Наші пращури неабияк шанували це величне свято і робили усе так,як велять традиції. Ці ж традиції передалися і нам від бабусь,дідусів та батьків і тепер,аби не втратити усю їхню силу та магію і зберегти для науки наступним поколінням,ми відтворюємо усе те,що так довго береглося.
Невдовзі на нас чекають святкування Нового року та Різдва,втім не такі вже вони й радісні видаються для нашого народу протягом останніх кількох років. Жахливі події оточили кожного українця і тепер радощі стали для нас не такими щирими,як це було раніше. Однак,традиції,які передає наш народ із віку в вік все таки не мають забуватися,і можливо частинка із того,що ми робимо на Різдво дарує нам сили на новий прийдешній рік,надихає,змушує бути сильнішими та мудрішими і нагадує про те,що український дух непереможний.
Тут же варто додати,що період приготування до Різдва — це час для того,аби забути старі образи,перепросити у тих,кого ми могли образити та подякувати тим,хто дарував нам тепло та добро.
Тож,говорячи про Різдвяні традиції,варто почати із того,що свято відзначають із 6 по 19 січня за григоріанським календарем. Згідно із християнським віросповіданням це день народження Ісуса Христа,Спасителя та Відкупителя людей із полону гріха. Для православних Різдво належить до найбільших свят в історії людства,свято на честь того,що сам Бог,Творець неба і землі,Всемогутній втілився,став людиною,щоб спасти людей усього світу,допомогти їм побачити правильний шлях у житті.
Що стосується підготовки до Різдвяних свят,то за церковним статутом,Різдву передував чотиритижневий піст. Власне у цей час виконувалися усі хатні роботи: люди білили оселю,прибирали,діставали зі скринь найкращі рушники та розкладали килими. Свічкою чи лампадкою оздоблювали покуття і тут же ставили перший символ свята — дідух. Вважаться,що дідух — це символ урожаю добробуту та багатства,оберіг роду та духовного життя українців. Цікаво,що зерно з дідуха тримали до весни,а потім перемішували із посівним,аби наступний врожай був багатим.
Увечері 6 січня українці зустрічали першу зірку,яку називають Вифлеємською. Люди вірять,що коли на небі засяяла ця зоря,вона сповістила світові про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. Лишень після її сходу,українці сідають за стіл,на котрому стоять 12 страв. Так розпочинається відзначення Святого Вечора.
За язичницькою традицією,Різдвяні свята пов’язані із культом предків та шануванням душ померлих. Саме тому,обов`язково на кожному столі у Святвечір повинні бути кутя та узвар. Так,першу кутю,котру готують на Святвечір,називають багатою,бо крім неї готували ще 11 пісних страв.
Цікаві традиції українського народу пов`язані саме із кутею. Наприклад,після її приготування,вийнявши горщик,дивилися: якщо зерна піднялися через вінчик — на добробут,а запали — на лихе передвістя. Також,доволі цікавим обрядом є “Нести кутю на покуттю”. Українці вірять,що кутя обов`язково має стояти на покутті у новому гарному горщику та на вимощеному гнізді із сіна.
А от на рідній нашій Волині існує обряд вимощення сіна під святковим столом. Воно мало пролежати там аж до Водохреща,а якщо на ньому спали кіт чи собака,то це ще й вважалося добрим знаком.
Тож,на Святвечір першим сідав за стіл господар дому,а потім вже решта членів родини. Усі розмовляли тихо та намагалися зі столу не вставати. Окрім того,перед вечерею,перш за все,вшановували пам`ять покійників. Для них,до речі,ставили окремі стільці та страви,аби померлі могли прийти та посидіти за спільним святковим столом.
Отак українські сім`ї починали вечерю,спершу куштували кутю,тоді по ложці гороху та запивали узваром. Уже згодом приступали до інших пісних страв. Потому діти зі святкового столу несли смаколики до своїх хрещених батьків. Хрещені,натомість,дарували дітям горіхи,цукерки чи гроші.На наступний день українці святкують власне Різдво Христове. Передсвяткові обряди перед Різдвом теж є не менш цікавими. Так,у багатих на звичаї Карпатах,до прикладу,крім куті пекли ще й хліб,який супроводжував усі святки,символізуючи зимове сонцестояння,однак вживали його тільки після Василя. А ще напередодні Різдва батько із сином нав`язували два снопи — один,щоби розіслати на столі,а інший був за дідуха.
Потому,господарі дому міцно замикали двері,обсипали їх маком від злих духів та клали біля порогу часник і сокиру від вовків. До того ж,намагалися завести у хату ягнятко чи іншу звірину та нагодувати,аби домашнє господарство протягом року не було голодним,не хворіло та приносило поповнення.
Загалом по усіх куточках України люди вранці 7 січня йшли до церкви,аби віддати шану новонародженому Христові. Потому уся родина знову збиралася за святковим столом,на якому страви уже були не пісними. Тут уже усі могли почастувати ковбасу,м`ясо,сало,різні копченості тощо. Після обіду одружені діти обов`язково мали навідати батьків.
Уже надвечір відбувалися найбільш веселі традиції,все те,що люблять і дорослі й малі… коляда. Усі ми знаємо,що споконвіку діти та молодь ходили по хатам,колядували,чим власне й бажали господарям дому здоров`я,добробуту,довгих та щасливих літ.
Колядники співали пісень,переодягалися у різних біблійних героїв,вітали господарів осель та вінчували їм злагоди й достатку. Вони завчасно виготовляли обладунки: восьмикутну зірку,маски тварин,костюми тощо та йшли по домівках співаючи колядок.
Уже після Різдва люд продовжував відзначати свято Василя та Водохреще. Однак найбільше ці святкування вражають своєю духовністю,домашнім затишком та теплом,людяністю та доборотою,тим світлом,яке несе нам Господь. Лише у такі дні ми відчуваємо підтримку родинного кола,те,що ми комусь потрібні,те,що у такі моменти і є нашою радістю,нашим щастям,які б негоди у житті нас не спіткали. Водночас,у морозні січневі дні тішишся вертепами,співанками,колядками,щирим сміхом та добродушністю,які дарують традиції та звичаї українського народу. Тож,відсвяткуйте Різдво саме так аби воно принесло вам тільки позитив,радісний погляд близьких та тепло у рідних домівках. З Різдвом Христовим!