У ці дні на горі Гострій, що біля села Вікно (Тернопільська область) можна побачити найяскравіше та найвражаюче диво Товтр-Медоборів – масове цвітіння ясенцю білого (Dictamnus albus), більш відомого як «неопалима купина». Про це пише Збруч. 

Свою народну назву ця рідкісна червонокнижна рослина отримала завдяки вражаючій особливості. Рятуючись від поїдання травоїдними тваринами, ясенець упродовж еволюції виробив унікальний засіб захисту. Вся його поверхня вкрита спеціальними залозами, які виділяють величезну кількість летких ефірів, що наче ковдрою огортають рослину випарами. Ці випари досить ядучі і при вдиханні викликають подразнення слизових оболонок. Відповідно, всі парно- та непарнокопитні намагаються до ясенцю не наближатися – кому ж хочеться, аби по тому цілий день крутило в носі та душив кашель? Про цю неприємну особливість ясенцю варто пам’ятати й людям – пхати носа до його красивих тендітних квіток дуже небажано. Це навіть може викликати набряк легень.  Правда, якщо не внюхуватися – жодної небезпеки немає.

Якщо в спекотну та безвітряну погоду до ясенця піднести запаленого сірника, то згадані вище випари спалахнуть і рослину на мить охопить клубок помаранчевого полум’я. При цьому самій квітці це не спричинить щонайменшої шкоди. Точнісінько як у відомому біблійному сюжеті про купину, що горіла та не згорала. В цьому ключі гору Гостру цілком можна вважати «Синаєм Тернопільщини».

Якщо комусь раптом дуже закортить проробити захопливий вогненебезпечний дослід, вибирайте якусь самотню рослину, бо як тут поведеться велике скупчення – нікому не відомо. Але краще взагалі не треба отих всіх ігор з вогнем.

При контакті з оголеною шкірою ясенець викликає сильні хімічні опіки, що проявляються за кілька годин. Тому про шорти та короткі спідниці тут варто забути. А якщо хто від великого розуму захоче зірвати ефектний букетик – той сам собі лютий ворог.

Ясенець (до речі, цю назву він отримав за листя, схоже на листя ясена) – рослина досить рідкісна. Хоча й не настільки, як «зозулині черевички», яких автор, не зважаючи на все бажання, досі бачив лишень на фото.

Dictamnus albus зазвичай росте невеликими популяціями, що нараховують від  3-4 рослин до кількох десятків. В Кримських горах відомі галявини, що нараховують понад сотню рослин. На Гострій популяція ясенцю вже наближається до тисячі і на сьогодні є найбільшою локальною популяцією в Україні. Коли вся ця маса одночасно розквітає, знаменита та медійно «розкручена» Долина нарцисів нервово смалить збоку. До того ж рослина ця дуже ефектна та немаленька – часом сягає до 1,3 метра заввишки. У Західній Європі, де обдирати квіти з клумб нікому й в голову не прийде, її часто висаджують з декоративною метою. В Україні, з відомої причини, такої практики немає в принципі.

Крім ясенцю, на Гострій росте 14 видів червонокнижних та пів сотні видів ендемічних, рідкісних та регіонально рідкісних рослин. Найпомітніша – червонокнижна ковила пірчаста, що розпушує своє сріблясте «пір’я» саме в час цвітіння ясенцю. Варто згадати й такі червонокнижні рослини, як волошку Маршала, оман мечолистий, юринею вапнякову, ластовень лікарський, змієголовник австрійський тощо.

Впадають в вічі великі сині квіти ломиносу. Ця рослина теж розквітає приблизно одночасно з «неопалимою купиною». Вона належить до регіонально рідкісних видів.

Ботанічне різноманіття Гострої помітили ще за цісарських часів. У 1910-му Польська академія знань (попередник Польської академії наук) зареєструвала гору Гостру як ботанічний резерват (заповідник). Заповідний статус тут зберігався до початку Другої світової війни.

Радянці охороною природи та іншими буржуазними витребеньками не переймалися. У 1950-ті роки місцевий колгосп навіть організував тут каменоломню. Незабаром Гостра стала такою лиш на мапах – кар’єр  знищив високу гостру скелю на її вершині, що й дав колись назву цій горі.

Природоохоронний статус, та й то у «кастрованому» вигляді заказника місцевого значення, горі повернули щойно 1969 року. Але тут трапилася нова біда – гору атакувала завезена радянськими лісівниками бирючина. Цей агресивний інвазійний чагарник не має в Україні природних ворогів, тож стрімко поширюється. Гостра ж була цікава передовсім своєю лучно-степовою та скельною рослинністю. На момент створення заповідника «Медобори» (1990 р.) степових ділянок на ній майже не залишалося. Працівникам заповідника вдалося виявити лише кілька кволих рослинок ясенцю, які ледь животіли в тіні бирючини і вже навіть не цвіли.

Заповіднику довелося доклали чималих зусиль, аби повернути Гострій первісний степовий статус. Наразі «неопалима купина» опанувала ще й підніжжя гори, чого не було навіть в старі добрі часи ясновельможного цісаря Франца Йосипа.

За кілька сотень метрів від підніжжя Гострої є ще одна «родзинка» села Вікно – два мініатюрних карстових озерця – Синє та Безодня. Колись цих «вікнин», що й дали назву селу, тут було добрих півтора десятка, але в 1970-1980-ті роки їх знищили меліоратори.

Озера ніколи не замерзають (тут з-під землі на поверхню виходить потужний потік), тому їх здавна вважають святими. Температура води в озерцях коливається від 10 до 12 градусів, а їхня глибина сягає  4 м. Глибина карстових отворів, що зв’язують водойми з підземною річкою, обраховується десятками метрів.

Озерце Безодня місцеві селяни перетворили на купальню та збудували біля неї капличку. На Водохрещу тут освячують воду.

Якщо хто захоче помилуватися буянням ясенцю, слід пам’ятати: гора Гостра – то не лише територія заповідника «Медобори», а й його найпрекрасніший діамант. Групові екскурсії прводять винятково за узгодженням із заповідником і у присутності його співробітників. Індивідуальні екскурсії варто узгоджувати теж. Перебуваючи на горі, слід ходити лише втоптаною стежкою і не сходити з неї в жодному випадку! Навіть якщо вам захочеться зробити якийсь особливо вдалий кадр чи селфі з вигідного ракурсу. Знищені під вашими ногами рідкісні рослини не варті усіх тих лайків. Заборонено вмикати гучну музику та репетувати – зараз період гніздування птахів. Дайте їм спокій. Після вас тут нічого не має залишитися, крім зроблених світлин.