повномасштабне вторгнення росії в Україну. Тоді в кожному поселенні вийшли на майдани люди і засвідчили активною присутністю готовність до боротьби і єдності. Не обійшлося і без скептиків, мовляв, для чого дублювати свято Соборності яке у нас уже відзначається? Суті новоствореного празника Єднання тоді не всі й зрозуміли. Нині ж воно щомиті насичується повноцінним  змістом. Але так як настав час аби все називати своїми іменами, не утаїмо, що відбувалося здебільшого плакатно і громогласно. Багато «діячів» почали інертно прикриватися гучними закликами на тлі конкретних справ так і не прозрівши свідомо до жорсткої реальності.

Уявіть собі картину масштабної і жорстокої лісової пожежі: вся лісова живність, об’єднана єдиною думкою про порятунок, покидає вогнище небезпеки аби потім знову повернутися в рідні пенати. Біжать щодуху від всепоглинаючого полум’я – як травоїдні тварини, так і хижаки. Чи виникає у когось із них думка поживитися у тій гонитві статком іншого? Ні, всі одержимі однією метою. Йдеться про братів наших менших у яких, як не дивно, мудрості виявляється більше аніж у деяких Homo sapiens.

Що ж бачимо ми у протидії цинічному ворогу під час народної війни проти раші? Дивним виглядає далекоглядність деяких політиків, які, дбаючи уже про майбутні вибори (а вони будуть обов’язково задля очищення влади) не забувають про власний піар. Особливо тих товстосумів, які володіють інформаційними каналами. Цілком логічне рішення медійників було відразу об’єднатися в єдину інформаційну сітку аби спільними зусиллями вести об’єктивне мовлення для громадян України. Проте до гурту приєдналися не всі. На 25-й день війни виникла потреба офіційного рішення закликати мас-медіа до спільноти. Президент Володимир Зеленський ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про реалізацію єдиної інформаційної політики в умовах воєнного стану». Цим рішенням забезпечується об’єднання всіх загальнонаціональних телеканалів на єдиній інформаційній платформі стратегічної комунікації – цілодобовому марафоні «Єдині новини #UАразом». Йдеться тільки про необхідність підключення до єдиного загальнонаціонального телемарафону – повністю або частково. Притім у каналів є певна творча свобода. Інша справа, що під час повноцінної війни повинна бути більш-менш єдина інформаційна політика в телепросторі. Адже не секрет, що телеканали в контексті воєнної теми акцентували увагу на власних героях-благодійниках які вкладають гроші в рекламу своїх здобутків, щоб про них не забули після тієї світлої дати Перемоги про яку було сказано вище. Деякі регіональні ЗМІ теж сумлінно відпрацьовують фінансування ексможновладців політичних діячів та інколи й не згадують у випусках про нинішню владу і Президента Зеленського який уже здобув право бути історичною особою і став по суті лідером Європи та світу. Натомість завсідники телестудій дають оцінку стратегії і тактиці ЗСУ перебуваючи в ролі рядових воїнів чи командирів маленьких воєнних підрозділів. Чи про таке єднання ми говорили за вісім днів до початку війни і чи вірно втямили його сутність?

Володимир Зеленський на інавгурації сказав про те, що тепер кожен із нас  – Президент. Не факт, що всі відчули себе на найвищому державному троні, проте чи не кожен тепер постав у ролі журналіста. Адже соціальні мережі дають кожному можливість розповсюджувати як свою так і чужу думку. Про її правильність  і правдивість говорити не доводиться. В електоральному полі під час війни вже розпочалася виборча компанія. Мабуть таки лісова пожежа не стала очевидною для тих, хто не зрозумів  терміну «виборець». Сьогодні кожен повинен «виборювати» право на життя своє і свого ближнього віддаючи максимум для перемоги. Навіть якщо хтось, піднімаючи ціни на речі першої необхідності, назбирає мішок хрустких гривень і не перекаже жодної копійки на ЗСУ, то чи не запропонують їх потім обміняти на рублі?… Свідомі підприємці роздають продукти безплатно біженцям, організовують для них притулки, їдальні, транспорт. В той же час метикуваті ФОПи і корисливі власники нерухомості в рази піднімають орендну плату за житло та готельні номери. Коли є попит тоді і зникає совість. Запах грошей для таких людей сильніший за дим руйнівних згарищ і паленого пороху.

Єднання нації має відбуватися в конкретних вимірах безпосередньо в окопі чи на іншому фронті – гуманітарному, інформаційному, мистецькому. Понад три мільйони українських заробітчан перебували останнім часом за кордоном, в основному в Польщі. Після двадцяти днів війни понад 320 тисяч українців повернулися додому.  Переважна більшість – чоловіки. Таке єднання із тими, то боронить країну в тилу і є продовженням оголошеного свята 16 лютого. Звичайно, не обходиться без винятків, чи то пак, виродків. Молоді люди призовного віку були затримані на кордоні митниками і таким «емігрантам» було вручено…квіти. Благо, квітів на такі заходи пішло не так багато.

Так звані «соцмережівські» журналісти часто піднімають питання російської мови якою користуються біженці і формують до них майже вороже ставлення. Опитування соціологічної групи “Рейтинг” показало, що лише 2% українців вважають, що Росія прийшла захищати російськомовних громадян України – цей міф українці не прийняли. То чи варто загострювати це питання зараз, коли ми всі повинні порозумітися не належністю до мови а до змісту того, що говоримо? У Святому письмі сказано: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!(Мф.13–9). Аби бути єдиними у своїх помислах ми повинні в першу чергу почути один одного незалежно від вибраної мови.

Щодо православних храмів України, які офіційно належать до московського патріархату і успішно сіяли серед прихожан отруйні зерна «руського міра», то тут ніби все стало на свої місця. Хоча для затятих московитян-прихожан хочу навести очевидний приклад: у селі Мала Рогань Харківської області російський гелікоптер завдав удару по своїх же позиціях. Російський гвинтокрил знищив величезну кількість особового складу та військової техніки окупаційних військ, які постійно обстрілювали Харків з артилерійського озброєння та реактивної системи залпового вогню. І якщо це трапилось внаслідок традиційного головотяпства москальського командування, то щодо церков УПЦ МП картина більш чітка і зрозуміла. Авіація і крилаті ракети московитян успішно бомбардують усі храми на нашій землі, і московські в тому числі. Нині понад шістдесят храмів зруйновано. Як можна підняти руку на найбільшу святість православної віри? Чи забули Святе Письмо, яким прикривається рашистська церква? Адже Євангеліє писане для всіх однаково – якщо людина сповідала Ісуса Христа Сином Божим і Господом (незалежно, з якої вона конфесії), то це означає, що в цій людині є Дух Божий. І якщо ми також сповідали Христа Сином Божим і Господом, це означає, що ми з тією людиною – брати во Христі. Це означає, що ми – діти Божі, і в нас один Отець. А якщо у нас один Отець і між собою ми брати, то повинні мати любов між собою: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35).

Якщо є любов – є і єдність. Якщо любові немає – єдності також немає. Любов – це і є те, що об’єднує нас із Христом, одне з одним уже назавжди, тому що «любов нiколи не минає…» (1 Кор. 13:8). Ось ця любов і робить нас єдиними з Богом, єдиними між собою. Ця єдність у любові – це і є нашим спасінням: «Ми знаємо, що ми перейшли зi смерти в життя, бо любимо братiв; той, хто не любить брата, перебуває в смертi» (1 Ін. 3:14). То хто і кому бажає смерті і благословляє кровожадливих вояків на війну із братами і сестрами? Час агітації через амвон минув і агресор показує своє справжнє обличчя. Адже московська церква в особі їхнього фюрера гундяєва (кіріла) благословила воєнне кровопролиття на Україні. Чи мріють про подальше «єднання» із кірілом ватажки українського МП уже показує час. Щоправда, вони не хочуть єднання із канонічною Православною Церквою України а ставлять питання про надання їм автокефалії ще однієї церкви, більш канонічної і більш Української? Українські емпешники вкотре підтверджують крилатий вираз північного сусіда про те, що «Умом рассєю не понять».

Воєнне лихоліття в країні дає змогу прозріти до однозначних істин єдності і тверезої оцінки ситуації. Віримо, що оптимістичне майбутнє нашої держави не за горами і залежить тільки від нашої мудрості, щирості та ентузіазму. Пора забути і ніколи не повертатися до ганебної приказки з усної народної творчості «Там, де два українці – три гетьмани». Віримо, що буде у нас і сьомий президент-лідер, і десятий, і сотий. Порядкові цифри наших достойних лідерів, як і добробут українців, будуть зростати а не зациклюватися на цифрі п’ять…

Отже, день Єднання знайде прописку у нашому святковому календарі і в майбутньому оновленої і відродженої держави України. Тільки відзначатимемо ми його не лише 16 лютого а щоденно і кожної миті. Шлях прозріння Українського великого народу веде нас саме до такої ідейної вершини.

Віталій КЛІМЧУК