2015-й,другий рік першої у ХХІ сторіччі Вітчизняної війни (хай навіть її називають абревіатурою АТО) України проти російських загарбників,відходить в історію. Він навіки закарбується непоправними втратами кращих із кращих,які поклали свої життя за Україну. А також болем із приводу нездатності з дозволу сказати української владної еліти мало не всіх мастей дорости до своєї ж політичної нації,народу,який,незважаючи на найсуворіші випробування,не став бранцем хаосу,зла,відчаю,приреченості,зневіри. За великим рахунком,попри тотальну війну,Україна,втрачаючи території,своїх синів і дочок,залишалася і лишається,бо має на собі,як би не сатанів путіно-гундяєвський «Русский мир»,однаку Богобереженості,ласки Суворого і Благого Спасителя. Україна,не відрікаючись свого шляху,продовжує складати багатосотлітній суворий іспит на право бути собою.
Озираючись у прожите й пережите,пригадаймо,що рік тому,Глава Української держави,Верховний головнокомандувач Петро Порошенко у привітанні співвітчизникам наголошував на викликах: «Лютий ворог зазіхнув на наші життя,територію,свободу,незалежність. Та вся країна – від малого до старого – стала на захист Батьківщини. Цю Вітчизняну війну ми обов’язково виграємо,бо вона для нас – справедлива. На нашому боці – правда! З нами – Бог!» Не сумніваючись у неминучості торжества Вищої Справедливості,водночас мусимо усвідомлювати,що шлях до прийдешньої перемоги ще дуже-дуже далекий. Він,очевидно,проляже крізь лабіринт поразок,випробувань,які будуть суворішими за попередні.
Адже війна проти України не те,що не завершується,а набирає нових форм,проникає в кожну клітину державного та суспільного організму. Причому більш,ніж достатньо передумов для того,щоб визначальнішим стало (на фоні зовнішнього) внутрішнє протистояння. Схоже,саме на нього робить основну ставку споконвічний стратегічний ворог №1. При цьому Москва,яка шантажує світ ядерною зброєю,сповна застосовує щодо України релігійну зброю – воїнство в рясах,яка фактично підпорядковане Кремлю,успішно втілює стратегії зі знищення України в душах самих українців. Зрештою,з цього приводу максимально відверто висловився нинішній головний українофоб й продовжувач справи царату,зазначаючи,що «і традиційна конфесія Російської Федерації,і ядерний щит Росії – ті складові,які зміцнюють російську державність,створюють необхідні передумови для забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки країни. З цього можна зробити зрозумілий висновок про те,як держава має ставитися і сьогодні,і в майбутньому і до того,і до іншого».
А тим часом Україна входить у 2016-й з далекими від того,аби пишатися,показниками у глобальних рейтингах: конкурентоспроможності – 79,економічної свободи – 102,процвітання – 70,соціального розвитку 62,за світовим показником народжуваності та тривалості життя 218 (з 228),за міжнародним індексом рабства 106 (зі 167),індексом демократії 92 (зі 180),сприймання корупції 142 (зі 174),індексом людського розвитку 83 (зі 187). Однак найпромовистішим,окрім знецінення на 60% гривні,карколомного стрибка цін і поглиблення процесу зубожіння більшості населення,послідовного знищення мало та середнього бізнесу,загострення конфлікту під олігархатом,стає процес безупинного падіння рейтингів довіри до влади. Причому до всіх її гілок. Зокрема,за результатами дослідження міжнародної соціологічної компанії «Геллап»,рейтинг довіри до Глави Української держави з моменту інавгурації і до кінця 2015 року упав із 47% до 17%. Наскільки небезпечні ці тенденції,може нагадати порівняння. Попередник Петра Порошенка,а зараз утікач Віктор Янукович до подій на Майдані мав,за даними «Геллап»,підтримку на рівні 28%. Довіра українців до уряду ще нижча: 8% у ньому впевнені,а 5% вважають,що уряд робить достатньо,аби зменшувати корупцію в державі. Загалом,більше ніж половина (65%) непокояться,що Україна «рухається в хибному напрямку». Та,з іншого боку,суспільство усвідомлює,що третій Майдан може поставити хрест над самою державою. До того ж,ментальна сутність владців поки що не змінюється,на зміну одним пройдисвітам до годівниці приходять інші. Тож і дещо песимістична констатація,що кожна наступна влада у ряді моментів виявляється ще гіршою за попередню,хай не беззаперечна,але й не настільки вже надумана.
Як наголошує політолог Олеся Яхно,для українців природньо втрачати прихильність до політиків,цьому сприяє зараз і низка факторів: завищені очікування після Євромайдану,виснаження та бойові дії на сході держави,негласний розподіл українського суспільства на два табори – поміркований та радикальніший,що схильний критикувати Мінські угоди та підхід чинної влади до врегулювання зовнішньополітичних проблем,каже вона. Таке падіння підтримки з боку суспільства та електорату не катастрофічне,зважаючи на події в нашій країні,додає Яхно. «Рейтинг понад 15% може відновлюватись,може рости. Коли рейтинг менше від 10%,– і ми це бачили на прикладі Леоніда Кучми і Віктора Ющенка,- тоді,звичайно,дуже складно цей рейтинг підняти знову»,- підкреслює вона. Експерт зауважує,що 2016 рік є важливим проміжним етапом у президентському терміні Порошенка. Українці стомились чекати реформ,тож якщо бачитимуть чіткі кроки – розчарування ослабне. Водночас,можливе оголошення дострокових парламентських виборів наступного року може змістити фокус уваги українців і змусить більше стежити за роботою Верховної Ради. Як зазначає директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна,«таке безпрецедентне і швидке падіння рівня життя не може не позначитись на рейтингах очільників влади». Однак за умови проведення дочасних виборів (поки що парламентських),якщо ситуація не стане цілком некерованою,тектонічні політичні зміни можуть і не відбутися,оскільки наші співвітчизники вже звикли «обирати менше зло».
Правда,місцеві вибори,що відбулися 25 жовтня (другі тури щодо голосування за кандидатури міських голів у майже 4 десятках великих міст) засвідчили наближення до прощального періоду для політичних сил,які ще перебувають на Олімпі. Як і відобразили успішний старт нових структур (зокрема УКРОП),що за умов продовження боротьби за збереження державності мають шанс тільки нарощувати вплив. І це про тому,що «фронтовики»,партія чинного Прем’єра,взагалі відмовилася від боротьби,а сили реваншу (у тому числі – й «перехрещена» в Опоблок ПР) стали фактично домінуючими на ще не окупованому сході держави. На переконання Степана Гавриша,директора «Інституту політичної кризи»,18% загального успіху для партії Президента і перевага цієї політ сили в 16 регіонах України «не є свідченням перемоги. Це доказ глибокої кризи стратегії влади з розвитку держави і діалогу з суспільством. Кредит довіри влада вичерпала».
Однак свій процес відходу в небуття прискорює і сама порівняно донедавна майже монолітна владна команда. Показовими в цьому плані стали склянка з водою,яку 14 грудня міністр внутрішніх справ Арсен Аваков кинув у губернатора Одещини Михаїла Саакашвілі під час засідання Ради з реформ,яке вів Президент. Як і датована 11 грудня спроба винесення Олегом Барною,нардепом із президентської фракції,від трибуни парламенту Прем`єр-міністра Арсенія Яценюка. І це лише – деталь із «параду маразмів» чи діагнозу про початок процесу агонії.
На фоні передноворічного судового «Корбан-шоу»,протистояння між олігархатом,зарубіжних кримінальних справ проти українських нардепів,специфічного використання правоохоронних структур,зрештою – відчайдушного розхитування ситуації та запуску механізму хаосу для здійснення Путінових мрій йому вже й не потрібно витрачатися на масштабну агресію. І так,скористаємося цитатою з начебто демократа,на насправді імперського шовініста Горбачова,«процесс пошел». Цілком вірогідно,не без кремлівської диригентської палички для українського політичного оркестру.Якщо в 2015 році Україна ще не цілком нагадувала порохову бочку (хоча кинута 31 серпня під час мітингу проти децентралізації під Верховною Радою граната зі смертельними наслідками була симптоматичною),то в 2016-му це може стати реальністю. Методика підкилимових домовленостей,використання Шокіних у ролі Пшонок навряд чи має шанс на успіх. Як і принцип «бий своїх,щоб чужі боялись». Інше питання,що традиційно,коли «пани чубляться,у холопів чуби тріщать».
«Ворог повинен знати,що Український народ не зламати і не залякати!» – справедливо заявив у переддень Новоріччя,під час засідання колегії Служби безпеки України,Президент Петро Порошенко. Однак залишається питанням без відповіді,чи усвідомлює цю істину самі вершителі доль українців,які так унікально швидко забувають про уроки не тільки далекої,але й зовсім близької історії.
Так чи інакше,але нинішній стан в Україні навряд чи вдасться законсервувати,заморозити. Відвернути бурю,відволікти увагу може «громовідвід» у вигляді дострокових виборів. Якщо донедавна з таким сценарієм розвитку ситуації не погоджувалося президентське оточення,то за кілька днів перед Новим роком Юрій Луценко,констатуючи,що Україна справді опинилась в катастрофічній економічній ситуації,висловив версію виходу з неї: «Або зміни в Уряді,які дадуть йому більшу ефективність,або перевибори,формування нової коаліції і Уряду. Ми готові і до того,і до того». А політолог Олександр Кочетков висловлює переконання,що «дострокові вибори парламенту відбудуться у травні… Це питання погоджене з усіма впливовими силами. Це мовчазна згода. Порошенко не хотів би перевиборів,бо йому й так добре. Але ситуація складна,і він погодився».
Така версія розвитку подій для деяких впливових регіональних бізнесово-політичних еліт може стати якщо не драмою,то трагедією (без означення оптимістична). У тому числі – на Волині. Після здобуття перемоги під час місцевих виборів до обласної та міської рад,отримання посади голови облради,УКРОП має шанси на перемогу своїх кандидатів у всіх (їх 5) без винятку виборчих округах на Волині. Тим паче,що ситуація в «Континіумі» після смерті Ігоря Єремеєва,навіть за умов втручання Фірташа та,ймовірно,негласної підтримки Банкової,також дає для цього достатньо підстав.
Однак справа прогнозу за нинішніх реалій більш,ніж невдячна. Тож коли бажаємо один одному,аби новий рік не був гіршим,важчим за попередній,вже знаємо,що самообманюємося. Адже ж відбувається не тільки процес декомунізації,децентралізації,нарощування м’язів силовими структурами,зміцнення Збройних сил,що позбавляються «паркетних генералів»,загалом – зміцнення засад державності. Але й дається взнаки фактор дестабілізації. При цьому,навіть заперечуючи тезу,що народ вартий влади,якій дозволяє вершити свою долю,ніхто з нас не вправі уникнути самозапитання: а що я зробив для Української держави,для того,аби вона мала перспективу,була рідною для дітей і внуків,сучасників і майбутніх поколінь.
Якщо ми тішимося оптимістичним сподіванням щодо безвізового режиму до держав ЄС у другій половині 2016-го,то водночас мусимо й усвідомити здатність переважної більшості громадян України скористатися такою можливістю. Адже виконання вимог МВФ – подальше зростання не тільки тарифів,а загалом ціни життя. Не виконання – крах: долар по 100 гривень і т.д. Ситуація,яку ілюструє народна аксіома: між молотом і ковадлом. І коли хтось тішиться з приводу неухильного падіння ціни на нафту та майбуття імперської Росії та згадує про крах СРСР,той забуває,що мавпа з ядерним факелом у руках,коли вже нічого втрачати,цілком може кинути всі сили проти України. Тим паче,що вже «застовпила» місце на Близькому Сході,встановлює «мир» у Сирії,погрожує Туреччині та формально стала союзником США в боротьбі з ІДІЛ.
Результатом нового статусу кво стало те,що,за даними аналітичного центру Council on Foreign Relations «Preventive Priorities Survey» («Дослідження превентивних пріоритетів-2016») конфлікт в Україні (читай війна Росії проти України) відходить вже на другий план для США. Нагадуємо,2015 року наша країна входила до першої,найбільш пріоритетної групи,разом із такими факторами: перекидання до США із Мексики кримінального насильства,пов`язаного із наркотиками; дестабілізація у Пакистані; насильство та політична нестабільність у Лівані; громадянська війна у Ємені; нестабільність у Йорданії; конфлікт між США та Іраном; регіональний конфлікт у Південно-Китайському морі; зростання напруги між країнами НАТО та Росією.
Зважаючи на те,що термін Мінських угод спливає із завершенням 2015-го (хоч і,як зауважив секретар РНБО Олександр Турчинов,мінський процес буде продовжено в 2016-му),можна очікувати й ескалації ситуації на Донбасі. За даними ООН,за дев`ять місяців після підписання Мінська-2 загальна кількість загиблих на сході України зросла приблизно на третину,перевищивши 9000 осіб. Щоправда,у цій статистиці враховані ті,хто загинув до Мінська-2 і вважався зниклим безвісти. «Той факт,що люди гинуть,свідчить про надзвичайну крихкість перемир`я»,- сказав Александр Гуґ,заступник голови спеціальної місії ОБСЄ.
Не відкидаючи вірогідності масштабного наступу російських військ із окупованих територій Донбасу та Криму,аналітики більше схиляються до того,що улюбленець росіян видозмінює підходи щодо реалізації стратегії зі знищення України. «Зараз якраз відбувається зміна тактики Путіна,тому що акцент перенесено на гру на дестабілізації всередині України. Для цього Путін використовує нашу демократію,нашу свободу ЗМІ. Це тактика диктаторів,просто іноді ми самі в це потрапляємо,коли починаємо розгойдувати ситуацію»,- наголошує науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Олексій Гарань.
Та,безумовно,попереду – виклики набагато складніші,драматичніші,ніж ті,на які очікуємо,про які попереджають політологи й політики. Тож побажаймо один одному скласти гідно ці суворі іспити,пам’ятаючи про молитовне переможне благання: «Боже,нам єдність подай». Високих помислів,щирих і відповідальних вчинків,здоров’я,щастя,матеріальних статків,усіх гараздів у прийдешньому високосному році! З Новим 2016-м! Будьмо.