Ось і стартував високосний 2016-й. Без особливого пишнослів’я,показових веселощів. Коли триває війна,хоч мільйон разів називай її АТО,іншого настрою навряд чи варто було й очікувати. Та й люті січневі морози,що прийшли на зміну теплому грудню,нагадали про те,що суворих іспитів,які даруватимуть погода і політики,вистачить для кожного. Тим паче,коли недуга політично сліпоти вкотре,як фатум,нагадує про себе.
Серед найщиріших та найвагоміших вітань,адресованих співвітчизникам,- від бранки російської в’язниці,народного депутата і направду Героя України Надії Савченко. Адже її звернення – це беззаперечна оптимістична візія. «Українці,у нас бували важкі свята,але з гіркотою веселі. Ми вміємо не падати духом і кепкувати навіть над смертю. Воля дорожча за життя! Україна дорожча за все на світі! Ми,українці,варті найкращого! Ми заслуговуємо на гідне і вільне життя. І у нас обов`язково все буде краще,ніж є!»,? написала Надія Савченко (лист опублікувала її сестра Віра Савченко на своїй сторінці в Facebook).
Надія Савченко свої побажання висловила «з вірою в серці». І це переконання,зігріте чуттям непідробної любові,підтверджене чином,неодмінно матеріалізується. Сам Надіїн приклад – ще одне підтвердження вище висловленому.
2016-й,зрештою,уже засвідчив низку нових,оптимістичних реалій. У їх числі – й той факт,що Україна з 1 січня одна з п’яти країн,які стали непостійними членами Ради безпеки ООН до завершення вже наступного,2017 року. Рішення про це було ухвалене у жовтні 2015 року. Україна була безальтернативним кандидатом від регіону Східної Європи і не мала суперників. За неї проголосували 177 членів Генеральної асамблеї ООН із загалом 193. А ще ,пригадаємо,– зі стартом нового року набула чинності Угода про поглиблену і всеосяжну зону вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та Європейським Союзом.
Тож спробуймо подумки озирнутися в події та тенденції тижня,що став надбанням історії,аби усвідомити,з якими викликами не вдасться розминутися.
«Так ми державу не збудуємо»
Політолог Віктор Таран зазначає (див. Gazeta.ua),що за умов продовження конфлікту між групою «Приват» і оточенням Порошенка може бути спровоковаеним «крах банківської системи України». На його думку,першопричина конфлікту полягає в тому,начебто «оточення Порошенка переконує того,що Коломойський порушив домовленості і розпочав війну. Частина близьких до Президента людей націлилися на те,щоб перерозподілити активи групи «Приват».
Прогнозуючи подальший розвиток ситуації,політолог зазначає: «Коломойський підтягуватиме всі свої ресурси для боротьби з владою. Вже і лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош,наближений до олігарха,оголосив про створення нового громадсько-політичного руху. Але це згубно в умовах,коли на Донбасі йде війна,активізуються сепаратисти. А в цей час еліта свариться між собою. Тому найбільша загроза для нас зараз – це чвари всередині країни. Що зараз відбувається – це бенкет під час чуми». Експерт вважає,що зараз Глава держави дотримується тактики відлюдника. Йому така «поведінка Порошенка нагадує дії Януковича всередині його президентського терміну. Порошенко зараз об`єднує проти себе еліти. Бо ті розуміють: після Корбана можуть прийти по будь-кого з них».
За версією Тарана,«влада й далі використовує суди та прокуратуру як ресурс покарання неугодних. Так ми державу не збудуємо. Та й європейці бачать,що в Україні кардинально не помінялася ні судова,ні правова системи».
«…сказати: найгірше – позаду»
Президент України,вітаючи співвітчизників з Новим роком,констатував (див.сайт Глави держави): «Ми вистояли й зберегли країну. Стали не лише старшими,але й мудрішими та сильнішими… А головне – ще більш єдиними як народ,Український народ. І як ніколи сильно відчуваємо плече один одного,биття сердець і навіть хід думок. Мир і спокій,свобода і незалежність,добробут та єдність – ось головні прагнення кожного українця». Він наголосив: те,що сьогоднішнє свято стало можливим,сдід уклонити ся насамперед славним українським воїнам.Президент переконаний: «Коли не дамо зовнішньому ворогу підірвати нас зсередини політичними чварами,то наступного року кожний з нас зможе сказати: найгірше – позаду».
«…зберегти існуючу державу»
Колишній провідник «Правого сектора»,депутат Дмитро Ярош заявив (див.ZAXID.NET): «Я разом з моєю командою виходжу з Національно-визвольного руху «Правий сектор». Ми ініціюємо створення нового громадсько-політичного руху,установчий з’їзд якого планується на лютий. Працюємо зараз над його розбудовою,концепцією діяльності,програмовими засадами». Він також оголосив,що 5-й і 8-й батальйони ДУК і медичний батальйон «Госпітальєри» реорганізовуються у Добровольчу Українську армію,яка буде однією зі структур створюваного нового руху. «ДУК,який захищав Піски,аеропорт,Широкине,Савур-могилу,створив медичний батальйон «Госпітальєри»,бійці якого врятували тисячі життів — він має рости і розвиватися далі,перейти на якісно новий рівень. Ми продовжуємо воювати на фронті проти зовнішнього агресора і працювати на розбудову нашої Держави в тилу»,- підкреслив він.
Щодо «Правого Сектора»,Ярош зазначив,що він виник «як революційна структура – під час революції і заради революції». На його думку,«ця революція не була закінчена,і завершення її – створення Української самостійної соборної держави – з незалежних від нас причин,головною серед яких є війна з російським агресором,відклалося у часі… Зараз настав час зосередитись на державотворчих речах. Наш рух виріс,зміцнів і переходить на новий етап свого розвитку. Тепер ми хочемо постати не як вузько-функціональний,а як загальнонаціональний патріотичний рух,з метою об’єднати усіх патріотів України. Без радикалізму на межі з маргінесом,але й без ліберальної демагогії». Ярош наголосив: «Наше завдання — двоєдине: зберегти існуючу державу як плацдарм для здобуття національної державності,і провести у ній революційні зміни,які забезпечать українському народові свободу,справедливість і добробут».
«Назвав Росію загрозою №1»
У бюджет США на ступний рік закладена економічна,військова,безпекова та гуманітарна допомога Україні на суму в 908 мільйонів 185 тисяч доларів. Це на 145 мільйонів більше,ніж просив Білий дім. Однак впливові політичні діячі США вкрай занепокоєні розвитком ситуації в Україні (див. «Голос Америки»). 50 мільйонів із запланованої у бюджеті допомоги Україні можуть піти на летальну зброю. «Безумовно,Америка,керуючись принципами моралі,може знайти спосіб допомогти українцям,які стали заручниками ситуації,пережити це випробування»,– заявила конгресмен Марсі Каптур в залі Палати представників .
«Уперше за 70 років країна втратила частину своєї території. До нашого вічного сорому ми не дали українцям зброю,якою вони можуть себе захистити»,– сказав сенатор Джон Маккейн в Інституті Гудзона. «У нас де-факто встановлено ембарго на продаж оборонної зброї Україні. Українці чекають на можливість захистити себе»,– зробив висновок з політики Білого дому конгресмен-республіканець Кріс Сміт. Окрім війни у буквальному розумінні,РФ веде й пропагандистську агресію. «Вони дуже послідовні у своєму перекручуванні реальності,брехні – як би це не називалося – про свої дії в Україні. Вони брехали не раз мені та іншим людям в обличчя»,– заявив Державний секретар США Джон Керрі. А Пітер Померанцев,експерт Інституту Легатум,підкреслив: «Найбільший цинізм у тому,що вони говорять,що немає різниці між правдою і брехнею. Не має значення,що Володимир Путін спочатку говорить,що в Криму немає російських солдатів,а через кілька тижнів заявляє,так,вони там є,бо росіяни загалом стверджують,що сама ідея правди не несе ніякої цінності».
При цьому в найпотужнішій державі світу на фоні окупації РФ частини України переконалися,що,за словами генерала армії Марка Миллі,«Росія – єдина країна на Землі,яка зберегла ядерний потенціал,достатній для знищення Сполучених Штатів. З військової точки зору я б назвав Росію загрозою номер один».
«…він не сприймає українську мову»
Предстоятель Української православної церкви Московського патріархату митрополит Онуфрій категорично висловився проти використання української мови під час богослужінь. Своє невдоволення «українізацією» митрополит він висловив у Києво-Печерській лаврі на єпархіальних зборах духовенства Київської єпархії (посилаємося на інформацію «Обозревателя»).
Після оголошення своєї доповіді глава УПЦ МП відповідав на запитання присутніх. В одній із записок,що надійшли із залу,запитували про те,які кроки збирається робити керівництво УПЦ в Україні. Зокрема – чи планується готувати нові переклади богослужбових текстів українською мовою,чи будуть видаватися богослужбові Євангеліє і Апостол українською мовою.
Відповідаючи на запитання,митрополит Онуфрій заявив,що «не потрібно плутати Божий дар з яєчнею». На його думку,церковнослов`янська мова – це «наша рідна мова»,така ж,як і сучасні мови. На думку митрополита,в храмі допустимо лише проголошення проповіді українською мовою,що ж стосується богослужіння,то воно повинно відбуватися церковнослов`янською мовою. Далі митрополит Онуфрій заявив,що «старими мовами» служать «скрізь». Він вважає,що греки,і грузини,і румуни,і англійці здійснюють богослужіння не сучасними,а на старими мовами. Висновок митрополита Онуфрія був категоричний: «Богослужбова мова Української Православної Церкви – це мова церковнослов`янська Ми нічого не будемо змінювати». Тим,хто хоче заслужити спасіння,він порадив вивчати церковнослов`янську мову.
Позиція,заявлена митрополитом Онуфрієм,входить до різке протиріччя з офіційними церковними документами колишніх років. Вчинення богослужіння українською мовою було санкціоновано ще 6 червня (24 травня за ст. Стилю) 1921 року Синодом православних єпископів України. Синод тоді визначив,що там,де цього бажають дві третини парафіян,богослужіння може відбуватися українською мовою. Це рішення в тому ж році було схвалено Московським Патріархом Тихоном,який визнав,що воно повністю відповідає «духу Православної Церкви». У 1922 році рішення про дозвіл здійснювати богослужіння по-українськи було підтверджено Київською нарадою православних єпископів України. Помісний Собор УПЦ (МП),що працював 1-3 листопада 1991 року,ще раз підтвердив санкцію на вчинення українського богослужіння там,де цього бажають дві третини парафіян. Про все це митрополит Онуфрій у своїй заяві на єпархіальних зборах не згадав. Замість цього на парафії УПЦ в організованому порядку звозиться друкована продукція для масової роздачі парафіянам і жителям довколишніх місць,в якій доводиться неповноцінність української мови: її «непристойність» і «серйозна богословська помилковість» при використанні в богослужінні.
Заяву предстоятеля Української православної церкви Московського патріархату ,митрополита Онуфрія про неприйнятність української мови для богослужінь «не можна назвати системним підходом до питання». Таку думку в коментарі «Обозревателю» висловив митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр Драбинко. «Я не можу давати будь-яку характеристику позиції священноначалія,- зазначив він. – Ймовірно,таке виховання цієї людини – можливо,він не сприймає українську мову. Не думаю,що це можна назвати системним підходом до питання».У той же час Драбинко заявив: «У нас в храмі,з благословення Блаженнішого Митрополита покійного Володимира,відбувалося богослужіння українською мовою,українською мовою ми його здійснюємо і будемо здійснювати. Це право у нас було,що б не говорили». У цьому контексті митрополит нагадав про те,що право проводити богослужіння українською мовою підтверджено трьома соборами – 1921,1991 і 1995 років. Нагадаємо,що митрополит Онуфрій відмовився вставати під час вітання героїв АТО,тих,хто поліг в боротьбі з російськими окупантами.
«Вбивають ідеї «Русского мира»
«Кремль використовує свій вплив на Церкву Московського Патріархату в Росії та в Україні для того,щоб задушити нашу державність і незалежність»,- наголошує Епіфаній,митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський,Патріарший намісник (тут і далі посилаємося на сайт УПЦ КП). Він зазначає,що «Московський Патріархат як публічна інституція,за винятком дуже коротких періодів,завжди був,з власної волі чи проти неї,тісно інтегрований з державною владою країни: Московського царства,Російської імперії,Радянського Союзу і нині – Російської Федерації». Владика підкреслює,що приклад такої тісної взаємодії – трагічний стан розділення,в якому Українська Православна Церква опинилася після сумних подій першої половини 1992 року. «Кульмінацією цих подій став інспірований російськими спецслужбами і Московською Патріархією переворот в керівництві УПЦ (відомий як так званий Харківський собор),наслідки якого не подолані й дотепер. Спровоковане тоді з Москви церковне розділення,на моє глибоке переконання,– одна з причин нинішньої неоголошеної війни та часткового успіху агресії Росії проти України (окупація Криму і частини Донбасу)»,- констатує владика Епіфаній.
Він зазначає: «З плином часу стає більш очевидним,що російські політичні та церковні кола через свій структурний та особистий вплив на УПЦ МП роблять все можливе для того,щоб використати її як інструмент проросійського впливу на державу,владу і суспільство в Україні,при чому за основу обраний негативний сценарій розпалення ворожнечі як найбільш простий для реалізації».
На переконання митрополита Епіфанія,за умов,«коли інститути Церкви і віра людей використовуються закордонними політиками і спецслужбами для впливу на країну чи навіть для її руйнування,то обов’язок держави,як і всього суспільства,– захист від зовнішньої агресії. Бо,зрештою,наших воїнів на передовій та мирних жителів у палаючому Донбасі вбивають не російські кулі,міни чи «Гради». Вбивають ідеї «Русского мира»,які спрямовують руки агресорів на постріл. І вбивають творці та пропагандисти цих ідей – незалежно від того,носять вони костюми,мундири чи парчові ризи».
«…піде зі світової арени»
Російський експерт Аркадій Бабченко,посилаючись на американську приватну розвідувально-аналітична компанія Stratfor,зазначає (див. «Газету по-українськи»): «Чинний конфлікт з Росією за Україну залишатиметься в центрі міжнародної системи у найближчі кілька років,але ми не вважаємо,що Російська Федерація здатна проіснувати в своєму нинішньому вигляді ще десять років. Критична залежність від експорту вуглеводнів і непередбачуваність цін на нафту не дозволяють Москві підтримувати державні інститути на всій великій території Російської Федерації. Ми очікуємо помітного ослаблення влади Москви,що призведе до формального і неформального роздроблення Росії. Безпека російського ядерного арсеналу ставатиме все більш важливою проблемою,в міру того,як цей процес почне прискорюватися до кінця десятиліття». Аналітик цитує висновок Stratfor,що «на захід від Росії Польща,Угорщина і Румунія спробують повернути регіони,втрачені колись у боротьбі з росіянами. Вони спробують приєднати Україну і Білорусію. На півдні РФ втратить здатність контролювати Північний Кавказ,в Середній Азії почнеться дестабілізація. На північному заході Карелія спробує повернутися до складу Фінляндії. На Далекому Сході почнуть вести незалежну політику приморські регіони,більше пов`язані з Японією,Китаєм і США,ніж з Москвою. Інші регіони не обов`язково будуть шукати автономії,але можуть отримати її проти своєї волі. Основна ідея: повстання проти Москви не буде,навпаки,занепадаюча Москва залишить після себе вакуум. У цьому вакуумі існуватимуть окремі фрагменти колишньої Російської Федерації».
А наостанок Бабченко резюмує: «Як би там не було,Росія в будь-якому випадку піде зі світової арени,ядерну палицю у неї поступово з часом відберуть,до сусідів вона лізти перестане,а що там буде відбуватися всередині,особливо нікого хвилювати і не буде».
«Цей метод був найефективнішим»
Головна мета російського імперіалізму та його очільника Путіна – зберегти владу й поділити Захід,який міг би стати єдиним його противником. Про це йдеться в аналітичній статті видання «Gazeta Wyborcza» (посилаємося на українськомовну версію Польського радіо). Зокрема британський публіцист Едвард Лукас зазначає,що «Путінові не йдеться про те,щоб Росія стала могутньою економікою або центром серйозної геополітичної коаліції. Головна його мета – зберегти владу й поділити Захід,який міг би стати єдиним його противником. Діючи разом,Америка і Європа легко перемогли б Росію». Він вважає,що «Путін в Україні двічі програв: йому не вдалося ані повстання російськомовного населення,ані військовий наступ. Тому перейшов до плану «Б»,тобто чекає,аж сусід сам занепаде. У минулому цей метод був найефективнішим. Якщо українці самі покинуть демократію і західний орієнтир,Москві легко буде відновити впливи в Києві».
Звісно,хочеться сподіватися,що впродовж 2016-го Україна (її влада,політичні сили,суспільство) не наступатиме на історичні граблі. Та,з іншого боку,саме на такий «приречений» перебіг подій і розраховує ворог.
Сучасна українська трагідрама полягає в тому,що за умов чергового геополітичного перерозподілу ми залишаємося сам-на-сам. При цьому сутність «ми» далека від єдності,монолітності,спроможності еліти дорости до народу,який вона використовує.
Про це в міру своїх можливостей намагалися нагадати і ЗМІ: «Ставнійчук: В Україні протягом півтора року відбувається імітація конституційного процессу» («Публічні люди»),«Суд вирішив тримати Корбана під вартою» («УП»),«Суд відпустив Лукаш на всі чотири сторони» («Контракты»),«Крим повернеться в Україну лише після розпаду РФ – NYT» («ДТ»),«Білорусь відмовилась слідом за РФ виходити із зони вільної торгівлі з Україною» (УНІАН),«Острів страху і страждань». МЗС відреагувало на судилище окупантів над кримськими татарами» (ТСН),«ТОП-12 корупціонерів 2015 року» («24»),«Stratfor: конфлікт між РФ і Туреччиною в 2016 році неминучий» («УП»),«У 2017 році Росія почне розпадатися,- посол» («Соцпортал»)»,«Реакція Обами на агресію Путіна в Україні була ганебною – Каспаров» («Обозреватель»),«Конституційний процес як спосіб політичного реваншу» («УП»)…
І не так фатально,що проблеми України для світу – на четвертому місці,що Захід втомився від України. Проблема в тому,що наші союзники,як зазначає колишній голова Служби зовнішньої розвідки генерал Микола Маломуж,«вже готові йти на поступки Росії. Уже Франція й Німеччина на це погодились. США передбачає автономію Донбасу. Уповноважені в неформальній розмові кажуть,що ми маємо виконати або Мінські угоди,або виходити на якийсь новий формат. Наприклад,на рівні Великої сімки чи двадцятки. В Європі згодні з цим форматом. Бо це ж не тільки наші проблеми,а загальноєвропейські».
Та найістотніше – не те,як спробують «розіграти українську карту». Головне – чи ми зуміємо перед найсуворішими викликами зберегти здатність до сконсолідованості. Адже коли ми разом,ворог програє. Тому й,в очікуванні чергового різдвяного дива,будьмо!